Як фізкультурі авторитет повертали… -

У Російській Федерації роблять ставку на інноваційні програми вчителів-практиків, пише газета “Освіта України”.

Питання фізичного виховання в Російській Федерації сьогодні розглядають на найвищому державному рівні. Затвердження нових федеративних державних стандартів змінило саме розуміння слова «освіта». Це вже не лише передача знань, прищеплення вмінь і навичок, а формування особистості дитини. А про який інтелектуальний розвиток можна говорити, якщо учні мають стільки хронічних захворювань? Саме роз’яснення принципів здорового способу життя, збільшення рухової активності дітей є нині основним завданням уроків фізичної культури. Тільки за останні два роки цю ланку освіти значно модернізовано. Якщо напрям новацій вибраний правильно – на виході зі школи планують отримати не лише розумних, а й здорових росіян.

Про модернізацію системи фізичного виховання нам розповіла заступник на­чальника Відділу формування здорового способу життя дітей і підлітків Міністерства освіти і науки Російської Федерації Те­тяна Цвєткова. Зокрема, заохо­чувати дітей до занять спортом мав створений два роки тому при освітянському міністерстві Департамент розвитку системи фізкультурно-спортивного виховання.

Діти хочуть на скейтборд!

– У Росії, як і в Україні, також введено три години фізичної культури на тиждень для учнів загальноосвітніх шкіл. Однак треба зрозуміти: можна вводи­ти хоч п’ять уроків, та якщо вони не будуть привабливими для дітей – ніхто їх не від­відуватиме, – розповідає про основи інновацій Тетяна Кос­тянтинівна. – Авторитет уро­ку фізкультури втрачено. Отже, потрібно було змінити ставлен­ня до занять і батьків, і вчите­лів, і дітей. А почати – з індиві­дуальних запитів кожного учня. Діти сьогодні прагнуть більшо­го, ніж баскетбол, волейбол чи футбол. Вони хочуть кататися на роликах і велосипедах, стри­бати на скейтбордах і ще бага­то чого…

Тож починати довелося з урізноманітнення уроків фіз­культури. По методичну допо­могу звернулися до федерацій з видів спорту. Крім того, на прохання міністерства всі ре­гіони Росії представили свій досвід використання іннова­ційних програм. Висновки не­втішні. Виявляється, в країні тільки 11,5 відсотка шкіл займа­ється за інноваційними програ­мами, охоплюючи й уроки фі­зичної культури.

– Треба було терміново відволікати дітей від комп’ю­терів, – конкретизує Тетяна Цвєткова. – Бо в нас навіть траплялися парадоксальні ви­падки проведення уроків фіз-виховання. Наприклад, під час конференції вчителів фізичної культури власним досвідом по­ділилась одна з учасниць. Вона запропонувала дітям, які не за­ймаються фізкультурою через погане здоров’я, грати на уро­ках у комп’ютерні спортив­ні ігри! Такий досвід, звісно, розкритикували. Але ось який факт: навіть дорослі не завжди усвідомлюють, як важливо ак­тивно рухатися хоч по кілька годин на день!

Проте вчителі-практики з усіх регіонів Росії надіслали також і чимало власних (ціка­вих!) розробок. Потрібен був механізм, який міг би опрацю­вати всі ці програми й пошири­ти позитивний досвід територі­єю всієї країни. Тоді створили експертну раду з удосконален­ня фізкультурно-спортивного виховання в освітніх закладах Російської Федерації, до якої ввійшли педагоги, співробітни­ки спортивних федерацій і ме­дики.

Фітнес – у школи

Проаналізувавши уроки фізич­ної культури у старших класах, фахівці експертної ради вияви­ли, що в дітей зникає мотивація до занять, особливо в дівчаток. Зате шаленою популярністю в цьому віці користується фітнес.

– Ми вивчили досвід однієї вчительки з Пермі, – розпо­відає Тетяна Костянтинівна. – Вона розробила програму на основі вправ з фітнесу. І ось на початку навчального року ді­вчата принесли їй купу довідок про поганий стан здоров’я. Піс­ля першої чверті звільнені від уроків прийшли на заняття. Бо ж їхні здорові колеги розповіли, які класні нові уроки! Педагог їх не пустила, адже тепер по­трібні були довідки про те, що здоров’я раптово поліпшилося. І на вчительку ледь не подали до суду: так дівчата жадали по­трапити на заняття!

Спеціалісти експертної ради півроку збирали цікаві напрацювання, виїжджали на міс­ця – подивитися на уроки. Згодом до регіонів розісла­ли багато вже опрацьованих у міністерстві програм із гри­фом «рекомендовано» з футбо­лу, фітнесу, гімнастики, регбі тощо. Аби розробити методич­ні рекомендації й комплекс програм з видів спорту для ді­тей зі слабким здоров’ям, за­просили спеціалістів Російської медичної академії.

Вчителі надсилали модульні програми для третього уроку фізкультури. Й не завжди це були маститі й заслужені педагоги. Наприклад, програма з бадмінтону розроблена на осно­ві напрацювань учителя з дале­кої російської глибинки. Найосновніший критерій того, чи є програма інноваційною, – під­вищення відвідуваності уроків. Звісно, не всі педагоги сприй­мали нововведення на «ура». Тут таки допомогли федерації з видів спорту. Так, на щорічний фестиваль, що проводить Феде­рація фітнесу, запрошують учи­телів і методистів з усієї Росії.

Інвентар новий і безпечний

– Ще однією проблемою були маленькі спортивні зали та май­данчики у школах, – розповідає Тетяна Цвєткова. – За старими санітарно-гігієнічними нормами зал мав бути хоча б 6 х 18 м. Деякі директори шкіл розуміли це буквально: якщо я побудую більший зал – мене засудять за розтрати. Отже, треба було прописати нові стандарти. В Ро­сії й досі є єдиний звід доку­ментів для шкіл, поліклінік, їда­лень – одне слово, для всього. Розробкою норм для всіх при­міщень займалося Міністерство регіонального розвитку. Про­те там нам самим запропону­вали визначитися щодо плану­вання спортивних майданчиків. Ми, до речі, цікавилися досві­дом України: у вас ці норми ви­значає освітянське міністерство.

Нині мінімальні розміри для спортивного залу – 30 х 18 м (42 х 24, 48 х 30 – залежно від розміру школи). Крім того, в закладі має бути ще зал для гімнастики, рухливих ігор, хо­реографії, фітнес-аеробіки і тренажерний зал. Також експертна рада при міністерстві розроби­ла плани реконструкції спор­тивних майданчиків за видами спорту або універсальних – якщо у школі замало території.

Потім почали складати перелік спортивного обладнання для на­вчальних закладів. Чому це питан­ня є таким нагальним? У Росії, на жаль, непоодинокі випадки, коли діти калічаться й навіть гинуть під спортивним обладнанням.

– Ми зробили великий ак­цент на безпечність інвентаря для дітей, – наголошує Тетя­на Костянтинівна. – Бо у нас однакову силу мають і націо­нальні стандарти, й галузеві, наприклад, якихось спортив­них організацій. Ми вже надіслали листа до уряду щодо створення системи сертифіка­ції спортобладнання для шкіл. Крім того, є доручення уря­ду Росії забезпечити до 2015 року всі загальноосвітні на­вчальні заклади новим спор­тивним інвентарем. А школи часто й не знають, яке облад­нання потрібне для сучасних видів спорту. Тому з допомо­гою федерацій створено перелік, до якого внесено інвентар для занять майже всіма вида­ми спорту, крім хіба що кін­ного й вітрильного.

Коментар фахівця

Даєш масовість!

Директор Федеральної дитячо-юнацької спортивної школи Артур Губін знає, як найкраще залучити дітей до занять. Зокрема, в Росії вирішили переглянути форми організації спортивно-масових заходів і досягти, так би мовити, спільного знаменника. Можливо, цей досвід стане в нагоді при організації навіть районного свята.

– Ми проаналізували різноманітні масові заходи, що проводяться федераціями спорту, – розповідає Артур Леонідович. – Там беруть участь одні й ті самі діти, а масовий спорт при цьому не розви­вається. Тоді ми створили всеросійський зведений календар фізкультур­но-спортивних заходів для учнів із масовими заходами, що відповідають двом вимогам: проводяться чотирма етапами (шкільний, муніципальний, регіональний, всеросійський) з участю не менш як 30 відсотків суб’єктів Російської Федерації. Наймасовішими поки що є Президентські змаган­ня і Президентські спортивні ігри. В чому між ними різниця? Президент­ські змагання – це, так би мовити, тестові заходи з визначення рівня фі­зичної готовності школярів. У школах формуються класи-команди. Який клас щороку братиме участь у змаганнях, визначається жеребкуванням. У 2012-му – це сьома паралель. Щоправда, ми обмежили вік учасників 1997 роком народження. Треба враховувати специфіку російських регіо­нів: до нас приїжджали хлопці з Кавказу, в яких уже й борода росте – стільки років у сьомому класі провели! До міського класу-команди вхо­дять вісім хлопців і вісім дівчат. До сільського – по чотири. Змагаються діти в таких видах програми: спортивне багатоборство (біг 1 000 м, біг 30 м (60 м, 100 м – для старших класів), човниковий біг 3 х 10 м, для хлопців – підтягування на перекладині, для дівчат – згинання й розги­нання рук в упорі лежачи, стрибок з місця в довжину, підйом тулуба з положення лежачи, нахил уперед з положення сидячи). Творчий конкурс -музично-художня композиція на 10 хвилин; веселі старти – комплексна естафета; теоретичний конкурс, в якому діти відповідають на запитання з історії олімпійських ігор тощо. Є додаткова програма з бадмінтону, на­стільного тенісу, баскетболу, в якій діти беруть участь за бажання. На­прикінці змагання визначаємо 12 переможців серед сільських і 12 – се­ред міських команд. Цього року участь узяли 70 відсотків усіх школярів Росії (8,8 мільйона учнів).

У Президентських спортивних іграх інший підхід. Формують команди з учнів 5 – 11 класів однієї школи. Змагаються діти в олімпійських видах спорту (баскетбол, кульова стрільба, легка атлетика, плавання). Цьогоріч додали навіть велосипедний спорт. Участь у них 2012-го взяло близько п’яти мільйонів школярів. До речі, спорт справді масовий: обмежень для учнів, які займаються в спортивних школах, немає.

Олена Солодовнік, «Освіта України» 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *