470 педагогів цього навчального року разом із дітьми пішли «перший раз у перший клас». 2012 – 2013 навчальний рік – особливий. Перші класи почали працювати за новими програмами, планами й підручниками.   Як справи в школі? Чи відповідатимуть сучасним вимогам освіти вчителі? Як ведеться дітям?  У Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту відбулася нарада з учителями перших класів, які щойно розпочали свою педагогічну діяльність. До речі, всього таких «учителів-першачків» в Україні – 470. Дмитро Табачник навів дані статистики: 2012 року до школи пішли 431,2 тисячі першокласників (за останні шість років їх кількість зросла на 51,3 тисячі!). В містах навчається понад 302,3 тисячі учнів перших класів, у сільській місцевості – 128,9 тисячі. Але вчительство (і в середній школі, і в початкових класах) залишається надзвичайно консервативним. «Тому, – звернувся міністр до молодого поповнення освіти, – для нас дуже важливою є ваша думка. Для вас усе вперше: й уроки, і контакти з батьками. Досвід молодих, активних людей допоможе школі працювати по-новому». КОЛИ ЧЕРВОНІЄ… МАРІЯ ІВАНІВНА Міністр освіти і науки, молоді та спорту звертався до кожної з молодих (і, якщо чесно, зовсім юних учительок) з усім пієтетом: «Маріє Іванівно», «Тетяно Сергіївно»… Марії Іванівни з косичками й у міні-спідничках червоніли, але про свій досвід роботи розповідали щиро. Дмитро Табачник попросив висловитися про новий Букварик (автори – Мар’яна Захарійчук і Віра Науменко), що разом з іншими книжками «на всі лади» критикують ЗМІ. Альона Царук з київської школи № 244 із цією критикою не погоджується. Мовляв, надто велику складність підручникові «інкримінують» даремно. Навпаки – він дає змогу працювати і з більш підготовленими дітьми, і з тими, які тільки почали вивчати літери. Дарія Мороз із села Гореничі на Київщині зізналася, що Букварик «налякав тим, що з перших сторінок пропонуються досить складні тексти». Автор книжки Мар’яна Захарійчук висловилася на захист Букварика. Розповіла, що він відповідає і віковим особливостям дитини, й запитам сучасного суспільства. До того ж у програмі (згідно з вимогами Державного стандарту!) чітко вказано, що учень має слухати, розуміти й відтворювати художній текст до ста слів, який звучить одну хвилину. В Букварику – саме такі тексти! Авторка попросила молодих учителів більше читати дітям – тоді вони правильно читатимуть і розмовлятимуть українською мовою. Дмитрові Табачнику Букварик також подобається. «Я проглянув тексти, – сказав міністр. – Автори адаптували їх дуже вдало. А сперечатися можна завжди і з усіма. Наприклад, в одному з видавництв переклали книжку про Карлсона, в якій Фрекен Бок «перетворилася» на Фрекен Цап. І всі сприймають це як авторську знахідку! Чому ж до Букварика є така прискіпливість і звинувачення ледь не в шкідництві?». Критика міністерства доходить до смішного. Наприклад, Дмитрові Табачнику «приписують» нав’язування авторам свого бачення. «Це неможливо, – пояснив Дмитро Володимирович. – Більш як п’ятсот експертів читають рукописи й дають письмові рецензії. Рукопис може стати підручником тільки після фахової експертизи! Його розглядають і конкурсна комісія, й апеляційна. Експерти виставляють бали й визначають перші п’ять місць. І лише рукописи, що посіли перше й друге місця, друкують за державним замовленням! Ніхто (навіть міністр!) не має змоги «принести» якусь книжку й видати її за державний кошт». До речі, восени майже тридцять тисяч батьків першокласників узяли участь в інтернет-зборах, проведених фахівцями міністерства. 69 відсотків опитаних задоволені новими підручниками. Мають певні зауваження 32 відсотки, 9 – повністю незадоволені. Багато хто сказав, що їм не подобається, що в книжках для школярів (і не тільки першокласників!) замало ілюстративного матеріалу. ВЧИТЕЛЬКО, БУДЬ СМІЛИВІШОЮ! І міністр згоден із батьками! Підручники мають бути сучаснішими й яскравішими. «Бо нема нічого більш безрадісного, – сказав Дмитро Табачник, – ніж підручники з української літерат ури для старших класів. У них лише сумні обличчя, розплетені коси й суцільний плач. Де ілюстрації великих українських художників Сергія Васильківського, Яна Станіславського, Олександра Мурашка, які могли б зробити книжки багатобарвними й святковими?». Дмитро Володимирович подякував Дарії Мороз за чесність. «Упевнений, – усміхнувся міністр, – що наступного року вона й інші молоді вчителі будуть сміливішими». ЧОГО НЕ ДОВЧИЛИ? Керівники МОНмолодьспорту цікавилися також, яких практичних знань не вистачає молодому спеціалістові після закінчення ВНЗ? Дмитро Табачник попросив сказати щиро: чого не довчили у вищому навчальному закладі? Це потрібно міністерству, аби доповнити навчальні програми, дати рекомендації ректорам, на що звернути увагу під час підготовки студентів. Представники ВНЗ (перший проректор Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Сергій Рик, ректор Уманського державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди Роман Вернидуб та інші) також були на нараді і, як кажуть, «з олівцями в руках» слухали побажання вчорашніх студентів. ПРОГАЛИНА В КЛАСНОМУ ЖУРНАЛІ Випускники про свої альма-матер розповідали тільки хороше. Вчителька початкових класів із вінницької гімназії № 30 Валентина Березина казала, що закінчила Національний педагогічний університет імені Драгоманова. Знаннями, які отримала у виші, задоволена. Валентина зізналася, що вперше заходити до класу було трохи лячно, але їй допомогли і старші вчителі, й адміністрація. Особливо з веденням ділової документації (класного журналу й особових справ). В університеті цих простих речей не навчали, а в школі без них – ніяк! «Цю прогалину в знаннях потрібно виправляти ще під час навчання у ВНЗ», – переконана Валентина. Вінничанку підтримала й випускниця Київського університету імені Бориса Грінченка Катерина Калашнікова (школа № 274 міста Києва). В неї також виникли труднощі з документацією. Зате у випускників Донецького педагогічного коледжу проблем з діловодством немає. Світлана Азарова зі школи № 61 міста Донецька пояснила, що завдяки спеціальній практиці жодних труднощів у школі в неї не виникло. Крім того, гості міністерства переконані, що у ВНЗ надто мало практики. Ірина Нікітчина зі школи № 33 міста Житомира вважає, що «входити до класу» на четвертому курсі запізно. На її думку, теорію потрібно суміщати із практикою в усі роки навчання у ВНЗ. Дмитро Табачник попросив ректорів подумати, скільки годин (теорії й практики) потрібно додати, щоб курс «Діловодство» відповідав потребам майбутніх педагогів. ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА ДЛЯ МІНІСТРА Заступник міністра Борис Жебровський розпитував молодих спеціалістів, чи знаходять вони спільну мову з батьками (бо життя приходить до школи саме через батьків!), чи мають знання з психології. Борис Михайлович цікавився, як саме вчителі проводять фізкультурні паузи. Запропонував: «Хто може прямо тут показати, як проводить фізкультхвилинку?». Вчительки усміхалися, але проводити фізкультурну хвилинку для міністра не наважувалися. Нарешті киянка Юлія Корнієнко (школа № 201) пояснила, що проводить їх за методикою Серебрянської. (Вмикає спеціальний ролик на екрані комп’ютера й діти повторюють рухи). – А якщо комп’ютера немає? – допитувався Борис Михайлович. – Як вас навчали в університеті? З’ясувалося, що не в усіх педагогічних ВНЗ навчають цієї премудрості. Борис Жебровський попросив педагогів і ректорів поставитися до таких фізкультхвилинок якнайвідповідальніше. Адже здоров’язбережувальні технології – один із пріоритетів нового Державного стандарту. На кожному уроці має бути не менш як дві фізичні паузи. І провести їх не так просто, як здається. «Цю тему ще не відпрацьовано, – відзначив Борис Михайлович. – І я прошу викладачів звернути на неї особливу увагу». Для школярів рух – це здоров’я! ШВИДКА ДОПОМОГА… ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ Палочкою-виручалочкою для вчорашніх випускників стали школи молодого вчителя, які за рекомендацією МОНмолодьспорту відкрито при управліннях освіти. Наприклад, у Він­ниці в міському методичному кабінеті працює школа вчителя першого класу. Викладачі Державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського розповідають про психологічні особливості малечі й «тонкощі» мотивації, підказують, як допомогти дітям адаптуватися в навчальному закладі. Діє також школа молодого вчителя – із семінарами, практичними заняттями, безкоштовними тренінгами. «Нині, – каже «учениця» такої школи Валентина Березина, – ми готуємося викладати предмет «Сходинки до інформатики». Позитивний досвід таких «підказок для вчителя» відзначили й Оксана Дубонос із Дніпропетровська, і Марина Піддубна із Сум. У деяких областях молоді педагоги можуть знайти підказки на спеціальних сайтах. Наприклад, на сайті Донецького обласного інституту післядипломної освіти є розділ «Новий Державний стандарт». Крім того, діє консультаційний пункт, де завжди можна отримати кваліфіковану пораду й негайну педагогічну допомогу. ПЕДАГОГІЧНИЙ СТИЛЬ ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА: ЛОКАТОР, РОБОТ ЧИ МАМА? Молоді вчительки із цікавістю слухали очільника колективу, який готував Державний стандарт початкової школи – головного наукового співробітника лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук Олександру Савченко. «НЕ ТА» ІНОЗЕМНА? Навчальна програма чи побажання батьків? Нелегкий вибір першого вчителя.   Побутує думка, що більшість батьків хоче полегшити навчання своїм дітям. А особливо – батьки першачків, які тільки-но стали школярами. А ось і ні! Леся Скрипник – учителька Тисменицької школи з поглибленим вивченням окремих предметів, запевняє, що батьки першокласників виступають за більше навантаження для своїх чад, зокрема – поглиблене вивчення іноземної мови. А в цій школі, що на Івано-Франківщині, є із чим зіставляти: цьогоріч там є чотири перших класи, у двох з яких іноземна вивчається годину на тиждень, а у двох інших – поглиблено, три години – Почувши відгуки батьків і вчителів, роблю висновок: за звичайною програмою дітям не дуже цікаво навчатися, – каже Леся Василівна. – А у класах із поглибленим вивченням діти запам’ятовують слова в формі гри, ще не знаючи літер, і вже навіть можуть розмовляти. Батьки – задоволені. Вчителька розповіла про спростування ще одного стереотипу. В закладі з 5 класу вивчається друга іноземна мова – німецька. Батьки спочатку були проти, вважали, що дітям важко вивчати й англійську, і німецьку. Але потім змінили свою думку. – Можу сказати із власного досвіду: моя дитина навіть краще сприймає другу – німецьку – мову, ніж першу – англійську, – каже Леся Скрипник. Вислухавши педагога, Дмитро Табачник зауважив, що потрібно розширювати вивчання іноземної мови. Адже вона є вікном у світ, забезпечує конкурентоспроможність людини і впливає на вибір дитиною майбутньої професії. – У кожному регіоні, якщо є підтримка батьків, варто порушувати питання про розширення її вивчання з першого класу, – впевнений Дмитро Володимирович. – Це все – у ваших руках. Нині стандарт дає можливість значну частину всього навантаження від 1 до 11 класу форматувати безпосередньо в педагогічному колективі. Ми не нав’язуємо, але просимо й рекомендуємо, щоб першою іноземною мовою, яку вивчатиме дитина, була англійська. І я погоджуюся з Лесею Василівною, що учням, які перебувають у просторі двох споріднених романських мов, легше їх опановувати. НАВАНТАЖЕННЯ НЕ ГУМОВЕ Однак постає й інше запитання: де взяти години на поглиблене вивчення іноземної? Міністр розповів, що ця дискусія не є новою. – Збираються предметники, наприклад, фізики й математики, і кажуть, що не задоволені кількістю годин – треба більше. Я погоджуюся, але запитую: за рахунок чого? Далі – зустрічі з учителями української мови й літератури й та сама аргументація, – переповідає Дмитро Володимирович. Він переконаний, що програму базової старшої школи потрібно розвантажувати. – Я підтримую досвід французької школи – там вивчають літературу на творчості двох – трьох письменників на рік. І кажуть: щоб прищепити любов, смак, розуміння до вишуканого французького слова, до багатої барвистої мови, достатньо Флобера, Бальзака, Золя і Гюго. Не можна перетворювати підручник на довідник із 40 – 60 біографій, – упевнений Дмитро Табачник. «АНГЛІЙЦІ» ПРОТИ «НІМЦІВ» – У нас з першого класу вивчаються дві мови. Клас ділиться на групи, одна опановує англійську, інша – німецьку. Тут і виникли певні складнощі, – каже Дарія Мороз, учителька Гореницької школи Києво-Святошинського району. – Англійська в першому класі «пішла» чудово, адже діти ознайомилися з нею ще в дитячому садочку. А німецька дається важче. Та й батьки були проти її вивчення – більшість воліла б, аби дитина вивчала англійську. Дмитро Володимирович зауважив, що такі ситуації залежать певною мірою від складу педагогічного колективу. Адже в школі є посади викладачів і англійської, і німецької. І директор зацікавлений у фахівцях, забезпечує їм педагогічне навантаження. А батьки незадоволені вивченням «не тієї» іноземної. Зазвичай у такій ситуації до «англійської» підгрупи йдуть більш підготовлені діти, які починали вивчати іноземну ще в садочку. ПРИЗНАВАЙТЕСЯ, ХТО ЗАДАЄ ДОМАШНЮ? – Підніміть руки, хто задає домашні завдання? – з усмішкою ставить каверзне запитання міністр. Учительки усміхаються, адже знають, що в першому класі домашні завдання не задаються. А оцінювати навчальні досягнення учнів можна лише вербально. Однак завдяки щирій і відкритій атмосфері зустрічі в залі майорить одна рука. – Спочатку я не давала завдань. І до мене почали звертатися батьки, які запитували, чому завдань немає. Мовляв, діти приходять зі школи, а дома нема чого робити. Саме вони закликали дисциплінувати, привчати малечу до навчання, – розповіла вчителька. – У класі 22 дитини, і всі батьки – за домашню роботу. Ця щира репліка викликала дискусію. Чи немає суперечності між стандартами, рекомендаціями й побажаннями батьків? Виявилося, що в багатьох спеціалізованих школах, ліцеях, гімназіях в опитуваннях батьки висловлюють побажання, щоб домашні завдання все-таки задавали. Пролунала думка, що вдома можна й потрібно доопрацювати матеріал, хоча б зовсім трішки, аби закріпити нове. Йшлося про дисциплінуючі завдання, щоб дитина вдома відкрила ту сторінку, з якою працювала в школі. Однак є й інша сторона медалі: якщо такі завдання будуть, то дитина мусить щодня носити підручники, а якщо ні, то їх можна навіть залишати в школі. МОВОЮ ЦИФР НА БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРАХ – ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ У жовтні 2012 року фахівці МОНмолодьспорту провели всеукраїнські інтернет-збори батьків першокласників. Участь взяли майже 30 тисяч батьків. Вони відповіли на запитання, чи влаштовують їх умови навчання дитини, чи забезпечені школярі підручниками й чи потрібна група подовженого дня. 92,7 відсотка респондентів сказали, що повністю задоволені умовами навчання дитини. Два відсотки хотіли б, аби початкова школа була відокремлена від основної, меблі відповідали віковим особливостям першокласників, обладнання в школах було новим, а приміщення – теплішими. Всі батьки відзначили стовідсоткове забезпечення першачків підручниками. 89 відсотків висловили побажання, щоб у школі працювали групи подовженого дня. Люди хочуть, аби діти мали можливість спати вдень, гуляти на свіжому повітрі. А ще – відвідувати гуртки, читати художні твори. Організацією уроків фізичної культури в першому класі задоволені 78 відсотків респондентів, частково задоволені – 14. Вісім відсотків дописувачів не задоволені організацією та проведенням уроків фізичної культури. Батьки першачків відзначають, що педагоги не володіють методикою роботи з учнями початкових класів, що заміна вчителя часто не є повноцінною. Майже всі дописувачі кажуть, що співпраця педагогічного й батьківського колективів повинна бути злагодженою, щоденною, плідною, відвертою й чесною. Переважна більшість батьків налаштована на тісну співпрацю з учителем, можуть і готові допомагати педагогам вирішувати питання навчально-виховного процесу. Понад 75 відсотків очікують від навчання дитини в початковій школі не лише вміння грамотно писати, читати, рахувати, а й думати, робити висновки, формувати власну думку та вміти знаходити спільну мову в будь-якому колективі. Світлана ГАЛАТА, Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 3

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Коментарі закриті.