До комітетських слухань ВРУ

Хочемо нагадати читачам «Освіти України», що післязавтра, тобто 27 лютого, планується подія, вкрай важлива для майбутнього вітчизняної освітньої системи – слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні».

В центрі уваги – проекти нового Закону України «Про вищу освіту». Кожен з них має власні переваги і слабкі місця, про які й розповідають наші експерти.

ЕФЕКТИВНА НАУКА НЕМОЖЛИВА БЕЗ СПРАВЖНЬОЇ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ АВТОНОМІЇ

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ - 8 2013 osvita ukr inet 311«Освіта України» поставила кілька запитань Лілії Гриневич – голові Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

– Як у законопроекті відображено засади автономії вищих навчальних закладів?

– Наш законопроект 1187-1 гарантує вищим навчальним закладам академічну, фінансову, організаційну, кадрову автономію. Це надасть вишам можливості розвитку і зробить їх територіями академічної свободи, незалежними від ручного керування владою.

У законопроекті ми записали чіткий перелік прав ВНЗ. І це той обсяг прав, що є звичним для університетів у європейському освітньому просторі. Вони матимуть змогу затверджувати навчальні плани і програми, визначати в межах бюджету вищого навчального закладу розмір і порядок фінансування видів його діяльності, встановлювати розмір оплати праці науково-педагогічних і наукових працівників не нижче тарифів, визначених Кабінетом Міністрів України, видавати навчальну, наукову, науково-популярну літературу, затверджувати напрями наукових досліджень, визначати структуру вишу, заохочувати працівників.

Ми пропонуємо передати майно, земельні ділянки у власність вищих навчальних закладів або ж закріпити його на правах господарського відан­ня. Навчальні заклади зможуть самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність, розпоряджатися на свій розсуд власними коштами, отриманими від продажу книг, наукових і науково-популярних видань, відкривати поточні й депозитні рахунки.

Більше того, вищий навчальний заклад зі статусом університету чи академії має такі додаткові автономні права: присвоювати вчені звання старшого дослідника, доцента і професора; визначати напрями наукових досліджень за напрямами, за якими здійснюється підготовка докторів філософії; за певною процедурою визнавати дипломи про здобуті в закордонних університетах ступені та вчені звання; встановлювати відповідність результатів навчання, здобутих в інших зарубіжних навчальних закладах.

Органам влади заборонено приймати нормативні акти з питань, віднесених до автономних прав вищих навчальних закладів.

Утвердження автономії зо­бо­в’я­зує до зростання відповідальності вищих навчальних закладів за якість вищої освіти, яку вони надають.

– Як зміниться механізм видачі дипломів за новим законопроектом? Хто і як видаватиме диплом про вищу освіту?

– Документ про вищу освіту видаватиметься вищим навчальним закладом за результатами державної атестації особи. Форма документа про вищу освіту й додатка до нього встановлюється Кабінетом Міністрів України. Документи про вищу освіту для осіб, які отримали державні гранти на здобуття вищої освіти, й тих, хто навчається за державним замовленням, виготовляються за рахунок коштів державного бюджету. Для осіб, які навчаються за кошти фізичних або юридичних осіб, вартість документів про вищу освіту вводиться у вартість навчання.

Відомості про документ про вищу освіту заносяться до Державного електронного реєстру документів про освіту на безоплатній основі. Тому роботодавці зможуть перевірити в реєстрі достовірність диплома.

У нашому законопроекті чітко визначено перелік документів, які засвідчують здобуття особою вищої освіти та відповідного освітнього, освітньо-наукового чи наукового ступеня. Це диплом бакалавра, магістра, доктора філософії, доктора наук. Разом з тим ми пропонуємо видавати до диплома ще й додаток європейського зразка, що містить інформацію про результати теоретичного та практичного навчання, здобуту кількість кредитів ЄКТС.

 – Як у законопроекті відображено розвиток університетської науки?

– Насамперед, ефективна наука неможлива без справжньої університетської автономії. Тому вище вказані автономні права, включно з правом власності на результати науково-дослідницької діяльності, створюють передумови для розвитку науки.

Важливим завданням є також вивільнення часу викладача для наукової роботи. Адже сьогодні український викладач має найбільше навантаження за найнижчої оплати праці в Європі. Ми передбачили зниження норми максимального навчального навантаження з нинішніх 900 до 600 годин.

У законопроекті виписано процедуру фінансування наукової роботи, введено й регламентовано поняття базового і програмно-цільового фінансування (що здійснюється на конкурсній основі), на відміну від чинної системи поділу коштів МОНмолодьспорту в «ручному режимі».

Законопроект вводить дієвий і реальний механізм інтеграції університетської й академічної науки, знімаючи обмеження на шляху наукового сумісництва у вишах і академічних інститутах.

Він також створює передумови для міждисциплінарності. А найяскравіші наукові результати мають сьогодні саме міждисциплінарний характер.

 – Як відомо, законопроект передбачає створення нових освітніх структур. Які функції вони виконуватимуть?

– Сьогодні всі регуляторні й контролюючі функції зосере­джені в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту. Така надмірна централізація породжує дисбаланс в управлінні освітою і призводить до зловживань. Тому ми пропонуємо розмежувати такі функції, зокрема передати регуляторні (акредитації та ліцензування) незалежному колегіальному органу Національній комісії регулювання освіти і науки. В законопроекті вказано механізми, здатні убезпечити діяльність цього органу від конфлікту інтересів і забезпечити його справжню незалежність. До речі, вже працює кілька Національних комісій, які займаються саме регулюванням у різних соціально-економічних сферах. Ця сама комісія затверджуватиме процедури, за якими відбуватиметься присвоєння наукових ступенів спеціалізованими вченими радами.

Важливою складовою управління вищою освітою є система забезпечення якості освіти, запропонована в нашому законопроекті й розроблена відповідно до європейських рекомендацій. Вона може ефективно діяти, тільки маючи відповідне інституційне забезпечення. У світовій практиці зовнішню оцінку якості освіти за різними галузями знань здійснюють агенції забезпечення якості освіти. Зокрема вони уповноважені проводити зовнішнє оцінювання результатів на різних етапах навчання. Адже ми сьогодні не маємо такої реальної порівняльної оцінки між вищими навчальними закладами. Ми можемо порівняти за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, яких абітурієнтів беруть на навчання різні ВНЗ, але не можемо порівняти рівень їх випускників. А саме така інформація потрібна для споживачів результатів роботи університетів. Окрім того, зовнішня порівняльна оцінка мотивує університети до підвищення якості освіти.

Незалежна оцінка набутих професійних кваліфікацій може також здійснюватися кваліфікаційними центрами, що для ринку праці визначають рівень кваліфікації. Ці центри проводитимуть іспити, зокрема, за суспільно значущими професіями, наприклад, такими як лікар, учитель чи правник. Агенції чи кваліфікаційні центри є неприбутковими й не підпорядкованими органам управління освітою. Кошти на їхню діяльність можуть бути з державного й місцевих бюджетів, внесків організацій та з інших законних джерел.

Передбачені нові структури доповнюють систему управління освітою, забезпечують баланс управління і зовнішню оцінку якості вищої освіти.

Треба звернути увагу ще принаймні на одне ключове запитання, що не поставила редакція, але яке має величезне значення для забезпечення справедливого доступу до вищої освіти в країні, а саме: «Яку систему вступу до ВНЗ пропонує законопроект?».

Ми пропонуємо законодавчо захистити вступ за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Вступ відбуватиметься за результатами ЗНО з урахуванням результатів навчання у школі. Але вага ЗНО в конкурсному балі не повинна бути меншою, ніж 90 відсотків. При цьому автономним правом вишів є встановлення коефіцієнтів для зарахування результатів ЗНО з того чи іншого предмета, так званої формули зарахування.

Нагадаю, коли 2002 року ми розпочинали створювати систему ЗНО, орієнтовний обсяг хабарів при вступі сягав на той час двох млрд. грн. Система зовнішнього незалежного тестування довела свою ефективність, знищивши цей тіньовий ринок. Але головне те, що це дало можливість доступу до вищої освіти працьовитим і талановитим, а не тільки тим, хто має гроші. Треба зауважити, що законопроект 1187 від депутатів Партії регіонів пропонує запровадження поряд із ЗНО вступних іспитів і відміни ЗНО при вступі на платне навчання, що може створити знову передумови для хабарництва при вступі. А можливість здобуття вищої освіти визначатиметься насамперед тугим гаманцем.

 

УНІВЕРСИТЕТСЬКА АВТОНОМІЯ ПЕРЕДБАЧАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА РІВЕНЬ ОСВІТИ ВИПУСКНИКА ВНЗ

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ - 8 2013 osvita ukr inet 28Сергій Ківалов розповів про переваги проекту Закону України «Про вищу освіту» № 1187

ЩОДО УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ АВТОНОМІЇ

Взагалі, університетська автономія – це доволі тонка матерія і її треба оберігати від будь-якого втручання. Тому, на моє глибоке переконання, необхідно звузити коло суб’єктів, що мають стосунок до системи вищої освіти.

Не хочу особливо критикувати альтернативні законопроекти, зареєстровані у Верховній Раді. Лише зазначу, що в них пропонується, навпаки, розширити перелік організацій чи структур, котрі в той чи інший спосіб впливатимуть на формування «політики» вищих навчальних закладів. Тобто ми ризикуємо повернутися до того, чого намагаємося позбутися – до прямої чи опосередкованої залежності ВНЗ. А це вже не буде називатися автономією.

У нашому законопроекті автономія вищого навчального закладу розглядається як принцип організації та функціонування вищої освіти (про що зазначено у преамбулі). Ми пропонуємо, зрозуміло, спираючись на передбачені законом права й обов’язки вищого навчального закладу, на свій розсуд проводити освітню, наукову, економічну й іншу діяльності. Для мене абсолютно очевидно, що це породить здорову конкуренцію між вищими навчальними закладами. Виші повинні самостійно формувати свою кадрову політику. Пріоритет має бути один: створення найкращих умов для здобуття якісної вищої освіти й отримання певної кваліфікації (пункт 1 частини першої статті 1 законопроекту). Думаю, буде не зайвим знову ввести в нас таке поняття, як «молодий спеціаліст».

До речі, саме такий підхід визначення автономії вищих навчальних закладів – через перелік їх прав – використано у зверненні Конференції європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (29 – 30 березня 2001 року, м. Саламанка, Іспанія). Я цитую: «Університети мають бути спроможними формувати свою стратегічну мету, визначати першорядні завдання в освіті й дослідженнях; відповідно спрямовувати свої ресурси, складати програми навчання та формулювати критерії підбору викладацького складу та прийому студентів». Тут є один дуже важливий нюанс: у документі робиться акцент на автономії, за якої є серйозна відповідальність вишів. І саме цю тезу ми намагалися провести в нашому законопроекті. Як то кажуть, кому багато дають, з того багато і питають.

Наш проект, порівняно із чинною редакцією, враховує останні тенденції вищої освіти. Так, у законопроекті більш точно визначено сферу дії закону. Зокрема, зазначено, що (я знову цитую для точності): «Права вищого навчального закладу, передбачені цим законом, що визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами» (стаття 2). Саме розширення автономії вищих навчальних закладів визначено головною засадою державної політики в царині вищої освіти. Передбачено інституційні, академічні та фінансові засади автономії вищих навчальних закладів.

Університетська автономія передбачає не лише права, а й гарантії незалежності. А в результаті – відповідальність вищих навчальних закладів за освітню діяльність і за якість наданих освітніх послуг. Тобто відповідальність за рівень освіти випускника вишу. Адже саме заради цього – високого рівня освіти – і проводяться всі реформістські дії в системі вищої освіти.

Сьогодні повноваження що­до функціонування та розвитку вищої освіти надані профільному міністерству. Саме Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України розробляє і затверджує державну складову освітянських стандартів. Однак не можна сказати, що тут є певна «державна монополія». Адже, крім МОНмолодьспорту, участь у процесі беруть самі ВНЗ, НАН України, галузеві академії.

Чи є потреба і можливість збільшувати кількість компетентних інстанцій так, аби не зашкодити автономії? Чи доцільно це? Чи треба зосередити всі повноваження в котромусь одному органі? Це ті дискусійні питання, на які ще належить дати чіткі відповіді. Нині ці аспекти є дискусійними.

Однозначно можна сказати, що ми запропонували значно розширити права вищих навчальних закладів. Зокрема – в болючій фінансово-економічній сфері. Пропонуємо надати ВНЗ можливість самостійного розпорядження коштами, щоб мати реальну, а не декларативну можливість успішно здійснювати свою діяльність, передбачену своїм же статутом.

ЩОДО НАЙВАЖЛИВІШИХ ТЕРМІНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Наша позиція із цього питання відображена в статті 3 проекту закону. Один з основних наших акцентів – це те, що новий закон має забезпечити інтеграцію системи вищої освіти України до світової системи вищої освіти та Європейського простору вищої освіти. Однак усе це відбудеться тільки за умови збереження і розвитку досягнень і традицій національної вищої школи. Ми в жодному разі не повинні втратити здобутки нашої школи. Запозичуючи найкращі світові стандарти, неодмінно збережемо й забезпечимо розвиток наших найкращих наукових та освітянських досягнень і традицій. Як тут не згадати Шевченкове: «…і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…».

Я взагалі не прихильник «винаходу велосипедів». У світі є сила-силенна гідних зразків систем і механізмів вищої освіти. Треба вибрати найкраще й застосувати на наших теренах. Що стосується критики нашого законопроекту, то я до цього ставлюся спокійно. Люди, як відомо, поділяються на тих, хто щось робить, і на тих, хто критикує. Я роблю.

Переконаний, що критиканство щодо вищої школи, як і інших сфер суспільного буття, відірвалося від життя і є саме заради себе, спотворюючи реальну картину. Особливо це актуально для вищої освіти. Твердження про повальну неякісність національної вищої освіти і звеличення, ідеалізація іноземних ВНЗ, іноземної вищої освіти такі самі безпідставні, як і твердження про тотальну корумпованість у наших вищих навчальних закладах.

Один із пріоритетів нашого законопроекту – забезпечити входження нашої вищої освіти до Європейського простору вищої школи та гідний у ньому розвиток.

ЩОДО ФОРМУВАННЯ І РОЗПОДІЛУ ДЕРЖАВНОГО ЗАМОВЛЕННЯ

Власне, система державного замовлення спрямована на забезпечення отримання вищої освіти за кошти державного бюджету найкращими вступниками за спеціальностями (напрямами підготовки), в яких зацікавлена держава, в найкращих вищих навчальних закладах. Крім того, переконані, що за належного доопрацювання чинного механізму формування і розподілу державного замовлення, забезпечення його прозорості він зможе забезпечити гідний рівень реалізації.

ЩОДО СИСТЕМИ ВСТУПУ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, ЗАПРОПОНОВАНОЇ В ЗАКОНОПРОЕКТІ

Вважаємо, що новий закон про вищу освіту має подолати дискримінацію між громадянами України й іноземцями. Іноземці в нас – у привілейованому становищі, адже можуть вступати на навчання за власні кошти чи за кошти фізичних або юридичних осіб без проходження зовнішнього незалежного оцінювання. Очевидно, що умови вступу, умови здобуття вищої освіти і для наших громадян, і для іноземців мають бути однаковими. Саме такі, рівні умови і пропонує наш законопроект. Конкретно, ми запропонували надати вченим радам вищих навчальних закладів самостійно визначати порядок зарахування на навчання будь-яких контрактників незалежно від їх громадянства.

ЩОДО СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Ця ситуація не може бути врегульована тільки законом про вищу освіту. Відповідно до статті 58 законопроекту розміри мінімальної академічної, соціальної стипендій встановлюються Кабінетом Міністрів України та не можуть бути меншими від розміру прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць.

Суть наших пропозицій стосовно соціального захисту освітян зводиться до того, щоб порядок призначення і виплати стипендій визначався Вченою радою вищого навчального закладу. Як відомо, до її складу входять і представники студентського самоврядування. Його повноваження при цьому значно розширюються.

За нашим законопроектом, норми часу навчальної роботи (за винятком національних вищих навчальних закладів) визначаються міністерством, але сам вищий навчальний заклад визначає норми часу методичної, наукової, організаційної роботи. Отже, розширено не лише автономію ВНЗ (особливо тих, що мають статус національного), а створено можливість трудовим колективам самостійно визначати вказані норми.

А права викладачів наш законопроект захищає серйозно. Перше і головне – це права людини, громадянина. Вони гарантовані будь-кому Конституцією України від народження. І викладачі тут не є винятком. Викладач сам себе поважатиме більше, якщо будуть усі можливості для того, щоб навчати студента не «на пальцях», а мати найкращі підручники, посібники, дидактичний і демонстраційний матеріал тощо. Весь процес, звичайно ж, повинен бути комп’ютеризованим. Викладач повинен мати гідну зарплатню, розвиватися, стежити за всіма нововведеннями свого профілю тощо. До речі, тут я кажу не як теоретик. Усе це ми успішно реалізували в Національному університеті «Одеська юридична академія». І сталося це всього лише за 15 років. Ми почали з порожнього приміщення, де кілька поверхів вигоріло вщент. Без жодного державного фінансування! Та в нас було головне: бажання. Повірте, я цей приклад навів не задля красного слівця, а щоб переконати, що за бажання можна й гори зрушити. Отож визнання НУ «ОЮА» одним із кращих ВНЗ України є логічним. Однак це вже інша історія…

 Сергій КІВАЛОВ, народний депутат України,

президент Національного університету «Одеська юридична академія»

 

 

ПОЛІТИКИ ЗНІВЕЛЮВАЛИ РЕФОРМУ ДО РІВНЯ ОСОБИСТОГО ПІАРУ

Студентська молодь вважає, що реформа вищої освіти й політичні амбіції не можуть співіснувати
МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ - 8 2013 osvita ukr inet 32

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ - 8 2013 osvita ukr inet 33Сьогодні однією з найболючіших проблем українського суспільства є необхідність реформування вищої освіти для забезпечення її якості й конкурентоспроможності. Адже саме від побудови нових цілісних і ефективних механізмів функціонування освітньої системи залежатиме рівень освіченості молоді, а отже – і майбутнє України.

Реалізація цього завдання насамперед є обов’язком держави. Саме тому проблема реформування вищої освіти в Україні має бути пріоритетним питанням на порядку денному нинішнього законотворчого процесу.

Натомість нинішній стан речей стосовно прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» не може не засмучувати, адже багаторічні напрацювання фахівців і громадськості протиставляються невігластву політиків, для яких реформа вищої освіти – черговий привід побачити свої імена під коментарями на шпальтах друкованих видань і «засвітитися» на телебаченні.

ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ ЧИ ЦИРКОВА ВИСТАВА?

Попри важливість проблеми, українські політики знівелювали реформу вищої освіти до рівня особистого піару, перетворивши процес розробки та прийняття нового закону на циркову виставу. Розробка чисельних освітніх законопроектів перетворилася на суцільний хаос, адже замість того, аби дати змогу працювати над цим непростим завданням команді фахівців, компетентних в освітній сфері, автори-аматори сумнівних законопроектів вирішили погратися з майбутнім нашої держави, добробутом десятків її наступних поколінь заради власних інтересів. Проект Закону України «Про вищу освіту» став незмінним аксесуаром кожного «поважаючого себе» політика, який, прокинувшись одного ранку, твердо вирішив стати експертом у сфері освіти.

Звісно, таке торгування інтересами молодих освітян в умовах нескінченного політичного ярмарку жодною мірою не поліпшило ситуацію, а лише загострило суперечності в суспільстві та призвело до остаточного падіння віри української молоді у зміни на краще. Таке буксування освітньої реформи змусило молодих освітян зрозуміти, що лише вони здатні розв’язати власні проблеми та здолати труднощі непохитної системи. Українська молодь знає, що, подбавши про себе сьогодні, вона відкриє двері у світле завтра, забезпечивши в такий спосіб добробут своїх дітей і онуків, гідних якісної освіти й високооплачуваної роботи, достойного життя, вартих того, щоб жити в справжній європейській державі – Україні.

Найважливішим є те, що майбутнє нашої країни повністю залежить від нас. Від того, чи дозволимо ми маніпулювати собою, ставши безпорадною маріонеткою у вирі політичних баталій. Чи подивимося в саму суть проблеми реформування вищої освіти та зробимо свій перший крок на шляху до її фундаментальної перебудови.

Станом на сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано три проекти Закону України «Про вищу освіту»: законопроект від дев’яти народних депутатів опозиційних фракцій; законопроект від позафракційного народного депутата Віктора Балоги й законопроект від народних депутатів Сергія Ківалова, Григорія Калетніка і Миколи Сороки.

НЕ ОСВІТЯНСЬКИЙ, А ПОЛІТИЧНИЙ ХАРАКТЕР

Обираючи серед трьох альтернатив, варто зазначити, що перші два згаданих законопроекти (від опозиційних фракцій і від позафракційного депутата Віктора Балоги) мають більше політичний характер, аніж освітянський. Їх оформлення та реєстрація є нічим іншим, як яскравим прикладом того, що за реформування вищої освіти все частіше беруться непрофесіонали, дозволяючи своїм політичним амбіціям ставити під загрозу якість української освіти. Поза сумнівом, такий аматорський підхід важко назвати реформою.

На превеликий жаль, підтримка того чи іншого законопроекту про вищу освіту зводиться винятково до політичних уподобань чи антипатій до авторів проектів. Мало хто взагалі читав ці документи. Така ситуація дає можливість політичній риториці брати гору над здоровою фаховою дискусією.

Приємно усвідомлювати, що серед тих, хто, по-перше, читав усі три законопроекти, а по-друге – принаймні знається на проблемах і потребах сучасної системи вищої освіти, найбільшої підтримки, особливо серед молоді, отримав законопроект авторства Сергія Ківалова, Григорія Калетніка й Миколи Сороки, ставши на цей момент найоптимальнішим засобом розв’язання проблеми реформування вищої освіти в Україні.

 Артем НІКІФОРОВ, голова Асоціації керівників органів студентського самоврядування м. Києва;

Анна КАЧАЙЛО, заступник голови Української громадської молодіжної палати

 

РЕКТОРИ КАЖУТЬ: «ТАК!»

Керівники ВНЗ Київського регіону підтримали законопроект «Про вищу освіту» № 1187

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ - 8 2013 osvita ukr inet 34Майбутній закон про вищу освіту вже називають «вузівською конституцією». І не даремно: це не «прохідний» нормативний акт, а документ, що регулює всі життєво-необхідні сторони вищої школи. Більше того, він на роки закладає параметри розвитку цієї надважливої інституції держави, суспільства й економіки.

Обговоренню законодавчого забезпечення вищої освіти й було присвячено важливу подію – засідання Ради ректорів вищих навчальних закладів Київського регіону, що відбулося 20 лютого 2013 року в Національному авіаційному університеті. В засіданні взяли участь близько 40 керівників ВНЗ Київщини, а також перший заступник міністра освіти і науки, молоді та спорту Євген Суліма, голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради Лілія Гриневич.

Власне, ректори обговорювали три документи. Авторами законопроекту № 1187 є три знаних керівники ВНЗ: Григорій Калетнік (ректор Вінницького національного аграрного університету), Сергій Ківалов (президент Національного університету «Одеська юридична академія»), Микола Сорока (ректор Національного університету водного господарства та природокористування).

Також обоговорювалися альтернативні проекти закону про вищу освіту. Авторами законопроекту № 1187-1 є народні депутати Арсеній Яценюк, Лілія Гриневич, Леся Оробець, Віталій Кличко, Олег Тягнибок та інші. Законопроект № 1187-2 розроблявся робочою групою під керівництвом ректора Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» Михайла Згуровського.

Ректори досить відверто висловили свої думки щодо законопроектів про вищу освіту. Торкалися вони насамперед автономії вишів, статусу національного ВНЗ, співпраці з роботодавцями, оплати праці педагогічних працівників, умов вступу. А вже за кілька хвилин тригодинних дебатів стало зрозуміло, що «фаворит» обговорення – законопроект № 1187.

І навпаки, альтернативні документи вочевидь не знайшли підтримки більшості. В меншості опинилася невеличка група ректорів, думку яких висловив президент Києво-Могилянської академії Сергій Квіт. Він розповів про основні положення, які мають увійти до законопроекту, насамперед, стосовно фінансування вищої освіти і наукових досліджень, автономії ВНЗ і співпраці з ринком. Також підкреслив, що закон про вищу освіту потрібен для реформування університетів, маючи на увазі альтернативні документи.

Однак виступ Квіта не знайшов підтримки більшості ректорів. Узагальнити їхню думку можна так: автономії ВНЗ достатньо й так, паралельний МОНмолодьспорту орган (Національна комісія регулювання освіти і науки) користі не дасть і навіть стане шкідливим для вищої школи, альтернативні законопроекти мають політичну складову тощо.

Досить емоційно, проте точно настрої більшості колег висловив ректор Національного авіаційного університету Микола Кулик. Наголосивши на підтримці законопроекту 1187, він сказав: «Ми сьогодні намагаємося зламати те, що наші вчителі робили. Законопроект, насамперед, має бути спрямований на те, щоб залучити дитину до навчання, а не стати політиком. Маємо створити закон, який спонукатиме молодь навчатися в аудиторії, а не йти мітингувати».

Пролунала цікава думка створити на основі трьох документів об’єднаний законопроект, урахувавши їхні найкращі положення. А взагалі, варто відзначити не лише толерантність дискусії, а й зваженість резолюції. Хоча Рада винесла рішення рекомендувати депутатам узяти за основу законопроект про вищу освіту № 1187 і внести при доопрацюванні озвучені пропозиції від ВНЗ Київського регіону, водночас резолюція містить рішення врахувати окремі позиції законопроектів № 1187-1 і 1187-2.

І, нарешті, не зайвим буде додати, що і Спілка ректорів ВНЗ України рекомендувала Верховній Раді взяти за основу законопроект № 1187. Голова Спілки, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський розповів про обговорення законопроектів, яке проводилося у ВНЗ в областях, роблячи акцент насамперед на необхідності розробки законопроекту, який став би зрозумілим суспільству: «Переконаний, що серед усіх розробників законопроектів немає людей байдужих до розвитку вищої освіти. Всі зацікавлені, щоб процес реформування відбувся. Зрештою, маємо спільно працювати, враховуючи досвід і традиції, приймати зміни, в тому числі і про вищу освіту, які сьогодні на часі».

Юрій ЗУЩИК, «Освіта України» № 8

 

АКЦЕНТ

ДВА МІЛЬЯРДИ ХАБАРІВ

В обговоренні законопроектів Рада ректорів дискутувала і стосовно ЗНО. На думку голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради Лілї Гриневич, система зовнішнього незалежного оцінювання довела свою ефективність, знищивши тіньовий ринок «вступних» хабарів обсягом до двох мільярдів гривень щороку. «Освіта України» поцікавилася в народної депутатки, звідки вона взяла такі вражаючі дані.

Отож цитуємо відповідь Гриневич:

«Два мільярди гривень – орієнтовний обсяг хабарів. На той час (в 2006 році. – «Освіта України») експерти намагалися визначити, на які спеціальності були хабарі. Вираховували за кількістю вступників і кількістю ВНЗ, де були ознаки цього явища, а також сигнали правоохоронних органів. Звичайно, ніхто не приходить до правоохоронців і не звітує, скільки хабарів дав або взяв, тому ця цифра має експертний характер – її вирахувала експертна група. До речі, цю цифру свого часу наводив у своїх доповідях тодішній міністр науки і освіти Станіслав Ніколаєнко».

 

ДВА ШЛЯХИ ЧИ БЕЗДОРІЖЖЯ В РОЗУМІННІ…

Олександр ПОВАЖНИЙ, ректор Донецького державного університету управління

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ДУМКА ЕКСПЕРТІВ - 8 2013 osvita ukr inet 35Сьогодні деякі фахівці, які себе називають «фахівцями від освіти», «експертами», намагаються створити міфи, приклеїти ярлики до тих цінностей, на яких ми виросли, були виховані, говорити про речі, якими вони або не володіють, або спеціально вводять в оману наших батьків і дітей. Нещодавно мені потрапила на очі стаття Лілії Гриневич, голови Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України, під назвою «Дві моделі вищої освіти – два шляхи розвитку країни» в газеті «Голос України» від 19 лютого цього року. Прочитавши сім позицій, наведених автором статті, я як професор, ректор університету, фахівець і, зрештою, батько хочу висловити свою думку.

НЕОБХІДНО ДІЯТИ 

Прийшов час звільнитися від участі в безперестанних «політичних коридах», коли все, що пропонується опонентами, має «руйнівний», «злочинний», «корупційний» характер і т. ін. Необхідно діяти, а для цього потрібно мати регулятор цих дій – закон, бо чинний (2002 року) вже майже втратив зв’язок із сучасним освітнім середовищем.

Критикуючи владу, звинувачуючи чиновників в усіх гріхах у системі вищої освіти, «фахівці від освіти», показуючи себе борцями із зловживаннями, наводять статистику, яка говорить про те, що їх законопроекти дадуть можливість зменшити контрольні функції центрального органу влади з 22 аж до 11. Разом із цим замовчується, хто буде виконувати ці одинадцять функцій. Так, відповідно до частини третьої статті 41 законопроекту 1187-1 (автори – Яценюк А.П., Кличко В.В., Тягнибок О.Я., Гриневич Л.М., Оробець Л.Ю., Павленко Р.М., Розенко П.В., Сич О.М., Фаріон І.Д.) їх будуть виконувати державні службовці – члени Національної комісії регулювання освіти і науки. Тобто по суті пропонується перекласти функції з Міністерства освіти і науки, молоді та спорту на новостворений орган виконавчої влади. При цьому не подаються новації для спрощення процедури ліцензування та акредитації. Тому виникає запитання: а в чому суть такої реформи?

ЛІЦЕНЗУВАННЯ

Йдемо далі. В статті сказано, що «повноваження з ліцензування та акредитації вишів належать чиновникам». Тут необхідно зазначити, що автори законопроекту не знають нормативів, які регулюють питання ліцензування та акредитації. І якби вони хотіли почути думку освітянської спільноти, поспілкувалися з реальними експертами й фахівцями, то дізналися б, що сьогодні ліцензійну й акредитаційну експертизу проводять науковці й науково-педагогічні працівники, а не державні службовці. Це люди від науки й освіти: доктори і кандидати наук, професори та доценти. Так, до бази експертів, які здійснюють експертизу безпосередньо в навчальному закладі, входить близько тисячі таких фахівців. А в експертних радах при Акредитаційній комісії працює близько 560 експертів, які представляють ВНЗ різних форм власності та роботодавців. Вони не отримують заробітної плати в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту.

До речі, нічого нового в процедурі проведення ліцензування та акредитації в законопроекті 1187-1 немає. За своєю суттю запропонована процедура, яку так намагається дискредитувати Лілія Гриневич, діє і сьогодні.

Я не знаю, чи всі автори читали свій законопроект, але наведу кілька прикладів.

По-перше, згідно зі статтею 69 законопроекту перелік документів для ліцензування не є вичерпним. Тому прийняття рішення про видачу ліцензії за запропонованою процедурою допускає можливість скоєння корупційних дій з боку

Національної комісії регулювання освіти і науки. Ось це і є відповіддю на гасло: «Більше прозорості – менше корупції».

По-друге, запропонована у статті 70 процедура ліцензування ускладнює діяльність ВНЗ, оскільки передбачає чергові постійні ліцензування кожні 5 – 10 років, чого, до речі, немає в чинному законі і в законопроекті 1187 (автори – Ківалов С.В., Калетнік Г.М. і Сорока М.П.), на який Лілія Гриневич намагається повісити ярлик «руйнування». Законопроектом 1187 передбачається реальна реформа – видача ліцензії безстроково (стаття 22).

А в законопроекті 1187-2 (автор – Балога В.І.) пішли ще далі. Статтею 22 визначаються джерела фінансування Національного агентства з якості вищої освіти. Причому першим і основним джерелом є членські внески ВНЗ, розмір яких самостійно встановлюється Національним агентством (хто, скільки і коли). Напевне, і рішення будуть прийматися залежно від розміру таких внесків. Чим не узаконена корупційна схема!!!

Запропонований Лілією Гриневич розподіл коштів між ВНЗ на конкурсній основі потребує чіткого законодавчого визначення процедури конкурсу. Без цього до зловживань – прямий шлях.

У ПОЛІ ЗОРУ УПРАВЛІНСЬКОГО ВПЛИВУ ДЕРЖАВИ

«Ручний» розподіл держзамовлення – це не вада системи державного управління, а демонстрація можливостей лобіювання власних інтересів вишами, що може стати основою для механізму забезпечення перемог у конкурсах при розподілі коштів.

Крім того, в цьому законопроекті статтею 24 передбачається, що ліцензія не може бути анульована ні в якому разі, навіть при найгрубіших порушеннях, невиконаннях стандартів, провадженні освітньої діяльності в аварійних або підвальних приміщеннях тощо, якщо виш має цікавий «папірець» – чинний акредитаційний сертифікат, який по суті за цим проектом закону перетворюється на дозвіл творити все, що хочу і як хочу, без будь-якої відповідальності. В мене є великі сумніви, що таке «спрощення» сприятиме цівілізованій конкуренції вишів.

Хотілося б запропонувати пані Гриневич спробувати реально отримати гроші на навчання за принципами «гроші за людиною» в умовах чинної фінансово-банківської системи.

Тому всі ці міфи і ярлики, які створюють «фахівці та експерти від освіти», є нічим іншим, як намаганням маніпулювати громадською свідомістю і небажанням конструктивно працювати над:

1) впровадженням на законодавчому рівні ступенів бакалавра, магістра та доктора філософії;

2) наповненням реальним змістом автономії вишів;

3) продовженням курсу громадського впливу на формування системи вищої освіти в Україні через громадські експертні об’єднання;

4) врахуванням сучасних вимог для розвитку академічної свободи у вищих навчальних закладах;

5) забезпеченням участі студентства в управлінні навчальними закладами та створенням умов для їх мобільності.

Ці п’ять завдань вирішуються не руйнуванням, а створенням умов для їх реалізації в законопроекті 1187, який підготували ті, хто багато років працює в системі вищої освіти і розуміє, яким чином її розвивати для майбутніх поколінь.

Сфера вищої освіти, як і освіти взагалі, повинна залишатися в полі зору управлінського впливу держави. Це зумовлено тверезою оцінкою сучасного стану розвитку українського суспільства та ресурсної бази, яка використовується або може бути доцільною в інтересах пересічних громадян, максимально використана сьогодні та завтра, а не в «чудовому» майбутньому, коли громадянське суспільство в Україні стане реальністю.

ВЧЕНІ РАДИ ОБГОВОРЮЮТЬ ЗАКОНОПРОЕКТИ

Напередодні слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні» до обговорень долучилися вчені ради провідних українських вищих навчальних закладів

У ПОЛТАВСЬКОМУ НТУ

14 лютого 2013 року в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка відбулося засідання вченої ради. На порядку денному обговорювали проекти Закону України «Про вищу освіту» № 1187, 1187-1, 1187-2.

Як зазначалося на зустрічі, прийняття Закону України «Про вищу освіту» в новій редакції – актуальне питання всіх працівників галузі вищої освіти. Широке обговорення основних положень проекту проводилося в 2010 – 2012 роках у всіх науково-педагогічних колективах.

Протягом 2012 року у Верховній Раді України зареєстровано кілька проектів Закону України «Про вищу освіту» і тривала робота з урахуванням усіх пропозицій.

На засіданні вченої ради за основу прийнято законопроект № 1187, спрямований на вирішення питань діяльності науково-педагогічних працівників і відображення інтересів студентів.

Важливі моменти законопроекту окреслив голова вченої ради ПолтНТУ, ректор Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Володимир Онищенко, зауваживши, що відбувається демократизація управління вищими навчальними закладами. «Адаптація структури вищої освіти до Європейського простору вищої освіти закладає умови для полегшення визнання дипломів, академічної та професійної мобільності, реалізації можливості освіти впродовж життя. Законопроект передбачає освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти – бакалавр, магістр, а також вводиться освітньо-науковий рівень доктора філософії. Збережено освітньо-науковий рівень кандидата наук і науковий рівень доктора наук як національну особливість», – наголосив ректор.

За словами Володимира Олександровича, це засідання має важливе значення для затвердження законопроекту, адже в ньому взяли участь представники студентського самоврядування

ПолтНТУ. «Насамперед, – зазначив Володимир Онищенко, – ми хотіли б почути думку студентства, ідеї та пропозиції молоді. Адже, по-перше, затверджений документ має бути спрямований на розвиток вищих навчальних закладів – з урахуванням інтересів студентства. По-друге, обговорення законопроекту має виняткову орієнтацію на перспективи розвитку вищої освіти і науки».

Декани факультетів, які брали участь в обговоренні, внесли письмові пропозиції вчених рад факультетів університету щодо підтримки обговорюваного проекту Закону України «Про вищу освіту» за редакцією народних депутатів України Сергія Ківалова, Григорія Калетніка і Миколи Сороки, відзначивши відповідність документа потребам сучасної системи освіти й необхідність його затвердження і впровадження в життя.

У КИЇВСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ЛІНГВІСТИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

14 лютого 2013 року відбулося спільне засідання вченої ради і студентської ради Київського національного лінгвістичного університету, на якому розглянуто питання «Про проекти нової редакції Закону України «Про вищу освіту», внесені на розгляд Верховної Ради України VІІ скликання».

Вчена і студентська ради університету одноголосно ухвалили рішення про підтримку проекту нової редакції Закону України «Про вищу освіту» № 1187, внесеного 28.12.2012 року на розгляд Верховної Ради України VII скликання народними депутатами України Григорієм Калетніком, Сергієм Ківаловим, Миколою Сорокою.

Як зазначено в документі, цей законопроект найбільше відповідає меті створення єдиного освітнього простору в державі, інтеграції вищої школи України в Європейський простір вищої освіти, сприяє ширшому доступу до здобуття вищої освіти громадянами України, автономії вищих навчальних закладів з урахуванням соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, й сучасних світових тенденцій розвитку вищої освіти.

У проекті нової редакції Закону України «Про вищу освіту» № 1187, запропонованому народними депутатами України Григорієм Калетніком, Сергієм Ківаловим і Миколою Сорокою, значну увагу приділено вдосконаленню управління в галузі вищої освіти й демократизації управління вищими навчальними закладами; структура вищої освіти адаптована до Європейського простору вищої освіти. Документ передбачає посилення контролю громадськості за державною політикою у сфері освіти і науки, закріплення статусу вищих навчальних закладів як наукових центрів держави, внормування стандартів вищої освіти. Законодавчо визначено принципи роботи органів студентського самоврядування, врегульовано питання доступу громадян до вищої освіти, окреслено основні засади практичної підготовки студентів, регламентовано принципи господарської діяльності вищих навчальних закладів.

За інформацією КНЛУ та ПолтНТУ

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *