ЮРІЙ ДЕХТЯРЬОВ: НА 30 – 40 ВІДСОТКІВ УСПІШНИЙ ВИСТУП СПОРТСМЕНА НА МІЖНАРОДНИХ ЧЕМПІОНАТАХ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СТАНУ СПОРТИВНОЇ МЕДИЦИНИ В ТІЙ КРАЇНІ, ЯКУ ВІН ПРЕДСТАВЛЯЄ - JI9D0106Раніше ми часто порушували тему профілактики захворювань і вчасної діагностики. Однак мало говорили про те, чи потрібно це людям, яких вважають здоровими апріорі. Адже спортсменом може стати лише здоровий, а при систематичних тренуваннях жодна хвороба не причепиться. Спростувати чи підтвердити це ми попросили директора Українського центру спортивної медицини, президента Асоціації фахівців зі спортивної медицини й лікувальної фізкультури України Юрія Дехтярьова.

 

Найперше наше запитання стосувалося найменшеньких. З якого віку і в яких спеціалістів уперше проходять медичне обстеження майбутні зірки українського спорту, а сьогодні лише початківці у спортсекціях?

КОЛИ ЗІ СПОРТОМ ВИЗНАЧИЛИСЬ…

– Спеціалісти центрів спортивної медицини контролюють здоров’я дітей, які починають займатися спортом, – пояснює Юрій Петрович. – Коли малюки тільки-но приходять до секції, мають принести довідку про стан здоров’я від педіатра. Для групи початкової підготовки цього цілком достатньо. Просто на цьому етапі діти й батьки шукають свій вид спорту, тому групи нестабільні, багато учнів переходить з однієї секції до іншої… Після того, як юний спортсмен уже займається кілька років, він записується до групи спортивного вдосконалення. Це означає, що дитина вже має якийсь спортивний розряд, тренер бачить її перспективи, починаються змагання… Можна сказати, що це й є першим стимулом до ретельнішого медичного обстеження. Для участі в змаганнях юні спортсмени мають дістати дозвіл спортивного лікаря. Тоді батьки ведуть дитину на так званий диспансерний огляд до спеціалізованої установи зі спортивної медицини. Всі спортшколи зазвичай приводять своїх вихованців на обстеження за заздалегідь узгодженим із ними планом. Дітей обстежують двічі на рік. Вони здають аналізи, проводиться функціональна діагностика (кардіограма серця). Залежно від виду спорту лікарі роблять функціональні проби. В основному це визначення реакції серцево-судинної системи на дозоване навантаження. Тобто спочатку ми дивимось на основні показники. Лікарі розмовляють із батьками, цікавляться спадковими хворобами, «збирають» анамнез – інформацію не тільки про дитину, а й про хвороби родичів. Наприклад, якщо в когось із батьків є цукровий діабет, лікар може відправити дитину до ендокринолога. Обов’язковим є огляд у травматолога, дерматолога, окуліста, невропатолога, гінеколога, стоматолога. Але найосновніше завдання лікаря – не пропустити грубу патологію: порушення ритму серця, вроджений порок серця, стенози клапанів тощо.

БЕЗЗАХИСНІ ПЕРЕД ХВОРОБАМИ

Чому так важливо не пропустити дитину з грубою патологією у великий спорт? На жаль, у закладах спортивної медицини (особливо обласних) не вистачає апаратури, наприклад апаратів УЗД. І уявіть ситуацію, що хворобу вчасно не виявили… За рахунок компенсаторних можливостей організму дитина і далі займається, може навіть стати кандидатом у майстри спорту, призером чемпіонатів… Але рано чи пізно при ретельнішому обстеженні чи збільшенні навантажень хвороба дає про себе знати. І ми забороняємо займатися. Це, звісно, трагедія і для дитини, і для батьків, які вже стали фанатами спорту. Але й це не найстрашніше. Адже невиявлена патологія може призвести до тяжких наслідків, аж до летального результату.

– Юрію Петровичу, окрім державних спортивних секцій, сьогодні діє дуже багато приватних шкіл, які пропонують свої послуги і дорослим, і дітям. Чи зобов’язані їхні учні проходити таке обстеження?

– На жаль, ні. Приватні клуби і школи насамперед заробляють гроші. Віддавати їх на обстеження дітей вони не будуть. Тренери можуть лише з власної ініціативи запропонувати батькам навідатись до лікаря. Учні державних закладів підлягають безкоштовному диспансерному обстеженню.

– А якщо юні спортсмени все-таки хворіють? Мабуть, людям у гарній фізичній формі легко відновитися після хвороби чи травми?

– Це не зовсім так, – запевняє Юрій Петрович. – Терміни в спорті дуже важливі. Тому використовуються всі передові методики, які є в лікуванні, відновленні й реабілітації. При серйозних навантаженнях через інтенсивне потовиділення з організму виводиться багато мікроелементів, тому спортсменам обов’язково потрібна додаткова вітамінізація. До того ж на піку форми в них знижується імунітет. Як наслідок, вони беззахисні перед різними захворюваннями, особливо простудними й вірусними.

ЗАЛИШКИ ВИДІЛЯЮТЬ НА ЗДОРОВ’Я?

Юрій Дехтярьов розповідає про таку закономірність: на 30 – 40 відсотків успішний виступ спортсмена на міжнародних чемпіонатах залежить від стану спортивної медицини в тій країні, яку він представляє. Основна проблема цієї галузі в нас – фінансування. Адже кошти на охорону здоров’я виділяються за залишковим принципом, а на спортивну медицину – за ще більш залишковим. Чомусь вважається, що пологові будинки, швидка допомога, кардіологія важливіші за спортивну медицину. Хоча саме спортсмени створюють позитивний імідж України у світі. Згадаймо лише братів Кличків, Сергія Бубку. А колись вони маленькими приходили до диспансерів на перше обстеження… Але й це не найосновніше! Серцево-судинні захворювання, інші важкі хвороби й патології виникають якраз через те, що люди мало рухаються, неправильно харчуються і, як наслідок, мають надлишкову масу тіла.

– У чому взагалі полягають основні завдання спортивного лікаря?

– Я сформулював би це одним реченням: його завдання – зберегти здоров’я спортсмена. Спортивний лікар повинен володіти багатьма знаннями, насамперед у сфері кардіології, фізіотерапії, дуже добре знати травматологію, фармакологію, бути хорошим терапевтом і психологом. Утім, тренери часто вважають, що вони багато знають і вміють, тому «напихають» спортсмена різними ліками. Цим повинні займатися лише висококваліфіковані фахівці – тренер разом із лікарем на підставі даних, отриманих у результаті лікарсько-педагогічних спостережень і проведення функціональних проб. Іноді самі спортсмени зневажливо ставляться до свого здоров’я. Наприклад, не так давно в харківського плавця знайшли відкриту форму туберкульозу – а все тому, що в нього не було часу зробити флюорографію. Навіть найелементарніші захворювання не можна відкидати. До нас звертались і дуже відомі спортсмени, в яких лікарі виявляли кліщів, вошей. У цьому немає нічого дивного, адже вони подорожують, ночують у готелях… Спортсмена також підстерігають на кожному кроці всілякі інфекції, які можуть виявитися саме коли цього найменше хочеться – під час змагань. Наприклад, хронічний тонзиліт або гайморит турбує тих, хто постійно стикається з водним середовищем, із різкими перепадами температур, переохолодженням тощо.

– Де готують фахівців зі спортивної медицини?

– Тільки в профільних медичних ВНЗ. Після закінчення медінституту молоді лікарі мають пройти інтернатуру зі спортивної медицини. В принципі будь-який лікар, відпрацювавши три роки за своєю спеціальністю, може пройти спеціалізацію й надалі працювати спортивним лікарем. У радянські часи спортивна медицина вважалася елітарною. Дуже міцно ми дружили з космічною медициною й багато сумішей, спортивних напоїв, сублімованих продуктів, які готувалися для космонавтів, використовували й у спортивній практиці. Іноді, якщо правильно харчуватися, то й без усяких препаратів можна встановлювати рекорди. Пригадую, у спортсменів завжди на столах були червона й чорна ікра. На жаль, сьогодні багато з тих, хто закінчив єдиний у СРСР факультет спортивної медицини Тарту­ського університету, сьогодні не працює в цій сфері: або вже перекваліфікувалися на гінекологів,
хірургів, або мають приватну практику. Така сама ситуація у тренерів – не секрет, що найкращі з них виїжджають з України туди, де більше платять. Слідом за ними і лікарі – знаю, що багато нині працює в ОАЕ. Але спорт завжди розвиватиметься і спортивні лікарі завжди будуть потрібні.

МОВОЮ ЦИФР

ДО 10 І ЗА 30 – НАЙМЕНШЕ

У Центрі спортивної медицини постійно проводиться моніторинг серед тих, хто стоїть на обліку. Загалом виявлено такі результати:

– Найбільше спортсменів, які регулярно проходять обстеження, мають вік 19 – 25 років (більш як 50 відсотків усіх, хто перебуває на обліку).

– Найменша група – діти до 10 років (трохи більш як два відсотки). Стільки ж спортсменів і старших за 30 років.

– Чоловіки становлять 63,3 відсотка спортсменів, а жінки – 36,7.

– Загалом на обліку в центрах перебувають майже 10 000 учнів училищ фізичної культури, 320 000 вихованців ДЮСШ і 42 000 студентів університетів і інститутів фізичної культури.

ОФІЦІЙНО

ДЛЯ ДІТЕЙ І ВЕТЕРАНІВ

Український центр спортивної медицини – центральний офіс країни в цій сфері. У структурі УЦСМ 42 установи – 27 обласних лікарсько-фізкультурних диспансерів, а також міські й районні. Три з них (у Криму, Донецьку й Запоріжжі) перебувають у підпорядкуванні Державної служби молоді та спорту. Всі інші підпорядковуються Міністерству охорони здоров’я. Незабаром усіх їх перейменують на центри спортивної медицини. Сьогодні їхні спеціалісти відповідають не тільки за здоров’я спортсменів, а й за лікувальну фізкультуру, надають консультації ветеранам спорту. Неодноразово порушувалося питання про розподілення спортивної медицини й лікувальної фізкультури, оскільки професія лікаря спортивної медицини дуже специфічна. Однак поки що таке рішення не прийняте.

Олена СОЛОДОВНІК, «Освіта України» № 2

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *