Іван Марчук: Людину треба привчити до пошуку і праці. Частина 2 - ivan marcuk 1 1024x7451Продовження розмови з українським художником Іваном Марчуком

– Можливо в цьому один з ваших секретів майстерності. Кажуть, що дивлячись на Ваші картини, можна почути музику?
Можливо, бо я не граю на жодному інструменті, хоча хотів би. Ось музика в картинах і звучить.
А все моє мистецтво побудоване на естетиці. Кольорові прелюдії, то взагалі все: ритм, колір, гармонія, форма. А на чому будується музика? На цих самих засадах.
До речі, у тій самій Москві на виставці одна дівчина написала в книзі відгуків: “Мне кажется, у Вас очень серйозное музыкальное образование.». А я ж ноту від ноти не відрізняю!
Основне, щоб фантазія полилася рікою. Я це відчув, коли сказав собі: «Я єсмь!». І не стало проблем, що видумати.
Увесь творчий процес будувався на тому, що я хочу чогось іншого. І почав рости 10-й Марчук… Може, ще інший виросте.
Ось це і є чиста творчість, коли ти твориш нові світи. А от до мене підходили на виставці поважні пані: «Любимо, знаємо Рєпіна, Шишкіна, – кажуть, – а на ваших картинах не розуміємося. Але скажіть, чому від них відірватися не можемо?».
Ось де секрет! Бо ж треба ворушити мізками, щоб зрозуміти, будити оті клітини, що сплять. Не просто бачити, а треба думати, вростати в це. І тоді все відкриється…
– Виходить, що кожна Ваша картина, крім зображення, ще й музичний твір, поема, її треба ще й слухати і читати?
Іван Марчук: Людину треба привчити до пошуку і праці. Частина 2 - 1266314394 03 marchukО, Ранній Марчук – це цілі новели! До речі, в цей період я писав коротенькі сюрреалістичні твори. Писав так, як і малюю: беру слово і від нього пишу ввесь текст. Тепер уже нічого не збереглося, але від цього пішли всі назви картин.
Коли писав поеми, відчув, як стилістично відтворюю Котляревського! Ось пам’ятаю одну строфу:
Місяць сходить,
Ніхто по вулиці не бродить.
В домах погасли всі вогні,
Лиш я один стою в вікні.
– Раніше читали свої твори, чи це вперше?
Давно-давно вже не згадував. Я можу писати вірші, але класичні. Придумувати цікаві метафори.
– Так, а чи вжилися б дві іпостасі Івана Марчука – як великого художника та поета – в одній особистості?
Зжилися б. Але якщо я в малюванні досягаю вершин, то таку поезію нікому б не зміг показати. Пам’ятаю, коли закінчив перший курс, поїхав на великий курорт писати етюди. А замість цього здурів – почав писати вірші! Навіть уже насмілився людям читати. Кажу, що перші віші. Не вірять.
– Іване Степановичу, у Вас є досить багато послідовників, потенційних учнів, які хотіли б у Вас навчатися. Вже готові передавати свої знання?
А в мене немає знань. Можна вчити якийсь предмет, науку, а в мистецтві не треба вчити того, що вмію я (а скільки мене копіювали!). Потрібно навчати того, що кожен має робити. А ще – повинна бути зацикленість. Щоб потім «розірвати» грудну клітку і впустити нового повітря, щоб той учень міг сказати: “Я можу все!”.
Людину треба привчити до пошуку і праці. Звичайно, є такі, що дуже хочуть, але є і піжонство. Щоб одразу і все, і на продаж.
Тому я, чесно кажучи, і не дуже люблю навчати, але якщо такі і знайдуться, то це будуть незвичайні люди. Мають мене боготворити.
– Мабуть, буде серйозний конкурс, якщо відкриється школа Івана Марчука… Скажіть, чи Ваші картини використані як ілюстрації до збірки віршів Ярослава Павуляка?
Так, мої. О, Славко – то великий поет. Затьмарив усіх. Він другий, щоправда, після Шевченка. Його вірші це щось божественне (читає на пам’ять. – Авт.):
Ти вістила мені: “Подивися у корінь,
Бо дорога твоя без ключів,
Ти вже сам у собі здичавів,
Як весною сполохана повінь”.

Іван Марчук: Людину треба привчити до пошуку і праці. Частина 2 - 13848049І вторила мені: “Ми удвох засумні,
Ми зарадісно злиті в долонях,
Нам колись навесні, як у віщому сні,
Заспівають могили на конях”.

Бач, як сказано! А сама читала вірші Павулюка?
– Так. Але все по-іншому сприймається, коли Ви читаєте їх вголос…
Вірші ще треба вміти читати, бо то є інтим великий.
– Іване Степановичу, щороку в країні з’являється кілька тисяч дипломованих художників. Напередодні професійного свята чи можуть вони отримати від Великого Майстра пораду, як віднайти себе і утвердитися мистецтві?
Насамперед треба бути від природи одержимим. Цю якість виховати неможливо. Щоб одержимість разом із неспокоєм не давала бути лінивцем, допомагала досягати великих вершин.
А якщо хочете досягти чогось у мистецтві, візьміть календарик і повикреслюйте весь червоний колір: усі вихідні і святкові дні, бо для художника того не існує.
Я працюю 365 днів на рік. І так усе життя…

Фото надані  Юрієм Кухарчуком та галереєю “Мистецька збірка”.

Розмову провела Людмила Гаврутенко

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *