Як це не банально звучить, але всі ми – родом із дитинства. І кожен із нас у дитинстві щось-таки собі винаходив, вигадував чи вдосконалював.

НАРОДНІ ОБРАНЦІ – не виключення. Вони від початку були зліплені з того ж тіста, що і ми усі. Це вже потім на них усе інше поналіплювалось. Тому, окрім питання про те, як вони оцінюють інтелектуальний потенціал нації, ми поцікавились у нардепів, чи виступали вони колись У РОЛІ ВИНАХІДНИКІВ.

Забігаючи наперед, скажемо, що на це питання деяким обранцям було відповісти важкувато, зате про високе вони говорили дуже натхненно.

Ще один момент , на який би нам хотілось вказати.  Незважаючи на зайнятість і нервову атмосферу в парламенті,  депутати загалом охоче йшли на співпрацю. І враження  про себе справили (попри очікування) геть непогане.  А коли згадували  про своє босоноге дитинство – взагалі ставали схожими на людей.

Лише з одним із них у нас не вийшло контакту. Член НУНС Геннадій Москаль, почувши назву нашого журналу, повівся дещо (як на наш погляд) неадекватно. Хоч і самокритично: « «Ігри розуму»? Я вас прошу, в мене нема розуму. Якби в мене був розум, я в парламенті не сидів би». І почимчикував собі. Ми хотіли заперечити, що, за логікою,  у такому випадку йому, навпаки, не вдалося б так зручно і надовго облаштуватися в теплому депутатському кріслі.  (А відтак – «что касается ума – он светлехонек весьма. Слава богу, отличаем незабудку от дерьма»). Але, з глибокої пошани до пана депутата, не сперечалися з ним. Йому, врешті решт, видніше.

1. Винахідником я був багато разів у своєму житті, особливо коли був молодим. Дуже подобалося  мені займатися  автомобілями.   З автомобілів,  які мали  тільки технічні паспорти  і більше нічого, я робив справжні класні авто. І їздив  сам на них. Тобто і двигуни, і ходову, і тюнінг, щоб пристойно можна було їздити – все сам робив. Правда, жодних патентів у мене немає, на жаль.

2. Потенціал дуже високий. Я це говорю як політик, який 12 років працює у Верховній Раді України в якості народного депутата. Але цей потенціал деградує в останні роки стрімкими темпами – перш за все тому, що держава не створює стимулів для інтелектуального зростання нації. А навпаки робить все для того, щоб інтелектуальна праця в державі втрачала позитив і суспільне значення. Про це мені дуже болісно говорити, але це так. Причому на мій погляд, деградація в інтелектуальній сфері має відношення до політики.  На жаль, дуже часто в залі ВР народні депутати виступають не фахово, не знаючи навіть предмету, який вони обговорюють.

БЮТ, Голова підкомітету з питань фінансового забезпечення та розвитку матеріально-технічної бази судової системи України Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя

1. У мене є авторське свідоцтво у складі колективу моїх колег, отримане десь році в 1995?му на програму єдиного цифрового територіального кадастру. Мова йде не тільки про земельний кадастр, а про багаторівневу інформаційну  систему управління, прив’язану до геоінформаційної  основи.  А що стосується «босоногого» дитинства  – звичайно,  доводилось щось доробляти  та удосконалювати,  як і будь?якій дитині  нашого покоління.  Я думаю, що в дитинстві всі депутати були однакові – в коротких штанцях, у пісочниці, зі своїми мріями та ідеями.  А якими  саме – тут все залежить від обстановки і від того, що заклали батьки.

2. На жаль, інтелектуальний  потенціал  нації треба оцінювати в динаміці, а динаміка ця негативна. Коли ми говоримо про інтелектуальний потенціал – це не тільки гени і коріння, це в тому числі й система освіти. І не стільки шкільна освіта, а те, що і скільки  люди читають вдома, в метро, в тролейбусах. Якщо раніше нас можна було віднести до однієї з найбільш читаючих країн, то сьогодні це вже не так, на жаль. І те читво, яке сьогодні можна знайти на розкладках – це далеко не інтелектуальний продукт. Те ж саме можна сказати про телебачення, загалом про культуру, де панує суцільна попса. Звичайно, це все знижує загальний рівень  інтелекту  нації.  Тут треба владі приймати дуже серйозні заходи – повертатися,  наприклад,  до позашкільного  виховання.  Згадаймо: інтелект раніше зароджувався в тих же гуртках, станціях юних техніків і т.д. Підвищувати якість освіти – середньої та вищої, створювати можливості  для творчості – сьогодні їх, на жаль, дуже мало. Тому я це відчуваю як серйозну проблему. Чи є надія на краще? Якщо із країни намагаються зробити державу рабів і небагаточисленної еліти, то інтелект рабам не потрібен. Їм потрібен гудок зранку і пляшка горілки після роботи. Ми не хочемо бути рабами і не хочемо такого життєвого циклу. Ми хочемо читати розумні книги, робити власні висновки – про політику і про владу, щоб потім ці висновки конвертувати на виборах у певне рішення, аби вплинути на владу. А влада цього не хоче.

1. У шкільні  роки займався електротехнікою, радіотехнікою, і ми з друзями завжди створювали якісь нові моделі – підсилювачів, радіоприймачів, намагалися створити комп’ютер, але зробили тільки деяку елементну базу. Мені це було дуже цікаво у дитинстві. Більше того, я брав участь в олімпіадах з фізики і математики. Мав нагороди навіть державного рівня. Мені взагалі дуже подобалось вчитися.

2. З моєї точки зору, країна зараз має дуже гарну інтелектуальну базу. У нас досить освічене населення, дуже великий відсоток громадян, які мають спеціальну  середню і вищу освіту. І в цьому плані ми знаходимось на провідних рівнях у світі. Але мені б хотілося, щоб ми не втрачали цей потенціал, щоб ми його підтримували. Для цього молодь мусить бути замотивована на отримання якісної освіти. А якісна освіта має давати переваги хлопцям і дівчатам, які працюють для того, щоб підвищити свій інтелектуальний рівень.  Це повинно також підтримуватись і можливістю отримувати високооплачувану роботу. Тобто ми мусимо давати більше шансів молоді для створення власних бізнесів. Створювати можливості  для власної самореалізації не обов’язково у бізнесовій сфері, можливо в культурі й спорті. Але, на жаль, можливості держави після п’яти років помилок державного управління минулої команди суттєво обмежені, й зараз ми виправляємо цю ситуацію.

Петро Ющенко, НУНС, член Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності

1. Особисто для суспільства  я нічого не винайшов.  А для себе – все життя щось відкриваєш.  Тому що світ – це таємниця.  Буття – це таємниця. І ми його не усвідомлюємо. Я думаю, що і в тому житті – вже вічному – ми теж до кінця його не усвідомимо.  Тому що це божественний промисел. І замисел. А от в цьому житті – скільки нам відпущено  – ми весь час проходимо  цей шлях відкриттів  – цієї великої таємниці та сенсу земного життя.

2. Стосовно інтелектуального потенціалу нації. Якщо ви ставите це запитання, значить, ви не були у галереї «Українці в світі». Ми цією галереєю відповіли на це питання. І продовжуємо  давати відповідь.  У цій галереї, що проходила в Українському домі, було представлено 2800 портретів – в усіх галузях цивілізації.  Це і священники, і державотворці, і військові, а також філософи, медики, актори, спортсмени, літератори, художники, та ін. Звідси виходила цивілізація.  Звідси виходили державотворці. Звідси почалася віра Христова. На мій погляд, вихідці  з нашої землі зробили донорську ін’єкцію в світову цивілізацію. А ми, у зв’язку з нашим імперським минулим, цього не розуміли. Нам просто не дозволяли цього зрозуміти.

1. Я дуже любила читати в дитинстві «Техніку молоді». І пам’ятаю, як ми з друзями навіть ходили до лісу запускати саморобну ракету. Я правда її не винаходила, ми її взяли із журналу – з тієї ж «Техніки молоді» – там було написано, як її сконструювати.  Але дуже небезпечно  це було, ми у батьків брали бензин, щоб підпалювати, бо вона ж мала летіти вгору. І таки полетіла, правда, не дуже далеко… Скоріше я виступала в ролі не винахідника, а фантазера. Наприклад, скарби часто шукала.

2. Інтелектуальний потенціал нації досить високий, але, я би сказала, прихований – через низку причин. По?перше, він за 20 років не створюється.  Це така річ, яка має поколіннями  передаватися – наприклад, наукові школи. В Україні це знищувалось, тому що будь?які наукові школи мали бути тільки в Москві. Всіх українських  науковців та інтелектуалів  намагались висмикнути і перевести на інший рівень або в інший статус. Тому в Україні практично немає своєї економічної школи. Ми взагалі, як сліпі кошенята, тому власне маємо таку економічну політику і такі наслідки. У нас тільки останнім часом почала формуватися своя історична наука, яка намагалася своїм поглядом подивитись на історію.  А весь попередній  погляд на історію  формувався десь там у Москві.  Я, напевно, оптиміст, бо вважаю, що ми проходимо певний етап розвитку, який маємо пережити і з нього вийти сильнішими і розумнішими, з більш розкритим, зокрема, інтелектуальним потенціалом. Можливо, з народженою школою економічною, управлінською. Тобто школою тих людей, які зможуть керувати державою. Не царювати, не владарювати, а саме керувати. Це велика різниця.

1. У дитинстві  всі хлопчаки пройшли через конструктор.   Я теж. Щось конструювали,  викруткою щось робили. Більше нічого.

2. Потенціал дуже високий.  Він настільки великий,  що я сьогодні вмикаю канал УТ?1 і там  кажуть,   що  в Ізраїлі  кілька мільйонів   людей  розмовляють російською мовою. І в основному інтелектуальна еліта Ізраїлю представлена вихідцями з України та Росії. Це говорить про те, що інтелектуальний  та творчий  потенціал  нації – фантастичний. Залишилось тільки владі дати можливість цьому потенціалу реалізовуватися на рідній землі. Щоб не їхали в Західну Європу, в Америку, в Австралію, а реалізовувались тут. І ось зараз вперше прийшла до влади та команда, яка дасть можливість  інтелектуальному потенціалу реалізуватися тут, в Україні. Незабаром їхати звідси не будуть. Навпаки, будуть повертатися до нас.

1. Ми й зараз працюємо над винаходами. Приміром, над  мікрохвильовими   технологіями обробки зерна. До того ж, я – президент асоціації  «За чисте землеродство і безпечне довкілля».   Працюємо  над тим,  як збільшити урожай, практично нічого в це не вкладаючи. І дійшли до того, що урожай зернових можна покращити в державі мінімум на 25 відсотків, бобових – на 40?50 відсотків, і це не межа. Ці винаходи – в тому числі й мої – вони запатентовані, є на це свідоцтво. Окрім того, з дитинства я любив конструювати літаки. І коли знищували у нас в державі літакобудування, я все робив для того, щоб його не знищували. В тому числі – давав певні поради, як на мій погляд, деякі недолугості, які є в літакобудуванні,  треба виправляти.  З огляду на те, що мав колись досвід в авіамоделюванні і своїми руками те робив. Звісно, якби був час, то ще в деяких галузях приклав би свої зусилля. Зокрема, ми займалися партійними розробками, які забезпечують очищення повітря, зниження  енергозатратності, очищення води, а відтак – і продовження нашого роду.

2. Я весь час вважав, що наш потенціал набагато вищий. І він, безумовно, вищий за той, що у більшості європейських країн. Але це стосується не всього населення, а відсотків  10 від нього. З іншого боку, у нас все робиться для того, щоб нація, скажімо так, тупішала. Падіння престижу науки, падіння престижу роботи вчителя – це все до того веде. Тобто іде така крива вниз. Через те, що мають і вчити, і бути в науці найкращі. З науки найкращі тікають за кордон, а викладачі, замість того, щоб вчити, йдуть туди, де більше платять. Який сенс людині животіти і не забезпечити навіть свої умови для життя, якщо їй абсолютно за  це не платять? Тобто держава  сама сприяє  тому,  щоб нація тупішала. Очевидно, це керівництву держави вигідно. Малоосвіченою нацією дуже легко управляти і маніпулювати. Оці маніпулятивні передачі на радіо, на телебаченні…  Я бачу, наскільки знизився інтелектуальний потенціал. Все це веде до деградації суспільства. Все зводиться до того, щоб лише розважати  людей. Тобто знову повертаємось  до давньоримського  «хліба та видовищ», і більше ні до чого. Це страшно насправді.

Спілкувалася Наталія  КУЛИК

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Коментарі закриті.