Подруга влаштовується на роботу у велику компанію. Влаштовується продавцем-консультантом. Спочатку безоплатне навчання – десять днів по 10 год. Потім двотижневе стажування. Зате потім, якщо не відсіють по ходу, добре себе зарекомендуєш і здаси іспит, обіцяють непоганий місячний заробіток. Разом з нею люди вчаться на касирів, оформлювачів кредиту, продавців. Група – близько 20 осіб. Багато молодих хлопців і дівчат, які намагаються працювати, щоб платити за своє навчання у ВНЗ. Багато приїжджих. Прийняти з усієї групи обіцяли п’ятьох. Так що всі навколо – конкуренти. Поки основна частина навчання відбувається у вигляді тренінгів. Причому, в основному, ці тренінги присвячені не тому, як завоювати увагу клієнта і змусити його щось купити, чи як втертися в довіру до незнайомої людини (покупця), чи як розмовляти зі старшим менеджером… Ні! Поки їх не стільки вчать прогинатися, “шестерити”, викручуватися, брехати, принижуватися, поступитися почуттям власної гідності, скільки з’ясовують, до якої міри вони ЗДАТНІ прогинатися. На що взагалі ці кандидати на робоче місце готові піти заради обіцяних грошей. Що тут важливо? Щоб людина не просто так все це робила, а з задоволенням, “без негативу”. Дивилася в очі, усміхалася правильно, чітко, з ентузіазмом прилюдно відповідала б на будь-які питання, виконувала будь-які завдання, які дасть навчальний менеджер. До речі, менеджер – молода, доглянута й розкута, модна емансипована дівчина, обличчя, можна сказати, сучасного капіталізму, що одержує від своєї роботи явне і неприховане задоволення … Все-таки кожному хочеться отримувати хороші гроші. А “в світі є цар, цей цар нещадний, голод назва йому”. Термін “економічне рабство” набуває в даному випадку абсолютно конкретний реальний, а не метафоричний сенс. Кілька людей вже відсіялися. Один хлопець відразу не сподобався. Видно, що студент. Не зміг відповідати, м’явся. Викладачка запитала його: – Яка у тебе, Микола, мета в житті? (Усі спілкуються тільки на “ти” – дуже демократично і сучасно). Микола розгубився. – Швидше, – роздратовано сказала менеджер, – у тебе одна хвилина. – Ну, я мови іноземні хотів би вивчити, – почав хлопець. – Мови – це добре, – сказала менеджер, – а для чого? І швидше. … Потім сама стала підказувати: – Може, це дасть поштовх до твого кар’єрного зростання? – Ага, – відповів хлопець, – ну, і взагалі … Його вигнали з ганьбою. Ще одну дівчину вигнали просто за те, що вона не сподобалася “тренеру” (так називають цих викладачів – “тренери”). – Що ти так дивишся? Ти недостатньо активно виступаєш, ти не стараєшся. – Я намагаюся, – відповіла дівчина. – Мені не подобається твій тон, звідки ця агресія в голосі? – Та ні, я не агресивно зовсім… – мало не плакала дівчина. – От саме агресивна, – зраділа менеджер, – з тобою ми теж розпрощаємося зараз, збирай речі, ти нам не підходиш … Справа тут не в самодурстві тренерів. Система тренінгів та їх спрямованість розроблена самою компанією (в інших групах з іншими викладачами все, як правило, так само). Розроблена до найменших подробиць ціла система, яка регламентує поводження людей у залежності від їхнього статусу в компанії. Так, наприклад, лаятися дозволено цим “тренерам”, чим вони з чималим задоволенням користуються, але суворо заборонено тим, хто навчається. Тобто самовільно заборонено лаятися, але якщо це стане вимагати керівник, то учень лаятися зобов’язаний. Розроблена також система покарань для всієї групи ( за порушення правил (наприклад, за запізнення з перерви на одну хвилину). Покарані приходять на годину раніше і прибирають територію навколо навчального центру. Які ж завдання, за допомогою яких їх навчали, і одночасно перевіряли на предмет “лояльності, ініціативності, стресостійкості, гнучкості, адаптованості, уміння підкорятися, командувати і працювати в команді” та інших цінних якостей виконавчого, позитивного і ініціативного холуя? Вони повзали по підлозі, кукурікали, репетували, нявкали і гавкали. Кілька хлопців повинні були голосно, з посмішкою, чітко і впевнено виголосити задані фрази. Один повинен був сказати: “Я гомосексуаліст”. Інший: “Я ношу жіночий одяг”. Третій: “Я голю ноги”. Четвертий: “Я танцюю голим у метро”. П’ятий: “Я вбив дитину”. Кільком людям дали завдання вибрати тих з групи, кого треба виключити і обгрунтувати цей вибір. Це обов’язково, або тебе самого виженуть. Тим, кого таким чином виключили, веліли зібрати речі і піти. Потім у коридорі вже їх повернули. Якщо ви думаєте, що господарі компанії – сексуальні збоченці, ви помиляєтеся. Все просто і логічно. Сучасній молодій людині в більшості випадків нічого не варто сказати: “Я – цинічний негідник” або “за бабки я на все…” або “я прогинаюся перед начальником”. А ось щоб заявити: “Я ношу жіночу білизну”, – йому все-таки потрібно щось у собі зламати. Одній дівчинці тренер дала завдання вибрати самого тупого в групі і обгрунтувати це. Дівчина не змогла цього зробити. Тоді тренер видозмінила завдання. Викликала двох хлопців. «Ось, – каже, – Андрій та Артем. У кого член більший? Назви і обгрунтуй ». Чомусь дівчина вирішила, що таке завдання менш образливо, сказала і обгрунтувала. Хлопцям давалися завдання вибрати (з обгрунтуванням вибору) з двох викликаних дівчат саму симпатичну і несимпатичну; ту, якої не завадила б пластична операція грудей; ту, у якої сама погана мама на світі і так далі. Всі справлялися … А потім були рольові ігри. Наприклад, “грали” в пана і раба. Рабами призначали тих, хто на вигляд більш строптивий, багато про себе розуміє, студентів … За наказом пана (теж з групи) вони повинні були з посмішкою повзати по підлозі, збирати розкидані паном олівці і маркери, подавати одяг, зав’язувати шнурки. Тренер перевіряв не тільки раба, але і пана. Якщо ти придумуєш недостатньо принизливі завдання, або хоч раз скажеш “будь ласка” чи “дякую” – ти програв. Не буду перераховувати далі. Нагадаю: тим членам групи, які пройдуть через все це і залишаться, доведеться працювати разом. Природно, ніяких проблем зі взаємною ненавистю, “конкуренцією”, стукачеством і беззаперечним підпорядкуванням начальству у них, скоріше за все, не виникне. Цікавим є також те психологічне захисне обгрунтування, яке невипадково виробляється в таких ситуаціях у людей. Ті, хто пройшов подібні “випробування”, вважаються сильними, цілеспрямованими “переможцями”; хто не пройшли – слабак, лох і луз. Здатність робити підлості розуміється тренерами як гнучкість, тупа покірність – як працездатність і витриманість. Це, звичайно, не випадково. Система принижень і знущань, які роблять кожного співучасником, одночасно і рабом і паном, пов’язує всіх “єдиним командним духом”. Лише на перший погляд здається вона безглуздою, ірраціонально жорстокою. Сенс цієї системи гранично ясний. Від неї вимагається зламати людину, зробити з неї навіть не просто слухняного раба, а раба ініціативного, задоволеного і гордого своїм рабством і підлістю – діяльного і нахабного холуя і хама. Головне ж питання: що і як ми можемо протиставити всьому цьому? О.С.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу