…На таку тему писали свої перші статті майбутні журналісти, а поки що студенти Інституту журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка. Деякі з тих творів пропонуємо вашій увазі напередодні 24 серпня – Дня незалежності України Істина через трагедію 2001 рік. 11 вересня. Вівторок. Вечір не планувала – вирішила трошки відпочити й сумлінно підготувати шкільні уроки. Завдання завданнями, та телевізор увімкнула. Однак, побачивши замість звичних „Подробиць” черговий бойовик із жахливими спецефектами, гучними вибухами та несамовитими криками, завмерла на місці. Непередбачені зміни в розкладі телепрограми виявилися занадто реальною моторошною трагедією. Екран не брехав, каскадерів не наймали, кров не томатна – перед очима хаотично бігали шоковані люди, а знервовані репортери динамічно шукали ракурс зйомки. Людина з невідомо якого там „надцятого” поверху вистрибує з останньою надією врятуватися. Хмарочоси були – хмарочосів немає. Та були й дружини, сини, лікарі, вагітні, спортсмени, офіцери – їх теж в одну мить не стало. Світ отримав з неба чергове випробування. Багато було сказано і про тотальну загрозу тероризму, і про ганебну легковажну зовнішню політику Буша, і про догматичне непорозуміння мусульман із християнами. Та забули про головне – про любов до ближнього, про взаєморозуміння, про цінування кожної хвилини життя як останньої. Це не загальновідомі моральні цінності або життєві настанови – це сенс людського існування. Жорстока істина – велика американська трагедія початку ХХІ століття – особисто для мене стала новим ракурсом світосприйняття. У той вересневий вечір я благала Бога, аби не розпочалася ІІІ Світова й досить егоїстично дякувала, що я й мої рідні живемо у безконфліктній (принаймні за світовими масштабами) Україні. Я свідомо полюбила свою державу, а разом із тим обрала майбутній фах, адже відповідальна праця журналіста має прищеплювати світові моральність, співчуття, взаємодопомогу і гуманність. Вже півтора роки в Києві, на Кловській площі, стоїть Пам’ятний знак жертвам тероризму в усьому світі. Він понад п’ять метрів заввишки, зображує розколоте навпіл гранітне серце, у центрі якого камертон, а на половинках викарбувані написи «Не вбий!» 70-ма мовами світу. Ініціатива встановлення пам’ятника належала Міжконфесійній асоціації «Крок до єдності» та Всеукраїнському єврейському конгресу. Тоді, 11 вересня 2005 року, Президент України В. Ющенко сказав: „Пам’ять про невинні жертви тривожним відлунням камертону відгукуватиметься в серцях кожного з нас”. У будь-яку мить можна прийти на це тихе, на перший погляд, місце, стати перед „серцем” і почути гомін у душі. Адже за багатьма важливими, на нашу думку, життєвими проблемами, криється одне спільне для всіх бажання – жити. Президент України у своїй промові наголосив, що «цивілізація має об’єднатися, щоб віднайти ліки проти божевілля ворожості і розбрату». Та перш за все ми маємо об”єднатися у своїх родинах, колективах, державі, щоб жити у мирі, а не лише боротися за мир. Каріна Вострякова, ІІІ курс

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу