Як стереотипи можуть змусити жінок відмовитися від науки - 1297113673 1genshchiny0Зайдіть у будь-яку технологічну компанію або на математичний факультет університету і ви з легкістю помітите гендерний дисбаланс. Жінки рідше, ніж чоловіки, обирають галузі, пов’язані з наукою, інженерною справою, технологіями і математикою. Протягом багатьох років фахівці з освіти, рекрутингу і представники уряду журилися через гендерний розрив – утрата потенційних талантів серед жінок негативно позначається на конкуренції в цих сферах, а вона необхідна для збереження технологічного домінування США. І справа не тільки в тому, що жінки рідше обирають ці галузі. Навіть якщо жінки починають досягати в них великих успіхів, вони кидають їх частіше, ніж чоловіки.

«Вони схильні кидати свою спеціальність частіше, ніж їх колеги-чоловіки, – каже Тоні Шмадер, психолог з Університету Британської Колумбії. – Коли жінки обирають таку кар’єру, швидкість їх просування по сходинках відстає від швидкості чоловіків».

Шмандер і її колега, Маттіас Мель з Університету Арізони, нещодавно розробили інноваційний спосіб для дослідження гендерного розриву в таких галузях, як інформаційні технології та інженерна справа. Мель часто використовує у своїх дослідженнях диктофон з електронною активацією. Це диктофон, який психолог прикріплює до своїх добровольців. Пристрій автоматично вмикається і вимикається.

«Ми програмуємо пристрій на запис протягом 30 секунд кожні 12 хвилин, – розповідає Мель в інтерв’ю. – Так ми отримуємо десь 5 звукових байтів за годину і 70 звукових байтів на день».

Таке «збирання зразків» з повсякденного життя людей дає змогу психологам відстежити те, що люди часто навіть не помічають. Більшість з нас запам’ятовує лише кілька важливих подій за день – гру в футбол чи особливо цікаву розмову. Решту часу наше життя йде на автопілоті, і ми не помічаємо, що відбувається. Мель вважає, що детальна інформації про те, чим люди займаються найбільшу частину дня, дає можливість краще зрозуміти їх з психологічної точки зору.

Техніка збирання зразків уже допомогла психологам спростувати кілька гендерних стереотипів. Наприклад, про те, що жінки, нібито, говорять набагато більше, ніж чоловіки. Мель і його колеги вимірювали, скільки слів вимовляють чоловіки і жінки протягом дня. В результаті, він з’ясував, що ніякої різниці немає – і чоловіки, і жінки вимовляють приблизно 17 000 слів на день плюс-мінус кілька сотень.

Мель і Шмандер зазначали в інтерв’ю, що за їх припущенням ненав’язлива техніка збирання зразків може пролити світло на те, чому жінки, які з таким трудом заробили докторську ступінь і стали професорами в галузі природничих або точних наук, можуть вирішити покинути все, чого вони досягли.

У їх дослідженні чоловіки і жінки, які працюють ученими в дослідницькому університеті, носили диктофони протягом робочого дня. Коли психологи проаналізували звукові зразки, вони виявили, що є певний патерн того, як професори чоловічої або жіночої статі говорять один з одним.

Коли чоловіки-вчені говорили з іншими вченими про свої дослідження, їх енергійність різко зростала. Однак з жінками відбувалося щось прямо протилежне.

«Для жінок патерн був прямо протилежним, особливо якщо вони говорили з колегами-чоловіками, – зазначає Шмадер. – Чим більше жінки у своїх розмовах з чоловіками-колегами обговорювали свої дослідження, тим вище ставала їх відчуженість від власної роботи». А відчуженість дає змогу передбачити, хто піде зі своєї професії.

Було виявлено ??й іншу проблему. Коли жінки-вчені говорили з іншими жінками-вченими, їх мова демонструвала високу компетентність. Однак, коли вони говорили з колегами-чоловіками, то їх мова була значно менш компетентною.

Одне з можливих пояснень у тому, що чоловіки вороже налаштовані до колег-жінок і підривають їх упевненість в собі. Мель і Шмадер постаралися перевірити записи, щоб це уточнити. «У нас немає доказів, що причина в тому, що саме говорять чоловіки», – пояснює Шмандер. Однак записи містять вказівку на те, що саме відбувається. Коли чоловіки і жінки не говорили про роботу, то жінки були більше залучені до розмови. Для психологів  це вірний доказ того, що йдеться про психологічний феномен «загроза стереотипу». Саме він може бути одним з пояснень відмінності в кількості чоловіків і жінок, які обирають кар’єри в природничих і точних науках.

Що таке загроза стереотипу?

Коли жінки дивляться на технологічні компанії та факультети математики, вони бачать, що там зовсім мало жінок. Це активує стереотип про те, що жінки не мають здібностей до математики. За словами Тоні Шмадера, через це жінкам важче обрати ці спеціальності. І складніше досягти успіху.

Кілька років тому психолог Клод Стіл поставив цікаве питання про типову повсякденну ситуацію. Уявімо, що ви зайшли на урок математики і побачили, що там навчаються хлопчики і дівчатка.

«Викладач один для всіх, підручники однакові, і якщо це один з хороших класів, то до всіх учнів ставляться однаково, – пише Стіл. – Чи може бути так, що їх досвід у класі буде різним, настільки різним, що це значно вплине на їх досягнення і результати? »

Стіл та інші психологи вважають, що психологічний феномен може безпосередньо впливати на результати роботи учнів. У повітрі витає стереотип, і люди, які бояться підтвердити стереотип, починають показувати гірші результати, їх страхи мимоволі роблять стереотип пророцтвом.

Стіл і його колеги виявили, що коли жінкам нагадують (навіть приховано) про стереотипи, що чоловіки краще за жінок в математиці, то результати жінок в математичних тестах значно погіршуються. Психологи називають цей феномен «загрозою стереотипу».

Спочатку загроза стереотипу була виявлена ??при виконанні математичних завдань жінками та представниками етнічних меншин, але вона не обмежується лише цими групами, зазначає Стіл. «Ми всі схильні відчувати загрозу стереотипу. Всі ми відносимось до тієї чи іншої групи, щодо якої існують негативні стереотипи, будь це білі чоловіки, методисти, жінки, люди похилого віку чи щось інше. І в ситуації, на яку поширюється стереотип – чоловік говорить з жінками про рівну оплату праці, літній викладач намагається згадати кілька чисел посеред лекції, ми знаємо, що про нас будуть судити по тому, як ми проявимо себе».

Протягом багатьох років експерименти показали, що загроза стереотипу впливає на результати в найрізноманітніших сферах життя.

Чоловіки і жінки в науці

Мель і Шмадер кажуть, що на їхню думку цей же психологічний феномен пояснює, чому розмови між чоловіками і жінками в науці призводять до натхнення або відчуження вчених від своєї роботи.

«Для жінки-вченого, особливо під час розмови з колегою-чоловіком, якщо вона думає, що він може розділяти існуючі стереотипи, то вона буде ретельно стежити за розмовою і стежити за тим, що саме вона говорить, вона буде гадати, чи не сказала вона чогось неправильного, задаватися питанням, наскільки компетентно вона звучить, турбуватися, не підтверджує вона стереотип», – говорить Шмадер.

Подібне занепокоєння відволікає і призводить до зайвих витрат психічної енергії. Але найгірше інше. «Просте підвищене занепокоєння призводить до того, що вона виглядає некомпетентною під час розмови», – вважає Шмадер.

Мель і Шмадер впевнені, що коли жінки-вчені говорять з чоловіками-колегами про свої дослідження, це активізує стереотипи про чоловіків та жінок в науці. Коли жінки-вчені говорили з чоловіками про відпочинок, то ніякої активації стереотипу не відбувалося. Це не означає, що жінкам подобається говорити тільки про вихідні та особисте життя. Коли жінки обговорюють науку один з одним, стереотип теж не активується. Це комбінація факторів – жінки говорять з чоловіками, і жінки говорять про науку, – тільки тоді виникає загроза стереотипу.

Більшість вчених стверджують, що вони не вірять в стереотипи про жінок у науці, і що такі стереотипи на них не впливають. Проте психологічні дослідження доводять, що стереотипи впливають на людей незалежно від того, чи вірять вони в них усвідомлено чи ні.

Мель знає практично все про загрозу стереотипу. Це його область дослідження та його професія. І навіть він може згадати приклад з життя, коли цей феномен впливав на нього. У разі Меля стереотип погіршував його здатність танцювати – він з Німеччини, а його дружина з Мексики.

«Коли я танцював в Мексиці, стереотип про те, що німці погані танцюристи постійно відчувався, – говорить він. – Так що я постійно думав про те, як саме я танцюю, перебуваючи в групі латиноамериканців, але я навіть не замислювався про це, якщо танцював серед інших німців. Цілком можливо, це погіршувало мої результати», – говорить він. Мель каже, що він намагався боротися зі стереотипом, нагадуючи собі, що в даний момент відбувається відомий психологічний феномен.

«Все це лише у мене в голові, – говорив він собі. – Знаєш що? Цим латиноамериканцям насправді начхати, як я танцюю».

Невірний висновок

Мель і Шмадер кажуть, що їхні розвідки не мають на меті довести, що гендерна нерівність у природничих і точних науках лише «у жінок в голові». Проблема зовсім не в жінках. Проблема в існуванні стереотипу.

Дослідження лише пояснює, що частково гендерна нерівність у сферах науки і технології може бути результатом порочного кола. Жінки бачать технологічні компанії та факультети математики, і вони бачать, що там мало жінок. Це активізує стереотип про те, що жінкам погано дається математика. Цей стереотип спонукає жінок вибирати інші області. Або ж їм стає важко залишитися в них і добитися успіху.

Якщо в цій області мало таких людей як я, то я відчуваю, що погано вписуюся сюди, відчуваю, що мені тут не місце.

Ширлі Мальком, біолог, яка очолює програму освіти Американської асоціації розвитку науки, називає це проблемою курки і яйця: «Мале число в деяких випадках стає причиною малого числа».
Це може походити на загадку дзен, але Малкольм, Шмадер і Мель пропонують просте рішення загрози стереотипу в науці, технології та інженерній справі. Щоб збільшити число жінок, які обирають ці області, потрібно збільшувати кількість жінок в цих областях.

Переклад. Автор – SHANKAR VEDANTAM

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *