Як відомо, Федерація роботодавців (ФРУ) розробляє «Програму промислового розвитку України». Складно сказати, якою вона буде, крім того, що документ визначатиме пріоритети розвитку промисловості. Поза тим, програма має враховувати необхідність виконання стратегічних завдань, зокрема співпраці освітянської влади та ФРУ в підготовці кваліфікованих робітничих кадрів і фахівців з вищою освітою. Так вважає народний депутат, член Комітету з питань науки і освіти Сергій Баранов-Мохорт. Він надіслав голові ФРУ Дмитру Фірташу листа з проханням ввести його до складу робочої групи, яка працюватиме над проектом програми.
— Сергію Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, про «Програму промислового розвитку України».
— Це буде план розвитку промисловості країни на п’ять років. Він дасть можливість побачити, які галузі даватимуть державі найбільші прибутки за рік, два, п’ять, і зробити їхній розвиток пріоритетним. Це має зміцнити Україну як гравця на світових ринках. Власне, сама програма поки що на стадії формування робочої групи, яка її розроблятиме. Скажу, що наміри у ФРУ серйозні: крім залучення вітчизняних фахівців, планується запросити науковців із-за кордону, зокрема Кембриджського університету.
— Чому цей документ зацікавив Вас?
— Як депутат, член Комітету з питань науки і освіти я повністю підтримую ідею створення такої програми. Але звертаю увагу, що її виконання буде неможливим без підготовки спеціалістів для промисловості, зокрема кадрів у системі профтехосвіти. Однак тут є проблеми, які перешкоджають підготовці фахівців. Наприклад, недостатнім є ресурсне і матеріально-технічне забезпечення навчального процесу. Нині у навчальних майстернях, дільницях, лабораторіях, полігонах і господарствах використовується обладнання, устаткування, сільськогосподарська та інша техніка, термін експлуатації яких становить: до 10 років — 4 %; від 10 до 20 років — 36 %; понад 20 років — 60 %.
— Фізичне і моральне старіння обладнання й техніки зумовлене браком бюджетних коштів на її оновлення. Звідки взяти гроші на розв’язання цієї проблеми?
— У високій кваліфікації працівників має бути зацікавлений передусім роботодавець. Але, здається, практика свідчить про інше. Кошти, які нині вся сфера виробництва і бізнесу спрямовує на підготовку кваліфікованих робітників, становлять лише 1 — 1,5 відсотка ВВП України, а ця цифра має бути втричі більшою. І роботодавець невдоволений професійною підготовкою випускників навчальних закладів, яка часто відстає від технологічного рівня виробництва. Це й не дивно, адже до ПТНЗ майже не надходять нові верстати, сучасні інструменти й техніка, в окремих випадках немає сировини і матеріалів. Це не дає змоги організувати навчання, наближене до реального виробництва.
— Який, по-вашому, є вихід з цього становища?
— Лише один: розвиток відносин з роботодавцями та іншими соціальними партнерами щодо реалізації стратегічних завдань, основними серед яких є:
— виконання положень Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012 — 2021 роки;
— реалізація Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011 — 2015 роки та відповідне її фінансування;
— розроблення й упровадження професійних і державних стандартів професійно-технічної освіти нового покоління на професії, що користуються попитом на сучасному ринку праці;
— розроблення й підписання Меморандуму між МОНмолодьспорту, Мінсоцполітики, ФРУ та іншими щодо співпраці з питань підготовки робітничих кадрів і фахівців з вищою освітою;
— внесення змін до Податкового кодексу щодо пільгового оподаткування навчальних закладів, звільнення від сплати податку на додану вартість навчальних закладів державної або комунальної форм власності;
— удосконалення таких нормативно-правових документів, як Порядок працевлаштування випускників навчальних закладів, Положення про порядок формування державного замовлення на підготовку кадрів;
— забезпечення ефективної роботи з професійної орієнтації молоді та підвищення престижності робітничих професій.
Треба усвідомити, що перспективу мають лише країни, які формують якісну освіту і сучасні технології. В нинішніх умовах повинен запрацювати механізм «освіта — наука — виробництво». Інтелект українського народу, система освіти сьогодні такі, що дають змогу реалізувати цей потенціал.
Юрій ЗУЩИК, «Освіта України» № 15