Біля фешенебельного офісу німецького представництва «Кронштайнер Україна» (назву фірми змінено – авт.) припарковано чимало елітних авто. Дрес-код працівників, які пониженими тонами розмовляли під час обідньої перерви на вулиці, дорогі сигари чоловіків та показові «шанель» жінок відразу давали зрозуміти, що звичайному перехожому сюди «зась».

Кабінет Андрія Вершука (за бажанням героя справжні прізвище та ім’я були замінені – авт.) розташований на останньому, шостому, поверсі, як і належить керівникові. На дверях красується «золота» вивіска – «Генеральний директор регіонального представництва… Андрій Анатолійович Вершук». Дорогий інтер’єр «директорського» кабінету, принесена секретаркою запашна кава, стоки нерозібраних паперів на столі – усе це налаштовує на «коротку» ділову розмову з шанованим «шефом». На моє запитання «Із чого все починалося?» Андрій Анатолійович, невисокий брюнет тридцяти двох років, ностальгічно мовив: «Із першого курсу сільхозу, 15 років тому…»
У такому молодому віці досягнути кар’єри в Україні може не кожен, особливо, коли ти випускник зовсім не столичного, і не престижного сільськогосподарського інституту. Не всім під силу «дертися» кар’єрною драбиною, перескакуючи по кілька сходинок. Андрієві Вершуку, як виявилося, це вдалося.
«Я ніколи не задумувався над тим, як будувати своє життя, а тим паче кар’єру. Де ви бачили студентів 1-го курсу, які думають про такі речі? – загадково усміхається «шеф». – От про сусідку «по парті» – це ми завжди були не проти. Правда, після того, як мене ледь не вигнали з інституту (через ту ж таки сусідку), я вперше вирішив щось змінити і пішов на курси німецької мови. Коли з’явилися пропозиції на 3 курсі їхати на стажування за кордон, я був серед претендентів на омріяні шість місць до Німеччини.
Далі було все просто: я працював на німецького фермера, за що той допомагав мені з мовою та вчив певних нюансів свого бізнесу. Симпатичний чоловік, ми досі спілкуємося. Коли буваю в Німеччині, то завжди встигаю випити з ним кухоль пива».
Спробувавши німецької «екзотики», замріяний український студент повернувся до Житомира, навіть не уявляючи, яку роль у його житті зіграє 18-місячне стажування. Буквально через тиждень після отримання довгоочікуваного диплому хлопцеві усміхнулася удача – його прийняли на роботу до представництва відомої німецької компанії в Україні.
«Мені дали шанс, і я вирішив скористатися ним на повну. Як бачите, тепер я в кріслі директора», – хвальковито завершує свою хепіендівську історію Андрій.
Сподіватися на те, що після стажування за кордоном випускникам вишів «широко відчинять двері» іноземні та вітчизняні компанії, на жаль, не доводиться. Сотні юнаків та дівчат оминає «усміхнена» удача під час пошуків роботи. Які гарантії дає закордонна практика, сказати важко. Хтось отримує крісло директора, а комусь після збирання врожаїв на полях Англії доводиться робити це ж, але вже в українських селах.
Віталіна Кравченко (прізвище та ім’я змінено – авт.) вже давно встигла розпакувати валізи, привезені з туманного Альбіону. Півроку важкої праці, а результату досі немає. Ані зароблених грошей, ані перспективної роботи. Знанням англійської мови зараз може похвалитися кожен 5-й, і воно зовсім не виявилося перепусткою до світу «великих можливостей». Стажування за кордоном 22-річній Віталіні не принесло великої користі, адже лейтмотивом було отримання хорошої посади тут, в Україні: «Таких, як я, багато, і ніхто не поспішає давати нам роботу», – невесело підсумувала свою розповідь власниця червоного диплому Уманського вишу.
Чи залежить можливість отримання хорошого місця роботи від вибору країни, де пройде стажування, говорити не доводиться. Спеціаліст центру працевлаштування студентів Ганна Ословська (прізвище та ім’я змінено – авт.) радить українським спудеям обирати менш популярні місця: «Сьогодні ринок іноземних інвестицій в Україні розширюється. Знання англійської мови схвалюють у кожній компанії, але роботодавці все ж акцентують увагу на тому, що добре було б знати ще якусь мову. Найкраще ту, яка відповідає країні походження фірми».
Отже, перед тим як остаточно вирішити, де пройдуть кілька місяців вашого «закордонного» життя, добре подумайте. Можливо, краще «через силу» поїсти таїландських «хробаків», ніж відлежуватися на теплих пляжах Каліфорнії?

Юлія Кондрацька

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу