Лукавить той, хто каже: дайте нам гроші — і ми… нічого не буде, якщо на досягнення не мотивоване суспільство У МОНмолодьспорту досить значуща подія — Департамент вищої освіти отримав нового директора. Про Юрія Миколайовича Коровайченка відомо небагато: фах інженера, 30-річний стаж освітянина, дев’ять років непомітної для стороннього ока копіткої праці в міністерстві. Спадщина йому дісталася нівроку, вища школа — найскладніша освітня галузь, особливо в часи реформування. Сфера відповідальності департаменту величезна — лише перелік завдань займає три аркуші. Серед них — законодавче і нормативне забезпечення, державне замовлення, умови прийому, модернізація мережі ВНЗ, міжнародні проекти, рамка кваліфікацій, новітні стандарти вищої освіти і багато чого іншого. За цією величезною «маши­ною» наглядає підрозділ з чо­тирьох відділів і трьох сек­торів, де працює всього 26 фахівців. Власне, вже цього факту досить, щоб поспілку­ватися з людиною, яка керує таким складним «механізмом». «ОУ» поцікавилася в нового ди­ректора й щодо його бачення шляхів розв’язання проблем ви­щої школи. ДЕВ’ЯТЬ РОКІВ — ЯК ОДИН ДЕНЬ — Юріє Миколайовичу, роз­кажіть, як Ви потрапили до МОНмолодьспорту і як довго там працюєте? — Узагалі, я багато років пра­цював у ВНЗ. На роботу до мі­ністерства, а сталося це влітку 2003 року, мене запросив по­передній директор Департамен­ту вищої освіти Ярослав Якович Болюбаш. А далі — вир подій і дев’ять років праці — як один день. — Які у Вас враження від но­вого рівня відповідальності? Чи збільшилося навантаження на роботі, і чи треба навчатися чо­гось нового? — Безумовно, відповідаль­ність незрівнянно зросла. Одна справа, коли відповідаєш за власну ділянку роботи, нехай і складну, інша — за роботу ве­ликого колективу, де кожен — професіонал високого рівня. Стосовно навантаження на ро­боті — його мені ніколи не бра­кувало. По десять годин праці щодня — звична практика. А навчатися треба все життя, тим паче, маючи доступ до вітчиз­няного, європейського й світо­вого досвіду. — Чи змінюватимете щось у ро­боті департаменту? — У принципі, департа­мент — налагоджений меха­нізм, який збоїв не дає. Не думаю, що потрібні якісь радикальні кроки, тим більше, в колективі панує повне взає­морозуміння. А методи управ­ління галуззю змінюватимуться природним шляхом синхронно зі зростанням ступеня автоно­мії вищих навчальних закладів, разом із необхідністю впрова­дження нових підходів до за­безпечення якості освіти. ЗАКОН ЯК КОНСТРУКЦІЯ — Якими будуть особливос­ті вступної кампанії до ВНЗ у 2012 році? — Думаю, Умови прийому, як регуляторний документ, уже досягли свого оптимуму, при­наймні, на найближчий час. Можливо, вони потребувати­муть корегування лише щодо більш підготовленого контин­генту абітурієнтів. Треба сказати, що у варіанті Умов прийому 2012 року резо­нансу набула пропозиція збіль­шити прохідний бал у сертифі­каті зовнішнього оцінювання з профільних предметів — зі 124 до 140 балів при вступі на бака­лавра. Є й новації, необхідність яких підказана практикою ре­алізації попередніх версій цьо­го документа. Зокрема, зміни в переліках конкурсних пред­метів, удосконалення «елек­тронного» вступу. Також мо­дернізовано кілька положень організаційного характеру. Це значно спростить процеду­ру вступу, водночас усунувши сумніви щодо легітимності його результатів. — Що нині відбувається з про­ектом Закону про вищу освіту? — Цей документ розробила робоча група, створена з ініці­ативи міністерства, в складі фа­хівців ВНЗ, представників ро­ботодавців, народних депутатів України, студентських і між­народних організацій. Він за­тверджений ІІІ Всеукраїнським з’їздом працівників освіти і вже зареєстрований у Верховній Раді. Є другий варіант, підго­товлений робочою групою під керівництвом в. о. ректора На­ціонального технічного універ­ситету України «Київський по­літехнічний інститут» Михайла Згуровського на базі згаданого проекту закону. Не надто заглиблюючись у зміст цих варіантів, скажу, що, по-перше, створюючи доку­мент, не треба думати, як добре всім житиметься, наприклад, в умовах автономії вишів. Кра­ще, пропонуючи людині здо­бути вищу освіту, дати мож­ливість витратити п’ять—шість найкращих років життя на про­ект зі стовідсотковою віддачею. По-друге, закон — це конструк­ція з платформою і надбудо­вою. В нашому випадку плат­форма — це максимально точно виписана, зрозуміла схема здо­буття ступеневої освіти з усіма траєкторіями її реалізації. Тіль­ки повне розуміння того, що таке ступінь бакалавра, магістра й доктора філософії, яке міс­це вони займатимуть у систе­мі трудових відносин, унемож­ливить переповнення центрів зайнятості тисячами випускни­ків. І не варто забувати, що в необхідності впровадження та­кої схеми ще доведеться пере­конувати суспільство. Усе інше — надбудова, яка має відповідати національній ментальності, громадській сві­домості, юридичній культурі та викликам сучасної економіки. «ПАСПОРТ» ВИПУСКНИКА — Розкажіть про євро-додатки до вітчизняних дипломів. На­віщо вони потрібні і що дають випускникам вишів? — Додаток до диплома — це «паспорт» випускника. В біль­шості країн сам диплом — це посвідчення особи. Наприклад, якщо я маю диплом Гарварду, не факт, що мене візьмуть на роботу. Підставою для працев­лаштування є додаток до дипло­ма. В нас видача додатка поча­лася ще 2010 року, але треба визнати, що процес іде мляво, хоча далеко не завжди з вини випускників. А дарма. Вже сьо­годні такий додаток стає єди­ним інструментом для реалі­зації академічної мобільності, особливо міжнародної. Такий підхід скоро реалізується й на національному рівні, оскільки роботодавця вже цікавлять не назви навчальних закладів, а зміст здобутої освіти кандида­та на посаду, якість професійної підготовки, здатність до вироб­ничої діяльності, перепідготов­ки та підвищення кваліфікації. Такої інформації в звичайному додатку немає. — Що Ви думаєте про експе­римент щодо вільного вибору студентами предметів, який розпочнеться наступного на­вчального року у провідних ВНЗ країни? — Навчальний план будь-якої спеціальності умовно охоплює три частини: гуманітарну, фундаментальну й професійну підготовку. Останній блок та­кож складається з двох. Одна визначає перелік обов’язкових дисциплін, друга — вибіркових, у тому числі за вибором студен­та. На перший погляд усе зро­зуміло. Але практично це не­просто, достатньо уявити, як ви обираєте невідомі вам дис­ципліни зі складними назвами. Тому народний депутат Максим Луцький, який запропонував цю ідею, має рацію. Такий ви­бір має супроводжуватися сер­йозною методичною підтрим­кою, причому високого рівня, впровадження інституту тьюторів, активної участі кафедр у «страхуванні» студента від по­милкового вибору. — Як Ви знаєте, нині обгово­рюється введення спеціальнос­ті «богослов’я» у вищих на­вчальних закладах. На якому етапі робота? — Громадська рада з пи­тань співпраці з церквами і релігійними організаціями при МОНмолодьспорту також обго­ворювала це питання і запропо­нувала розпочати системну ро­боту в цьому напрямі. Ураховуючи актуальність по­рушеного питання та його сус­пільну значущість, міністер­ство створило робочу групу, яка вивчає питання визнання дипломів і наукових ступенів випускників духовних навчаль­них закладів. Уже пропонуєть­ся кілька шляхів позитивного розв’язання цієї проблеми. На­приклад, зважаючи на те, що нині в Україні немає дипло­мованих фахівців з богослов’я (теології), оскільки їх підготов­ка тільки розпочалася, необхід­но надати ВНЗ право залучати до навчального процесу докто­рів (кандидатів) філософських наук, які захистили дисертацій­ні роботи за спеціальністю «ре­лігієзнавство». СКЛАДОВІ ЯКІСНОЇ ОСВІТИ — За опитуваннями, більшість українців хотіла б навчатися у провідних зарубіжних уні­верситетах (хоча до переліку потрапили й Київський націо­нальний університет ім. Тара­са Шевченка і Київський полі­технічний університет «КПІ»). Що думаєте з цього приводу? — Якщо маєте бажання і можливості для такого навчан­ня, є безліч варіантів. Можна скористатися, зокрема, пропо­зиціями бюджетної програми з навчання студентів і стажуван­ня аспірантів, наукових і нау­ково-педагогічних працівників у закордонних ВНЗ. Обсяг ви­датків тут становить 44,1 міль­йона гривень, що дає змогу на­правити на навчання за кордон близько 300 осіб. Пріоритетни­ми напрямами освіти і науки в цій програмі визначено природ­ничі та інженерно-технічні спе­ціальності. Попереджаючи запитання щодо відсутності наших уні­верситетів у світових рейтин­гах, скажу, що вони там бу­дуть — дайте час. — Що треба вищій школі для поліпшення якості освіти? — Я знаю лише один інстру­мент регулювання будь-яких суспільних процесів, це — еко­номіка, від стану якої залежить, з одного боку, мотивація сту­дента у здобутті освіти, з іншо­го — її якісне надання вищим навчальним закладом. А скла­дових останнього чимало: рі­вень знань вступників, якість кадрового, матеріального, ме­тодичного, наукового забезпе­чення навчального процесу і ба­гато іншого. І лукавить той, хто каже: дайте нам гроші — і ми… Нічого не буде, якщо на досяг­нення не мотивоване все сус­пільство. ДОВІДКА «ОУ» Директор департаменту вищої освіти МОНмолодьспорту Юрій Коровайченко за фахом інженер-механік. У системі вищої освіти працює понад 30 років, з них 25 — у вищих навчальних закладах. Пройшов шлях від наукового співро­бітника до проректора з навчальної роботи технічного університету. Автор по­над 100 наукових праць і патентів на винаходи, має в арсеналі навчальні по­сібники і монографії. В МОНмолодьспорту працює з 2003 року на посадах: начальника відділу природничої та технічної освіти, заступника директора де­партаменту, директора департаменту вищої освіти. Брав участь у розробленні актів законодавства та реалізації освітніх проектів державного рівня. Заслуже­ний працівник освіти України. Юрій ЗУЩИК, «Освіта України» № 16

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу