«Таке враження, що цю країну щойно здали «під ключ». Немає нічого старого та обдертого. Ніде нічого не риють, не ремонтують. Усе прибране, вилизане, наче нове. Жодної димової труби. Кругом одні ліси та озера».Олігархічна людяність Такими спогадами про своє перше стажування у Швеції ділиться з нами Людмила Цвіркун, студентка одного зі столичних вишів. Усього кілька місяців тому Люда сортувала сміття, прокидалася о 4-й ранку в Стокгольмі та вирушала на свою практику до банку. А вже сьогодні вона готується до нової поїздки на стажування. Дівчина пригадує, що тоді, коли весь світ «сурмив» про економічну кризу та інші нагальні проблеми, Швеція жила спокійним та розміреним ритмом: так само «прокидалася» о 4-й ранку, на велосипедах «їздила» на роботу, «платила» зарплату та податки, о 7-й вечора «лягала» спати і зовсім «не знала» своїх сусідів… «Складалося таке враження, що це не інша країна, а інша планета! Усе чітко за розпорядком, ніяких збоїв на роботі, ніхто між собою не те що не конфліктує, а навіть підвищені тони не звучать! На дивовижу цікава і водночас замкнута нація. «Шведський соціалізм» забезпечив своєрідну рівність людей. Тут ніде не побачиш різкої різниці між класами в суспільстві: розкішних будинків, елітних авто, як у нас, в Україні. Платня не різниться тисячами доларів. Середня – 2500-3000 тисячі, максимальна – 5000. Проте найцікавішим для мене стало те, що всі шведські капітали тримає близько десяти впливових сімей, які зовсім не афішують своє існування. Така собі олігархічна «людяність». В Іспанію на сієсту! На стажування до країни «биків та кориди» Сергій Ставнійчук хотів ще з 1-го курсу, але потрапити туди, як виявилося, не так вже й легко. Особливою привітністю іспанське посольство не вирізнялося, але після місяця тестувань та співбесід усе ж піддалося Сергієвим вмовлянням. «Іспанія захопила мене відразу, – починає свою розповідь студент. – Галас, шум, сміх і море прекрасних засмаглих дівчат. Шкода, але мені так і не поталанило зав’язати роман хоча б з однією – у сім’ї, до якої я потрапив, було троє синів, і ми мешкали далеко від Барселони. Під час першого мого стажування я жив на фермі, збирав виноград та пив багато іспанського вина», – усміхаючись, пригадує третьокурсник. «Здивувало мене те, що близько 40 % (!!!) іспанців безробітні, а наші люди (з України) все ж знаходять тут можливість влаштуватися, та ще й отримувати якісь прибутки. Самі жителі «сонячної» країни не дуже то й переймаються своїми «паршивенькими» справами: працювати вони починають не раніше від 11-ї, а вже о 3-й дня у них сієста: усі зручно вмощуються в кріслах, наливають собі вина і вмикають телевізор. І так годину-дві. Після сієсти їх вистачає максимум ще на 2 години роботи. Виходить, що робити справу доводиться не більше ніж 6-7 годин щодня. У них повно вихідних, і «гуляти» іспанці полюбляють тижнями». Із прикрістю Сергій говорить про класову нерівність в Іспанії, що насамперед простежується в доступності освіти: «Вона (освіта – авт.) елітарна і коштує шалених грошей. Тому 83 % населення не має вищої освіти (усього вони закінчують 9 класів, які оплачує держава, бо гроші за останні 10-11-й класи іспанцям потрібно викладати з власної кишені). Узагалі, в Іспанії склалася кризова ситуація: рівень безробіття високий, платня мізерна (1000 євро – це вже круто), сільське населення (якого там майже 75 %) вкрай бідне, міста живуть за рахунок курортів». До Людмили та Сергія в мене залишилося останнє запитання. Воно банальне, але промовчати я не могла: «Ви б хотіли залишитися назавжди у «шведському соціалізмі» та іспанській сієсті?» Відповідь обох прозвучала категорично: «Ні!» Чи вірити їм – вирішуйте самі… Юлія Кондрацька

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу