Як пільги від держави впливають на матеріальне становище сільських учителів? - DSC6512Поважати людей, любити сім’ю і роботу, бути працелюбним – рецепт благополуччя від білогородських учителів

Добробут сільських педагогів – тема непроста і, на перший погляд, болюча. Часто доводиться чути, як їм важко, які невеликі в них зарплати. А може, все не так погано? Справді, зарплата – така сама, як і в міських колег. До того ж у селі ціни нижчі, ніж у великих містах. Допомагає власне господарство, та й пільги теж не зайві. Тож теоретично має вистачати.

Як пільги від держави впливають на матеріальне становище сільських учителів? - transПошуки позитивного прикладу привели «Освіту України» до села Білогородки Києво-Святошинського району Київської області. Розташування неподалік великого міста дає можливість для вчительського підробітку, однак переваги нівелюються столичними цінами на житло і харчі й фактичною відсутністю пільг.

ВІД ПОКОЛІННЯ – ДО ПОКОЛІННЯ

Білогородська загальноосвітня школа №1 виявилася цікавою в кількох відношеннях. Наповнюваність у закладі – близько 120 відсотків. На цей дещо несподіваний факт упливають мінімум два чинники. По-перше, демографічна ситуація в Білогородці поліпшується – народжуються й підростають діти.

По-друге, школа №1 популярна в селі. (Тут дві ЗОШ: №1 і №2). Напередодні нового навчального року завжди вистачає бажаючих віддати сина чи доньку до першого класу саме цього закладу. А минулоріч він навіть не мав змоги прийняти всіх охочих.

З одного боку, це добре. З іншого – виникає проблема із приміщеннями. Тому шості класи навчаються в другу зміну, а дев’ятий не має власної класної кімнати. Довелося віддати під клас учительську.

Директор ЗОШ №1 Микола Мазур воліє не відкривати секрет одразу.

– Не вихвалятимуся, – усміхається він. – Почну здалеку. В нас нема проблем з кадрами – школу укомплектовано на 100 відсотків. Понад половина вчителів – наші ж випускники, тому всі надбання, наробки передаються від покоління до покоління. І це добре: молоді педагоги, які приходять працювати, знають традиції колективу, беруть від старших усе найкраще.

В 2014 році школа святкуватиме 50-річчя. До цієї дати директор хоче зібрати перелік учительських династій і відзначити їхній вклад у розвиток закладу.

– Сімейні вчительські пари і навіть династії тут не є рідкістю, – розповідає він. – Є в нас учителька історії і методист Катерина Шевченко. Її життєвому і професійному шляхові присвячено експозицію в музеї історії в Білоцерківському обласному інституті підвищення кваліфікації. Її донька Олеся Шевченко працює вчителькою початкових класів. Донька Ольги Ігнатенко, заступника директора з навчальної роботи, також працює – вчителем інформатики. Ось такі в нас приклади міцних династій.

ЖИТЛОВА ПРОБЛЕМА

У Білогородській ЗОШ № 1 проблеми обертаються на протилежне – перевагами. Тобто відсутність дешевого житла сприяє залученню до роботи в школі односельців. Так у закладі вирішують кадрове питання – молоді вчителі вже мають тут житло і це питання їм не дошкуляє.

– У нас працював учителем фізкультури молодий спеціаліст із Переяслава-Хмельницького, – наводить приклад Микола Іванович. – Орендував тут житло, за яке віддавав майже всю зарплатню. На життя вже не вистачало. Зняти кімнату в нашому селі коштує майже, як у Києві – 1,5 – 2 тисячі гривень на місяць. Що поробиш – приміська зона.

У селі є гуртожиток, але побутові умови там надто спартанські. Кімнатки, як комунальні – тісно. А ще – загальні кухні, туалети, коридори завалені особистими речами, приміщення потребують ремонту.

– Ми вивчали законодавство, у владних кабінетах пробивали тему житла для вчителів, – розповідає далі Микола Іванович. – І років сім тому добилися, щоб сільська рада виділила кожному працівникові соціальної сфери земельні паї – по 14 соток землі.

Усі педагоги, лікарі, працівники культури з Білогородки отримали ділянки для ведення сільського господарства й будівництва. Але нині вільної землі сільська рада не має, а невдовзі кадрове питання постане знову. Тож директор, а він ще є і депутатом районної ради, має намір порушити питання про побудову в селі нового будинку. Можливо, це буде житло на кшталт службового – вчитель там житиме, поки працюватиме в Білогородці. Після певного стажу роботи він матиме змогу його приватизувати.

ЗАРОБЛЯТИ МОЖНА!

Як і скрізь, педагоги в Білогородській ЗОШ №1 отримують заробітну плату залежно від стажу. Молодий спеціаліст, звісно, не може заробляти ті самі 4,5 – 5 тисяч гривень, що вчителька із 25-річним стажем роботи і званням.

Як і в інших шкільних закладах, є проблема навантаження. Директор каже, що вчителі залюбки відпрацьовували б більшу кількість годин, тим самим більше грошей заробляючи. Проте розуміють, що краще віддати години, скажімо, вчителеві музики, який вестиме свій предмет більш фахово. Зрештою, спеціалізація впливає на якість освіти, тому виграють усі.

Звичайно, кількість годин, які закладаються навчальними планами, зменшилася. Але ж є групи подовженого дня. Враховуючи, що класи в школі № 1 наповнені, а є й по 34 учні, роботи вистачає. Здебільшого вчителі охоче беруть групи подовженого дня. Півтори ставки для сільського педагога – погодьтеся, дуже непогано.

Білогородка з її чи не 20-тисячним населенням – село не бідне. Більшість батьків має змогу заплатити вчителеві за індивідуальні заняття з дитиною. Звичайно, щоб проводити репетиторство, треба брати ліцензію, платити податки тощо.

Є в селі й приватні репетиторські фірми, наприклад «Успіх». Там готують дітей до навчання в перших класах, до ВНЗ, вивчають іноземні мови. До речі, цю фірму організували випускники школи № 1, там же працює педагог закладу Людмила Наконечна.

– Важко знайти людину, яка сказала б, що їй вистачає грошей, – підбиває підсумок Микола Іванович. – Але, вважаю, наші педагоги заробітками загалом задоволені. Заробляти більше, звичайно, можна, але тут уже на перешкоді – суто фізичні можливості людини.

УЧИТЕЛЬ-КООРДИНАТОР

44-річна вчителька молодших класів Інна Петровська – справжній герой статті. Має 25 років педагогічного стажу, звання «старший учитель». Закінчила Ржищівське педучилище, потім Педагогічний університет ім. Драгоманова – з червоним дипломом.

До речі, Інна Віталіївна – випускниця цієї самої школи №1. Викладачем біології в неї був нинішній директор.

– Як сьогодні пам’ятаю: сиділа в мене на уроках завжди весела, усміхнена, – згадує Микола Іванович. – Навчалася добре.

А ще, коли Петровська прийшла до школи працювати, директором був її ж колишній класний керівник Анатолій Линник. І практику проходила в класі, де навчалася донька Бориса Зайчука – директора школи, коли вона була ученицею. Тобто Борис Олександрович навчав її, а потім Інна Віталіївна навчала його доньку. Такий коловорот не є випадковим – він став наслідком того самого «спадкового» підходу.

Сьогодні Інна Петрівська очолює методичне об’єднання вчителів початкових класів у районі, координує роботу початкової шкільної ланки. За відгуками колег, усе це їй вдається на «відмінно».

Взагалі, початкова ланка в школі №1 дуже сильна з кадрової точки зору: педагогічний стаж учителів у середньому тут становить 20 років. Професійний рівень високий – майже в усіх, крім двох педагогів, звання «старший учитель».

– Інна Віталіївна – одна з лідерів у школі, – з повагою каже Микола Іванович. – Тому, коли постало питання, хто очолить методичне об’єднання вчителів початкових класів у районі, рішення знайшлося одразу. А минулого року, відповідно до наказу М­ОНмолодьспорту, її введено до складу експертної групи з вироблення критеріїв оцінки знань учнів. Тобто вона виходить на республіканський рівень.

У селі добре знають Інну Віталіївну, її фаховість. Набір до її класу майже конкурсний – батьки намагаються віддати дітей саме під її крило. Нині педагог веде клас із 34 учнів, за середньої наповнюваності по школі – 30 дітей. Цей клас вважається сильним – 14 відмінників і 17 хорошистів.

СІМЕЙНИЙ ТИЛ

Робочий день Інни Віталіївни йде за простим розкладом. Зранку – уроки в школі. Потім – група подовженого дня. О шостій вечора буває нарада, до якої треба підготуватися. Через неї в цей день час на сім’ю трохи врізається, тому зранку готує для своїх поїсти, бо ввечері повертається пізно.

Зазвичай додому вчителька приходить з роботи під вечір. Проте й удома відпочиває не одразу: перевіряє зошити, порається по господарству. Дуже любить готувати для сім’ї – приємно, коли всі задоволені її стравами і дякують. І прибирає – як же без цього? Тут їй допомагає донька Аліна, яка в свої сімнадцять легко може приготувати обід. Мати з нею прибирають у хаті, а чоловік Михайло із сином Ігорем відповідають за подвір’я.

Вчителька охоче розповідає про сім’ю і побут. Каже, що це її надійний тил.

– Інно Віталіївно, а чи великий у Вас город (розмова з господинею відбувається на обійсті Петровських)?

– Десь двадцять соток загалом. А ще є копанка, біля якої любимо відпочивати сім’єю.

 – Бачу, у Вас теплиця є. Щось вирощуєте?

– Городину: огірки, помідори. Майже все, що росте в селі – від картоплі до цибулі. Це дуже хороше доповнення до сімейного бюджету.

– А якби не довелося раптом зарплату отримати й чоловіку, і Вам, то за рахунок городу прожили б?

– У 90-х мого чоловіка скоротили на роботі, я була в декреті з маленькою дитиною на руках – доводилося скрутно. Зайнялися торгівлею. Знайомі вже торгували м’ясом на ринку, запропонували й нам. Чесно кажучи, я соромилася – не звикла до такої роботи, але на життя вистачало. Потім у чоловіка з’явилася робота, та й я пішла до школи працювати – і все налагодилося.

 – А сьогодні Ваш чоловік ким працює?

– Будівельником – виконробом у приватних структурах. У Білогородці чимало «його» будинків. І нині веде два об’єкти.

– Зарплати Вам особисто вистачає?

– Як старший учитель отримую 4 тисячі гривень. Для жінки, яка за чоловіком, вистачає… Розумієте, можна задовольнятися і малим. Я сьогодні вранці встала, сніданок приготувала і використала все, що пригостила на городі.

– Вдається щось відкласти?

– Так. Приблизно третину: буває, чоловік узимку не працює, та й діти навчаються. Батьки також на пенсії, живуть у квартирі. Доводиться допомагати.

Навантаження в Інни Віталіївни серйозне – що на роботі, що вдома. Проте зростати в матеріальному плані є куди: індивідуальні заняття з дітьми, надбавки за методичну роботу, за вислугу років. І премії досить значні. За проведення методичної роботи минулого року адміністрація району нагородила її до Дня вчителя премією – дві тисячі гривень.

Директор хотів запропонувати Інні Віталіївні посаду завуча початкових класів. Хоча ставка в завуча є вищою й навантаження менше, треба було відмовитися від групи подовженого дня й передати дітей іншому вчителеві. Інна Віталіївна подумала… і відмовилася.

– Я вирішила, що краще весь час бути з дітьми, – пояснює вона свій крок. – Навчати дітей – це моє. Щоб там не відбувалося в житті, а коли заходиш до класу, починаєш урок – забуваєш про все. Ні, для мене, якщо працювати в школі – то лише з дітьми, бачити їхні допитливі оченята, чути міркування, вести їх до Країни Знань.

На запитання про кредо в роботі вчителька відповідає відверто: вона завжди працює так, щоб її учні розповідали батькам, що нового дізналися в школі.

– Подобається, що мене всі знають, поважають, – ділиться Інна Віталіівна. – Ще коли була в школі на практиці, з гордістю йшла по селу з пачкою зошитів – не в целофановому пакеті, а просто на руці, а люди вслід казали: «Вчителька йде». Минув час – вже 25 років так працюю, маю сім випусків початкових класів. Кожен з моїх вихованців знайшов свою стежину в житті, але при зустрічі з ними нам є що пригадати або просто поспілкуватись. Роки навчання дуже зблизили нас, недаремно першу вчительку називають другою мамою. Люблю роботу так само, як і свою сім’ю. Я знаходжу тут відгук, енергію, духовність. І дітей своїх виховую так: вони мають жити і працювати так, щоб ми з чоловіком відчували гордість за них.

БУДЬ-ЯКА ДОПОМОГА НЕ БУДЕ ЗАЙВОЮ

Як пільги від держави впливають на матеріальне становище сільських учителів? - DSC6520Як пільги від держави впливають на матеріальне становище сільських учителів?

Не секрет, що в Україні є значна різниця між рівнем учительських доходів у містах і селах. Міські школи більш заповнені учнями, а це – більше годин і вищий заробіток. До того ж педагоги там підробляють на замінах, репетиторстві тощо. В сільських колег таких можливостей набагато менше.

Звичайно, держава відгукнулася на проблеми сільських педпрацівників і встановила певну допомогу. Редакція газети «Освіта України» ще півроку тому цікавилася цим питанням, готуючи матеріал для журналу «Перша вчителька». Тоді ми дізналися, в чому полягає ця допомога й як вона впливає на матеріальний стан учителів. Сподіваємося, ця публікація стане у пригоді сільським педпрацівникам.

Отже, для прикладу візьмемо Ківерцівський район Волинської області. Там пільги отримують 11 учителів, зарплата яких становить менш як 1 500 гривень. Двоє з них працюють і живуть у селах, дев’ять – у місті й на роботу виїжджають до села.

Оксана Рибачук – учителька молодших класів у ЗОШ I – II ступенів. Мешкає в містечку Ківерці, вчителює в селі Клепачів.

За словами Оксани Володимирівни, їй повертають плату за проїзд грошима й компенсують оплату за світло й газ. Оплата за електроенергію не така велика – місячна сума може становити 7 – 8 гривень. За газ пільга вища, але більше мороки з паперами. Щомісяця жінка здає ксерокопії з книжки і їй вираховують оплату. Щоб отримати компенсацію на проїзд, збирає квитки. На місяць – близько 70 гривень.

Оксана Володимирівна розповідає, що в її школі учнів мало – тому й годин учителі мають небагато. «Тож і заробітна плата в мене невелика – нижча за межу 1 500 гривень, потрібну для отримання пільг», – каже вона.

Її чоловік працює на залізниці. Зарплата – відносно непогана. Однак подружжя має двох дітей-студентів. Щоправда, вони отримують стипендію. Однак місце навчання – в Луцьку, й витрати на дорогу кожного дня сягають 30 гривень. Ще чимала сума йде на харчування, та й узагалі в місті дітям потрібні кишенькові гроші. Якщо скласти, від зарплати Оксани Володимирівни нічого не залишається.

Тож учителька задоволена допомогою держави. «Звичайно, пільги відчуваються, – каже вона. – В наш час будь-яка допомога від держави не буде зайвою».

Від себе додамо, що сільські вчителі не платять за житло. А ось їхні міські колеги «тягнуть» на собі квартплату, яка сягає 20 відсотків і більше від місячного доходу. Можна сказати, пільги мають нівелювати різницю доходів міських учителів та їхніх колег із сіл.

Юрій Зущик

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Один коментар до “Як пільги від держави впливають на матеріальне становище сільських учителів?”
  1. мабуть, Волинська область належить до іншої країни, бо Вінницька знаходиться в Україні і ніяких пільг вчителям ні в селі. ні для тих, хто добирається до міста немає. Відповідь одна – б бюджеті не закладено. А останнім часом практикується така страшилка – “закладено зарплату лише на з квартали, не знаємо як викручуватися, заміну і лікарняні не будемо платити”. А ви пишіть дурниці, хай читають і тішаться.Вони ж то правду знають, лиш не потрібна вона в наш час нікому…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *