Тетяна Єпіхіна – переможець змагання, учителька російської мови і літератури Запорізького багатопрофільного ліцею «Перспектива». «Хочеш бути сучасним учителем? Будь ним!» – педагогічне кредо Тетяни Володимирівни. За її словами, запорукою перемоги стали не лише професійний досвід, віра у себе та неабияка впевненість у тому, що саме новітні технології стимулюють бажання учнів опановувати нові знання. Тетяна Володимирівна прищеплює любов до мови 480 учням ліцею. А десятикласників, у яких вона є класним керівником, називає «мої діти».  – Тетяно Володимирівно, вчителювання привело Вас у Запоріжжя. Розкажіть про свій життєвий шлях. – Усе досить просто. Родом я із Світловодська Кіровоградської області. В 1996 році закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна – одну з найбільш ґрунтовних шкіл російської мови. Пам’ятаю, що в ті часи знайти місце вчителя російської мови було з галузі фантастики: після розпаду Радянського Союзу розпочалася суцільна українізація. Я «хворіла» лише одним: дуже хотіла викладати саме російську мову. Запоріжжя завжди було своєрідним острівцем російськомовних українських шкіл. І коли мені запропонували сюди приїхати – одразу погодилася. Розпочиналося все складно: робота у другу зміну, звичайна загальноосвітня школа, низька зар­плата, гуртожиток для вчителів. Завжди порівнювала себе з учителькою – героїнею фільму «Весна на Зарічній вулиці», яка з часом подолала всі труднощі. Сьогодні я працюю в елітному навчальному закладі, де створено чудові умови для роботи. Мета – здобути перемогу До речі, вибір міста, яке приймало учасників конкурсу «Вчитель року», був також невипадковим. Запоріжжя не лише має статус російськомовного регіону – тут багато російськомовних шкіл, де всі учасники проводили відкриті уроки та майстер-класи. – Які завдання Ви ставили для себе під час конкурсу? – Девіз «брати участь лише заради участі» – це не про мене. Я вважаю свою роботу цікавою. Вмію навчати дітей і саме тому я маю це робити. У мене була мета – здобути перемогу. І я знала, що маю увійти до п’ятірки лідерів у номінації. Все робила якнайкраще: ретельно готувалася, наполегливо відпрацьовувала майстер-клас. Дуже приємним стало оголошення результатів. Раптом – я виборола перше місце. Це було щось неймовірне! Учасники конкурсу мали підготуватися до уроку лише за один день. Хоча уроки відбувалися протягом трьох днів, кожна група конкурсантів отримувала свої теми і можливість познайомитися з учнями лише за добу. – Про Вас дізналася вся Україна. Протягом наступного року Ви братимете участь у Школі педагогічної майстерності. Що стане основним під час майстер-класів? – Поділюся насамперед умінням використовувати електронний контент та інтерактивну дошку. Я хочу показати, що цього не треба боятися. Сьогодні чомусь до інтерактивної дошки ставляться досить обережно. До речі, перше запитання, яке мені поставили під час захисту майстер-класу, було: «А у вас діти пишуть у зошитах?» – «А хто ж скасував зошити? Звичайно ж, пишуть». Інтерактивна дошка дає додаткову можливість працювати набагато швидше та ефективніше, ніж зі звичайною. Поки навіть домашнє завдання крейдою напишеш на звичайній дошці – це забере багато часу. А інтерактивні слайди сприяють засвоєнню нового матеріалу. Я вдячна за можливість спілкування з колегами. Готова навчити учителів використовувати інтерактивну дошку. Сама також готова вчитися далі. – Нещодавно було проведено моніторингове дослідження про статус і роль учителя у суспільстві. На Вашу думку, яким він є? Адже це не лише матеріальна складова. – Я не поділяю думку тих учителів, які нарікають на маленьку зарплату. В будь-якій справі ми маємо любити те, що робимо. І лише тоді виявлятиметься зацікавленість. А ще в кожної людини має бути повага до себе: маємо бути професіоналами – насамперед. Безумовно, роль педагога в суспільстві може підвищити саме якість навчального процесу. Без скарг Постійно чую скарги, навіть від колег, що з сучасними дітьми нелегко, їх важко навчати. Та ж сьогодні вже не можна, як 50 років тому, йти на урок з книжкою і указкою. Вчителі мають ставати сучасними. Хочеш бути сучасним учителем? Будь ним! Сьогоднішній педагог має опановувати нові технології, подобатися дітям, йти в ногу з часом. Учитель має щодня дивувати учнів, і учням подобатиметься його предмет. Щодо його статусу й ролі. Під час усіх етапів конкурсу – обласного, всеукраїнського – один з каналів місцевого телебачення робив репортажі про перебіг змагань. Чесно кажучи, мені було дуже прикро, що сюжети про конкурс були чи не останніми у випуску новин. Показово, що, врешті-решт, на якійсь десятій позиції у новинах звучала фраза: «З метою підвищення ролі учителя в суспільстві відбувся конкурс…». – Згідно з новим державним стандартом навчальних програм українські школярі з п’ятого класу розпочнуть вивчення другої іноземної мови. Як ставитеся до того, що діти обиратимуть російську? – Правду кажучи, я і сама працюю з дітьми, які приходять навчатися до нашого ліцею з українських шкіл, в яких російську мову викладали факультативно. Шкода, що часто такі діти не мають навичок грамотного письма й мовлення жодною мовою. Коли підбивали підсумки фінального етапу конкурсу, в одному з виступів прозвучали мудрі слова. Зокрема, було сказано, що Україні дуже пощастило: всі ми вже багато років живемо в умовах білінгвізму. Раніше у дворянських сім’ях пишалися тим, що дітей виховували одразу в кількох культурах, діти знали кілька мов. Чому ми нині не можемо цим користатися як величезним плюсом? Наприклад, під час конкурсного уроку, розбираючи та пояснюючи знаки пунктуації речення з повісті Івана Тургенєва «Ася», я запропонувала дітям подивитися на інтерактивну дошку – це саме речення, але в перекладі українською мовою: «Скажіть, будь ласка, що змінилося з точки зору пунктуації?» – «Нічого, знаки ті самі». Цим я хочу сказати: якщо людина грамотно пише російською, вона так само грамотно писатиме й українською. Це дві споріднені мови. – Чи змінюється російська мова і чи цікаво школярам її вивчати? – Звичайно, змінюється. Я починала працювати, коли підручники, скажу чесно, були просто жахливі. В десятому – одинадцятому класах, аби розкривати сучасні теми, особливо щодо молодіжного сленгу та мови інтернету, доводилося майже все готувати самостійно. З інтернет-форуму – на урок Сьогодні хочу подякувати тим людям, які вкладають гроші у підручники. Останні два роки я працюю за підручником авторського колективу Олександра Рудякова (який, до речі, цьогоріч очолював журі конкурсу «Вчитель року» в номінації «Російська мова»), Тетяни Фролової та Олени Бикової. Він – унікальний – повністю відповідає програмі, а також містить тексти сучасних авторів: Тетяни Толстої, Євгена Гришковця, різноманітних інтернет-форумів. Хочу сказати, що я все одно додаю власний матеріал. Але це справді той базовий підручник, за яким діти із задоволенням навчаються. – Розкажіть про Вашу програму «Диво-казка». В чому її унікальність? – Основою мого електрон­ного контенту стала програма тестів для п’ятикласників «Диво-казка». Допомагаючи синові, який тоді навчався в ліцеї за профілем «інформатика» і писав роботу в МАН, я вигадала ідею «казки». Відповідаючи на запитання тестів, учні мають збирати камінчики до скриньки, стежити за різноманітними сюжетами казок. Винагородою за правильні відповіді та уважність є гарна оцінка. Пам’ятаю, подарувала ці диски своїм учням-п’ятикласникам і попросила залишити свої відгуки. Вони із задоволенням закидали мене новими ідеями. І це був лише початок. Словом, у нас склався творчий тандем і у співавторстві з сином було створено тестову програму. Він виборов друге місце на обласній сесії МАН, а я отримала електронну програму. Сьогодні мій син – студент, навчається в НТУУ «КПІ» на факультеті «Інформаційні технології». І я можу впевнено сказати, що наша програма «Диво-казка» стала початком не лише моїх педагогічних пошуків, а і його вибору спеціальності та життєвого шляху. А тепер уже підросли мої діти – я класний керівник 10 класу. Учнів маю унікальних. Вони навчаються на різних профілях: хіміко-біологічному та економічному. Мені дуже приємно і навіть дещо несподівано було читати їхні відгуки на сайті конкурсу. Іноді – і це правда – до сліз. Мені здається, що більшої похвали не може й бути. Адже коли діти та їхні батьки пишуть слова вдячності, розумієш, що в житті ти зробив правильний вибір. Отже, ти на своєму місці. Дякую і родині, і колективу, й адміністрації ліцею: в мене є умови для нормальної роботи та можливості реалізовувати свої ідеї. Дарина Матат, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу