ЮРІЙ ПАВЛЕНКО: ДИТИНА МАЄ ЗНАТИ І ВМІТИ КОРИСТУВАТИСЯ СВОЇМИ ПРАВАМИ. РОЛЬ УЧИТЕЛЯ ТУТ – КЛЮЧОВА - OG 2012 11 06 07223320 листопада відзначається 23-я річниця прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції про права дитини. Традиційно цього дня у світі відзначається Всесвітній день дитини. Президент України захист прав дитини визнав загальнодержавним пріоритетом. Саме тому 11 серпня 2011 року Глава держави започаткував інститут Уповноваженого з прав дитини, який забезпечує здійснення Президентом України конституційних повноважень щодо додержання конституційних прав дитини.

Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед – люди. З них на першому місці – батьки й педагоги.

А. МАКАРЕНКО

Реформа інтернатних закладів для дітей з особливими освітніми потребами має відбуватися з урахуванням інтересів дитини, що насамперед полягають у праві кожної дитини мати сім’ю і якісну освіту з урахуванням її розвитку й освітніх потреб

Конвенція ООН про пра­ва дитини була одним з перших законів, який по­чав діяти в незалежній Україні. Незважаючи на це, проблеми захисту прав дитини в держа­ві роками зберігають свою ак­туальність. Про ситуацію з пра­вами дітей ми спілкувалися з Уповноваженим Президента України з прав дитини Юрієм Павленком.

 – Юрію Олексійовичу, за останній рік Ви здійснили 53 інспекційні поїздки, перевіри­ли майже 500 дитячих закла­дів, розглянули більш як 3 000 скарг. Ви також провели соціо­логічне опитування дітей. Як забезпечуються права наймен­ших українців?

 – До сьогодні в законодав­стві майже немає принципу до­тримання найвищих інтересів дитини, який є базовим в Кон­венції ООН. Саме тому бага­то рішень виконавчої і судової гілки влади суперечить інтер­есам дитини. Діти найбільш соціально вразливі: вони не мають права голосувати, впли­вати на прийняття важливих рішень, до певного віку не вмі­ють сформувати власної точки зору, відстояти свою позицію. Тому принцип представлення й захисту їх прав кардиналь­но відрізняється від захисту ін­тересів дорослих.

За результатами інспекцій­них поїздок, спілкування з ді­тьми, розгляду звернень я можу констатувати, що майже кожне право дитини, гарантоване Кон­венцією, порушується тією чи іншою мірою. Починаючи від права на якісну освіту, харчу­вання, лікування і завершую­чи нематеріальними правами на недискримінацію, захист від насильства, право бути почутим і вислуханим, зростати в сім’ї.

І хоча законодавство, дитя­ча інфраструктура, соціальне забезпечення не є найгірши­ми порівняно з багатьма інши­ми країнами, право дитини бути почутою найчастіше нехтується дорослими. Дітей вважа­ють власністю батьків, ділять, як майно при розлученні, не зважають на їхню позицію під час прийняття органами влади чи рідними рішень, які її сто­суються. Фраза «ти порушуєш мої права» дорослими сприйма­ється як зухвалість.

Між тим, Українська зем­ля народила таких фундато­рів світової політики захисту прав дітей, як Василя Сухомлинського, Антона Макаренка. В 1914 – 1918 роках під Ки­євом у сиротинцях для дітей працював видатний педагог-но­ватор Януш Корчак. Саме там він написав один з найвідоміших своїх педагогічних творів «Як любити дитину», що став основою Конвенції ООН про права дитини.

ЯК НАВЧИТИ КОРИСТУВАТИСЯ ПРАВАМИ?

 – На Вашу думку, школа має навчати дитину її правам?

 – Учитель повинен навчити, як цими правами користувати­ся, навчити батьків поважати і знати права дитини. Це ключо­ва місія школи, адже так скла­лося, що більшу частину часу дитина проводить саме тут. Той, хто знає і вміє користува­тися своїми правами, захище­ний від будь-яких негативних впливів і посягань. А держава, де діти знають і вміють корис­туватися своїми правами – це

держава, яка обов’язково роз­вивається, яку не з’їдає коруп­ція, в якій кожен має право на успіх.

Окремо звертаюся до Мініс­терства освіти і науки, молоді та спорту з тим, щоб змінити формат викладання шкільно­го предмета про права дитини. Він сьогодні є факультативним і стосується тільки формально­го вивчення положень Конвен­ції ООН. На моє переконання, застосовувати положення Кон­венції необхідно при викладан­ні предметів усього гуманітар­ного циклу в школах. Учитель історії, географії, літератури, мови повинен знати права ди­тини, «бачити» їх і навчати ді­тей на своїх уроках. Уроки про права дитини не можуть бути формальними.

Для цього Президент Укра­їни у своєму Дорученні від 30 серпня 2012 року перед Мініс­терством освіти і науки, моло­ді та спорту поставив завдання забезпечити поліпшення право-освітньої та правовиховної ро­боти з дітьми в школах. Також, відповідно до цього доручення, голови обласних адміністрацій мають забезпечити поширен­ня в школах шкільного само­врядування, сприяти створен­ню учнівських рад, діяльності дитячих організацій.

Разом з тим школа має при­щепити дітям навички співпраці й позитивного вирішення кон­фліктів. А для досягнення по­зитивного результату підхід до навчання має охоплювати не тільки класно-урочну роботу, а й позакласну діяльність шко­лярів, педагогічного колективу, шкільної адміністрації і батьків. Це складний і тривалий про­цес, але результатом його може стати абсолютно інший клімат людських стосунків у школі, що сприятиме згуртованості, взає­морозумінню і співпраці.

Захист прав дитини – це така сфера державної політики, за реалізацію якої відповідають різні міністерства й відомства в межах своєї компетенції, – продовжує Юрій Олексійо­вич. – На жаль, співпраця між ними є малоефективною й неузгодженою, але часто розв’язання проблеми однієї дитини стосується сфери виконання своїх обов’язків і вчителя, і міліціонера, і лікаря, і соцпрацівника. Президент ставить за­вдання перед КМУ забезпечити міжвідомчу координацію в ін­тересах дитини. Кожен держав­ний службовець і спеціаліст, від діяльності якого залежить доля дитини, повинен дбати про неї і відповідати за результат своєї роботи. Координація має відбу­ватись, насамперед, на район­ному, місцевому рівнях.

Як приклад, у міліції про­водяться структурні реформи: спеціальний уповноважений підрозділ із профілактики правопорушень серед дітей у сво­їй діяльності робитиме акцент на застосуванні педагогічно-корекційних програм. Тут має від­буватись тісна координація мілі­ціонера і вчителя.

На виконання Соціальних ініціатив Президента введено додатково 12 тисяч фахівців соціальної роботи, які в кож­ному селі й місці працювати­муть із сім’ями, які потребують допомоги. Тут необхідна тісна співпраця соцпрацівника, клас­ного керівника, вчителя.

ІНТЕРНАТИ ЧЕКАЮТЬ РЕФОРМ

 – Ключове завдання в робо­ті Уповноваженого – це за­хист прав дітей найбільш враз­ливих категорій, – продовжує Юрій Олексійович. – Діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, з кризових сімей, діти з особливими потребами чи в конфлікті із законом – це діти, які потребують особливо­го захисту й політики відносно до них. Яким буде їхнє дитин­ство – залежить від дорослих, які ними опікуються.

Найважче зробити щасли­вою дитину, яка виховується в інтернатному закладі, окремо від батьків, друзів, близьких для неї людей, братиків і сестри­чок. У такому вигляді, як сьо­годні, інтернати працюють не в інтересах дитини. Вони можуть забезпечити тільки її ба­зові потреби. Адже на першо­му місці – боротьба за робоче місце дорослого, а права дити­ни на сім’ю стають вторинними.

Реформа інтернатних закла­дів є невідворотньою, але вона має відбуватись у найкращих інтересах дитини.

 – Які інтернати потрібно ре­формувати, і в чому полягає реформа?

 – Що стосується «сиріт­ських» інтернатів, то тут дискусію завершено: всі діти-сиро-ти мають виховуватись у сім’ях, що відповідає найкращим ін­тересам дитини й гарантується Конвенцією ООН про права ди­тини, законодавством України. Сьогодні більш як 80 відсотків дітей-сиріт знайшли своїх маму й тата в сім’ях – їх усиновили, взяли на виховання в прийомну сім’ю, дитячий будинок сімей­ного типу, під опіку, піклуван­ня. Близько 16 000 дітей усе ще виховуються в інтернатних за­кладах. Але з подальшим розви­тком сімейних форм виховання я переконаний, що всі діти-сироти будуть у сім’ях.

За останній рік в Україні сім інтернатних закладів було перепрофільовано на інші дитячі або соціальні заклади. І така дина­міка збережеться через відсут­ність потреби в інтернатах.

Натомість ми виявили фак­ти, коли інтернати міняли ста­тути, щоб наповнювати заклад так званими «соціальними си­ротами» (дитина приймається в інтернат за заявою батьків). На жаль, ми виявили й найгір­ші прояви практики наповне­ння «сирітських» інтернатів дітьми із сімей, коли селами їздили агітатори з інтернатів і переконували батьків віддава­ти дитину до закладу. На такі факти буде дуже жорстка наша реакція. Це порушення зако­нодавства.

ЮРІЙ ПАВЛЕНКО: ДИТИНА МАЄ ЗНАТИ І ВМІТИ КОРИСТУВАТИСЯ СВОЇМИ ПРАВАМИ. РОЛЬ УЧИТЕЛЯ ТУТ – КЛЮЧОВА - OG 2012 11 06 072233Важливо розуміти, що ре­форма інтернатів не вимагає обов’язкового закриття закла­дів. Ідеться про те, що кож­на дитина повинна жити вдома з батьками, отримувати освіту в загальноосвітній школі, спіл­куватися з однолітками, займа­тись у гуртках, секціях, тобто бути соціалізованою. А інтер­нати мають бути перепрофільовані на інші освітні заклади для дітей. Наприклад, центри реа­білітації дітей і сім’ї, дошкільні навчальні заклади, центри ре­абілітації.

Однак сьогодні інтерна­ти – це величезні, напівпо­рожні заклади закритого типу, до яких потрапляють діти з усі­єї області й буквально «втра­чають зв’язок» із навколишнім світом. Вони мають відійти в минуле.

Інтернати потрібно роздріб­нити. Натоміть – створено малокомплектні. Загальна кіль­кість дітей у них не повинна перевищувати 50. Такі закла­ди мають працювати не лише з дітьми, а й із їхніми батьками для якнайшвидшого повер­нення дитини в сім’ю.

Приклад першого реформо­ваного інтернату – Центр со­ціальної підтримки дітей і сімей «Промінь надії» у смт Макарів Київської області. Це невели­кий заклад, де з дитиною пра­цюють спеціалісти, психологи, діє Центр матері й дитини, гур­тожиток. Перевагою таких цен­трів соціальної підтримки для дітей і сімей є акцент на про­філактичній роботі з попере­дження роз’єднання сім’ї на її збереження, відновлення й ре­абілітацію. Такі заклади дають змогу забезпечити індивідуаль­ний підхід до дитини й сім’ї, враховувати потреби кожної дитини й почути її думку.

ДІТИ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ОСОБЛИВОГО ЗАХИСТУ

 – А стосовно інтернатів для ді­тей з особливими потребами?

 – Безумовно, мають залиши­тися спеціальні інтернати для дітей з особливими потребами: з глибокими вадами здоров’я, з вадами зору, слуху, психічного здоров’я. Таких дітей сьогодні в інтернатах майже 41 тисяча. Для них потреба в медичній до­помозі є найпершою.

Разом з тим, реалізовуючи право дитини з особливими по­требами на освіту, ми позбав­ляємо її права на сім’ю. Кожне право дитини є рівнозначним і не може реалізація одного права позбавляти дитину ін­шого. Це основний конфлікт. Тому реформа спецінтернатів для дітей з особливими потре­бами має відбуватись у тісному зв’язку з розвитком інклюзив­ної освіти в загальних школах, підготовкою вчителів, батьків.

Вочевидь, поки що загальна школа не готова прийняти таку дитину, забирати її зі спецінтернату не можна.

До кожного підлітка має бути окремий підхід. Реформу спецшкіл потрібно розуміти не як закриття закладу, а як по­шук нової форми його функ­ціонування. Успішним при­кладом сучасного закладу для дітей з особливими освітніми потребами є Львівський на­вчально-реабілітаційний центр «Левеня». Він працює на кон­кретний результат відносно до дитини: 70 відсотків вихованців унаслідок успішної реабілітації повертаються до загальноосвітних шкіл. На жаль, таких при­кладів – одиниці.

Окреме питання – робо­та психолого-медико-педагогічної консультації, обстеження всіх дітей-вихованців спец­шкіл. Є конкретні факти, коли у спецшколах навчалися діти, які потрапили туди випадково й за рівнем розвитку та станом здоров’я спроможні здобувати освіту у звичайній школі. Ціна помилки ПМПК – доля дитини.

 – Нам відомо, що «Левеня» на­дає послуги дітям і їхнім бать­кам…

 – Так, і це ключовий мо­мент: батьки не відмовляють­ся від дитини, не віддають її до інтернату, а навчаються до­глядати за нею, допомагати в навчанні, отримують профе­сійні консультації та підтрим­ку. В цьому й полягає реформа спецшкіл: перепрофілювання на заклади, орієнтовані на сім’ю з дитиною з особливи­ми потребами. Такий досвід є в Харківській і Рівненській об­ластях, де інтернати, не чекаю­чи реформи, відкрили свої по­слуги для дітей і їхніх батьків.

НІ – СОЦІАЛЬНОМУ СИРІТСТВУ

 – Настав час запровадити цільове фінансування потреб дітей, а не інтернатів, – по­яснює Уповноважений Пре­зидента України з прав дити­ни. – Принцип «гроші ходять за дитиною» передбачає змі­ну системи фінансування, коли власником грошей є не заклад, а дитина. А сьогодні відбувається так, що тільки 10 – 15 % з виділених на фінансування інтернату коштів, витрачаються на дитину. Решта – це заробітна плата пер­соналу, утримання приміщен­ні, оплата послуг. Така система є неефективною з точки зору інтересів дитини.

 – Як держава допомагатиме сім’ям, аби ті не відмовляли­ся від своїх дітей і не зали­шали їх в інтернатах?

 – Найсвіжіший указ Прези­дента у сфері захисту прав ди­тини стосується затвердження Національної стратегії профі­лактики соціального сирітства до 2020 року. Його основною метою є забезпечення належ­ного соціального захисту ді­тей і сімей у складних життє­вих обставинах, утвердження в суспільстві сімейних ціннос­тей, виховання відповідаль­ного батьківства. Внаслідок розвитку сімейних форм ви­ховання вже значно скороти­лася кількість дітей-сиріт і ді­тей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до ін­тернатів.

Реалізація Стратегії дасть змогу забезпечити раннє ви­явлення сімей, які ризикують опинитися у складних життє­вих обставинах, і вчасне на­дання їм якісних соціальних послуг. До 2015 року – на пер­шому етапі реалізації Страте­гії – кількість дітей-сиріт має зменшитися щонайменше на 10 тисяч; також значно скоротить­ся кількість дітей, які вихову­ються в інтернатних закладах, підвищиться ефективність ро­боти органів влади, соціальних служб.

У Дніпропетровській облас­ті фонд «Розвиток України» у співпраці з обласною адміні­страцією реалізує проект «Ро­дина для дитини», спрямова­ний на розвиток сімейних форм виховання. Розпочина­ється реалізація їхнього спіль­ного з фондом авторки «Гаррі Поттера» Джоан Роулінг Lumos проекту з реформи ін­тернатних закладів на сучас­ні центри підтримки сім’ї. Ці пілотні проекти дадуть змогу визначити механізми рефор­мування інтернатної системи, які необхідно впроваджувати в масштабах усієї країни.

Сьогодні не здійснюють­ся реформи закладів заради реформ, тому ми рухаємося шляхом пілотних проектів, напрацювання найкращих мето­дик і тільки потім – на ре­алізацію їх на рівні країни. Ще раз наголошу: реформа інтернатів не може розгляда­тися тільки як закриття та­ких закладів. Це ціла система взаємопов’язаних дій різних органів влади. Реформуючи, дуже важливо зберегти кадро­вий потенціал інтернату, лю­дей, які там працюють і мо­жуть перейти на іншу роботу до іншого дитячого, соціаль­ного закладу.

А взагалі, результат нашої роботи закликаю шукати не у службових звітах, а в очах ди­тини.

…Безумовно, проблема про­тидії соціальному сирітству – один з найважливіших, але не єдиний напрям роботи в галузі дотримання прав дітей у нашій країні. Серед інших важливих питань – запобігання насиль­ству в школах, впровадження шкільних служб розв’язання конфліктів, робота шкільних психологів. Уповноважений Президента України з прав дитини не стоїть осторонь та­ких проблем, як забезпечення дошкільнят дитячими садками, школярів – якісними підруч­никами й центрами позашкіль­ної роботи. Але до цих питань ми повернемось у наступних номерах газети.

Численні дослідження, зокрема ЮНІСЕФ, Home and Hope for Children, виявили: дитина, яка прожила в інтернатній установі три роки, ніколи не зможе наздогнати в розвитку дитину, яка росла в сім’ї. Як стверджують самі випускники інтернатних закладів, кожна друга дитина шкільного віку, котра виховується в інтернаті, проходить через усі форми насильства: фізичну, емоційну й сексуальну. Життя вихованця засноване на його залежності від персоналу. Там навчають виживати. Вийшовши зі стін інтернату, підліток залишається наодинці з усіма проблемами дорослого життя.

Президент України наголосив, що забезпечення права дитини на освіту є беззаперечним пріоритетом державної політики України. Зокрема, він доручив уряду вжити заходів щодо забезпечення в повному обсязі у 2013-му та наступних роках дітей з особливими потребами підручниками, зокрема, зі шрифтом Брайля.

 

АНАЛІЗУЙ ЦЕ

СІЛЬСЬКІ ДІТИ – ЩАСЛИВІШІ?

Як довело дослідження в межах проекту «Права дітей в Україні: реалії та ви­клики після 20 років незалежності», відчувають себе щасливими 83 % дітей. Більш високі оцінки притаманні респондентам 10 – 13 років і мешканцям сіл. Серед 16 – 17-річних дітей 23 % не вважають себе щасливими, серед меш­канців обласних центрів питома вага таких дітей становить 20 %, тобто ур­банізація та перехідний вік є значними факторами для формування в дітей відчуття відсутності щастя.

МОВОЮ ЦИФР

ЧОГО НЕ ЗНАЮТЬ БАТЬКИ?

За результатами опитування в межах проекту «Права дітей в Україні: реалії та виклики після 20 років незалежності», 47 % від­повіли, що батьки взагалі нічого не знають про проблеми, які тур­бують дитину (особливо на цьому наголошують дівчата й діти 16 – 17 років). Кожен другий опитаний зазначив, що батьки рідко або ніколи не контролю­ють, що саме дитина дивиться по телевізору, комп’ютеру, DVD тощо – осо­бливо серед тих, кому 16 – 17 років (майже кожен другий опитаний сказав, що ця діяльність перебуває поза межами батьківського контролю). Третина 10 – 13-літніх зазначила, що їхні батьки не знають, що вони дивляться по телевізору або роблять на комп’ютері, в інтернеті. Поза батьківським контро­лем є і активність дитини в інтернеті: 40 % респондентів (серед хлопців -47 %, серед дівчат – 33 %) вказали, що батьки зовсім не контролюють, що вони роблять в інтернеті.

З ПЕРШИХ ВУСТ

ПОЛОВИНА ДІТЕЙ ЗАЯВЛЯЄ ПРО ПОРУШЕННЯ СВОЇХ ПРАВ

Нещодавно в Україні відбулося масштабне опитування дітей 10 – 17 років у рамках проекту «Права ді­тей в Україні: реалії та виклики після 20 років незалежності». Дослідження проведене ГО «Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яре­менка» на замовлення Уповноваже­ного Президента України з прав ди­тини. По всіх регіонах опитали 4 083 дитини й 1 017 батьків, а також 503 експерти, які працюють у сфері за­безпечення прав дітей. Кожна друга дитина розповідає про порушення або недотримання тих чи інших прав, які мають бути гаранто­вані в сучасному суспільстві.

56% дітей вважають, що в нашій країні порушуєть­ся право на захист від жорстокості, знущання, брутального поводження.

54% сказали про порушення права на повноцінне харчування. Основними винуватцями діти вважають батьків.

53% респондентів відзначили порушення права на отримання медичної допомоги. Таке право найчастіше порушується ме­дичними працівниками.

52% свідчать про випадки сексуальної експлуатації дітей.

48% вважають, що держава не завжди турбується про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, або вико­нує це не повною мірою.

48% зазначили, що порушується право дітей висловлю­вати власну думку. Кожен третій ска­зав, що воно порушується батьками, кожен четвертий – учителем/виклада­чем. 44 % вважають, що порушуєть­ся право дітей на вільне спілкуван­ня з друзями, родичами, батьками й на отримання корисної інформації.

48% знають про порушення /права дітей на освіту.

48% засвідчили порушення /права дітей на любов і піклування батьків. Особливо гостро це відчувають діти 10 – 13 років (52,6 %).

47% вважають, що діти підда­ються трудовій експлуатації.

43% знають про випадки, коли /діти, які вчинили злочин, піддавалися тортурам і приниженню.

 Людмила ЗАГЛАДА, «Освіта України» № 47

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Один коментар до “ЮРІЙ ПАВЛЕНКО: ДИТИНА МАЄ ЗНАТИ І ВМІТИ КОРИСТУВАТИСЯ СВОЇМИ ПРАВАМИ. РОЛЬ УЧИТЕЛЯ ТУТ – КЛЮЧОВА”
  1. А опрос об ОБЯЗАННОСТЯХ детей проводили. Я проводила, интересно было. Так вот – О-о-оч-чень туго.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *