Історія світової педагогіки писалася паралельно з історією людства, і може вважатися дзеркалом, у якому відображалися стан і рівень інтелектуального розвитку суспільства за тих чи інших часів. Цікаво й те, що свій вклад у розвиток педагогічної думки вносили люди найрізноманітніших суспільних верств і професій. Філософи, вчителі, психологи, соціологи, інженери, мандрівники, письменники… Були серед видатних педагогів і барони. Основний задум Корфа щоб скрізь працювали школи «етнографічного характеру» – в життя так і не був утілений. Та й ідея «народних шкіл» була не до вподоби можновладцям. Бидлом керувати простіше… Кому можуть належати ці слова? Ось: «На школі мають бути відо­бражені характер місцевості й того населення, серед якого вона існує; єди­ної народної школи для всієї Росії бути не може. …Було б украй не раціонально приводити всі школи до єдиного типу. На програмі й характерові південноро­сійської школи обов’язково відіб’ються і степ, і чумак, і спека, й бабак, і віл, і козацькі легенди, і філософський склад повільного й зосередженого малороса, і народні перекази, й пісні його». Хто міг би сказати таке? Гоголь? Нечуй-Левицький? Франко? Леся Українка? Ні. Це сказав барон Корф. Нащадок справжніх німецьких баронів, яких сво­го часу закликав на службу Петро І. За три століття вони зовсім «обрусіли», а тому хлопчика після народження (1834 рік) охрестили Миколою. Родина Корфів була заможною, високоосвіченою (наприклад, один з них – президент Ро­сійської академії наук Йоганн Альбрехт Корф). А ще барон був нашим земля­ком, бо народився в Харкові й остан­ні дні свого не дуже довгого, але зна­чущого для педагогіки життя завершив також в Україні, залишивши після себе засновану ним самим школу в селі Не­скучному Донецької області. Цікавіше й докладніше про філософію освіти тут…

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу