Як би там не було, але присутній на телебаченні, з дозволу сказати, інтелектуальний продукт , якому, втім, більше підходить назва «жуйка для мозку» – не лише пропозиція, породжена попитом, але і велика технологія, що переслідує певні цілі

 

Аналізуючи сучасне українське телебачення, мимоволі задаєшся питанням: як насправді його далекоглядні творці ставляться до багатомільйонної глядацької аудиторії?

Як до вже усталеного, але невибагливого натовпу, який залюбки проковтне все, що йому згодують, чи як до глини, з якої можна виліпити все, що завгодно?

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – НЕ ЛИШЕ ПРОПОЗИЦІЯ АЛЕ І ВЕЛИКА ТЕХНОЛОГІЯ - 0554d3240abc149fc9e684a21e474821Побіжного погляду на телеекран достатньо, аби з жалем констатувати: українське  телебачення  переживає  не  кращі  часи.  Наразі  воно  заповнюється здебільшого розважальними і політичними передачами, за повної або майже повної відсутності програм пізнавальних, наукових та науково6популярних. Себто таких, які розвивають людину, розширюють її світогляд і примушують до бодай якоїсь розумової діяльності. А  відтак – дають мозкові таку необхідну для продуктивного функціонування їжу, а не лише порожню жуйку, яку рано чи пізно доведеться виплюнути. Яскрава тому ілюстрація – нагородження найпопулярніших програм премією «Телетріумф». Серед переможців – кілька спортивних програм, дві інформаційно6політичні, одна історична і одна дитяча. Всі решта – різноманітна за формою, кольором і смаком «попса» – усілякі реаліті-шоу, х-фактори, зірки різного калібру, потенційні мільйонери, танцюристи, співаки, екстрасенси та інші непересічні таланти, якими, якщо вірити однойменній передачі, рясніє українська земля. Ну, і звичайно, серіали (куди ж без них)? Натомість – жодного «розумного» проекту. Або у кращому випадку напіврозумного. Окрім, хіба що «Школи доктора Комаровського» – такого собі лікнепу для молодих батьків та «Найрозумнішого» з Тіною Канделакі. Ці проекти несуть в собі хоч якесь смислове навантаження, на відміну від багатьох інших номінантів. І не те, що хтось із розпорядників премії свідомо утискає подібні програми – їх в українському телебаченні практично не існує. Нема з чого обирати, от і все.

НЕЇСТІВНИЙ ПРОДУКТ

Причина такої ганебної ситуації, здавалося б, на поверхні. Розумні передачі – продукт занадто важкий для мозкового перетравлювання глядачів і вже зовсім неїстівний для медіамагнатів. Тобто – свідомо програшний. Він у будь6якому разі не зможе конкурувати з усілякого штибу «розважалівкою», бо ніколи не збере великої глядацької аудиторії. Рекламодавці це добре розуміють, і тому їм невигідно розміщувати рекламу на такому незатребуваному тлі. Відтак і керівникам каналу невигідно ні виготовляти такий продукт, ні навіть ставити до ефіру уже готовий. Скажу більше: для того, щоб зголоситися на подібні ризики, власник телеканалу повинен дуже любити свій народ. Десь на межі месіанства. Настільки любити, аби свідомо заради його духовного і розумового розвитку йти на власні збитки. А це вже щось із сфери ненаукової фантастики, більшої нісенітниці й вигадати важко. Таких людей в Україні немає. Тобто вони, звичайно, є, але жодними медіаресурсами не володіють і нічого в цій країні не вирішують. Ті ж, хто вирішує, стурбовані зовсім іншими речами. А саме – конкуренцією між собою за наші глядацькі симпатії. Хто захопить більшу аудиторію та міцніше прив’яже її до своєї кнопки – того і капці.

Приміром, виконуючий директор Незалежної асоціації телерадіомовників Катерина М’ясникова в інтерв’ю UBR розповіла, як це відбувається: «Зараз канали інвестують в певний рейтингостворюючий продукт, який є головним. Ми можемо подивитися «Новий канал» – «Україна сльозам не вірить» – і ви побачите, що у всіх програмах, починаючи з «Підйому» – і закінчуючи перебивками реклами, пропагується і робиться ставка саме на цей продукт. Така ж ситуація приблизно на СТБ з «Х-фактором». Деякі канали більше диференціюють, тобто на 1+1 – «Інтерни» разом із «Зірка плюс зірка». Є кілька продуктів, але ми можемо бачити, що переважна більшість – це розважальні продукти. З одного боку – у політичних ток6шоу старіє аудиторія й іноді вони навіть програють розважальним передачам в рейтингу. Тобто в п’ятницю ввечері «Танцюю для тебе» отримували більше, ніж політичні ток-шоу».

Зверніть увагу, питання про якісь розвиваючі програми не стоїть. Його не просто немає в порядку денному інформаційної політики будь6якого каналу – його немає взагалі. Тобто у тому напрямку ніхто навіть не думає. І хоча за ринкових умов це, мабуть, нормально (принаймні зрозуміло), але ж від того не легше.

РОЗУМНА ЗАГРОЗА

Проте списувати все на підступний ринок було б занадто просто. Врешті решт,  ми маємо національне телебачення, яке фінансується державою, а хто як не держава мусить дбати про інтелектуальний розвиток своїх громадян? Між тим, жодного подібного прагнення і близько не спостерігається. Окрім того, не секрет, що власники телеканалів – геть не чисті від політики бізнесмени працюють у тісному контакті з владою, а відповідно – і з державою. Так вже заведено. До чого це я веду? До того, що окрім ринкових вимог, є ще один вагомий фактор, який обумовлює отаку виключно розважальну спрямованість нашого телепростору. А саме: інтелектуальний голод на телебаченні – не лише данина суворим ринковим реаліям, а й велика добре розроблена технологія, спрямована на розумове зубожіння цілого народу, культивування первісних інстинктів, плекання примітивного стану душі та блокування чи то недопущення самого процесу активної розумової праці.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – НЕ ЛИШЕ ПРОПОЗИЦІЯ АЛЕ І ВЕЛИКА ТЕХНОЛОГІЯ - 1285103512 zirka plus zirka 20.09.10.avi.006ПОТРІБНІ АРГУМЕНТИ? НЕМА ПРОБЛЕМ

Справа в тому, що розумна нація нікому не потрібна. Принаймні, нікому в нашій країні. Бо люди, які вміють думати, аналізувати, співставляти, і взагалі йдуть у своєму розвитку далі середньостатистичного невибагливого глядача, несуть потенційну загрозу для касти правителів. По-перше тому, що в цій касті, створеній за принципом закритого клубу, усі столики, дивани та інші теплі місця розписані на багато років вперед. І для себе, і для дітей, і навіть для онуків (причому не важливо насправді, по який бік від головного крісла держави знаходиться той чи інший член клубу). Чужих там не хочуть. Тому і роблять все задля того, аби унеможливити хрестовий похід потенційних розумників (читай – загарбників) до цієї фортеці. До того ж, щоб з легкістю управляти (а радше – управлятися) з такими людьми, треба бути принаймні на рівні з ними, а ще краще – цей рівень перевищувати. З розумними васалами забагато клопоту, з ними у будь6якому випадку треба рахуватися. А якщо рахуватися із своїм народом – у чому тоді, даруйте, сенс приходу до влади? Маю на увазі – тут і зараз, тобто саме в нашій викривленій системі цінностей? Тому українська так звана еліта кровно зацікавлена в подальшій маргіналізації населення. Зокрема – шляхом згодовування йому солодкого міксу з екстрасенсів і цицьок.

ВИПРОБУВАНО НА СОБІ

Комусь може здатися, що ми згущуємо фарби і ніякого згубного впливу на колективний інтелект нації суцільна розважалівка на ТБ не має. Але ж, так само як «душа обязана трудиться и день и ночь, и день и ночь» – мозок теж зобов’язаний працювати. У протилежному випадку він просто атрофується, як будь-який нетренований м’яз. Тобто, що далі й що більше індивід споживає попси, не отримуючи при цьому чогось змістовнішого, то відчайдушніше і невідворотніше він тупішає. Я маю право так говорити. Я випробувала це на собі. Просто вдалася до антигуманного експерименту: протягом кількох днів дивилася лише розважальні шоу. Для швидшого результату – навіть – без перебивки на новини і фільми. У перший день – зізнаюсь – це було приємно. Блаженний стан «нічогонероблення» доповнився не меншим кайфом від «нічогонедумання». Щоправда, ввечері зголоднілий мозок прокинувся і почав вимагати бодай якоїсь їжі. Хоч «Буквар» почитати перед сном. Цить, капосне! – сказала я йому і «відрубилася» під рефрен ідіотської пісеньки не пам’ятаю вже кого. Наступного дня стало кепсько: мозок спливав шлунковим соком, плювався в мене жуйкою і лаявся нецензурними словами. Нестримно хотілося перемикнути «відео брехунця» принаймні на якісь новини, а ще краще – припасти до рятівного комп’ютера і поринути з головою у всесвітню мережу. Зате на третій день ситуація кардинально змінилася. Очевидно, втомившись боротися зі мною, мозок нарешті заспокоївся і… відключився. І тут сталося найстрашніше. Тупо споглядаючи картинки в телевізорі, я раптом майже фізично відчула, як звини цього найзагадковішого у всесвіті пристрою поволі почали розпрямлятися. Це вже був край. Надалі продовжувати знущатися над власним організмом не було сенсу. Ситуацію врятувала улюблена передача «Що? Де? Коли?», яка транслювалася на одному з російських каналів, і звичайно, старий добрий інтернет, що напував головний орган п’янким настоєм цілющих знань… І як вони, мої нещасні співвітчизники, це все  витримують, прости  господи, –  тижнями, місяцями, роками?.. Більше я таких експериментів на собі не робитиму, хай йому грець.

ПЛЕБС, ЗНАЙ  СВОЄ МІСЦЕ!

І от зараз якийсь прискіпливий читач обурено вигукне: автору, мабуть, повилазило, якщо бачить на українському ТБ саму лише попсу. Не подобається «розважалівка» – не нюхай! Перемкни кнопку на політичне ток-шоу, і буде тобі щастя. Разом із естетичним задоволенням від розумних бесід про долю держави. Від палких суперечок та інтелектуального стриптизу, що залюбки влаштовують у теплій студії ті самі члени того самого закритого клубу, про який писалося вище. А я саме збиралася згадати незлим тихим словом ці непересічні видовища. Хоч вони за свою популярністю до попси не дотягують, але все ж користуються в народі неабияким попитом. Зупинимось детально на передачі «Шустер-лайв» як найбільш рейтинговій і найбільш «скандальній» серед собі подібних.

То що ж пропонують нам щоп’ятниці творці політичних танців з шестом, заманюючи у свої тенета досить велику частину глядацької аудиторії? Погляньмо на дійство прискіпливо і неупереджено, тобто як дослідники, і нам відразу відкриється правда. А вона, друзі, полягає в тому, що улюблена багатьма (та й самим автором цих рядків, чого вже там!) передача – ніщо інше як чітко вивірена  психологічна модель, за якою будується наше суспільство. Вже саме облаштування студії недвозначно розділяє присутніх на дві нерівновеликі групи – народ із пультами для голосування, що мовчки сидить у відведеному для нього залі (стійлі), і лише за командою ведучого слухняно натискає кнопки, – і кращі вихідці з цього народу – вершителі доль і володарі дум, які вальяжно засідають у зручних білих кріслах посередині студії. Ці привілейовані істоти непогано влаштувалися – їм дозволено практично все: висловлювати свою точку зору (якою б дебільною вона не була), перебивати один одного, лаятися між собою на чому світ стоїть. Їх хіба що опахалами не обмахують і чарочку не підносять. Зате підносять мікрофон – кожному хто забажає висловити свою безцінну думку. І нікого чогось не вражає, що якийсь Вася Пупкін без найменшої печаті інтелекту на обличчі, із трьома класами ЦПШ і мільйонними рахунками невідомого походження – сидить, освітлений з усіх боків у білому кріслі й несе таку нісенітницю, що на жодні вуха не налазить, а людина з двома вищими освітами, але без грошей у кишені, без роботи, і, ймовірно, без майбутнього, – мусить задовольнятися двома кнопками на пульті. І будь ця людина хоч семи п’ядей у лобі – їй ніколи не пробитися за огорожу – туди, де крісла, світло і мікрофони. Тільки «Так» або «Ні». «Підтримую» або Не підтримую». Третього не дано. І лише тоді, коли вкаже ведучий. Весь інший час вона має мовчати і слухати. Ні, людям в стійлі ніхто не забороняє обурюватись тим, що говорять і як себе поводять політики, але ж їх все одно ніхто не почує. Мікрофони для біомаси не передбачені. Передбачені лише «голосувалки», які все одно нічого не змінять у заздалегідь написаному сценарії.

Нічого не нагадує?.. Можна, звичайно, припустити, що ті, хто придумав саме такий формат шоу і саме таким чином облаштував студію – зробили це підсвідомо. Але автору цих рядків здається, що таких випадковостей не буває. Скоріше за все, можна говорити про ще одну технологію впливу на свідомість, покликану привчити народ до певної моделі поведінки та ганебної ролі стороннього спостерігача, від якого нічого в цій країні (студії) не залежить – незважаючи на наворочені голосувальні пристрої та показуху з оприлюдненням результатів. Тож не варто й «смикатися». А щоб люди по різні боки екрану менше задумувались над своєю незавидною роллю статистів, щоб їм попри все було цікаво, гості запрошуються такі, які, з великою долею вірогідності, зіштовхнувшись лобами, як мінімум пересваряться в прямому ефірі, як максимум, понабивають одне одному пики. Чим голоснішим буде шум в студії, тим більший рейтинговий врожай назбирає теледійство. І не має значення, що за лаштунками у перекурах ці непримиренні ручкаються і цьомкаються як найкращі сусіди. Головне – перед камерами сумлінно грати свої ролі, аби забезпечити  народу улюблену виставу. Сучасні українці в цьому сенсі нічим не відрізняються від древніх римлян. Правда, в Римі під час видовищ у натовп кидали хліб…

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – НЕ ЛИШЕ ПРОПОЗИЦІЯ АЛЕ І ВЕЛИКА ТЕХНОЛОГІЯ -БІДНІ БО ДУРНІ

Після всього сказаного логічно було б задатися питанням: так що, нам і надалі терпіти це неподобство чи є все6таки якийсь вихід? Чи є надія на те, що з нації припинять робити законослухняне бездумне стадо і почнуть хоч якось дбати при її інтелект? Ви хочете чесну відповідь? Немає такої надії. Принаймні – найближчі 5610 років (а там – як пощастить). Причина – див. вище. А вихід є лише теоретично.  Це – створення так званого суспільного мовлення (або громадського телебачення), про необхідність якого так довго говорили і зараз говорять усі кому не лінь. Якщо в двох словах, то йдеться про телебачення, яке не контролюється державою і великим бізнесом. В ідеалі воно має базуватися на трьох принципах: громадське фінансування, громадський контроль і відстоювання інтересів суспільства. Громадське телебачення повинно реалізовувати суспільно важливі проекти, за які не беруться комерційні канали, у тому числі – ті ж таки «розумні» передачі. Очевидно, це єдина ніша, в якій вони можуть прижитися.

За думкою експертів, на створення правових механізмів для суспільного мовлення знадобиться кілька місяців, на сам організаційний процес – близько року. Тобто – було б бажання. А якраз його – справжнього, а не декларованого – досі не спостерігалось.

Раніше цією темою бавились демократи, тепер – естафету перейняли  діаметральні політичні сили. В середині жовтня заступник глави адміністрації президента Ганна Герман повідала широкій громадськості: «Президент має намір ще до кінця цього року докласти всіх зусиль, щоб парламент розпочав обговорювати законопроект про суспільне мовлення».

Проте шановна пані змовчала про один важливий нюанс. Справжнє громадське мовлення (а не просто зміна вивіски на дверях державного) має повністю фінансуватися громадянами. Якщо воно хоч частково фінансується з бюджету – то це вже що завгодно, тільки не громадське мовлення. Це у будь-якому разі – контроль з боку держави. Воно має фінансуватися виключно громадянами. Але який процент наших громадян, забембаних щоденною попсою, зголоситься платити додаткові кошти за громадське телебачення, якщо їх «і тут непогано годують»?..

Маленька ілюстрація до теми: кілька місяців тому прийшов до мене сусід по будинку років 656-ти, аби порадитися, до якого цифрового пакету йому підключити свій телевізор.

«Які канали ви хочете дивитись?» – питаю в нього. – «Та мені багато не треба. Мені – аби футбол показували, «Іграй, гармонь» і «Поле чудес»»….

…Яке, в біса, громадське мовлення?…

 Наталія  ТИМОШЕНКО

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Один коментар до “ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПРОДУКТ – НЕ ЛИШЕ ПРОПОЗИЦІЯ АЛЕ І ВЕЛИКА ТЕХНОЛОГІЯ”
  1. Текст дуже цікавий і взагалі дивує, як його ще не видалили!:))) Зустрівся із такою ж проблемою нерозуміння і спротиву. УкрПошта саботує і підписку і доставку. Заклади освіти практично не йдуть на співпрацю. ТОбто, інтелект нації нікого не цікавить. Якщо ж когось зацікавила ідея і є бажання підтримати проект – шукайте газету мене у Фейсбуці чи в неті. Навіть добре слово з Вашого боку – то є велика справа!!! Будьте розумні і виховуйте націю розумних. І як сказав у інтерв”ю газет “Знак питання” перший український космонавт Каденюк: “Україні потрібен імідж інтелектуальної держави”!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *