Із деяких пір я почала зацікавлено вглядатися в автомобілі, що тягнуться поряд у пробці. Таксисти (які все знають напевне) стали корисними співрозмовниками. Автосалони, вивляється, – цікавезні магазинчики. А відверті розмови чоловіків про об’єм двигуна і розмір дисків – не пусті балачки.  Все просто – коханий вирішив зробити мене автовласницею. Право вибору природньо – за мною. Відверто кажучи, обирати машинку було дещо важче, аніж ідеальні туфлі чи сумку мрії. Однак досвід показав – це реально. Тепер думки були впевнено зайняті автомобілем і нашим спільним майбутнім. Запалений мозок малював картини яскравої дівчинки біля яскравої машинки, наші спільні подорожі, комфортне щодення, далекі нерівні дороги, усміхнені зустрічі з інспекторами, а як гарно розвіватиметься волосся коли я схилятимусь над відкритим капотом… Стоп! Яким капотом? Там же двигун і решта безрадісних радіаторів-акумуляторів. Тож перше побажання – нехай там попереду буде стабільно і спокійно. Це має бути впізнаваний бренд, думаючи про який, можна відчувати спокій. Серед легендарно надійних «німців» вибір мій зупинився на Фольксвагені. Ну, до Мерса чи Ауді я поки статусом не дотягнула. БМВ – занадто «по-пацанськи». Опель – ні, щось прикра у нього репутація на Батьківщині. Тут згадується один «бундес-анекдот»: «У тебе нормальна машина чи Опель?»… Залишається – Фольксваген. Запланована як народна машина, цей маркетинговий напрям вона вже давно переросла. Та і відверто народним, себто масовим, бренд в Україні так і не став. На моє щастя. Важливо, щоб мій майбутній транспортний засіб був стильним. А стиль – це відповіність обставинам. Першою ж обставиною, якій доведеться відповідати – моя скромна персона. Не надто гламурний, стриманий, водночас трошки безбашенний, дещо спортивний і що називається адекватний – такий, з якого можна вийти на парковці біля роботи, університету чи бозна-де і почуватися комфортно з приємною часткою уваги. Ромір має значення, у деяких випадках… Наприклад, при виборі автомобіля. Великі машини, які останнім часом «рясно вкрили» українські дороги, мене не приваблюють. Нехай великим буде щось інше. Кохання, наприклад. Та й переконливої потреби сідати за кермо громізкого позашляховика я не маю. А популярні нині «паркетники», які і бровку не завжди заїдуть… – надто штучна їхня міць… Їздити я планую у місті, у пробках… Тому обиратимемо компактне авто, яке вміститься на парковці без шкоди для чужих бамперів (і хоча у жіночій вправності на дорозі я впевнена, наука неухильно нагадує – заднім ходом жінки їздять значно гірше); та й у заторах можна розраховувати на чоловічу галантність. А ще щоб «їв» небагато, не підкидав мене на ямках, тішив око і грів серце. Побажання складалися в досить аморфний транспортний засіб, доки я не побачила ЙОГО – сонячний Volkswagen Cross Polo на одній із парковок. І з кольором стало одразу все ясно. Він досить небанальний, без усіляких «металіків» (на стрази і перламутр в усіх проявах у мене стійка алергія), гарно підкреслює руде волосся і додає моєму іміджу сонячності і позитиву. Розумний, пробачте, ПОГЛЯД автомобільчика викликає повагу і бажання познайомитися ближче. Взагалі, Cross Polo створювався як замах на «позашлЯховість» міського автомобіля. Особисто ж для мене це означає не лише «шашличні» виїзди і відносний комфорт на українських дорогах, а й упевненість у далеких і не дуже подорожах, маршрути яких (так уже повелося) не завжди проходять заїждженими туристичними місцинами. «Дарованому коню, як кажуть, у зуби не дивляться, а під капот заглядають…». Зазирнімо… Там двигун об’ємом 1,4 літра – цілком достатньо для міста, якщо не мати бажання «обставити» когось на світлофорі чи просто відчути себе Шумахером. Коробка ж передач вибрана традиційно жіноча – автоматична. Салон же для кожної леді – маленький світ, будиночок для Барбі, навіть якщо в дитинстві ти гасала з хлопцями у футбол або стала гонщицею, як Іра Протасова. Тож інтер’єр МОГО автомобіля уже в базі тішить око яскравими вставками на сидіннях та дверях, шкіряним кермом та іншими приємними детальками. Тест-драйв, проведений на вітчизняних шляхах, довів – ямки, вибоїни та інші рельєфні елементи мене тепер турбують мало. Сидіти – зручно і природньо. Не лише мені, а й пасажирам (про всяк випадок слід подбати і про це). Якщо ж максимально підняти водійське сидіння, то взагалі відчуваєш, що таке – дивися зверхньо на колег по дорозі. Дещо розчарувала кількість спожитого пального на сотню. У міському режимі – виходить близько десяти літрів. Ну що ж… доведеться годувати машину і слідкувати за цінами на пальне. Залишилося підібрати ідеальні туфлі під ідеальну машину. Бо ж усе взуття з проявами підборів тепер автоматично перекочовує у багажник. Правди заради варто згадати, що до short-ліста мого вибору втрапили також: Міні Купер (діагноз – зайві «понти» за великі гроші), Форд Фієста (занадто просто) та Пежо 308 (занадто рельєфно). Олена Кондратюк

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу