У часи глобалізації, посилення залежності різних регіонів світу один від одного, переплетення культур, здається, що про будь-які види сепаратизму навіть йтися не може, а якщо брати до уваги Гельсінські домовленості 1975 року, то й поготів будь-який перегляд кордонів держав за етнічними, національними чи історичними питаннями вбачається нісенітницею. Проте сумний досвід Косова, Абхазії і Південної Осетії, а віднедавна і Криму, показує всі недоліки світової правової машини, а також випинає гостру проблему наявності етнічних питань. Як свідчить історичний досвід, реальною загрозою територіальній цілісності держави є перехід від тоталітаризму до демократії (яскравий приклад цього – СРСР). Україна, розпочавши власну державотворчу діяльність з 1991 року, неодноразово поставала перед цією проблемою – у 1991-му було бажання населення Криму приєднатися до Росії, у 2004-му планувалося утворення так званої Донецько-Криворізької Республіки, що мала бути проголошена в Сєверодонецьку. Проте сьогодні, в 2014-му, на жаль, ця проблема знову актуалізувалася у зв’язку із ситуацією в Криму, наявною проблемою в Луганській і Донецькій областях і “новим проектом” О. Царьова стосовно “Новоросії”. Причиною такого явища в Україні є “класичні” проблеми держави, що переживає соціальні зміни: слабкість центральної влади, послаблення соціального захисту населення, економічна нестабільність, посилення внутрішнього громадянського протистояння. Проте важливу роль зіграли й інші обставини… Ігнорування центральною владою національних меншин (росіяни у Криму, які становлять там більшість) та депресивність Луганської й Донецької областей,що фактично стали вотчиною криміналітету та були позбавлені уваги київської влади навіть за правління Януковича, тож маргіналізувалися та опустилися на соціальне дно. Не останню роль у кримських подіях у березні, та й у теперішній Східній епопеї зіграв чинник наявності проросійськи налаштованої місцевої бізнесової, адміністративної, та моральної еліти, що доволі довго була заблокована від каналів прийняття політичних рішень. А це зумовило її ізоляцію від загальнодержавних і регіональних процесів вирішення проблем. Особливістю нашої ситуації є “інформаційна війна” та латентний військовий конфлікт між Україною та Росією, що виводить проблему внутрішньо державну на міждержавний і світовий рівень. Зважаючи на вище викладене, тепер цілком зрозумілі причини кримських подій і теперішніх подій на сході України. У складний соціально-політичний час Київ не почув, не надав практичної допомоги, не захотів розуміти Крим і Схід, не встановив вчасно діалог між центром і регіонами. А ще треба не забувати про негативний вплив російського телебачення,особливо популярного в південно-східних регіонах України, яке давало інший погляд на зимові події в Києві. Тож ясно, що місцеве населення для оптимізації і вирішення нагальних проблем підтримало не Центральну владу, а місцеву еліту. Основні риси феномену сепаратизму в Україні: – принцип поділу та ідентифікації себе націями та етносами за принципом “свій-чужий”(“русский- бандеро-фашист”, “українець – москаль”). – паралельне існування в світовому політичному процесі таких взаємовиключних понять, як глобалізації та сепаратизм, як захисна функція збереження етнічних ознак окремих груп (мовна проблема). – втручання Росії у внутрішні проблеми інших держав із метою відстоювання власних інтересів (інформаційна війна). Корені цієї ситуації беруть початок зі свідомості українських громадян, де існує умовний поділ Схід-Захід, ЄС- Митний Союз, мовні проблеми тощо. Причина такого дуалізму полягає в історико-культурному, зовнішньополітичному та внутрішньополітичному аспектах. Це й історична доля регіонів, це і трагедія виборів 2004 року, де відбувся розкол на Схід-Захід. Проте трагедія в цих процесах у тому, що кожна із сторін права, бо бореться за внутрішньо-ментальні цінності. Вихід із цієї плачевної ситуації є. І це аж ніяк не федералізація. Всі ці проблеми можна і треба вирішувати в унітарній – децентралізованій єдиній Україні. На думку багатьох експертів, децентралізація влади є рятівною ниточкою для збереження територіальної цілісності України. Цей процес передбачає забезпечення права на управління фінансовими ресурсами та перерозподіл коштів на користь регіонів.  Михайло Ромась, спецільно для “Педагогічної преси”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу