ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ З РАДІАЦІЄЮ - chernobil01 1986Весна, коли Україна відзначає 25 років з дня аварії на Чорнобильській атомній станції, позначилася ще однією грандіозною бідою – на АЕС «Фукусіма» у Японії.

Ми чверть століття  живемо з радіацією, котра й досі дається взнаки, але, здається, так і не винесли з тієї трагедії потрібних уроків. Бо чому тоді чорнобильці – люди, які рятували країну від розгнузданого атома, – залишилися не тільки без здоров’я, але й без обіцяної державою грошової допомоги?

 

СЛІД ЯПОНСЬКОЇ РАДІАЦІЇ

У ці дні ранок для багатьох з нас починався приблизно однаково – зі знайомства з останніми новинами: українці, як і люди в інших країнах, відслідковують події в Японії. Я, переглядаючи інформаційні  матеріали, навіть натрапила на лист сина колеги?журналістки, який там  навчається.  Хлопець  пише: попри страшне  лихо,  люди в Японії поводяться спокійно, допомагають одне одному, а хвилі довкола події здіймають у ЗМІ, в тому числі й українських.  Проте не заперечиш, що в Японії 11 березня таки сталося справжнє лихо – землетрус магнітудою 9 балів викликав цунамі заввишки понад 10 метрів, що, в свою чергу, стало причиною низки аварій на атомній електростанції «Фукусіма», розташованій на відстані 250 км від міста. Землетрус відразу ж назвали найсильнішим за всю 140?річну історію спостережень у цій країні.

Вже наступного дня ми дізналися, що японців готують до землетрусів змалку (коли все спокійно, про таке просто не думаєш), а Франція  не вважає, що аварію в Японії варто порівнювати з Чорнобилем. Потім з’явилися повідомлення  про те, що на одному з реакторів вийшло з ладу аварійне  охолодження  і виникла загроза вибуху. Що поліція Міягі прогнозує 10 тисяч загиблих, хоча з часом цей прогноз виявився надто оптимістичним. Що вітер виносить в океан радіоактивні  викиди з території Японії, що сума збитків коливається від 14 до 35 млрд доларів.  У цей час на світових біржах – через землетрус у Японії – почали падати ціни на нафту. Щоправда, на вартості бензину на українських  АЗС це жодним чином не позначилося.

Минали дні, та впоратися з ситуацією на «Фукусімі» не вдавалося, й німецький  експерт висловив припущення, що тамтешню  аварію таки  можна порівняти  з Чорнобилем.  Саме Німеччина, вкотре зваживши всі «за» і «проти» в галузі розвитку атомної енергетики,  оголосила мораторій  на продовження терміну експлуатації своїх атомних електростанцій, одночасно ставши каталізатором нової серії обговорень подальшої долі атомної енергетики у світі. ЇЇ противники наполягали на підвищеній  небезпеці  атомних станцій, прихильники нагадували, що й без того дорога електроенергія, якщо відмовитись від атомних електростанцій, стане ще дорожчою.

А тим часом на 4?му енергоблоці АЕС «Фукусіма?1» спалахнула нова пожежа й вкотре підвищився рівень радіації. Представники МАГАТЕ зазначили, що ця аварія – найсерйозніша з часів Чорнобиля.  Програму з розвитку  ядерної енергетики вирішила припинити  Венесуела. Натомість Польща, попри всі застереження  експертів,  зібралася  будувати  свою першу атомну станцію.  У нас почали прогнозувати,  чим може обернутися катастрофа в Японії, яка переживає нові землетруси, для України. Прогнозована кількість жертв зросла до 18?ти тисяч. Взяти ситуацію під контроль не вдається – і Японія офіційно відмовляється від Чемпіонату світу з фігурного катання. Тим часом європейці  почали готуватися до тестування своїх АЕС, аби  переконатися, чи вистоять вони, якщо стануться потужні  землетруси, повені, авіаційні  удари чи й навіть кібернетичні атаки.

Ще кілька днів – і заговорили  про те, що радіоактивний пил з японської атомної станції досяг Ісландії,  а води Тихого океану перенаситилися радіоактивними  речовинами. Так, вміст радіоактивного йоду?131 у воді, що витікає в океан з аварійної станції, котра, до речі, навряд чи колись повернеться до роботи, у 7,5 млн (!) разів перевищує норму! Йдеться про 300 тис. бекерелів на 1 куб. см води. Ця радіоактивна вода знаходить вихід у зовнішні води через тріщину в колодязі дренажної системи. Чи вдасться зупинити потік, ніхто не знав. Ще за кілька днів його таки зупинили, заливши щілини рідким склом. Одночасно експерти перейнялися проблемою взаємозв’язку катастрофи в Японії, збитки від якої вже оцінювалися в $312 млрд і стану світових енергетичних ринків. Самі японці, намагаючись  мінімізувати  руйнівні наслідки стихії, підраховують   втрати,  котрі,   за  даними Головного поліцейського управління постраждалої країни, уже наближаються до 30 тисяч чоловік.

ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ З РАДІАЦІЄЮ - зал 1эн.блокПОПІЛ ЧОРНОБИЛЯ

Усе це так нагадує квітень 1986?го. Хіба що з єдиною відмінністю: події, котрі відбувалися тоді на Чорнобильській  атомній, були не менш небезпечними й драматичними, проте уряд Радянського Союзу прийняв злочинне рішення не інформувати людей, і багатьох школярів, як, зрештою, й дорослих змусили вийти на першотравневу демонстрацію – під небом, по якому загрозливо сунули незвичайні синьо?фіолетові хмари. Це пізніше  країна заговорила про те, що ніч 26 квітня поділила наше життя на «до» і «після», а саму катастрофу на ЧАЕС класифікували як найтяжче за всю історію  людства техногенне лихо. У спогадах ліквідаторів,  ретельно записаних моїми колегами, можна прочитати:  «В 23 хвилини 4 секунди на другу ночі було закрито стопорні клапани на подачу пари в турбіну, і вона запрацювала на холостому ходу. У цей момент мусив увімкнутися ще один автоматичний захист реактора, проте його завчасно відімкнули.  Тим часом реактор потрапив у такий стан, коли навіть незначний перепад потужності  загрожував у багато разів збільшити вміст пари. Ще через 30 секунд, оцінивши загрозу, начальник зміни 4?го енергоблоку наказав старшому інженерові управління реактором натиснути кнопку аварійного захисту. Стрижні?поглиначі рушили вниз – і застрягли. Оператор устиг знеструмити муфти сервоприводів, щоб стрижні  просто впали в активну зону, однак цього не сталося. А потім пролунало кілька вибухів».

І з цього все почалося: боротьба з невидимим ворогом, смерть Прип’яті, поява Рудого лісу, підвищення рівня багатьох захворювань як серед ліквідаторів, так і серед населення України, пошук коштів на спорудження саркофагу, спочатку першого, тепер – другого… А тоді радіоактивна хмара пройшла не тільки над європейською  частиною Союзу й більшою частиною Європи, але й над сходом Америки. Дуже постраждала Білорусь – на її території осіло до 60% радіоактивних речовин. Із зон забруднення було евакуйовано майже 200 тис. чоловік. Ця хмара, котра несла в собі загрозу багатьох хвороб, накрила не лише сучасну Україну, Білорусь і Росію, поблизу яких розташовувалась АЕС, а й Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом із Корсикою),  Велику Британію та острів Мен.

Проте, як це не прикро, інформація про радіацію прийшла не з СРСР (керівники великого й могутнього до останнього сподівалися приховати від світу те, що сталося в Чорнобилі, навіть жертвуючи життями громадян своєї країни), а зі… Швеції – з Форсмаркської АЕС, що віддалена від місця аварії на 1100 км. Підвищення рівня радіації також зафіксували й у Фінляндії. Після аварії 4?й енергоблок перетворився на відкрите джерело величезної активності.

МЕДИЧНИЙ АСПЕКТ

Намагаючись приборкати мирний атом, котрий враз перетворився на смертельну загрозу, вголос заговорили про наслідки радіаційного викиду для здоров’я українців.  Це й не дивно. Рівень радіації в деяких місцях після аварії був 5.6 Р/с, тобто приблизно 20 000 Р/год. Смертельною вважається доза, яка дорівнює 500 Рентген за 5 годин.  Тобто в деяких місцях незахищені працівники могли отримати смертельну дозу радіації за кілька хвилин. Коли сталась аварія, на станції було два дозиметри – на 1000 Рентген кожний.  Та через аварію  один вийшов  з ладу, а інший виявився… неробочим. Решта дозиметрів  мали ліміт в 0.001 Р/с, тому працівники могли визначити максимальний рівень радіації в 3.6 Р/год. А її справжній рівень у деяких місцях перевищував даний у 5600 разів.

Пізніше почнуть підраховувати тих, хто так чи інакше постраждав від впливу радіації: за однією з експертних оцінок, таких у нашій країні виявиться  3,5 млн, причому 1,5 млн – діти. Чорнобильська катастрофа зробила інвалідами майже 73 тис. громадян України, понад 91 тис. людей довелось змінювати місце проживання – їх відселили з 30?кілометрової зони. Радіоактивна пляма охопила понад 50 тис. кв. км території, проте зараз на реабілітацію  цих земель у бюджеті немає коштів, а чиновники  свою безгосподарність часто?густо списують на світову економічну кризу. «От, – пише на одному з інтернет-ресурсів колишній ліквідатор під ніком Микола Петрович, – якби не розкрадали, а більше дбали про землю, з багатьма проблемами вже давно б упоралися, а так цей чорнобильський слід дістане ще й наших правнуків. Причому і в медичному аспекті  теж – українців і так діймають онкохвороби,  а останнім  часом, кажуть, з радіацією пов’язаний ріст чоловічого безпліддя…».

З колишнім ліквідатором згодні багато людей, причому не лише таких собі середньостатистичних громадян нашої країни, а й медики, котрим щодня доводиться мати справу з людьми, чиє здоров’я постраждало від впливу радіації. Проте 5 років тому з трибуни міжнародної конференції «20 років Чорнобильської катастрофи» прозвучало, що в Україні не виявлено серйозних негативних медичних наслідків для населення, яке зазнало дії радіації. Нічого, окрім обурення, така заява викликати  не могла. Приміром, «Грінпіс» і міжнародна організація «Лікарі проти ядерної війни» стверджують, що в результаті аварії лише серед ліквідаторів померли десятки тисяч чоловік, в Європі зафіксовано 10 тис. випадків вроджених патологій у новонароджених, 10 тис. випадків раку щитовидної залози і очікується  ще 50 тисяч. За даними організації  «Союз «Чорнобиль», з 600 тис. ліквідаторів 10% померло і 165 тис. стали інвалідами.

Наразі – 25 років після тієї страшної події – на обліку в органах праці та соцзахисту населення перебуває понад 2 млн 250 тис. громадян України, які постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС. З них 260 тис. 807 чоловік – учасники ліквідації наслідків аварії. Загалом же потерпілих від Чорнобиля тільки дорослих 1 млн 993 тис. 664 і майже півмільйона дітей. Зрозуміло, усі вони мають проблеми зі здоров’ям і потребують медичної допомоги. «Та нам радять не проводити щорічні медичні огляди, – зазначає генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини АМН України професор Володимир Бебешко, – мовляв, не очевидні їхня рентабельність і користь. Проте ці огляди дозволяють щороку виявляти в середньому понад 2 тис. захворювань на не запущених стадіях».

 

На сьогодні ми маємо

? ріст захворюваності на рак щитовидної залози та лейкемію;

? збільшення частоти онкохвороб як у ліквідаторів, так і в решти населення;

? підвищення рівня загальної смертності, а також смертності  від судинних  патологій.

За даними НЦРМ АМН України

 

ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ З РАДІАЦІЄЮ -НА ОДНОГО ЧОРНОБИЛЬЦЯ – 2 ГРИВНІ

Статистика, як стверджує Володимир Григорович, свідчить, що з 2000 року реєструється невпинне зростання смертності постраждалих. Показники  перевищують загальнонаціональні.  В учасників ліквідації в 3,44 рази зросла частота лейкемії. У жінок?учасників ліквідації вища захворюваність на рак молочної залози. Є низка інших проблем, особливо в районах, що зазнали радіоактивного  забруднення. Якщо взяти, приміром, один із найбільш постраждалих – Народицький  район  Житомирської  області, то, переконує  медик, здорових  дітей зовсім  мало. У більшості – по кілька хвороб. Що ж до позитивних моментів, вони простежуються хіба що у тих, чиї батьки переселилися в район з інших територій. Щоб така тенденція збереглася й закріпилася, родини мусять дотримуватися рекомендованих правил харчування і особистої гігієни.

До речі, серед недуг чорнобильців на перших позиціях – хвороби крові. Та гематологічна служба, зазначає Володимир Бебешко, аби отримати хоч якісь ліки, змушена співпрацювати з фірмами. «Міністерство охорони здоров’я і Академія меднаук України, – продовжує мій співбесідник, – створили проблемну комісію з гематології, яку мені довірили очолити. Мета зрозуміла – з’ясувати реальну ситуацію в цій службі й вибудувати систему надання допомоги постраждалим. Для цього маємо створити регіональні  лабораторії ранньої діагностики  захворювання на лейкемію, анемію та інші хвороби. Дехто спитає, чому в один ряд поставлено анемію. На неї страждає не один мільйон співгромадян.  А це не лише втрата здоров’я, а й величезні матеріальні витрати». Ще драматичніше ситуацію змальовують представники Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». Так, її президент Юрій Андрєєв зазначає, що в минулому й позаминулому роках на чорнобильцях  просто-напросто  економили.

«Ліквідаторів, – бідкається Юрій Борисович, – обсідають хвороби. Більше 100 тис. уже померли. Серед них чи не найбільше тих, хто перебував на проммайданчику ЧАЕС віком до 30 років. Як виявилось, найбільш вразливим був молодий  організм.   Та чорнобильська  програма  недофінансована, тому маємо борги за вже проведене лікування, хірургічні операції, протезування чорнобильців на 1,5 млн грн. Якщо врахувати й ці гроші, на лікування ліквідатора не виходить і двох гривень.  Тим часом посадовці  на це не зважають, бо самі лікуються  за кордоном».

Юрію Андрєєву, який проблеми ліквідаторів знає як свої п’ять пальців, особливо болить, що держава не опікується діяльністю Центру радіаційної  медицини на належному рівні.  Через брак коштів навіть згортаються наукові програми, результатів яких чекають сотні тисяч людей. Так, центр може надавати найсучаснішу допомогу. Проте за умови, що пацієнт придбає всі ліки, витратні матеріали, навіть вату. Далеко не всім це по кишені. Тим більше, що багатьом хворим лікуватись треба щороку, а іноді й двічі на рік. Тож центр маємо, а через брак фінансування його потенціал повністю не використовується.  Ситуація погіршується, бо ліки дорожчають.  Не краща вона і в областях. Скажімо, спеціалісти стверджують, що забезпеченість ліквідаторів препаратами нині гірша, ніж у блокадному Ленінграді.

 

Довідка «ІР»

Чорнобильська АЕС розташована поблизу Прип’яті за 18 км від міста Чорнобиль, за 16 км від білоруського кордону  і за 110 км від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реактори РБМКI1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною потужністю 1000 МВт (теплова потужність 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частину електроенергії України.

 

ЧОРНОБИЛЬСЬКА АРИФМЕТИКА

…Слухаючи цих людей, мимоволі згадую торішній тренінг?семінар з проблем Чорнобиля, котрий для журналістів  провела Міжнародна науково?інформаційна мережа ICRIN. У мене тоді склалося враження, що над нами – людьми, які ось уже чверть століття живуть в особливих умовах, – вирішили просто познущатися. Під Москву з’їхалося чимало людей, в тому числі й закордонних експертів, аби сказати, що у нас давно все в порядку, а головна проблема, з котрою ми ніяк не можемо впоратися, – психологічного  характеру. А чому тоді в нашій країні за ці роки практично подвоїлося чоловіче безпліддя (наші репродуктологи  пов’язують це саме з підвищеним радіаційним фоном), мені так ніхто й не пояснив. Списати його на постчорнобильський синдром навряд чи можна. І це – лише одне з питань, котрі так і залишилися без відповіді.

Чимось схожий на цей захід річної давнини і проведений нещодавно ІА «Українські новини» прес?клуб «Безпека ядерних об’єктів України: від Чорнобиля – до сучасного ядерного комплексу», під час якого основними  спікерами  були представники  ДП НАЕК «Енергоатом». У світлі японських подій йшлося насамперед про те, що всі наші АЕС, окрім хіба що Південноукраїнської, досить міцні й землетруси їм не страшні. А тим більше, що очікувати їх на нашій території не варто. Тож японський  сценарій, підсумував президент «Енергоатома» Юрій Недашківський, нам не загрожує.

Заспокійливий факт, та людей цікавить, як у подальшому – через 25 років – розвиватимуться події довкола Чорнобильської атомної і укриття 4?го ректора.  Тим більше, що саркофаг, збудований за 7 місяців після аварії, розрахований  усього на 30 років:  саме стільки часу безпечної експлуатації відвів цьому важливому для нас об’єкту Держбуд СРСР, фахівці якого свого часу інспектували  «Укриття». Залишилося, як бачимо, не так і багато. Терміни побудови нового безпечного конфаймента, котрий повинен аркою накрити існуючий, постійно переносяться. Ще минулого літа говорили про 2013 рік, зараз високопосадовці  називають іншу дату – вже 2015?ий. І запевнення, що об’єкт «Укриття» був відремонтований, оптимізму чомусь не додають.

«Тож сьогодні, – зазначає колишній гендиректор ЧАЕС Михайло Уманець (1987?1992 рр.), виступ якого під час «круглого столу» більше нагадував глас волаючого в пустелі, – потрібна інша правда: як ми справляємось з ліквідацією  наслідків аварії на ЧАЕС, тому що цей чинник впливатиме на думку громадськості стосовно атомної енергетики. А за 19 років похвалитися цим ми не можемо». Сумніватися в компетентності людини, яка це сказала, не доводиться: 5 років на посаді директора станції щось та значать. «Назву лише кілька цифр, – продовжує Михайло Пантелійович, – успіх ліквідації  наслідків аварії забезпечували проектування й будівництво 4?х об’єктів: нового безпечного  конфаймента  над зруйнованим  4?им  енергоблоком,  сховища відпрацьованого  ядерного палива, заводу з переробки рідких радіоактивних відходів та промислового комплексу, який би займався твердими радіоактивними  відходами. Давайте подивимось, що робилося: перший термін по конфайменту – 1998 р., другий – 2005?ий, третій – 2010?ий, далі – питання. Те ж саме – і з рештою об’єктів». Подібна ситуація, зазначив пан Уманець, бумерангом б’є в тому числі й по міжнародному іміджу нашої країни. А на підтвердження навів цитату з західної преси. «Чорнобильський реактор майже через чверть століття після свого вибуху, – пише канадський журналіст Дарк Саундерс 2 лютого ц.р., – все ще знаходиться у зруйнованому стані, викидає вражаючу кількість радіації й поглинає величезну кількість грошей». І далі: «Хоча первинний  саркофаг, наспіх зведений після аварії, нещодавно був укріплений, він все ще залишається ненадійною конструкцією, котра може впасти, що супроводжуватиметься викидом в атмосферу хмари радіоактивного пилу».

Проте ми й далі чуємо обіцянки:  мовляв, новий конфаймент з’явиться зовсім скоро. Хто не знає, це має бути спеціальна арка вагою 20 тис. тонн завширшки 257 м, заввишки 105 м і завдовжки  150 м, яка мусить простояти як мінімум сотню років. Кошти, потрібні на її будівництво, оцінюються мільйонами євро – тільки оболонка конфаймента, за попередніми підрахунками, «потягне» на 640 мільйонів.

А поки що в 4?му блоці, що в 110 км від столиці України, за різними експертними оцінками знаходиться від 130 до 200 тонн радіоактивних речовин. Тобто, під «Укриттям» – розвалини реактора, «приправлені» майже 200 т ядерного палива. Цьогорічна потреба на всі програми, що стосуються чорнобильських будівництв, як зазначив під час останніх парламентських слухань голова Держагентства з управління зоною відчуження Володимир Холоша, – приблизно $125 млн, та в держбюджеті передбачено вдвоє менше. «Саме хронічне недофінансування, – зазначив посадовець, – не дає можливості виконувати необхідні роботи…». Для завершення чорнобильських проектів, за словами Голови Комітету ВР з питань екологічної політики, природокористування й ліквідації  наслідків чорнобильської катастрофи Анатолія Семиноги, нам потрібно ще й 740 млн євро міжнародної допомоги. А заступник міністра соціальної політики Костянтин Ващенко зазначив, що є ще одна категорія видатків – допомога постраждалим від аварії, на що треба майже 74 млрд грн щорічно, додавши, що закон про допомогу чорнобильцям у повному обсязі виконувався лише в перші 2 роки після його прийняття (у 2011?му на це передбачено всього 7,78 млн гривень). Цифри більш ніж красномовні й коментарів не потребують.

Повертаючись до подій у Японії вже цієї весни, на чверть століття віддаленої від чорнобильської трагедії, хочеться звернути увагу на одну дуже очевидну річ: японці, врахувавши в тому числі й уроки ліквідації аварії на ЧАЕС, намагаючись навести лад на АЕС «Фукусіма», діють не тільки згуртовано, але й максимально злагоджено. Невже Чорнобиль нас так нічому й не навчив? І яка ще трагедія мусить статися, щоб Україна теж зробила відповідні висновки?

ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ З РАДІАЦІЄЮ - японияУКРАЇНЦІ БОЯТЬСЯ…

Будь?яка більш?менш важлива у світовому вимірі подія зазвичай додає роботи сотням служб. Тож поки японці борються з наслідками  цунамі та спровокованих нею проблем, не сидять склавши руки й наші соціологи. В Інституті Горшеніна вирішили з’ясувати, як українці  ставляться до можливих загроз, пов’язаних із нестабільною ситуацією на японській АЕС «Фукусіма».

Як виявилося, громадяни нашої країни, з одного боку, бояться, що вітчизняні атомні станції теж не застраховані від серйозних аварій, а з іншого – думають, що ми можемо постраждати від радіації з «Фукусіми». У цифрах це виглядає так: допускають можливість аварії на українських атомних станціях понад 70% опитаних, причому майже 42% з них відверто бояться цього, а понад 28% – бояться в принципі.  Не зважають на подібну загрозу трохи більше 8% українців, а 13% – її швидше не бояться.

І що б там не говорили фахівці з атомної енергетики, більшість громадян нашої країни (понад 65%) переконані, що атомні електростанції небезпечні з екологічного погляду, безпечними їх вважають усього 11,3%, а 6,7% опитаних не переймаються подібними  проблемами.

З попередніми тісно пов’язані відповіді на запитання, що стосуються енергетичної політики нашої країни: більшість учасників опитування переконані, що Україна повинна займатися активною розробкою альтернативних джерел енергії (38,7%), а також власних джерел нафти й газу (28,8%). При цьому не забувати про вугільну промисловість (17,4%) і гідроенергетику (13,6%). Майже п’ята частина респондентів зі своєю позицією не визначилися, а ось будівництво на теренах України нових АЕС підтримують усього 5,2% її громадян.

Що ж до останніх подій у Японії, то вони не залишили байдужими практично нікого. При цьому більша половина учасників опитування (54,9%) вважають, що аварія на «Фукусімі» може негативно вплинути на їхнє чи здоров’я їх близьких, друзів, знайомих. І хоча на офіційному рівні запевняють, що до цього не дійде, понад 32% опитаних  дуже бояться японської радіації, а майже 23% – побоюються, що вона таки може нас дістати, тоді як трохи більше п’ятої частини опитаних (23,2%) переконані, що все буде гаразд.

Лариса ЧАЙКА

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *