Кожна країна прагне мати своїх героїв. І кожна в реалізації цього прагнення рухається своїм шляхом. Америка створює їх штучно, за допомогою кінематографа, де від героя потрібно не менше, ніж врятувати людство. Україна, наприклад, для підтримання національної гордості й патріотизму намагається довести причетність найвидатніших представників роду людського до власної нації. Водночас заслуги людини, велич якої не поступається вчинку героя, ігнорують. Він досі НАЙНЕВІДОМІША  ЛЮДИНА НА БАТЬКІВЩИНІ.

Чому так відбувається – пояснити неможливо, мабуть, це так і залишиться загадкою. Як назавжди зостанеться таємничою й доля та дивні перипетії життя людини, котра врятувала людство від справжньої смертельної загрози. Тільки тоді епіцентром «вибуху» стала Індія.

Навіть після цього його зовсім не знають нащадки!  У числі невдячних  були б і ми, якби не книжечка Марка Поповського «Доля  доктора  Хавкіна», видана 1962 року скромним накладом,  примірник  якої випадково  потрапив нам до рук. Отже, Чехов цілком справедливо називав Володимира Аароновича Хавкіна найневідомішою  людиною  на своїй батьківщині: «Проте  в Англії  його давно прозвали видатним філантропом. Біографія  цього єврея, якого так ненавиділи індуси, що ледь не вбили,  справді, незвичайна».

 

1925 року на знак поваги до великого вченого індійський уряд перейменував протичумну лабораторію на Інститут імені Хавкіна. За 60 років (інформація станом на 1962 рік – рік видання  скромної книжки про доктора Хавкіна – Ред.) у ній було створено та розіслано світом 270 мільйонів доз протичумної вакцини. Спосіб виготовлення препарату, що його винайшов Хавкін, майже не змінився й до сьогодні.

 

ФІЛАНТРОПБОМБОМЕТАЛЬНИК

Дитинство Володі Хавкіна – суцільна загадка. Знаємо лише, що народився він в Одесі. Найдостовірніші відомості пов’язані з навчанням у Новоросійському університеті (він розташовувався в Одесі), коли Володя потрапив у вир подій. «Перлина біля моря» 1879 року була справжнім  центром народовольчого руху. Осередком «бродіння умів», якому піддала- ся і частина прогресивно налаштованої професури (зокрема й Ілля Мечников, улюбленцем якого був Хавкін), став університет. Студент Хавкін одразу ж привернув увагу жандармерії разом зі жменькою найнеблагонадійніших  студентів. До речі, приводом для першого арешту Хавкіна було підцензурне женевське видання шевченківського «Кобзаря». Щоправда, згодом Володимира випустили, але майже 10 років пильна увага поліції щодо нього не послаблювалася.

Ці таємні сторінки біографії молодого Хавкіна стали відомими завдяки документам обласного архіву жандармерії, які дивом збереглися в одеській Бродській синагозі, куди переїхав архів.

Тож студентські роки Володимира, уже тоді здібного біолога, минули дуже бурхливо. Як для майбутнього вченого – аж занадто. Наприклад, Хавкін із револьвером кинувся проти натовпу під час єврейських погромів, у хвилі яких потопала тоді Одеса (за що його й заарештували вдруге).  Також він був учасником конспіративних зібрань на квартирі члена Виконавчого комітету «Народної волі» Віри Фігнер, яка мешкала тоді в Одесі під чужим ім’ям. Хавкін брав участь у підготовці замаху на прокурора Київського військово-окружного суду генерала Стрельникова, якого виконком «Народної волі» вирішив знищити, бо вважав сатрапом. Але в самому вбивстві участі Хавкін не брав: його заарештували втретє за обвинуваченням у державному злочині. Та Хавкіну  знову  пощастило:  його випустили,  вважаючи дрібним персонажем у цій антидержавній грі.

Як не дивно, але постріл на приморському бульварі в генерала Стрельникова (народовольці таки здійснили заплановане) пролунав для Хавкіна останнім набатом: мабуть, принципи терору  не збігалися  з гуманістичним  світосприйняттям  студента?біолога.  Хоча відсторонення від діяльності в «Народній волі» не змінило переконань Хавкіна: навесні 1882 року він підписується  під відкритим  листом до тодішнього  реакціонера?ректора університету, який підтримував політику зганьблення прогресивної професури на чолі з Мечниковим. Цей підпис став остаточним вироком для Хавкіна: керівництво університету використало його як привід  та виключило  неблагонадійного  студента зі свого закладу. Тиждень по тому разом із кількома провідними професорами назавжди залишив заклад і Мечников.

Після цього Хавкін спробував вступити до Петербурзького університету, але поліція не дозволила йому виїхати з міста. Хоча на той час зусиллями жандармерії  «Народна воля» як організація в Росії вже не існувала. На каторгу пішли й усі учасники «процесу Стрельникова». Знову якимось дивом Хавкін опинився поза всіма процесами. Мабуть, однопартійці  його таки не виказали, тож про бідного студента, на щастя, всі забули. А після блискуче складених іспитів  та захисту дисертації 1884 року Рада університету одностайно затвердила Хавкіна кандидатом природознавчих  наук. З умовою: викладати йому так і не дозволили, зарахувавши на незначну посаду в зоологічному музеї.

1888 року Луї Пастер запросив опального в Росії Мечникова до Парижу у щойно відкритий Пастерівський інститут. Наступного року за вчителем їде й Хавкін. Його приймають до Пастерівського інституту молодшим бібліотекарем…

У фантастично стислий термін він створив ефективну вакцину  проти бубонної чуми одразу після того, як у Бомбеї 1896 року спалахнула жахлива епідемія, що мало не поширилася на всю Європу. Це, власне, була перша ефективна вакцина, яка врятувала життя мільйонам людей в Індії, Західній Азії та Північній Африці.

 

ХАВКІН ПРОТИ ХОЛЕРИ

П’ята за століття пандемія холери, яка вийшла з Індії та Індокитаю  й швидко поширилися на всі материки, виникла  ще 1884 року. Джерелом зарази знову стала провінція Бенгалія в Індії.

На той час учення Пастера про мікробів-збудників інфекції вже стало започаткуванням нової науки – бактеріології.  Але тоді ще жодний лікар не вмів ані лікувати, ані запобігати інфекційним захворюванням.

Навесні 1892 року трапилася   катастрофа:   епідемія проникла  крізь російсько-перський кордон та вбила 300 тисяч людей. Потім холера вчинила гігантський напад на Захід. У ті місяці Хавкін (тоді він уже працював асистентом у лабораторії біолога Еміля Ру) розпочав досліди з пошуку профілактичної вакцини. Хавкін поспішав: випадки холери зафіксували в Туркестані. Звідти вона «вирушила» Закаспійською залізницею до моря.

У цей час у лабораторії професора Ру гинуть сотні кроликів  та морських свинок, яким доктор Хавкін упорскує холерні бацили. Уже в липні (!) члени паризького біологічного товариства почули скромну  доповідь  молодого вченого  «Азійська  холера у морських свинок», із якої науковці дізналися про отримання культури найжорстокішої  холери з індійської  провінції  Ассам. І саме в день цього наукового засідання у паризьких газетах з’явилося повідомлення про спалах холери у столиці Франції.

Вакцину начебто знайшли. Але святкувати перемогу над холерою було зарано – до цієї заяви більшість поставилася вкрай скептично: свинки свинками, та потрібно ж перевірити дію вакцини на людині. Добровольцями, які погодилися на щеплення, стали… колишні соратники Хавкіна з «Народної волі», нині політемігранти.  Першим ризикнув зробити щеплення сам Володимир Хавкін. І через тиждень, коли температура знизилась, доктор зрозумів: вакцина для людини безпечна. Після публікацій в медичних газетах та у масовій пресі вчений Хавкін – за тиждень – став світовою знаменитістю.

Але не для тодішньої Росії, яка потопала в холері. Після листа до Петербургу, у якому Хавкін висловив готовність негайно виїхати в Росію  та продемонструвати  російським лікарям  метод вакцинації  проти холери, питання  скерували  на розгляд у відповідне міністерство.  А там чиновники  вирішили, що приїзд до Росії уродженця Одеси юдея Володимира Аароновича Хавкіна є вкрай небажаним…

Утім, це дике, зважаючи  на катастрофічну  ситуацію, прагнення, попри  все, плекати політкоректність, мабуть, було таким заразним, як і холера: другою відмовою активістові Хавкіну стала відповідь…  уряду Франції, який намагався приховати факт епідемії, аби не відлякати  туристів та  торговельних   партнерів.   А  наполегливому  вченому  порадили відправитись кудись подалі. Точніше – до Індії.

ХОЛЕРА ПРОТИ ХАВКІНА

На щастя для людства, цього разу бажання  доктора слугувати медицині  збіглося  з політичними міркуваннями Британії. І Хавкін після тривалого очікування, нарешті, дістався Калькутти

В антисанітарній  та неграмотній  Індії холера почувалася, як удома. Проте колоніальний уряд навіть не збирався витрачати кошти на те, аби поприбирати  забруднені вулиці, вичистити  водойми.  Тому битва Хавкіна та інших учених?однодумців із хворобою виявилася вдесятеро складнішою.

Через  кілька десятиліть  Володимира  Хавкіна  назвуть  «апостолом  профілактичних щеплень». Цю схожість доповнює ще й такий немедичний факт: одного разу в поселенні, враженому холерою, куди примчав Хавкін зі своїми вакцинами, тутешні мешканці закидали незваного лікаря камінням, бо вважали, що бог краще знає, кому жити, а кому померти від холери.  Але, врешті, Хавкіну  з однодумцями вдалося завоювати авторитет та довіру. Потягом, а вряди годи возом або верхи, загін вакцинаторів вирушив уздовж Гангу.

Надто  голосна  слава,  звісно, не всім була  до вподоби.  Деякі газети  писали, що Хавкін – російський  шпигун, були й інші нападки – наприклад, що вчений отруює британських солдатів. Збереглося сухе повідомлення: в якомусь поселенні поборники ісламу спробували отруїти Хавкіна та його супутників.

Навесні 1894 року Хавкін здійснив іще одну експедицію – уздовж ріки Брахмапутри – «у розпал індійського  літа, по залитих полях Ассама в сезон великих дощів».

За ці дві експедиції він зробив щеплення 42 тисячам людей та довів, що вакцинація зменшує смертність на 72%.

До цієї особистості не виявляють цікавості не лише на географічній, а й на історичній батьківщині вченого. Зокрема, роками припадає пилом надзвичайно цікавий архів Хавкіна, що зберігається на Ієрусалимському пагорбі Тель-Рам, у Національній бібліотеці. Це – листи, літературні нариси (наприклад, дослідження творчості Оноре де Бальзака, написане в Калькутті), але насамперед – унікальні щоденники, які доктор  Хавкін вів методично, попри все, не пропускаючи жодного дня.

 

«ПЛЮС ВАКЦИНАЦІЯ  ВСІЄЇ КРАЇНИ»

Такої біографії  вже достатньо, аби увічнити  ім’я в пам’яті вдячного людства. Але це тільки половина подвигу, який випав на долю видатного та скромного бактеріолога, відрядженого на боротьбу з черговою інфекцією.  Наступною його місією стало спасіння людства від чуми, яка 1896 року заполонила Бомбей.

І знову йому вдалося винайти вакцину у фантастично стислий термін: розпочавши досліди в жовтні, на початку січня Хавкін уже зробив собі укол, аби випробувати її дію.

І знову – вдруге – на шляху рятувальної профілактичної вакцинації  напівголодного  та брудного населення Індії, яке потерпало від антисанітарії, Хавкіну чинили протидію, намагалися його скомпрометувати, не довіряли, підозрювали. Звинувачували у «протидії санітарним заходам уряду», які полягали в тотальній дезінфекції помешкань карболовою кислотою (після чого мешкати там було неможливо), виселенні людей у резервації, не пристосовані для життя. Серед ворогів бактеріолога були і вчені, і чиновники. Лише восени 1898 року Бомбейське товариство лікарів  обговорило  діяльність Хавкіна та, нарешті, ухвалило: щеплення Хавкіна – надійний засіб проти чуми.

Саме з Бомбея, із лабораторії Хавкіна, вакцину постачали в усі куточки світу, куди проникла смертельна зараза. Але не тільки ми, земляки вченого Хавкіна, заплатили йому чорною невдячністю – забуттям. Люди скрізь однакові.  В Індії, для якої він так багато зробив, почалося його відверте переслідування.

Попри очевидні приголомшливі досягнення науковця та його безкорисливість, стосунки Хавкіна з колоніальним урядом ставали дедалі напруженішими.  Вони ще більше ускладнювалися на тлі англо-російських відносин.  Апофеозом образливих обвинувачень на адресу видатного вченого, який, до того ж, насмілювався не приховувати своїх симпатій до співвітчизників, стала версія, висунута однією англо?індійською газетою: «Оскільки Хавкін – росіянин, то він уприскує отруту, аби підірвати довіру індійців до англійського уряду, ослабити здоров’я та зменшити чисельність народу, й тим самим полегшити завоювання Індії росіянами».

Але провокація  не вдалася. Тоді газети рясніли повідомленнями, що вакцина проти чуми загострює приховані хвороби, прискорює розвиток сифілісу, туберкульозу та ревматизму… За Хавкіна знову заступилися. Але він зазнав нового удару. Одного разу під час щеплення в далекій провінції  19 селян захворіли на правець. Хоча щеплення проводили без участі самого бактеріолога, утім, звинуватили його особисто, мовляв, інфекція  потрапила до ампул саме в його лабораторії. На час тривалого слідства вченого звільнили з лабораторії. Він залишився без роботи.

ЕПІЛОГ

Про наступні три роки життя вченого нічого не відомо, аж поки 1907 року індійський уряд не заявив, що з Хавкіна знято всі обвинувачення. Учений погодився повернутися в країну, але тут виявилося, що його посада директора лабораторії зайнята. Одного разу, коли Хавкіна хотіли нагородити, індійський  уряд спробував знайти його, та не зміг. Хавкін зник.

…Останні  12 років життя Володимир  Ааронович  прожив у Франції, облишивши науку та майже ні з ким не спілкуючись.  Європа бактеріолога просто забула. 1927 року він навіть відвідав Одесу, де його вже ніхто не впізнавав. 26 жовтня агентство «Ройтер» повідомило, що на 71-му році життя в Лозанні (Швейцарія) у готельному номері пішов з життя відомий бактеріолог  Вольдемар Хавкін.

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *