Про олімпіади і дитячі дослідження, новітню лабораторну базу для розвитку наукової творчості, дистанційні експерименти, міжнародну наукову співпрацю й багато іншого розповідає директор Національного центру «Мала академія наук України» Оксен Лісовий ОЛІМПІАДИ І МАНІВСЬКІ КОНТРОЛЬНІ ПОРІВНЮВАТИ НЕ МОЖНА – Нині відбуваються предметні олімпіади. Як, на Вашу думку, Оксене Васильовичу, для середньостатистичного МАНівця написання роботи в Малій академії наук поєднується з участю в олімпіадах?  – Олімпіади – це змагання на рівні академічних знань, яких набули діти. Вони, звичайно, необхідні. Але вектор діяльності Малої академії наук – дещо в іншому напрямі. В нас треба проявити інші здібності. Звичайно, в МАН є контрольна робота з базової дисципліни. За складністю це ті самі олімпійські завдання, і часто в предметних комісіях працюють ті люди, що й на олімпіадах. А на підготовку науково-­дослідницької роботи час не обмежений: дитина вибирає тематику й працює з тим навантаженням і з тією глибиною, яку вона може осягнути. Тому ці два види завдань порівнювати не можна. Звичайно, наші МАНівці володіють базовою дисципліною – цього ми вимагаємо. Яким би ти не був генієм, наприклад, у комп’ютерних науках, повинен володіти математикою, фізикою, тими предметами, що необхідні майбутньому науковцеві. Але наші діти часто і залюбки беруть участь в олімпіадах. Це ніяк не впливає на оцінку їх діяльності в Малій академії наук. Ми ставимося до цього позитивно, бо чим більше дитина отримає можливостей, тим краще. Є в нас ще один вид змагань – турніри. Це вже командна робота, більш творчі завдання. Там відбуваються діалоги між командами, дискусії, покликані розкрити інші здібності майбутнього науковця. Мала академія наук часто є організатором турнірів у регіонах. Це ще один важливий проект у підготовці українських талановитих дітей, який необхідно зберегти. І ми в цьому вкрай зацікавлені. МАЛЕНЬКИЙ ДОСЛІДНИК ПРИЙДЕ ДО НАС  – Як МАН удосконалюється на технологічній ниві?  – Успіх Національного центру «Мала академія наук» втілюється в успіху дітей – майбутніх науковців, у темпі їх інтелектуального розвитку. Великою мірою він залежить від матеріально­технічного забезпечення системи наших закладів. Завдяки тому, що протягом останніх трьох років нам виділялися бюджетні кошти, в тому числі на капітальні видатки, нам вдалося створити унікальну лабораторію, аналогів якій у Східній Європі немає. Паралельно Націо­нальна академія наук передала нам базу – колишній дитячо­оздоровчій табір «Вимпел» (тепер він називатиметься «Міжнародний навчально­лабораторний центр наукової творчості»), що дає змогу створити унікальні умови. Сьогодні лабораторна база Малої академії наук оснащена найсучаснішим навчально­лабораторним і дослідницьким обладнанням. Це провідні світові бренди, зокрема такі, як National Instruments, Pasco, Celestron, Fourier і Phywe та кращі вітчизняні виробники. З компаніями Phywe і Fourier у нас укладено угоди про науково­методичне співробітництво. Вони передбачають надання певного обладнання, наприклад безкоштовне передання, щоб ми його відпрацьовували. В цьому є вигода і для компаній, адже ми виявляємо недоліки, даємо рекомендації, робимо його досконалішим для виробника і найосновніше – пишемо під нього методики, актуальні в Європі. А це вже говорить про певний трафік педагогічних технологій і методичних напрацювань, що виробляє Україна. – Які ще цікаві розробки є сьогодні в МАН? – Ми пропонуємо підходи, яких на території країн СНД і Східної Європи немає. Це виїзні лекторії, експедиційні школи – проект, який ми розпочинаємо цього року. Без лабораторного обладнання така діяльність була б неможливою. Крім того, є кілька варіантів роботи з педагогами. Наприклад, ми приймаємо групи педагогів з областей – всіх, хто хоче спробувати попрацювати на сучасному обладнанні і безкоштовно отримати методичний інструментарій. У Києві реалізовуються кілька цікавих проектів. П’ятниця у нас – день відкритих дверей. Проект називається «Експеримент по п’ятницях». Двері МАН відкриті для всіх бажаючих – це може бути учень з науковим керівником, клас з учителем. Наше завдання – охоплювати школярів, допомагати в їхніх наукових дослідженнях. Зрештою, маленький дослідник так чи інакше прийде до нас. А якщо навіть не прийде, то ми вже вплинемо на його розвиток – це наша статутна мета і наша місія. До речі, ми організували дистанційний доступ до нашого лабораторного обладнання. Вже є реальні роботи, захищені на основі дистанційних експериментів. – Як вони відбуваються? – Дуже просто. Є сайт МанЛаб (www.manlab.inhost.com.ua). Там є форма заявки «Замовлення експерименту». Заповнюємо її, лаборант призначає час проведення, і в он­лайні спостерігаємо явище – в мікроскопі, в камері Вільсона, в рентгенівській камері. До речі, у нас стоїть єдина сертифікована для шкільних установ рентгенівська камера. Замовляється зразок, який треба дослідити за певних умов (нагрівання, охолодження, замороження тощо). І, відповідно, вибудувати графіки, які дитина використовує в своїй подальшій роботі. Якщо зразок унікальний, він надсилається сюди. Наявність сучасного обладнання і лабораторії інтенсифікує творчий процес у дітей і в педагогів. Адже вчителі самі починають рости, розуміючи, які простори відкривають для них сучасні технології. Нині відбувається революція в лабораторній техніці, насамперед завдяки розвитку цифрових технологій. УКРАЇНА ПОВИННА МАТИ МЕРЕЖУ УЧНІВСЬКИХ ЛАБОРАТОРІЙ – Але ж лабораторний центр у Києві поки що єдиний в Україні… – Так. І цього дуже мало. Звичайно, ВНЗ мають лабораторне обладнання, тож можна створити консорціум, як ми починали, наприклад, із Центром мікроскопії КПІ. Але ВНЗ потребує серйознішого дослідницького обладнання, дорожчого, точнішого. В нас – учнівське обладнання. Ми повинні навчити дитину не боятися техніки, говорити з нею однією мовою, розуміти принципи не просто експерименту або демонстрації тих чи інших наукових явищ, а проводити наукове дослідження. Практика показує, що діти найкраще реагують, якщо їм дають у руки обладнання і можливість самостійно провести дослідження. Вони дуже швидко з ним розбираються. Ми забезпечили широкий доступ до лабораторії, проводимо тут семінари. Вона майже ніколи не пустує. Але, звичайно, в масштабі держави ми можемо охопити дуже невелику кількість людей. Тож маємо таку мету, щоб в Україні була мережа учнівських лабораторій. Для цього найбільш придатною сьогодні є мережа Малої академії наук. Ми розпочинаємо роботу з формування обласних лабораторій. Найбільш успішною є Рівненська область – там уже створили свою природничу, науково­технічну лабораторію й обсерваторію. Непогані можливості має Крим. Волинь почала серйозно займатися створенням лабораторії­студії, не обов’язково, щоб це була лабораторія в повному розумінні. Є ще регіони, які побачили, як можна організувати, і що це коштує не так дорого. – Це можуть фінансувати місцеві бюджети? – Обласні ради. Можна створити одну лабораторію, витративши на неї близько двох мільйонів гривень, але то буде серйозний інтелектуальний центр обласного рівня. До того ж Україна зберегла кілька виробництв лабораторного обладнання, яке на три порядки дешевше, ніж імпортне. Там представлено не весь спектр, але ми це питання вже вивчили і готові надати вичерпні консультації всім, хто бажає сформувати свою лабораторну базу. Я переконаний, що Україна рано чи пізно знайде можливість створити в кожній області хоч одну учнівську лабораторію. Але неправильно робити її у школі. Я знаю в Києві школу, оснащену дуже дорого, але доступ до цього обладнання мають тільки її учні. Тоді як обладнання дає змогу охопити набагато більшу кількість дітей. Тому це доцільно робити відкритою структурою – в позашкільному закладі. УКРАЇНСЬКІ ВЧИТЕЛІ­ФІЗИКИ В CERN – ЦЕ НЕ МРІЯ  – Чи активною є міжнародна співпраця Малої академії наук? – Ми маємо приклад успішно реалізованого проекту лабораторії для учнів і експериментальної лабораторії для молоді ХLab в місті Геттінген. Узагалі, я вважаю, що Україні доцільно розвивати те, в чому ми традиційно сильні. Це фізичні науки, зокрема астрофізика, геофізика, технічні й інженерні науки. Сюди треба вкладати всі ресурси. Тому що на світовий рівень мікробіології, біохімії, генетики ми вийдемо ще не скоро, принаймні Мала академія наук. Отже, з точки зору фізики наша лабораторія набагато сильніша за ХLab: у нас є обладнання, якого там немає взагалі. А якщо є – під нього не розроблені такі методики, як у нас. А ось у галузях нейрофізики, біохімії там є обладнання, яке індивідуально розроблене і вдосконалене саме під дослідження, що проводяться науковими лідерами Німеччини. Тому ми прийняли рішення, що технічні науки, фізику, астрофізику, геофізику, геологію та інші ми відпрацьовуємо на своїй базі. А генетику, нейрофізику, мікробіологію, молекулярну хімію – відправляємо групи на навчання до ХLab. Там 80 відсотків навантаження – це практичні дослідження. Влітку до ХLab виїжджає перша група наших дітей, а невдовзі й педагогів, яких також треба вчити обов’язково. Думаю, діти звідти повернуться з рівнем знань, на щабель вищим. – А навчання педагогів? – Я переконаний, що вчитель, який одержує вихід на світовий рівень і можливість навчатися в найсучасніших центрах, зможе генерувати багато ідей і виховати велику кількість талановитих дітей протягом своєї діяльності. Відкриваючи світові наукові центри для українських педагогів, ми робимо, я вважаю, дуже важливу справу. Маємо сьогодні 60 учителів­фізиків, які пройшли навчання в Європейському центрі ядерних досліджень CERN, на великому адронному колайдері. Цієї осені їде ще близько 30 чоловік. Це величезна мотивація для вчителя. Більшість педагогів, яких ми відправляли, казала: ми знаємо про CERN, але навіть не мріяли, що коли­небудь потрапимо туди.  Тож сьогодні українські вчителі­фізики повинні знати: потрапити в CERN – не мрія. Треба займатися в програмах Малої академії наук дослідницько­експериментальним напрямом, створювати цікаві методики і розробки, увійти в обойму кращих і вирушати до CERN на подальше навчання.  Ще один яскравий приклад. Нещодавно МАН уклала угоду про співпрацю з Аргонською національною лабораторією, що знаходиться в Чикаго. Вона працює у відомстві Департаменту ядерної енергетики США, займається питаннями національної безпеки. Це мультидисциплінарна лабораторія. Основні її напрями – ядерна фізика, ядерна енергетика, ядерна безпека, робототехніка, мікробіологія, зокрема вірусологія, і багато інших. На діалог з нею ми вийшли в рамках засідання постійно діючої українсько­американської робочої групи з питань науково­технологічного співробітництва. Представником її був Ігор Боднар – українець, наш учений, який очолює Департамент міжнародної співпраці в Аргонській лабораторії. Саме він відкрив її для українців. Думаю, що першим проектом, який ми реалізовуватимемо з Аргонською лабораторією, буде саме навчання наших педагогів на її базі.  До речі, треба відзначити: перше, що найбільше зацікавило Аргон, – це наша методика роботи з талановитими дітьми. Їм цікавий наш підхід, наші технології. Ми готові ділитися цим, звичайно, на паритетних умовах.  – Які основні досягнення МАН у міжнародній співпраці? – Насамперед те, що ми завоювали довіру і повагу таких партнерів, як організації Єврофоруму, діалог з якими став можливим завдяки нашій багаторічній співпраці з CERN. Це кілька лабораторій – Лабораторія синхротронного випромінювання, Південно­-Європейська обсерваторія, Лабораторія термоядерного синтезу та багато інших. Всі ці структури мають програми для дітей і педагогів.  По­ друге – можливість навчання наших дітей, які виявили досить високий рівень таланту і базової підготовки, в провідних світових лабораторіях. Це не тільки чинник розвитку талановитої дитини, а й потужний стимул для її мотивації до поглиблення знань, вивчення мови. Ці можливості розкривають дітям перспективи науки. Вони утверджують впевненість у тому, що наукова діяльність може відкрити світ, зробити дитину громадянином не тільки своєї країни, а й громадянином світу.  Спілкувався Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 13

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу