МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ -До комітетських слухань ВРУ

До слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні» залишається всього півтора тижня. Тому не дивно, що обговорення проектів Закону України «Про вищу освіту» стають гострішими й цікавішими.

«Освіта України» продовжує друкувати думки експертів стосовно тонкощів законодавчого забезпечення функціонування системи вищої освіти, що пропонуються авторами різних варіантів законопроектів

ЯКИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ УЗЯТИ ЗА ОСНОВУ?

Анатолій Мазаракі – ректор Київського національного торговельно-економічного університету

Науково-експертна група КНТЕУ вважає, що базовим для подальшого доопрацювання доцільно визначити законопроект «Про вищу освіту» № 1187

Cпеціально створена науково-експертна група при вченій раді Київського національного торговельно-економічного університету як дорадчий орган постійно здійснює моніторинг процесу розробки нового Закону України «Про вищу освіту». Кожен із представлених для обговорення громадськістю законопроектів: №№ 1187, 1187-1, 1187-2, незважаючи на різні підходи, містить позиції, що будуть корисними для розвитку вищої освіти. Так, увагу приділено напрямам інтеграції у світове науково-освітянське сере­довище, автономізації та демократизації управління вищими навчальними закладами, забезпеченню якості освіти тощо. А який законопроект узяти за основу?

КЛЮЧОВІ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ

Наукові основи стратегічного управління визначають, що пріоритет має варіант, який містить у собі найменші ризики для суспільства. Постає питання: за якими критеріями їх оцінювати? Таких критеріїв може бути багато, але ключовими є: гарантії рівного доступу громадян до здобуття вищої освіти; забезпечення якості освіти; автономія вищих навчальних закладів як головний фактор розкриття їх освітньо-наукового потенціалу.

Вбачається сумнівною запропонована схема реалізації гарантій держави на безоплатне навчання всім громадянам через закріплення коштів безпосередньо за кожним студентом (громадянином). Це створює додаткові ризики стосовно дотримання норм фінансової відповідальності та дисципліни з цільового використання коштів. Студент, який на конкурсній основі отримав місце на навчання в державному навчальному закладі за державним замовленням, фактично вже отримав делеговані державою кошти на своє навчання.

Запропонована схема надання державного фінансування університетам через систему грантів зумовлює виникнення ризиків, пов’язаних з розпорошенням державних коштів. Вважаємо за доцільне перевести такий вид діяльності в площину благодійних впливів на стимулювання студентів до навчання.

Пропорції державного замовлення та платної форми навчання доцільно не жорстко встановлювати співвідношенням, як запропоновано законопроектами, а визначати обсягом державного замовлення залежно від потреб галузей економіки. Недоцільним є також розміщення державного замовлення в недержавних вищих навчальних закладах фактично як форми прямого фінансування діяльності установ із приватним капіталом. Окрім того, ліцензовані обсяги підготовки в державних ВНЗ повністю забезпечують виконання державного замовлення.

ФІНАНСОВІ ПИТАННЯ

Треба зазначити, що жоден із законопроектів не вирішує такої важливої для запобігання недобросовісній конкуренції проблеми, як встановлення індикативної мінімальної ціни на навчання, що дасть можливість, по-перше, забезпечити адекватність витрат на створення належного рівня якості навчання, а по-друге – унеможливить демпінгування «профанаторів» освітньої діяльності й деформацію конкурентного середо­вища.

У кожному із законопроектів приділено увагу проблемам стипендіального забезпечення студентів. Однак сумнівною є норма про нарахування стипендії на підставі позиції рейтингу студента за наявності в цих самих законах обмежень (відповідно 75 і 70 відсотків). Вважаємо принципово важливим реалізувати право на отримання академічних стипендій, виходячи з критерію успішності студента не менш ніж 4 бали. Розроблення й затвердження Порядку призначення й виплати стипендій пропонуємо залишити за Кабінетом Міністрів України.

Пропозиція про можливість повторного здобуття вищої освіти безкоштовно призведе до надмірного витрачання коштів державного бюджету.

Представлена в законопроектах нова ускладнена інституційна структура управління освітньою діяльністю на тлі невизначеності правових і фінансових засад її складових зумовить значні витрати на впровадження законів і високу вартість функціонування системи вищої освіти в цілому в рамках запропонованих новацій.

АВТОНОМІЯ ЧИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ?

Привабливими, на перший погляд, є тези про такі складові посилення автономії університетів, як відсутність єдиних стандартів освіти (можливість встановлювати їх самостійно ВНЗ), право присвоєння вченими радами університетів наукових ступенів і вчених звань. Однак чи це реально? Вища освіта сьогодні – це надлишкова (що констатують усі аналітики!) кількість ВНЗ, які мають різні (часто радикально різні) рівні якості організації навчального процесу. Як бути за реалізації цих прагнень із ВНЗ, що не мають належної матеріально-технічної бази, готують неякісне науково-методичне забезпечення? Наприклад, тільки Науково-методична комісія з менеджменту та адміністрування щороку відхиляє як неякісні в середньому близько 70 відсотків рукописів підручників і навчальних посібників, поданих на розгляд. Достатньо ознайомитись із кількома протоколами засідання Атестаційної колегії МОНмолодьспорту України про скасування рішень учених рад, відмови у присвоєнні вчених звань і наукових ступенів, рецензіями на ди­сертаційні роботи, щоб визначити негативну тенденцію у вищій освіті – девальвацію наукових цінностей.

Запропонована децентралізація може призвести до негативного результату, якщо така автономія рішень зруйнує останні бар’єри для тих, хто видає бажане за дійсне. Саме тому ці пропозиції є передчасними! Потрібні поступові системні дії щодо формування освітянського середовища, в якому така практика була б доречною й можливою.

ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ

Неоднозначними є позиції законопроектів стосовно стандартизації освітньої діяльності. Два з них передбачають процедури ліцензування й акредитації, розробки та затвердження стандартів вищої освіти новими структурами – Національним агентством з якості вищої освіти й Національною комісією регулювання освіти і науки, статуси яких поки що є невизначеними, а створення – віддалена і проблемна перспектива. Для створення сприятливих умов забезпечення наступності напрямів для всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки доцільно зберегти існуючу інституційну форму, долучивши до розробки стандартів вищої освіти розробки представників об’єднань роботодавців, місцевого самоврядування, наукових установ. Терміново потребує вирішення (на рівні прийняття державного стандарту) питання встановлення єдиних підходів до визначення академічної та професійної кваліфікацій випускників ВНЗ, процедурного аспекту їх присвоєння.

Дискусійним було питання визначення критеріїв, за якими студент зараховується на навчання до вищих навчальних закладів. Відомо, що ЗНО не в змозі повністю ідентифікувати знання студентів. Тому вважаємо, що проведення національним університетом спеціального відбору для виявлення необхідних знань і здібностей майбутніх студентів є об’єктивно виправданою складовою оптимізації навчального процесу. До того ж введення ЗНО при вступі на освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр» фактично руйнує автономію університетів, які мають право напрацювати власні магістерські програми в рамках ліцензованої спеціальності.

Справедливою є пропозиція стосовно відміни практики вступу на магістерські програми поза конкурсом пільгових категорій населення, оскільки пільги повинні надаватися один раз при вступі на бакалаврську програму.

Отже, не заперечуючи певних переваг кожного із законопроектів, які розглядаються, вважаємо, що базовим для подальшого доопрацювання доцільно визначити законопроект № 1187, поданий народними депутатами Сергієм Ківаловим, Григорієм Калетніком, Миколою Сорокою, до якого потрібно внести прийнятні пропозиції із законопроектів № 1187-1 і 1187-2 з урахуванням зауважень громадськості.

РЕФОРМА ВИЩОЇ ОСВІТИ ОЧИМА МОЛОДІ

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ -Ольга Кревська – голова Волинської обласної колегії Всеукраїнської студентської ради, студентка четвертого курсу Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Сьогодні гостро стоїть питання прийняття нового Закону України «Про вищу освіту». Є три його версії. Студентська спільнота активно долучилась до їх обговорення і вже зробила для себе деякі висновки. Зрозуміло, що для народних депутатів внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про вищу освіту вже стало своєрідним must have – невід’ємним елементом політичного піару. А тому потрібно прискіпливо поставитися до всіх пропозицій законотворців, виділивши саме ті, що наділені здоровим глуздом. Уважно проаналізувавши три документи, можна виділити як їхні переваги, так і недоліки. Всі вони здебільшого схожі з діючим законом. Однак у пріоритетних студентських питаннях можна знайти суттєві відмінності одного законопроекту від іншого.

БЕЗ ВІДРАХУВАННЯ

Найпершим у Верховній Раді зареєстрували законопроект № 1187 від 28.12.2012 року, над яким працювали Сергій Ківалов, Григорій Калетнік і Микола Сорока – депутати, які тривалий час були ректорами, розбудовували вищу освіту і, як ніхто інший, знаються на проблемах вищої школи.

Перше, що є відмінним у їхньому законопроекті від діючого закону, – спрощення системи освітньо-кваліфікаційних рівнів до бакалавра і магістра (випускники-спеціалісти прирівнюються до магістрів), тим самим – адаптування до Європейської системи освіти.

Позитивом цього законопроекту є можливість для студента, який не склав залік чи іспит, прослухати курс ще раз (у рамках нового семестру) без необхідності проходити процедуру відрахування й поновлення: відповідно до статті 43 проекту закону особа, яка не виконала з поважних причин у повному обсязі навчальний план і не має права на отримання академічної відпустки, може бути переведена вищим навчальним закладом для повторного проходження відповідного курсу навчання за певний семестр за кошти фізичних або юридичних осіб (повторне навчання) без відрахування з контингенту студентів вищого навчального закладу.

ПЛЮС САМОВРЯДУВАННЯ

Ще один плюс оновленого законопроекту – стаття 37, що вперше законодавчо закріплює статус Всеукраїнської студентської ради як об’єднання органів студентського самоврядування всієї України. Відтепер Рада може відстоювати права студентів і залучати їхніх представників до вирішення актуальних для них питань на рівні держави. В найважливішому документі вищої освіти засвідчено право студентів на участь у формуванні й реалізації державної політики у сфері вищої освіти, науки, спорту та молодіжної політики в особі Всеукраїнської студентської ради як найосновнішого студентського представницького органу держави.

Важливою для студентства є і стаття 38 цього документа, в якій ідеться про діяльність наукових товариств студентів (курсантів, слухачів), аспірантів, докторантів і молодих учених, котрі є частиною системи самоврядування відповідних ВНЗ. Оскільки основною метою розробки нової редакції Закону України «Про вищу освіту» є модернізація та поліпшення навчального процесу, то сприяння роботі наукових товариств постає першорядним, адже саме їхня діяльність спрямована на проведення наукових та освітніх заходів, підвищення якості наукових досліджень і розвитку міжуніверситетського й міжнародного співробітництва в науковій галузі. Адже «освіта – це найважливіше із земних благ, якщо вона найвищої якості. Інакше вона зовсім даремна» (Ред’ярд Кіплінг).

ПРО ГРОШІ

У статті 58 збережено норму діючого закону і прописано, що студенти вищих навчальних закладів, які навчаються на денній формі навчання, мають право на пільговий проїзд у транспорті. Негативну оцінку від студентства щодо пільгового проїзду отримав законопроект 1187-1 (за редакцією Арсенія Яценюка й інших депутатів), де студентів позбавляють такого права.

Законопроект Ківалова – Калетніка – Сороки не оминув студентських академічних стипендій, що згідно з цим законопроектом повинні сягнути розміру не менше прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць (ст. 58 п. 2). Уже 1 січня 2015 року академічну стипендію пропонують урівняти з прожитковим мінімумом. Також на законодавчому рівні підтверджується незмінність вартості плати за навчання впродовж усього періоду дії договору без можливості її перегляду.

Особлива увага приділяється студентським стипендіям у наступному законопроекті, 1187-1 від 11.01.2013, який розроблявся групою депутатів на чолі з Арсенієм Яценюком. У законопроекті виділено окрему статтю 29 «Стипендії» та статтю 30 «Стипендіальні комісії». Пункт 9 статті 29 указує, що розмір мінімальної академічної та соціальної стипендії не може бути меншим за прожитковий мінімум, установлений законом. Стипендію такого розміру, згідно із законопроектом, студенти почнуть отримувати з 1 січня 2016 року. Але призначатимуть її згідно з рейтингом, складеним у вищому навчальному закладі за результатами семестрового контролю. Окрім цього, відповідно до статті 30 пункт 2 студенти можуть як отримати стипендію, так і позбутися її не лише за результатами сесії, а й за рішенням стипендіальної комісії, до якої входитимуть керівник навчального закладу, керівник фінансового підрозділу, представники кафедр ВНЗ, що не обіймають адміністративних посад, представники вченої ради вищого навчального закладу або вчених рад структурних підрозділів закладу, організацій студентського самоврядування та виборних органів первинних профспілкових організацій співробітників вищого навчального закладу і осіб, що в ньому навчаються.

Схожа норма стосовно «рейтингової стипендії» є і в законопроекті 1187-2, зареєстрованому народним депутатом Віктором Балогою. «Академічну стипендію отримують лише ті студенти (курсанти), які згідно з рейтингом, складеним у вищому навчальному закладі за результатами семестрового контролю, здобули найкращі результати навчання» (ст. 63, п. 7).

Цей законопроект, а точніше, стаття 74 п. 7 залишає право за вищим навчальним закладом змінювати плату за навчання в порядку, передбаченому договором, не частіше ніж раз на рік і не більше, як на офіційно визначений рівень інфляції за попередній календарний рік, що істотно звужує права студентів і створює для них зайвий фінансовий тягар. Адже навряд чи ВНЗ знехтують можливістю одержати додатковий прибуток і не змінюватимуть вартість навчання.

З огляду на це, можна зробити висновок, що законопроект Ківалова – Калетніка – Сороки є найоптимальнішою спробою розв’язати існуючі в системі вищої освіти України проблеми. Адже він суттєво розширює права студентів і забезпечує можливості для академічної та фінансової автономії вищих навчальних закладів.

Тому я закликаю студентство України – барометр суспільства – не бути пасивними в той період, коли ухвалюється найважливіший дня нас документ. Потрібно не бути байдужими й особисто розібратись у кожному із запропонованих законопроектів, адже в нас є унікальний шанс сформувати таку систему вищої освіти, в якій гідно навчатимуться майбутні покоління.

ЛИШЕ ОДИН ЗАКОНОПРОЕКТ ПЕРЕДБАЧАЄ СТВОРЕННЯ У ВНЗ ОСВІТНЬО-НАУКОВОЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ, ЗДАТНОЇ ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ ЯКІСТЬ ЗНАНЬ, УМІНЬ І ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ ВІДПОВІДНО ДО МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ОСВІТИ

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ -Сергій Іванов – ректор Національного університету харчових технологій

Приступаючи до обговорення проектів Закону України «Про вищу освіту», необхідно усвідомити, що освіта й наука, нові технології стають надзвичайно важливою основою майбутнього розвитку держави, її національної безпеки.

Чинний Закон України «Про вищу освіту» ухвалено на початку 2002 року. Основним спрямуванням його було врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України, а також встановлення правових, організаційних, фінансових та інших засад функціонування системи вищої освіти, створення умов для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства й держави у кваліфікованих фахівцях.

В ОЧІКУВАННІ ЗМІН

Зрозуміло, що на той час передбачити й урахувати в законі всі тренди майбутнього соціально-економічного розвитку держави було досить важко. Але разом із тим він забезпечив становлення й ефективний розвиток галузі як у внутрішньому, так і в зовнішньому освітянському просторі.

Освітяни вже давно в очікуванні нових законодавчих змін, нового закону про вищу освіту, який не лише відповідав би викликам сьогодення, а й працював на подальшу перспективу.

При цьому треба усвідомити, що прийняття нового закону про вищу освіту необхідно розглядати на всіх щаблях законотворення як завдання стратегічного значення, визначене суспільними запитами щодо модернізації вищої освіти відповідно до сучасних реалій, адаптації його до Європейських стандартів, приведення нормативної бази вищої освіти до сучасних потреб економіки та її інноваційного розвитку.

Ознайомлення з трьома проектами законів про вищу освіту, які є на розгляді в профільному комітеті Верховної Ради, дає підстави стверджувати, що саме редакція закону, підготовлена народними депутатами Григорієм Калетніком, Сергієм Ківаловим і Миколою Сорокою, в новому розумінні визначає місію вищих навчальних закладів України. Проект закону передбачає створення у ВНЗ саме освітньо-наукової системи підготовки фахівців, здатної динамічно реагувати на виклики й потреби економіки держави, забезпечувати якість знань, умінь і практичних навичок студентів відповідно до міжнародних стандартів освіти та стандартів України.

СТАНДАРТИ ОСВІТИ

Так, статтею 12 проекту цього закону внормовано питання стандартів вищої освіти. Запропоновано один вид стандартів – стандарти вищої освіти, що розробляються відповідно до затвердженої урядом України Національної рамки кваліфікацій. Це дасть змогу оптимізувати систему підготовки у вищій школі, забезпечити її якість і наблизити до міжнародних норм.

Альтернативним законопроектом, внесеним на розгляд Верховної Ради України 11 січня 2013 року, запропоновано два види стандартів (статті 18,19): Державні стандарти освітньої діяльності у сфері вищої освіти й Державні стандарти змісту вищої освіти, що затверджуються новоствореним колегіальним органом – Національною комісією регулювання освіти і науки.

Іншим альтернативним законопроектом, внесеним на розгляд Верховної Ради України 21 січня 2013 року, пропонується також два види стандартів: Стандарти освітньої діяльності (стаття 9) і Стандарти вищої освіти (стаття 10) – майже однакові за змістом із попередніми. Різниця в тому, що Стандарти вищої освіти затверджує Національне агентство з якості вищої освіти, а Стандарти освітньої діяльності – центральний орган виконавчої влади з формування державної політики у сфері освіти й науки, але за поданням названого агентства (стаття 13, п. 16). Авторам законопроекту напевно відомо, що створення будь-якої багаторівневої системи, у цьому разі – системи стандартів, призводить до зниження надійності й ефективності її функціонування. Але це тільки початок законотворчих пропозицій зі «структурної перебудови» системи вищої освіти.

Так, у статті 12 цього самого проекту закону зазначено, що управління у сфері вищої освіти в межах своїх повноважень здійснюється «…незалежними установами оцінювання й забезпечення якості вищої освіти». Що ж приховується за такою лаконічною назвою? Відповідь на це запитання можна отримати в розділі V «Забезпечення якості вищої освіти». У статтях 17, 18, 19, 20 розкривається статус, повноваження, склад і діяльність раніше згаданої організації – Національного агентства з якості вищої освіти.

НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО З ЯКОСТІ

Необхідно особливу увагу при цьому звернути на статтю 17 «Статус Національного агентства з якості вищої освіти», в якій зазначено, що назване агентство є незалежною саморегульованою організацією, членами якої є всі вищі навчальні заклади України незалежно від форми власності, та якій, за цим законом, державою делеговано повноваження щодо формування і впровадження у вищих навчальних закладах (наукових установах) процедури і правил забезпечення якості вищої освіти й атестації наукових здобутків наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Національне агентство з якості вищої освіти є юридичною особою і за своїми повноваженнями цілком дублює функції Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Досить цікавим є один з пунктів статті 20 щодо діяльності Національного агентства з якості вищої освіти, в якому агентство може залучити до проведення процедури акредитації спеціальності акредитовані ним незалежні установи оцінювання й забезпечення якості вищої освіти, що є недержавними саморегульованими організаціями. Але в проекті закону жодного слова не сказано про фінансову сторону діяльності незалежних установ.

Крапку в розгляді окремих питань можна поставити, розглянувши джерела фінансування діяльності Національного агентства з якості вищої освіти (стаття 22, п. 2):

1. Членські внески вищих навчальних закладів (наукових установ) України, розмір яких визначається вище­згаданим агентством;

2. Кошти, отримані як оплата робіт з акредитації та проведення ліцензійних експертиз у розмірах, що визначаються також вищезгаданим агентством.

Як результат розгляду шляхів забезпечення якості освіти, запропонованих у проекті закону від 21 січня 2013 року, можна зауважити, що папір витримає все. Та чи витримають галузь освіти й вищі навчальні заклади?

Аналогічний підхід спостерігається і в іншому альтернативному законопроекті, внесеному на розгляд Верховної Ради України 11 січня 2013 року. У розділі VІ «Управління у сфері вищої освіти» зазначено, що до інституційної структури системи вищої освіти входять Національна комісія регулювання освіти і науки, агенції зовнішнього забезпечення якості вищої освіти, кваліфікаційні центри (стаття 35, п. 3). При цьому дві останні структури можуть бути державної та приватної форми власності. Агенції приватної форми власності засновуються юридичними особами приватного права й фізичними особами, але серед їх співзасновників має бути вищий навчальний заклад. Одним із джерел фінансування діяльності агенцій знову мають стати внески вищих навчальних закладів.

ТРОХИ ПРО ДИПЛОМИ

Заслуговують на увагу статті 14 та 15 цього самого законопроекту. Так, у статті 14 зазначається, що невід’ємною частиною документа про вищу освіту, дані про який заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту, є додаток Європейського зразка, що містить відомості про освітній ступінь і професійну кваліфікацію. А в статті 15 вказується, що ВНЗ має право видавати документи про проходження навчання для здобуття професійної кваліфікації, рівень якої оцінюється кваліфікаційними центрами. За результатами оцінювання видається документ про здобуття професійної кваліфікації, відомості про який також заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту. Водночас створювати кваліфікаційні центри повинен Кабінет Міністрів України, але пунктом 4 статті 15 ці центри мають право створювати юридичні й фізичні особи.

Чи не занадто заплутаною та комерціалізованою стане підготовка фахівців, зокрема й у вищих навчальних закладах державної форми власності?

Не менш цікавою є постановка питання у статті 21 «Оцінювання якості вищої освіти», з якої випливає, що зовнішнє оцінювання якості вищої освіти у вищому навчальному закладі здійснюється агенціями зовнішнього забезпечення якості освіти різних форм власності. При цьому пунктом 7 цієї статті передбачається, що центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки може замовляти дослідження якості вищої освіти (напевно в агенціях) на конкурсних засадах. А вже в пункті 8 зазначається, що центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки готує і подає Верховній Раді України доповідь про стан і перспективи розвитку вищої освіти і науки. В результаті виникає досить багато запитань до авторів цього законопроекту! Але пора повернутись, як кажуть у народі, з неба на землю.

А ось норми й положення нової редакції закону, внесеної на розгляд Верховної Ради 28 грудня 2012 року народними депутатами України Григорієм Калетніком, Сергієм Ківаловим і Миколою Сорокою, передбачають реалізацію вже давно назрілого процесу реформування мережі ВНЗ, приведення у відповідність до потреб і можливостей країни через створення потужних навчально-наукових університетів і регіональних університетських комплексів, підпорядкованих головному органові в системі центральних органів виконавчої влади з формування й реалізації державної політики у сфері освіти і науки, а також звуження системи цих органів. Документ закладає фундамент системного реформування структури вищої освіти через упровадження відповідних європейським і світовим стандартам трьох рівнів: освітньо-кваліфікаційних – бакалавр, магістр та освітньо-наукового рівня – доктор філософії.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ВНЗ

Раціональним і своєчасним у проекті нової редакції закону є заміна напрямів підготовки бакалаврів на спеціальності, які є складовими галузей знань, а також затвердження переліку їх Міністерством освіти і науки, молоді та спорту, що дасть змогу своєчасно реагувати на потреби галузей економіки.

У сьомому розділі законопроекту конкретно і зрозуміло визначено умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів, законодавчо закріплено зовнішнє незалежне оцінювання рівня знань та умінь осіб, які бажають здобути вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти.

Важливим кроком у розвитку міжнародної співпраці в галузі освіти є закріплення на законодавчому рівні права ВНЗ проводити освітню діяльність разом з іноземними навчальними закладами за узгодженими освітніми програмами й видавати спільні або подвійні дипломи.

У проекті Закону України «Про вищу освіту» від 28 грудня 2012 року, на відміну від чинного, чітко прописано правовий статус вищого навчального закладу, Національного вищого закладу, порядок надання останньому статусу дослідницького університету, а також принципи діяльності ВНЗ, його автономії та самоврядування, що не можуть бути обмеженими іншими законодавчими актами. При цьому в проекті закону (стаття 67) необхідно передбачити норму про фінансування витрат на проведення нормативно-грошової й експертної оцінки вартості земельних ділянок, передбачених Законом України «Про оцінку земель», або узгодження відповідних змін до статті 13 «Обов’язкове проведення оцінки земельних ділянок» зазначеного закону центральним органам виконавчої влади в галузі освіти і науки відповідно до вимог Закону України «Про оцінку земель», витрати на оформлення документації щодо нормативно-грошової та експертної оцінки вартості земельних ділянок.

Отже, одним з основних мотивів проекту закону про вищу освіту від 28 грудня 2012 року № 1178 є розширення прав вищих навчальних закладів України в інституційному, фінансовому, економічному плані, що дасть їм можливість максимально зосередити свій потенціал у сфері задоволення сучасних вимог до системи знань, практичної підготовки й конкурентоспроможності випускників на ринку праці відповідно до нових вимог світового простору вищої освіти й науки, здійснити суттєві кроки на шляху досягнення провідних позицій серед вищих навчальних закладів світу.

«Освіта України» № 7

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *