З 60-х років пересічна українка не народжує стільки дітей, скільки потрібно для простого відтворення поколінь.

Демографи усього світу передрікають останні часи білої людини.

Тому що це не лише наша біда, а й світова тенденція–європеоїдна раса зникає. Треба дивитися правді у вічі й думати над тим, як полегшити наше вимирання.

Вкрай необхідно змінити існуючі моделі пенсійного забезпечення, вважає директор Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук, професор Елла Лібанова.

МРІЇ ПРО ЧАРІВНУ ТАРІЛОЧКУ

–  Елло Марленівно, два роки тому ви говорили, що українське суспільство серйозно хворе…

– Сподіваюсь, що «пацієнт» виліковний – криза допомагає. Головна проблема нашого суспільства – у величезному розриві між уявою, дивним чином сформованою в головах у людей, про стандарти, за якими живе пересічний європеєць та американець, та про зусилля, які треба прикласти, щоб жити саме так. Все це починалося з 2007 року, коли – за рахунок кредитів – вражаючими темпами почав зростати платоспроможний попит населення. А зараз ми почали спускатися на землю – вже розуміємо, що на квартиру або машину треба спочатку заробити гроші.

– Ви вважаєте, що криза – це нормальний етап розвитку?

– Так. Що таке розвиток? Формуються якісь виклики – на них з’являються відповіді. Якщо вони миттєві та адекватні, кризи не буде. Але криза – це можливість проведення серйозних, часто навіть болючих (і це треба розуміти!) реформ: як в економічній, політичній або соціальній сферах, так  і  в  суспільстві загалом.  На «некризовому» етапі їх зазвичай не проводять: навіщо, коли і так все добре? Тому криза – це каталізатор розвитку: без неї він взагалі неможливий.

– Але де той лакмусовий папірець, який допоможе визначити, чи правильно ми кризою скористалися?

– Це стане зрозумілим по тому, як саме буде розвиватися суспільство. В нинішній ситуації – за рік6два. Добре, якщо корозійний вплив зменшиться. Але якщо негативні явища будуть посилюватися, це означатиме, що або правильна реакція спізнюється, або вона є неповною.

– Ми вже два роки живемо у кризі…

– Нічого подібного! Два роки, як стали явно помітними фінансово6економічні її прояви, а криза, причому системна, почалася набагато раніше. Десь з 1980 року ми живемо у безперервних  кризах: спочатку була «доперебудовна», потім – в якості адекватної реакції (тоді саме так вважали) – запропонували перебудову. Потім була (глибока та системна, інакше держава б не розвалилася) криза останніх радянських років та 10 років трансформаційної кризи.  До речі, у тих же Польщі, Чехії, країнах  Балтії  вона пройшла  швидше та  успішніше. Ми не встигли вибратися з однієї, а вже почали говорити про іншу кризу, до якої ведуть популізм та збільшення соціального тиску на бюджет: жодна економіка такого витримати не може! Потім ми отримали глобальну кризу. Та що ж це таке? Ми ж 30 років з вами живемо в кризі! А видертися не можемо, тому що намагаємося латати лише економічні дірки.

КОМУ І ДЕ ЖИТИ ДОБРЕ?

– Ми звикли рівнятися на благополучні країни Європи та на США. Але ж у них дещо інші моделі економіки…

–  Щоб бути ефективною, модель має відповідати ментальності населення. У Японії модель патерналістська: здавалося б, відповідно до всіх економічних критеріїв, вона найменш ефективна. Але яких успіхів досягли японці! Соціал-демократична  модель  ще  гірша,  але   ж Німеччина розвивається по ній, і дай Боже нам розвиватися колись настільки ж успішно. Тобто, питання не в моделі, а в тому, чи відповідає вона менталітету. Нашому суспільству – дивлячись на соціальні та релігійні традиції – більш за все відповідає модель, що використовує ідеї колективізму.

– Тобто, ми мали залишити багато з чого, що було за радянських часів?!

– Безперечно! Ми разом з водою виплеснули дитину. Не все було так погано за часів радянської влади. Але, відкинувши комуністичну ідеологію, що ми натомість запропонували? Та нічого! Як результат – на голови людей ллється суцільний негатив.  Але ж людині –  це вам будь6який психолог скаже – в такому інформаційному полі жити не можна.

– Десь чула, що за останні два кризових роки в Україні побільшало мільйонерів ще на 300 осіб…

– Припустимо, вам запропонують вести щоденник, куди потрібно буде записувати всі до копійки витрати і прибутки. Скоріше за все, ви цього робити не будете. Але ж на Заході в кожній сім’ї ведуть книгу витрат і прибутків, щоб потім подивитися, на чому можна зекономити. І мене хвилюють не мільйонери (ну хай їх буде тисяча на всю Україну), а так званий «десятий дециль», тобто 10% населення. Це вже представницька група. Як живуть вони? Як їх прибутки співвідносяться з доходами першого дециля? І як Україна, що обіймає третє чи навіть друге місце з кінця у Європі за показником ВВП на душу населення, входить до першої п’ятірки країн6лідерів, де продаються дорогі авто?! Таку кількість «БМВ» та «мерседесів» я бачила лише в Німеччині, де їх виготовляють.

ЖІНОК НЕ ТРЕБА «КВОТУВАТИ»

– Прогнози західних експертів невтішні – нація зменшується.

– Кількість новонароджених трохи зросла порівняно з початком 90-х, але для того, аби покоління батьків змінилось кількісно відповідним поколінням дітей, на сто жінок має приходитися 215 дітей. Тоді ми отримаємо бажаний сумарний коефіцієнт народжуваності 2,15. Зараз він у нас дорівнює 1,45. Про що ми взагалі говоримо? Але святе місце порожнім не буває – країна у центрі Європи з таким кліматом та природними умовами не може перетворитися на людську пустелю.

– А що станеться з нацією?

– Ви зараз говорите про етнічну націю,  а  у  всьому  світі  зараз  термін «нація» використовується по відношенню до політичного об’єднання: якщо людина живе в Україні, то вона – українець, і не має значення  етнічне  походження. Це може бути казах, росіянин чи ще хтось. Навряд чи можна зараз щось протиставити такому змішуванню націй. А спад характерний не лише для українського етносу – взагалі для європеоїдної раси: вона, згідно однієї з теорій (схоже, вірної) вже виконала свою роль. Кажуть, що головною метою було об’єднати світ в глобальному цивілізаційному процесі. А зараз вона покидає арену. На перші позиції виходять інші етноси – азійські, латиноамериканські.

– Вас також добре знають як активного борця за рівні права жінок та чоловіків.  Вдалося чогось  домогтися  в цій площині?

– Як це не дивно – так. По6перше, у 2008 році – найвище співвідношення середньої заробітної плати жінок і чоловіків – 75%. Жінки зараз краще представлені у різних владних структурах (сільських, міських та обласних радах). У нас донедавна була жінка6прем’єр… Є жінки6депутати. І навіть коли міжнародна спільнота рекомендує квотувати співвідношення людей різної статі у владних структурах, мені більше подобається позиція англійців: у них відсоток жінок у парламенті невеликий, але вони його досягли без квот. Пам’ятаєте, як говорила Галина  Старовойтова: «Если пол для некоторых женщин – это их потолок, им лучше не стоит идти во власть!». Нам теж потрібно  вирішити  –  або  ми  квотуємо, або ні. Якщо так, все можна зробити швидко, але  я не  впевнена,  що це буде єдино вірний шлях. Якщо ми не квотуємо, тоді шлях жінок до влади буде повільнішим і важчим. Але треба щось вибрати.

– Ви вважаєте, краще не квотувати?

– Так, це моя нахабна позиція – в такому разі людину цінують за її справжні ділові якості. А при квотуванні починається: не можна звільнити людину лише тому, що це – або жінка, або етнічна меншина!

Кількість новонароджених трохи зросла порівняно з початком 90Iх, але для того, аби покоління батьків змінилось кількісно відповідним поколінням дітей, на сто жінок має приходитися 215 дітей. Тоді ми отримаємо бажаний сумарний коефіцієнт народжуваності 2,15. Зараз він у нас дорівнює  1,45.

 

СКАНДАЛЬНИЙ ПЕНСІЙНИЙ ВІК

– Ви прогнозували, що з 2008-2009 років   почнеться   різке   погіршення співвідношення пенсіонерів та тих людей, що працюють.

– Ситуація насправді різко погіршується.  Хто  зараз  йде на пенсію? 60-річні чоловіки, які народилися в 1950-му. Це був бебі6бум – і на пенсію йде купа   народу!   А   ще   жінки 50-х – їх також дуже багато. А хто зараз приходить працювати? 206річні. Але ж згадайте, якою  була  народжуваність  у 89-му? Дуже мала.  Так  що ж тут незрозумілого? І буде ще гірше. Ну, давайте вже, питайте  про  пенсійний  вік!  Як же без цього?

–  Роботу  мені  полегшили – відповідайте.

– До пенсійного віку пряме відношення має тривалість життя не при народженні, а при настанні пенсійного віку. Але в Україні багато людей помирає в працездатному віці: там є своєрідний «бермудський трикутник», що ковтає чоловіків від 40 до 60. Це результат відсутності традицій здорового способу життя. У 60-му  році XX сторіччя за тривалістю життя Україна посідала 76ме місце в світі, випереджаючи Японію, Німеччину… А зараз друге місце з кінця у європейському регіоні, включаючи країни СНД! Гірша ситуація – лише в Росії! Чому? Є дві групи резервів зниження смертності: одна залежить від діяльності суспільства, інша – від індивідуальної поведінки.

До 60-х років  всі  держрезерви (імунізація, холодильники, очистка питної води) були вичерпані. Потрібно було запускати індивідуальні, але у нас колективне домінувало над індивідуальним. Хоча погодьтеся, щоб робити зарядку, не обов’язково ходити до дорогого спортклубу. Та і здорове харчування – не набагато дорожче. Все життя кажу: їжте кислу капусту – раку шлунку не буде, вітамінів маса!

– Але давайте повернемося до моделі пенсійного забезпечення…

– У світі діє солідарна система – договір між поколіннями. Ті,  що працюють, платять внески – з них фінансуються пенсії. А в свій час це покоління пенсіонерів профінансувало одержання освіти тими, що зараз працюють. І коли мені починають розповідати: я не хочу йти у цей ваш Пенсійний фонд, сам себе забезпечу на пенсії…  Але почекай – а борги літнім людям треба віддавати, чи як? Ти  їм заборгував! Освіта, будинки, що вже є, транспорт…

Я довго була прихильником накопичувальної системи пенсійного забезпечення, але хай  трошки  криза  спаде  –  і тоді буде зрозуміло, що відбувається з економікою, куди вкладати  гроші.  Адже, чесно кажучи, ці фінансові аспекти кризи більшою мірою пов’язані з діяльністю пенсійних фондів. Солідарну систему треба реформувати, але без зміни  політики  оплати  праці це неможливо: доки заробітні плати у нас будуть такими низькими, нічого не  зміниться.

Лариса УСЕНКО

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Коментарі закриті.