Одноразові предмети почали з’являтись сто років тому. З того часу еволюція одноразовості рушила рекордними темпами. Сьогодні важко уявити собі людину, в кишені або сумці якої не було б чогось одноразового. А навіть якщо такий дивак і знайдеться, прослідкуйте за ним – він обов’язково поп’є чаю. Звичайно, з одноразовим пакетиком… У Нью-Йорку, в 1907 році продавець чаю на ім’я Салліван забажав зекономити на металевих баночках із зразками, які він розсилав замовникам. Він почав запаковувати невеличкі порції чаю у маленькі пакетики з шовку: так почалася  ера одноразових речей. Власне, заварювати  напій за допомогою пакетика здогадався клієнт Саллівана – власник нью-йоркського ресторану. Таким чином, він виправдав одну з невеличких примх американців:  вони, як відомо, готові викласти кілька зайвих центів за кілька зекономлених хвилин. Повз цю знахідку  не зміг пройти знаменитий  чайний мільйонер Томас Ліптон, який у 1920 році розпочав виробництво чаю у пакетиках. Із 1929 року такий чай почали експортувати до Європи. Пізніше тканину замінили спеціальним папером, що не розкисав у воді, а пакетик  неодноразово  трансформувався. Сьогодні є однокамерні, двокамерні, пакетики-пірамідки, круглі, із ниткою, з маркою та без них. У виробництві використовують особливий фільтр-папір, що не пропускає  дрібні чаїнки.  З приводу цього чайного сміття споживачі кажуть, що у пакетики насипають «відходи». На ці закиди виробники відповідають, що навпаки:  начебто в пакетиках є можливість утримати і використати найякісніший чайний пил, який у суворих умовах чайника заварити начебто не вдається. Чесно кажучи, непереконливо. ПЛАСТИКОВИЙ, БЕЗ ГРАНЕЙ Наступним світовим хітом ери споживання  став пластиковий стаканчик.  Історія його створення вкрай цікава.  У 1908 році американський  доктор Девідсон надрукував у пресі результати свого дослідження.  Мова йшла про рівень смертності серед школярів через використання негігієнічних «громадських»  металевих  чашок. Повідомлення  Девідсона  викликало неабияку стурбованість у громадськості, кращі представники якої почали шукати альтернативу кружкам загального використання. Вихід знайшов канзаський  студент юридичного  факультету Хью Мур, який запропонував «безпечну чашку» (safe cup) у вигляді складеного конусом листа картону.  Із своїм винаходом Мур звернувся до чиказького підприємця Луеллєна, який миттєво зметикував перспективність знахідки. І не тільки: саме Луеллєн додав до конуса дно, зробивши його схожим на справжню  чашку. У  1910 році Мур  і  Луеллєн  заснували «Компанію індивідуальної чашки для пиття». Тоді ж партнери вигадали автомат із продажу картонних чашок: ці пристрої незабаром з’явились на залізничних вокзалах й в інших публічних місцях. До 1960-го року щорічно в одній тільки Америці паперових чашок продавалося на 50 мільйонів доларів! Стосовно сьогоднішніх обсягів застосування нинішніх  – пластикових – одноразових  стаканів, навряд чи хтось візьметься порахувати їхню кількість.  Але можна із впевненістю говорити про те, що еволюція одноразової чашки не закінчена. Наприклад, нещодавно в Росії був запатентований ще один унікальний  одноразовий винахід – стакан, в якому вже знаходяться необхідні для заварювання інгредієнти.  Тобто відтепер навіть немає необхідності  вовтузитись із пакетиками кави або чаю: все є у стаканчику, «тільки додай води». А у нижній частині стаканчика, у спеціальному додатковому відсіку, можна знайти цукор, серветку і печиво. Як казав Глєб Жеглов, повний  набір «для кобелирующих личностей».   З 1995 року кількість одноразових товарів подвоїлась. В 1998 році, наприклад, з’явилось 28 одноразових пристроїв для прибирання і чищення. А за 2001 рік було представлено 110 нових одноразових товарів. ЯК ВИНЕСТИ СМІТТЯ ІЗ ХАТИ Як і  більшість  одноразових  речей,  мішок для сміття було винайдено  в Америці. Щоправда, авторство цього непересічного винаходу належить людині з явно українським корінням,  адже звали його Гаррі Василюк.  За професією  творець сміттєвого  пакету був винахідником  та інженером, тобто мав авторитет як людина кмітлива і розумна. Тому саме до нього у 1950 році звернувся муніципалітет міста із проханням щось вигадати, аби побутові відходи не розсипалися на вулиці під час їхнього завантаження до сміттєзбиральних машин. Василюк певний час розмірковував над перспективою створення чогось подібного на гігантський  пилосос, але на щастя так і не встиг його сконструювати.  Хтось із його домашніх якось вигукнув: «Мені потрібна  сумка для сміття!».  Тут Василюк   і зрозумів, що для «операцій» із сміттям слід використовувати одноразові мішки. Він запропонував робити їх із поліетилену. Першим пластикові мішки для сміття почав використовувати шпиталь міста Вінніпега.  А широковживаними  для населення мішки стали лише через 10 років – у 1960-му.  Сьогодні найважливішою проблемою, яку потрібно буде вирішувати людству, є утилізація сміття із мішків (самих мішків у тому числі). ВЛАСНІ НАЗИВНІ Це  історія про людину,  яка подарувала радість  материнства мільйонам жінок. Ні, не в цьому сенсі. Материнство здійснювалось і без нього. Тільки радості від цього материнства було трохи менше. 35 років працював у компанії Procter & Gamble на посаді провідного хіміка-технолога містер Міллз. І треба було тому статись – життя, що складається  не тільки з одної роботи, зробило Міллза дідусем. Двічі. Можна собі уявити, які інженерні  думки роїлися в голові не обділеного фантазією хіміка, якому приходиться багаторазово прибирати після власних онуків брудні пелюшки, прати їх та сушити. Так його й осінило: прати не потрібно. Викинути і забути! Перші моделі кустарно виготовлених памперсів Міллз з відчуттям  глибокого   задоволення  випробував  на власних онуках (він взагалі  всі інновації згаданої  компанії звик випробовувати на членах  своєї сім’ї). Його родина прекрасно  пам’ятала часи, коли всі нормальні американці чистили зуби порошком, а вони робили це рідкою зубною пастою,  яку вигадав Міллз… Однак американські батьки відреагували  на перші «памперси» вкрай негативно,  й ідея мало не загинула. Воно й зрозуміло: одноразові підгузки намагались використати  влітку в місті Даллас, коли стовпчик термометра не опускався нижче позначки  +30°С. Малюки, звісно, такого гумору не зрозуміли і відреагували масовим галасом внаслідок утворених опрілостей. На щастя, руки розробників  не опустились. Березень 1959 року позначився першим масовим використанням одноразових памперсів. Сучасний ринок цього, без перебільшення, великого винаходу оцінюється, за різними даними, від 4,5 млрд до 10 млрд доларів. «БІКНЕМО», ДРУЗІ! До речі, більшість винахідників  одноразових речей так і залишились «одноразовими» винахідниками.  Виключенням, можливо, лише легендарний мс’є Бік. «Ідеально було би викидати стару річ в одному місці й купувати нову в іншому. Потрібно просто зробити їх дуже дешевими». Бік геніально  вгадав резерв низької собівартості  в одноразовості виробу. Не потрібно надійних матеріалів і світлого антикварного майбутнього. Потрібна лише функціональність. За своєю сміливістю  перша ідея Біка була на межі божевілля: продавати ручку в 30 разів дешевше «вічного  пера»! Серед тих, хто відмовив винахіднику, була і американська Waterman. Її власники і гадки не мали, що якийсь не сповна розуму виробник  пластмасових ручок в один прекрасний день просто візьме і купить їхню компанію.  В   1953 році  з’явилась  перша одноразова   ручка BІС. Конкуренти  сміялись, але недовго. Вже за два роки щоденно продавалось  250 000 штук. В  1957 році Біку вдалось  купити за $300 000 англійську компанію Biro-Swan, власником якої був угорський підприємець Ласло Біро, винахідник  кулькових ручок. А в 1958 році Бік придбав Waterman. Вивчення ринку запальничок виявило, що саме ці предмети люди гублять частіше за все. Й слоган «Клацни BIC», що з’явився в 1973 році, завойовув світ. Згодом дійшла черга до одноразових бритв. Спеціалісти фірми Gilette категорично виступали проти одноразового товару. Але після того, як у 1975 році на ринок потрапила перша партія  одноразових  бритв  BIC, конструктори   із Gilette зрозуміли свою приреченість…  Сьогодні щоденно у всьому світі продається 4 млн запальничок, 11 мільйонів бритв і 20 мільйонів ручок. Росіяни запатентували одноразові… наручники.  Але не з метою «гігієнічності» процесу  затримання  злочинців, а заради… гуманності та комфортності процедури. Справа в тому, що пластикові наручники,  які існували  й до цього часу, були не такі зручні у використанні. Адже під час їх знімання за допомогою  спеціальних кусачок дуже часто наносились тілесні пошкодження затриманому. До того ж попередні пластикові примусові браслети не забезпечували надійної фіксації, тому що руки потрібно  було скласти разом. Новітня конструкція, як стверджують автори,  позбавлена цих недоліків, тому може стати  незамінною під час масових безпорядків при раптових  арештах, транспортуванні затриманих. Винахідникам залишилось тільки дочекатися держзамовлення – тоді безбідне життя їм забезпечене. А для тих, задля кого вони напружували мозок, перебування  під вартою стане якщо не трохи приємнішим, то, принаймні, дещо комфортнішим. «Із останнього»: В Японії з’явилась чергова новинка із серії «Шокуюча Азія» – одноразовий біотуалет. Рекламний слоган кампанії «Не відмовляй собі у більшому!»… Українець Володимир Макаров і росіянин Владислав Кропачов знову винайшли одноразовий шприц. Наразі, якщо розробка отримає поширення, не буде нічого простішого, ніж зробити самому собі ін’єкцію. Просто, як кнопку натиснути. Саме шприц-кнопка пропонує універсальне рішення, яке дозволяє пацієнтам робити ін’єкції самостійно, безпечно і без спеціальної підготовки. Зовнішній вигляд шприца-кнопки абсолютно нагадує дитячу  соску, тому згодиться і в дитячій медицині.

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу