Якби Воланд відвідав не Москву, а Київ, то висновки зробив би приблизно такі самі: квартирне питання нас зіпсувало, псує і буде псувати надалі. Одні, господарі, хочуть узяти максимум, запропонувавши мінімум. Інші, квартиронаймачі, навпаки. Так і тягнемо: кожен на себе. Сьогодні я буду в ролі квартиронаймача, благо досвід у мене в цьому питанні великий. Такий великий, що я вже прекрасно знаю, що саме змогла б зняти за ті самі гроші в якомусь Лісабоні. Краще б мені цього не знати, бо від надзнання міцніє скорбота. Оглядаючи, наприклад, квартирку в хрущовці з тріснутим унітазом блакитного кольору, так і виникають перед очима апартаменти з двома ванними кімнатами. Ех… Київ – не Лісабон, на жаль. Але, на щастя, і не Москва. Втім, я відволіклася. Моя ж мета – дати кілька корисних порад тим, кому належить вирішувати своє житлове питання шляхом оренди. Бо зараз саме пик пошуку житла новоспеченими студентами. Відразу обмовлюся: про те, що документи треба перевіряти, а шарлатанів побоюватися, я говорити не буду. Це – апріорі: і перевіряти, і побоюватися. Мої приклади та поради стосуються іншого боку оренди. Досвід № 1 В оголошенні прочитала: «Недалеко від метро Героїв Дніпра, пральна машина, чудові краєвиди з вікна, 8-й поверх, телефон, ремонт. За місяць — $ 370 ». Приїжджаю. Насамперед на сходовому майданчику спостерігаю втомлених від суєти людей, що смокчуть міцне пиво. Кількість недопалків біля них сигналізує, що відпочивають вони вже дуже і дуже давно. Заходжу в «апартаменти». Оглядаю малесеньку квартирку в будинку готельного типу. Половину кімнатки займає господиня – жінка втомлена і зла. До мене вона вже вислухала від трьох потенційних квартиронаймачів сокровенне: «А що ж так дорого?». Попереджаючи моє запитання, починає відповідати: – Криза! Мій син безробітний. Гад, п’є постійно. Я на ринку з ранку до вечора. Нічого не встигаю. Де грошей взяти? – Так криза ж не тільки у вас, – намагаюся несміливо заперечувати. – Але квартира потрібна саме вам! – Парирує господиня. – Ні, вибачте. Ваша – не потрібна. Висновок: ви орендуєте не лише квартиру, а й, як це не дивно прозвучить, господарів з сусідами. Досвід № 2 Зустрілася з агентом. Точніше, агентшею – молоденькою дівчинкою, яка відразу обдала мене інформацією: – Здрастуйте. Я – Лариса. А це мій наречений, а ще з нами мій брат. А господиня зараз підійде. Подумалося: а що ж вона всю сім’ю не прихопила? Незрозуміло. Де бабуся? Тітки де двоюрідні? Де всі? Що за справи такі у них важливі, що не прийшли? Тут і господиня підійшла. На диво, одна. Негайно почала щебетати: – Ми, – каже, – у цій квартирі ремонт для себе робили: думали донька із зятем окремо від нас тут жити будуть. Зайшла. Подивилася. Не зрозуміла, за що так можна ненавидіти власну дочку? Щось фрейдистське, напевно. Пройшлася по кімнаті. Таке відчуття, що виламала їм половину паркету, хоча крок у мене не командорський. На кухні оглянула стіл. У мене табуретка є – вона більша. Шафку з посудом відкрила. Знайшла половину тарілки. Оригінальні, думаю, люди. Непрості. – Гаразд, – кажу. – Де моя пральна машина, яка була обов’язковою умовою? Де ви її тут ховаєте. Я здаюся. – Привеземо на цьому тижні. Обов’язково привеземо! – Обнадіяла господиня. – Холодильник, як я розумію, теж привезете? – Продовжую запитувати. – Звичайно! Двокамерний! – Добре. Якщо ви примудритися ці два предмети розмістити тут, з мене вам який-небудь бонус. – Не зрозуміла – холодильник везти? Висновок: якщо вам збрехали в оголошенні, не сподівайтеся, що потім вони все це виправлять. Хай щастить у пошуках і винайманні житла! Знімала житло Олена Мірова, спеціально для «Студентського Життя»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Коментарі закриті.