ВАСИЛЬ ШИК: "ОСВІТНІ ПОСЛУГИ — ЦЕ ПОТУЖНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ" - IMG 4299Ще за радянських часів в Україні було близько 30 тисяч іноземних студентів. Навчали їх за кошти держави, бо це було швидше питання престижу, аніж грошей. На початку «веселих 90-х», одразу після розпаду СРСР, кількість охочих здобути український диплом скоротилася майже наполовину. Але потім ситуація почала змінюватися на краще, і нині в нас навчається вже майже 53 (!) тисячі іноземців.

 

Зміни ці відбулися, зокрема і завдяки роботі створено­го в 2002 році Українсько­го державного центру міжна­родної освіти, одним з основних завдань якого є популяризація українських дипломів у світі. Про те, як зробити українську освіту більш конкурентною — наша розмова з тимчасово ви­конуючим обов’язки директора центру Василем Шиком.

ЗНАК ЯКОСТІ

— Василю Петровичу, чим при­ваблює освіта в Україні?

— Ось лише цифри: на мо­мент розпаду СРСР усі вищі на­вчальні заклади підготували 630 тисяч іноземців. З них україн­ські виші випустили 240 тисяч спеціалістів. Тобто більш як третину. Що приваблювало сюди іноземців? По-перше, якість освіти. Завдяки освіті, одержа­ній в України, багато людей досягло значних висот. Кілька президентів — Грузії, Монголії, Казахстану, Кіпру — наші ви­пускники. В Африканських кра­їнах, у Китаї є багато міністрів з дипломами українських ВНЗ.

Ще одна перевага — соціаль­ні умови. В нас менше виявів расизму і ксенофобії, аніж, на­приклад, у Росії, більш дружнє ставлення до іноземців.

— До речі, студенти з яких країн надають перевагу нашій освіті?

— Я веду аналітичні дослі­дження з 1996 року. Сьогодні в нас навчаються представни­ки 137 країн світу. Традиційно ми як були, так і є привабливи­ми для Китаю, Індії, країн арабського світу — Йорданії, Сирії, Лівану. В останні роки вималю­валася тенденція до припливу іноземних студентів з Туреччи­ни. Нині у нас здобувають осві­ту 8 тисяч студентів з Туркменістану. А ще — Азербайджан, Росія, Молдова, В’єтнам.

Приплив студентів з деяких країн меншає. Але це динаміка всього освітнього ринку. У світі є таке поняття, як «ринок освіт­ніх послуг». Тому зрозуміло, що йде конкурентна боротьба за до­мінування на цьому ринку. Нині на першому місці — США. Але за останні 4 роки з’явилася нова тенденція — Китай виходить на друге — третє місце за кількіс­тю іноземних студентів.

— І це попри досить закрите суспільство і надскладну мову?

— Так. Усі дуже добре розу­міють, як стрімко зростає роль Китаю у світовій економіці. А якщо брати Європу, то на пер­шому місці раніше була Англія, а тепер лідируючі позиції посіла Франція. Традиційно німецька освіта дуже приваблива для іно­земців. Останнім часом потуж­но розвивається освітній ринок Австралії, Японії, Індонезії.

Якщо за радянських часів іно­земці навчалися за бюджетні ко­шти, то тепер це — потужний, постійно діючий інвестиційний проект.

Окрім, так би мовити, прямо­го прибутку, що мають від на­вчання іноземців безпосередньо ВНЗ, це дуже вигідно для дер­жави — адже людина ще й винаймає житло, купує їжу, розважається. Тобто залишає гроші в державі. Умовно, якщо бра­ти середню вартість навчан­ня близько 2 тисяч доларів, то ще плюс 8 тисяч на рік інозем­ний студент витрачає на побутові потреби. Я чотири роки тому зробив розрахунки: дохід від студентів-іноземців стано­вить приблизно 11 — 12 відсо­тків від загальної суми бюджет­них витрат, які наш уряд виділяв на вищу освіту.

ВАСИЛЬ ШИК: "ОСВІТНІ ПОСЛУГИ — ЦЕ ПОТУЖНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ" - IMG 4299МОВНЕ ПИТАННЯ

— До речі, про мову. Ще кіль­ка років тому студентів-іноземців відлякувало обов’язкове на­вчання українською?

— Так, однією з причин змен­шення кількості іноземних сту­дентів було саме мовне питання. У 2010 році, в жовтні під патрона­том КНР проводилася Друга всеазійська зустріч випускників ВНЗ Радянського Союзу, на яку зібра­лися представники 49 країн світу. Там уперше була наша делегація (Василь Шик уже багато років очолює громадську організацію «Міжнародна асоціація випус­кників вищих навчальних закла­дів України». — Ред.) Більше всього нарікань викликало мовне питання: навіщо Україна відмовилася від російської мови? Адже не мова головне. Голо­вне — здобути освіту. А освіта в нас була дуже якісною. Я розповів, що новий міністр освіти вирі­шив дати право іноземцям оби­рати мову навчання. Повірте, зал вибухнув оплесками!

Отже, не треба пов’язувати мову з навчанням. Бо навчання іноземця — це, по суті, договір про зовнішньоекономічне спів­робітництво. Так, ми маємо за­хищати свою мову. Але ми не повинні нав’язувати її іноземцю, якщо він не хоче. Тим більше, що нині весь світ прагне вико­нувати замовлення студентів.

Тобто мовне питання сво­го часу істотно вплинуло на кількість іноземних студен­тів. Другий момент, що зава­жав, — нострифікація дипломів. Процедура була дуже складною. Тепер цю проблему усунено.

РЕКЛАМА — РУШІЙ БІЗНЕСУ

— Як рекламується українська освіта за кордоном?

— На мою думку, поки ще дуже пасивно. Країни, що пра­цюють на ринку освітніх послуг,

досягають успіхів шляхом потуж­ної інформаційної присутності на цьому ринку. Отже, треба зро­бити зручний багатомовний веб­сайт. Його досі не було. Взагалі є завдання розробити механізм посилення інформаційної при­сутності України на світовому ринку освітніх послуг. По-друге, залучати до реклами ЗМІ. Було б добре видавати спеціальні бю­летені англійською, наприклад. І розповсюджувати їх у наших посольствах. Також не завадило б, щоб на сайтах посольств був спеціальний розділ про освіту в Україні. І не лише, а й про поря­док в’їзду, умови проживання… Ми над цим працюємо.

Другий момент. Необхідно більше робити освітніх виста­вок за кордоном. Росія в цьому дуже активна. Взагалі у світі є 71 асоціація випускників вищих навчальних закладів СРСР. Але вони замикаються на російську асоціацію. Цікаво, 17 з цих ор­ганізацій очолюють випускники українських ВНЗ.

У резерві — багато можли­востей щодо поліпшення робо­ти з іноземцями. У нас чомусь не дуже добре працювала сис­тема перепідготовки наших ви­пускників. Тож до цієї теми тре­ба повернутися. Також я хотів би нагадати, що ще за радян­ських часів багато іноземців здобувало фах у системі про­фесійно-технічної освіти. Ба­гато спеціалістів готували для В’єтнаму, країн арабського сві­ту. В нас потужною була сис­тема ПТО, зокрема — у сфері суднобудування, машинобуду­вання. Треба до цього поверну­тися і долучити до міжнародних освітніх послуг і систему профтехосвіти. Але спочатку тре­ба проаналізувати міжнарод­ний ринок.

НАЙКРАЩІ З НАЙКРАЩИХ

— Які українські виші найбільш популярні серед іноземців?

— Загалом близько 200 ВНЗ України пропонують освітні по­слуги, але серед них є лідери. Наприклад, Національний авіа­ційний університет, хоча цьо­го року він посів третє місце, але попит на навчання там ста­більний. Потім — Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Харківська по­літехніка. До речі, Київська по­літехніка стабільно займала ви­сокі місця, потім був невеличкий спад, а тепер попит на навчання знов збільшується, бо це дуже сильний ВНЗ. Міністри тран­спорту і зв’язку Алжиру — ви­пускник КПІ, а міністр освіти цієї країни, до речі, — випускник Одеського університету. Дуже затребуваним є Харків­ський національний універси­тет радіоелектроніки.

— Цікаво, та на відміну від ві­тчизняних абітурієнтів, що досі віддають перевагу дипломам юриста чи менеджера, інозем­ці обирають технічні спеціаль­ності.

— Так, це світова тенденція, адже ми живемо у вік високих технологій. Але, мабуть, найбіль­ше користується попитом наша медична освіта. Тут наша нау­кова школа дає дуже ґрунтовну теоретичну підготовку. Ще один цікавий напрям — творчі спеціальності. Музична освіта, школи дизайну сьогодні популярні серед китайських сту­дентів. І цей напрям також тре­ба підтримувати.

ФІЛЬТРИ ДЛЯ МІГРАНТІВ

— А чи немає небезпеки, що разом зі збільшенням кількос­ті іноземних студентів до нас під виглядом абітурієнтів їха­тиме аби хто?

— Боротьба з перекриттям каналів нелегальної міграції — це, безумовно, справа правоо­хоронних органів. Але нам не­обхідно налагодити співпрацю, створити чітку систему, почи­наючи від моменту видачі за­прошень і закінчуючи отриман­ням диплома. Ми повинні захищати наші ВНЗ, аби канал студентського обміну не був використаний для нелегальної міграції. На жаль, нині чіткого обліку немає. Сис­тема ця трохи застаріла, їй уже — 20 років. Тим більше, що у жовтні Кабінет Міністрів при­йняв програму щодо міграцій­ної політики. Державна про­грама, одним з пунктів якої є уніфікація системи прийому іноземних громадян. А студен­ти — це найбільш постійний контингент іноземців. Тому ми також стаємо учасниками цьо­го процесу і готуватимемо влас­ні пропозиції.

ЗАВДАННЯ НА МАЙБУТНЄ

— Які найперші завдання сто­ять перед центром?

— Підсумовуючи, можна сказати, що це — інформацій­не забезпечення, вдосконален­ня нормативної бази, моніто­ринг світового законодавства, підсилення нашої інформацій­ної присутності за кордоном. Треба налагодити взаємодію з ВНЗ, аби вони вичерпно інфор­мували про освітні послуги. Тоді ми зможемо не лише розмісти­ти її на нашому сайті, а й на­дати посольствам. Ще один на­прям роботи — налагодження постійних контактів з нашими випускниками.

Протягом останнього року з’явилися нові нормативні доку­менти, зокрема — нова редак­ція закону про правовий статус іноземців, постанови про поря­док перетину кордону. Напри­клад, раніше іноземець, який навчався в нас, міг перетина­ти кордони України на підставі штампа у паспорті, який засвід­чував, що ця особа є студентом. А нині, за законом про правовий статус іноземців, для сту­дентів підставою для в’їзду до України є тимчасове посвід­чення на постійне проживан­ня. Ця норма набуде чинності з15 травня, а поки що іноземці, які хочуть вирушити на каніку­ли чи стажування (а це — де­сятки тисяч студентів!) не мо­жуть виїхати. Адже, якщо вони залишать Україну, то не змо­жуть повернутися.

Тому найпершим завданням є визначення глобальних пи­тань, які потребують урегулю­вання на рівні законодавства. Необхідно розробити програму, концепцію розвитку міжнарод­ної освіти в Україні. Ми такий проект підготували і найближ­чим часом надамо на розгляд керівництву МОНмолодьспор­ту. Взагалі ми плануємо дуже тісно співпрацювати, аби вчас­но узагальнювати всі питання і розв’язувати проблеми. Наше основне завдання — стати по­мічниками вищих навчальних закладів.

Людмила ЗАГЛАДА, «Освіта України» № 16

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *