Керівник автомодельної лабораторії Українського державного центру позашкільної освіти Віктор Качур не часто спілкується з журналістами. В нього просто немає часу! Віктор Валентинович організовує змагання з кордових, радіокерованих і трасових автомоделей, проводить заняття в гуртку автомоделювання. Під час нашої розмови він розповідає не про себе, а про дітей. Показує десятки світлин. На них: стрибки у воду в таборі «Ласпі», непосидючі «індіанці» на мотузяних доріжках у лісі, зосереджені «Кулібіни» біля верстатів і, найбільше, – усміхнені переможці на сходинках призових «п’єдесталів». Про своїх вихованців Віктор Качур каже з гордістю: «Наші «головастики». – Чому «наші»? – У нас в команді немає ні молодших, ні старших. Усі рівні. Досвідчені спортсмени радо допомагають початківцям (самі були початківцями – «головастиками»!). Тому й «наші». Місце, де тебе чекають – Вікторе Валентиновичу, Ви берете до свого гуртка всіх бажаючих? Чи тільки вундеркіндів? – Беремо всіх! Головне – щоб було бажання займатися технікою, автомоделюванням. Наша лабораторія – це місце, куди діти можуть прийти, коли заманеться, з будь-яким настроєм. Розклад занять – умовність. Тут завжди тебе чекають. Іноді хлопці завітають просто поспілкуватися, подивитися, що роблять їхні друзі. Ми всім раді. Інколи дітей з творчими нахилами у школі не розуміють, у них немає друзів. А в нас, навпаки, діти дружать. За рік багато разів виїжджають на змагання, разом відпочивають. Наприклад, уже багато років проводимо літні змагання в Національному параолімпійському комплексі «Україна» в Євпаторії, керівництво якого завжди радо співпрацює з нами. Нині готуємося їхати в «Артек», де вже вчетверте проходитиме зміна юних техніків.   – За чий рахунок поїздка? – До «Артека» – за рахунок бюджетних коштів. Зміна проводиться спільними зусиллями Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «МДЦ «Артек» і, звісно, Українського державного центру позашкільної освіти. А на змагання – в основному за рахунок батьків. Вони підтримують наші ініціативи. Адже дитина зайнята справою, яка знадобиться в житті.   – А якщо грошей немає? – У нас є діти з не дуже забезпечених родин. Для них знаходимо можливість поїхати з найменшими витратами – за рахунок Центру, спонсорів чи Української федерації автомодельного спорту. На жаль, від установ держави, які мають піклуватися про розвиток спорту, фінансування майже немає. На організацію змагань МОН виділяє аж… дві тисячі гривень на рік (а це 24 – 28 змагань з різних напрямів автомодельного спорту)! Територія соціальної рівності – Соціальне розшарування суспільства відчувається серед ваших вихованців? – У нас усі учні рівні. Є, наприклад, діти керівників дуже великих фірм. Але коли всі готують майданчик до змагань, то й вони працюють, усі розмічають і підмітають трасу – вони теж. «Зіркову» хворобу лікуємо дуже швидко. Діти (з усіх суспільних прошарків) соціалізуються. Щоб у дорослому світі бути лідером, треба вчитися цього ще в дитинстві.   – Вчитися змагальності? – Не тільки! Наша зміна в «Артеку» називається «Дивись на світ по-новому!». Туди їдуть діти, які зайняли призові місця в усеукраїнських змаганнях з технічних напрямів. Досвід спільного відпочинку, праця в багатьох гуртках, участь у змаганнях на Кубок «Артека» – дуже важливі. Бо спершу діти дивляться одне на одного як на суперників, а після 21 дня табірних пригод стають друзями. Ця дружба – на роки. Потім, на змаганнях, якщо в когось щось «не клеїться», друзі-артеківці зразу біжать і допомагають. Часто навіть на шкоду собі. Серйозна гра «в танчики» – Ви пам’ятаєте свою першу автомодель? – Так. Це була контурна модель автомобіля. Я, до речі, був дуже жвавою дитиною і мене не раз виганяли з усіх гуртків, крім автомодельного. Контурна модель – це, якщо сказати двома словами – фанера й двигун.   – Швидко їхала? – Важливо, що взагалі їхала! Потім було багато моделей і змагань. До речі, хочу подякувати заслуженому тренерові України з автомодельного спорту Володимирові Шкорупу. Понад сорок років він возить команди на змагання. Нині – провідний спеціаліст Товариства сприяння обороні України, президент Української федерації автомодельного спорту. Ми з ним постійно співпрацюємо.   – Ви сприяєте обороні України?! Як саме? Виготовляєте моделі танків? – Виготовляємо! Радіокеровані моделі танків – точні копії бойових машин. Це допомагає дітям краще знати історію країни, історію техніки. Наприклад, перед тим, як виготовити точну модель-копію танка, діти поїхали до Росії в Кубінку – музей бронетанкової техніки. Потім тринадцятирічний Олексій Богомолов з Одеси (до речі, кандидат у майстри спорту!) зробив копію важкого танка КВ-2. Крім того, 2012 року Олексій виграв Всеукраїнські змагання з радіокерованих автомоделей. А ще – Кубок України з радіокерованих моделей танків.   – Де відбуваються танкові «битви»? – На танкодромі в Одесі. На базі одеського обласного спортивно-технічного клубу ТСО є єдиний в Україні танкодром, який відповідає всім вимогам для змагань держаного рівня. У нас дуже багато талановитих хлопців. Наприклад, п’ятнадцятирічний Сашко Хижун з Києва. Кандидат у майстри спорту з автомодельного спорту. Займається вже сім років. За останні три роки в нього – 17 медалей. Можна сказати, що вже немає куди нагороди чіпляти. На змаганнях 2013 року виграв перший етап зимового Кубка України радіокерованих моделей, який був у Нікополі.   – Розкажіть про самі змагання. Як вони відбуваються? Що потрібно для перемоги? – У групі стартує десять моделей. Умова – за п’ять хвилин проїхати якнайбільше кругів. Часто моделі перевертаються, вдаряються та зазнають істотних пошкоджень. І потім гуртківці в лабораторії на спеціальному устаткуванні ремонтують, переробляють, вдосконалюють. Десь на другому році навчання вони професійно працюють на металообробному обладнанні, розбираються в матеріалознавстві, технологіях машинобудування. Значно краще від однолітків знають чисто «технічні» предмети – фізику, хімію. Кожна дитина – винахідник! – Вони майструють тільки «серійні» моделі чи винаходять щось своє? – І винаходять також! Ми працюємо з кордовими автомоделями. Вони їдуть з великою швидкістю – інколи вона сягає 340 кілометрів на годину. В цих моделях дуже багато особистих винаходів. Ми навіть не задумуємося над тим, новації це чи ні. Якось на зборах до нас підійшов відомий винахідник і каже: «Хлопці, чому ви не патентуєте винаходи?!» Недаремно ж наших вихованців жартома називають «головастиками». В автомодельному гуртку майже кожна дитина – винахідник. Наприклад, тринадцятирічний Нікіта Щуцький. Працює в нас п’ять років. Це один з тих хлопців, який до всього додумується сам. Раніше він їздив на змагання з батьком-автомоделістом, нині працює в нас. Дуже допитливий, спостережливий. Нещодавно поцікавився: мовляв, як створити модель квантового двигуна. На змаганнях у Нікополі в дорослій віковій групі зайняв третє місце. Каже: хочу змагатися із сильнішими.   – Ви розповідаєте про хлопців. А дівчата? – Є й дівчата. Наприклад, тринадцятирічна Марійка Гарбуз з Черкас. Торік вона була головою загону в «Артеку» на зміні юних техніків. Бере участь у змаганнях. Робить автомоделі і «керує» хлопцями. Лідер. Бойова, має золоті руки й розумну голову. У науку, в спорт і в педагогіку – Куди потім ідуть ваші винахідники? Знаходять своє місце в суспільстві? Чи допомагає суспільство їм розвиватися далі? – В університети. Потім – хто в науку, хто у виробництво, а хто навчати молодших «головастиків». Багато хто має власні фірми, пов’язані з механікою. Наприклад, нині в Державному центрі позашкільної освіти працює мій вихованець, майстер спорту Денис Кущев. У нього це сімейне – батько Григорій Кущев теж є майстром спорту, працює керівником гуртка автомоделювання в Одеському обласному гуманітарному центрі позашкільної освіти і виховання. Один з українських «самородків» – чотирнадцятирічний Сашко Опришко нині навчається в Москві – в університеті імені Баумана. У 12 років він закінчив школу в Сімферополі, брав участь у змаганнях автомоделістів. Батьки навіть кілька разів привозили його до столиці на заняття гуртка. Нині Сашко став переможцем дуже престижної олімпіади у США. Досить сильна команда автомоделістів у Стрию. Директор міської станції юних техніків, майстер спорту міжнародного класу Ігор Сафіяник побудував найкращий у Європі кордодром. Наприкінці квітня у Стрию відбуватиметься етап чемпіонату Європи з кордових моделей. До речі, Ігор Сафіяник за підсумками 2012 року – перший в Європейському рейтингу спортсменів. Дітям є в кого вчитися!   – Директор міської станції юних техніків побудував найкращий в Європі кордодром?! – Багато його вихованців досягли успіху і тепер допомагають станції. Кордодром – це комплекс, усередині якого є бетонне кільце діаметром 20 метрів. Якщо в такому кільці є перекіс хоча б на один міліметр – його відбраковують. Моделі досягають швидкості 340 кілометрів за годину – і найменша нерівність загрожує аварією. Нині європейські спортсмени дуже радо приїжджають до Стрия на міжнародні змагання.   – А ваші вихованці? Ким вони працюють? – За весь час моєї роботи я підготував понад 30 майстрів спорту. Нині в гуртку займається п’ять майстрів спорту, 20 кандидатів у майстри спорту, 14 спортсменів-розрядників… Я не міряю успіх кількістю грошей. Якщо людина знаходить собі справу до душі і займається нею все життя – вона щаслива й успішна. Недаремно на вході до нашого гуртка вислів Оскара Уайльда: «Хочеш зробити дитину хорошою – зроби її щасливою».   Світлана ГАЛАТА, «Освіта України» № 11 Лариса ДЕЙДИШ, методист Українського державного центру позашкільної освіти      

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу