Коли любов зла, точно виростиш... козла! - kozelУ мене є знайома сім’я. Зовні, начебто, все благополучно і стандартно: він, вона, дитина… Якби не одне «але» – «дитині» за 30, а матуся все ніяк не може змиритися з думкою, що хлопчик виріс. «Він без мене пропаде!» – Стандартний посил для вічного опікунства. Ще б пак! У спеку забуде випити водички – помре від зневоднення; в морози не вдягне светра – помре від холоду; познайомитися не з тією дівчиною – помре від нерозділених почуттів-с. Та хіба мало підступних пасток розставлено на життєвому шляху тридцятирічного «малюка»? Цікавіше інше: в який саме момент сюсюкати «ми поїли, ми сходили на горщик  (стандартні зворушливі фразочки, якими так часто оперують новоспечені матусі щодо своїх рожевощоких немовлят) переростає в тотальний контроль? Здавалося б, ще вчора все було так чудово: «ми і поїли і сходили на горщик»  і за все це отримали щасливе «агу-агу», а сьогодні … Сьогодні вже, зачаївшись, сидимо в кафе за сусіднім столиком і пильно розглядаємо «цю стерву», яка точно вирішила захомутати наше золотко! Адже інших справ у неї точно немає!Гіперопіка і її похідна – інфантилізм – уже давно стали серйозною бідою! Інфант і сам щасливим не стане й інших не порадує. Працівник з нього – так собі, сім’янин – такий само… І що примітно, в який матері не спитай, жодна не скаже, що її мета – виростити інфантила! Тоді звідки вони беруться і чому їх так багато? Ні секунди не сумніваюся, будь-яка мати, дочитавши до цих рядків, уже подумала: «ні, це точно не про мене! Зі мною і моїм синочком (донею) такого не станеться». Прекрасно! І ми вам від душі бажаємо виростити самостійну і гідну в усіх відношеннях людину. І все ж… Варто замислитися, в який момент (а головне – чому?) таке прекрасне почуття, як материнська любов, переростає в страшну силу, що плодить монстрів.
Отже, нинішня проблема для обговорення: «Чому матері ростять інфантилів?»
Відразу обмовлюся: ми впевнені, що дитину повинні виховувати обоє батьків! Просто сьогодні вирішили сконцентрувати увагу саме на материнських відносинах.

Передаємо слово психологу Анастасії Фокіної
Раби вирощують драконів
У інфантила існує ілюзія, що він не є індивідом, а продовжує бути пов’язаним накрепко з кимось (правда, схоже, на внутрішньоутробний стан і зв’язок через пуповину?), найчастіше, з мамою. Далі ця фігура може переноситись на іншу людину.
Отже, як же виходить так, що відділитися не можна, тому що або мамі, або дитині, яку відокремлюють, стає погано?
Зрозуміло, що матері підтримують злиття з дитиною, тому що тоді нею (дитиною) просто управляти. І якщо довіри до світу та інших людей немає, то контроль і управління через таку “психологічну пуповину” – ідеальний варіант життя з іншим, за якого ти відповідаєш. Він не зробить нічого, що ти вважаєш неправильним, тому що відтепер у тебе є надійний спосіб впливу: провина і сором, а також відторгнення від себе у випадку непокори (де відторгнення – це позбавлення комфорту). Цією «пуповиною» дитина міцно прив’язана до матері і «народитися» не поспішає. Занадто накладно. Особливо до тих пір, поки ніхто не засумнівався у правильності такого зв’язку.
Також метою матері, яка перешкоджає відділенню дитини, може бути уникнення “поганих почуттів” – смутку, горя, розчарованості, а ще – виявлення власної порожнечі (якщо все своє життя вона заповнювала дитиною і жила заради неї). Зрозуміло, що при її відділенні порожнеча стане очевидною і страхітливою. Дитина несвідомо теж відчуває стан мами і лякається. Звично лякається, оскільки механізм давно відпрацьований.
Отже, щоб не відчувати жодних неприємних відчуттів, що виникають у матері при виявленні чужого кордону, виявленні взагалі, що її дитина – це зовсім інша людина, краще не зустрічатися з цим фактом! Це, найчастіше, і є мета мами, яка не дуже-то радіє окремості свого чада. Тому, є матері, які вірять, що їх дітей не можна жодним чином турбувати: у них необхідно викликати тільки любов, їм не можна відмовляти, натякати на своє існування, окреме від них і т.д. Вже стає зрозумілим, чому. Та тому що, якщо мама така прекрасна і робить для мене все, і готова заради мене на все і пробачить все, що завгодно, і буде завжди мене любити (“забивши”, щоправда, на себе), то я ніколи від неї не піду. А навіщо? Нас і тут непогано годують. Де ще я знайду такого партнера по життю? Да уж точно – ніде.
Така мати, готова на все заради своєї дитини, жертвує собою. Насправді, найчастіше, намагається заповнити недолік відносин з власною матір’ю, яка, швидше за все, не бачила нікого, крім себе. Все це нагадує замкнуте коло. Жінка, готова на все, виховує дитину, яка у світі бачить тільки себе і в результаті (якщо створить сім’ю) породить людину, яка готова на все… З таких сімей виростають діти, які не бачать нічиїх кордонів і щиро вірять, що вони одні на білому світі, а всі решта – обслуговуючий персонал. Яка мама вийде з такої дочки? Правильно. Така, яка і в своїй майбутній дитині побачить обслуговуючий персонал. Така мати влаштовує відносини по одному і тому ж принципу: є мої потреби і всі інші, які неправильні. Двох сонць світові не треба. Все – в мене, все – мені, наповнюйте мене! Діти такої матері вже в свою чергу не вірять, що їхні потреби щось означають, що вони мають право на власне життя поза наповнення мами або інших людей.
І той, який заповнює собою все, і інший, який знаходиться на задвірках, обидва вони нещасні. Один та інший страждають від самотності, безсилля і почуття провини.
Один відчуває себе монстром, що вбиває навколо все живе, драконом, який відкушує голови і не здатний насититися, і тому завжди є самотнім. А другий – нещасною обслугою, ні на що не придатною, крім харчування драконів.
По психотипу це одна й та сама людина, яка просто інакше “відіграє” свою травму, і будує відносини на базі наявної всередині схеми. Або спрацює схема, де людина – жертва, або схема, де вона – дракон. Але завжди самотній. Завжди незадоволений. Завжди страждаючий. Позбавлений самого головного – любові. Адже в ізоляції любові не буває.
Ця трагедія буде продовжуватися до тих пір, поки людина не побачить дракона в самому собі і не спробує приручити його. Або ж поки людина добровільно не відмовиться бути жертвою. Всяке буває.

Психотерапевт Віктор Шацьких
Проблема слабких чоловіків полягає у сильних жінках
Не хочу продовжувати міркування моєї шановної колеги на тему: «всі наші проблеми родом з дитинства». Так, безумовно, у багатьох з них ноги ростуть саме звідти. Але для дорослої та розумної істоти виправдання з розряду «все тому, що мама мене ніколи не любила» – погане виправдання. Зрештою, вирішити проблему конкретної сім’ї завжди простіше, ніж розбиратися з колективним несвідомим. А саме про нього я і хочу поговорити. «Буття визначає свідомість», – сказав Маркс і був абсолютно правий. Ми живемо в соціумі і підкоряємося його законам. І ось розібратися, що поганого закладає в нас суспільство, чому так відбувається і як з цим боротися – ось про що я хочу поговорити.
Що диктує середовище жінці? Воно зобов’язує її: а) неодмінно вийти заміж; б) народити дитину. Інакше бабці біля під’їзду не зрозуміють. “Як? Ваша Оленька (Машенька, Світланка і пр.) все ще незаміжня? І це в її-то 28? Бідна…” А чи багато жінок можуть з гумором оцінити таку «жалість». Ось і “вискакують” дівчатка заміж раніше, а те ж, що ж люди скажуть? А потім, щоб, знову ж таки, було все, як у людей, народжують дітей. Наступний етап, на жаль, занадто частий – стають матерями-одиначками. Адже бути розлученою у нас в країні куди почесніше, ніж не вийти заміж взагалі.
Далі відбувається наступне: син заміщує матері як дитини, так і чоловіка (у психологічному, природно, плані). Тому вона і балує його безмірно, і настільки ж безмірно контролює. Ось і виростає в результаті безвольна, але примхлива істота. Але в якої, тим не менш, дуже високі шанси одружитися і розмножитися, залишивши після себе все ту ж розлучену з дитиною на руках.
Розберемося з маніакальною пристрастю суспільства неодмінно «озамужіть» жінку. Чому так відбувається? По-перше, суспільство завжди націлене на відтворення, а заміжжя і народження дітей в нашому несвідомому як і раніше міцно зчеплені. По-друге, заміжжя завжди було статусною річчю у нас, де «на десять дівчат за статистикою дев’ять хлопців». Плюс – культивація образу бій-баби, що і коня на скаку зупинить, і в палаючу хату ввійде. При такій-то дружині (матері) мало хто захоче ставати лицарем. Бо – сенс?
Тому, дорогі жінки! По-перше, не прагнете звалити на свої плечі всі проблеми світу. Поет Некрасов дурість написав, а радянська влада її потім розтиражувала в якості ідеалу. Його “бабища з конем в хаті” – це не справжня жінка, це – монстр. По-друге, виходячи заміж, сто разів подумайте прo те, хто перед вами. Ємеля на печі, який буде спокійно дивитися на те, як ви ганяєте коней по палаючим хатам, або справжній лицар. Впевнений, якщо ми розумно і з гумором оцінимо ті посили, що вбиває в нас суспільство, набагато менше проблем буде і у нас, і у нього.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *