Продовжуємо публікацію матеріалів колишніх студентів “ІЖ” до ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Сьогоднішня стаття про справжнє щастя! …Щодня жінки роблять Україну щасливою, народжуючи малят… Остання у відповідь просто зобов`язана віддячити щасливою долею цим дітям… …Перші дитячі крики, жіночі усмішки та сльози щастя на скронях – щоденні реаліїї першого вінницького пологового будинку. Тут кожна мить щаслива і для кожного особлива по-своєму. До цієї давньої будівлі з білої цегли ми, журналіст та оператор, потрапили 24 серпня, у День Незалежності України, робити спецсюжет про діток, народжених у свято української свободи. Той день запам’ятали назавжди. Лише у стінах пологового будинку дійсно зрозуміли – що таке справжнє щастя… хоч і звучить це банально. На вулиці сонячно та навіть дещо спекотно, на площі біля роддому безліч автівок та стурбовані обличчя родичів породіль… Дехто з цих людей нервово набирає чергове смс на екрані власного мобільного з таким текстом: “Ще не народила… Але вже в пологовому залі. Кажуть – за годину матимемо первістка…”. Інші гучно сміються та викрикують щось на кшталт: “Дякую, за дівчинку!!!”. Зафіксувавши на камеру ці миттєвості – йдемо до приміщення пологового будинку. У холі прохолодно, на стінах малюнки казкових героїв. Поверхом вище – крики малечі та метушня медиків. Біля одного з кабінетів зустрічаємо лікарку Галину Навроцьку. Жінка не стримує емоцій, на роботі з сьомої ранку, позаду двоє пологів. “Сьогодні незвичний день… Велике свято та ще й народжуються лише дівчатка. Такі кумедні, маленькі, навіть імена вже мають: Софійка та Анастасія. Пішли я вас з ними познайомлю”, – каже пані Галина та веде нас до дитячих інкубаторів. За лічені хвилини ми опиняємося у просторній палаті. На крихітних ліжечках десять діток. Дехто з них спить, прикусивши пальчика. Інші тягнуться маленькими ручатками до об`єктива нашої камери та водночас наївно посміхаються. У кутку інкубатор для недоношених малят. В ньому спить Анастасія. Ця дівчинка народилась сьогодні на місяць раніше. Галина Навроцька відкриває кришку інкубатора та поправляє крапельницю, підведену до дитячої руки. “Мати цього дитя, Мирослава, поки в тяжкому стані, навіть не бачила Настю. Це вже потім тато назвав це маля Анастасією. Маму до нас привезли ще о шостій ранку. Вона дуже нервувала, постійно трималася за живіт. Лише перед пологами згадала про День Незалежності, та, посміхнувшись, зраділа, що дитина народиться саме сьогодні!”, – каже Галина та показує рукою на ліжко іншого маляти Софії. За кілька метрів у ліжку спить Софійка. Біля дівчинки стомлена мати, посміхається та водночас плаче. Цю жінку звуть Надія, народила вона сьогодні вранці. Одразу йде на діалог з нашою знімальною групою, відверто говорить про своє щастя. “Це маля є щастя… Чекала на нього десять років. Чоловік останні дев`ять був на заробітках в Росії. Тому і про дитину мови не могло бути. Лише торік Ігор повернувся до України. А ось за рік і народилася Софія…”, – зі слізьми щастя на очах каже Надія. Лікарка Галина зупиняє наш діалог. Мовляв, з камерою дітей ми встигли добряче втомити. Пропонує подивитися на палату попередніх пологів. Туди ми йдемо щонайменше п`ять хвилин похмурими коридорами та вузькими сходами. І ось нарешті…попереду великі білі двері. За ними кілька вагітних жінок в різнокольорових домашніх халатах. Однак, найбільшу увагу одразу привертає дівчина в стильних окулярах з ноут-буком на колінах та мобільним в руці. При більш детальному знайомстві ми дізнаємося – ця жінка 28-річна журналістка Наталка. Яка і перед пологами не покидає роботи над власним автобіографічним щоденником з яскравою назвою “Вагітна журналістика”. У жовтій папці на екрані ноут-бука під назвою “щоденник” безліч креативних спогадів: власних монографій, згадок про погрози на професійному грунті та передчуття народження первістка. Ось що нам каже Наталка: “Не дивуйтеся, що з комп’ютером і в лікарні… Самі знаєте, яка ця журналістика! Щось в голову цікаве прийде – одразу потрібно записати. Тут в предпологовій палаті такі думки креативні народжуються. Вже три місяці не працюю. Лікарі клали на збереження. Скучила за телебаченням. Знаєте, ще три роки тому і не думала, що наша преса набуде такої, хоч і уявної свободи… Тоді було дуже багато бруду: погрози і т.і. Але не буду згадувати. За кілька годин народжувати. Може і дитя в майбутньому обере мою професію. Лише б жилося в країні гарно, журналістів поважали!”. Поспілкувавшись з Наталкою йдемо з палати. Більше жодна породілля не хтіла говорити на камеру. Мовляв, і так страждання, а тут ще й нервуватися, як перед цим об`єктивом виглядаєш. Поспішаємо на вулицю до студійної автівки, сюжет в новини за години потрібно дати. А в голові безліч думок. Одну з них за лічені хвилини озвучує оператор Сашко: “Володю, уяви усі ці жінки щасливі… Вони дарують це щастя не лише чоловіку, матері, але й Україні. Щастя народження маляти, українця. Лише прикро, що країна цьому не радіє. Але ж вона, Україна, просто мусить зробити народжених маляток щасливими.” І дійсно, кожна з вагітних жінок щаслива… Кожна радіє та водночас плаче. Кожна з них хвилюється за майбутнє власних дітей в України. У кожної власна історія, тісно пов`язана з Батьківщиною. Надія дуже хоче, аби її Софійка щодня бачила тата, та виросла в повноцінній родині. Наталка прагне, щоб її дитина стала журналістом, лише аби країна була вільною. А от Мирослава відверто радіє – її Настя народилася в День Незалежності. І це вже щастя. Сьогодні ці матері зробили Україну щасливою, хоч і на один день. У відповідь остання просто зобов`язана подарувати народженим малятам радісну долю у вільній країні, Україні! Володимир Завадюк, заочне відділення, ІІ курс Інституту журналістики Кмиївського національного університету імені Тараса Шевченка

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу