Нещодавно антропологи, генетики, філософи, кримінальні експерти та інші поважні вчені з’ясували, що наші стародавні пращури — дещо кволі, але дуже спритні кроманьйонці до ноги винищили з якихось причин кремезних, але неповоротких неандертальців, а згодом запанували на теренах нинішньої Європи, та й по всьому світові. Відтак поворотні віхи у відомій нам історії людства завжди були далекими від гуманістичних ідеалів. Практично будь-яка цивілізація і прадавнього, і античного, і середньовічного світів зводилася на руїнах жорстоко і свідомо знищеної попередньої культури. Показово і вельми цікаво, що завойовники часто були значно менше інтелектуально розвинені, ніж їхні жертви. Тому орди загарбників без найменшого сумління стирали на порох здобуті міста «просунутих» сусідів з усіма палацами, монументами, цвинтарями і святилищами. Затверджуючи нові релігії, новоявлені пророки з ненавистю руйнували сакральні споруди, створені «невірними». Впевнені у своїй зверхності, очільники могутніх держав, «носії світла істини», вогнем і мечем наставляли на єдино правильний шлях несвідомих варварів. Згадаймо про драматичну долю Карфагену, що став хрестоматійним уособленням жертви справжньої першої світової війни до нашої ери. (До речі, якщо слова «світова війна» означає, що у збройний конфлікт втягнено десятки держав із кількох континентів, то до таких глобальних війн треба було б віднести і завоювання Олександра Македонського, Чингізхана, а також хрестові походи європейців на Близький Схід — в Азію і Північну Африку). Чимало державних устроїв було зруйновано і через самозакоханість і дивну упевненість очільників країн у вічності свого правління й у безкарності їхніх вчинків. Ось, скажімо, у Франції наприкінці ХVІІІ століття повстанці проти абсолютизму відрубали голови королю і королеві, під ніж гільйотини потрапило й багато інших аристократів, які наївно вважали себе недоторканими і непідсудними. Нічого, на жаль, не змінилося і в новітні часи. У багатьох країнах тліють конфлікти, породжені гнівом злидарів на володарів неправедного багатства і очільників несправедливо загарбаної влади, безвихідним відчаєм пригнічених і пихатою зневагою правлячих еліт до потреб власного народу. Періодично ті одвіку тліючі конфлікти зовсім неочікувано для ситої влади вибухають соціальними заворушеннями. Першими жертвами, звичайно, стають люди. Але вони гинуть на фоні грандіозних рукотворних декорацій, які палають і навіки зникають разом із нерозумними нащадками своїх творців. Початок ХХІ століття від Різдва не став винятком. ВТРАТИ СТОЛІТТЯ   ЄГИПЕТ Під час масових заворушень проти влади в Каїрі та інших містах, що спалахнули на початку 2011 року, мародери пограбували музеї і сховища артефактів Давнього Єгипту. Досі достеменно невідомо про справжні масштаби втрат. Зокрема, розграбовано сховище безцінних археологічних знахідок, розташоване на місці стародавньої єгипетської столиці Мемфіса. Тільки там зберігалися десятки тисяч артефактів. Грабіжники проникли до сховищ у Саккарі поблизу Каїра та Ель Кантара на Синайському півострові, увірвалися до Олександрійського і Коптського музеїв. «Моє серце розбите, а кров кипить! — бідкається відомий археолог Захі Хавас, керівник Вищої ради з питань старожитностей Єгипту. — Усе, чим я займався багато років поспіль, було знищено в один день». Постраждав також всесвітньовідомий Єгипетський музей у Каїрі. Повідомляється, що зловмисники розгромили 13 вітрин з унікальними експонатами. Пошкоджено кілька речей з гробниці Тутанхамона – дерев’яні позолочені скульптури фараона. У пошуках коштовностей бандити розтрощили кілька мумій. Грабіжники намагалися вкрасти частини ще одного відомого артефакту — постатей воїнів з гробниці Месехті, вирізаних з дерева 4 тисячі років тому. Потрощені уламки залишилися на підлозі біля розбитої вітрини — мародери кинули їх, зрозумівши, що фігурки не золоті. Понівечені експонати потребують тривалої і дорогої реставрації. Між тим єгипетські протестувальники стали на захист музеїв і пам’яток від грабіжників. Каїрський музей розташовано неподалік від площі Тахрір, що була центром антипрезидентських демонстрацій. Коли стало відомо про пограбування, тисячі демонстрантів оточили музей. Розгнівані люди затримали кількох крадіїв і відібрали у них дещо з награбованого. Революційні громадяни також організували охорону Долини царів у Луксорі, музеїв у провінційних містах. Пізніше до протестувальників приєдналася армія, яка взяла музеї під охорону. У перші ж дні по гарячих слідах було знайдено кількасот вкрадених артефактів. Але доля багатьох тисяч, а можливо — й десятків тисяч експонатів залишається невідомою. Захі Хавас і його колеги з наукового співтовариства усього світу звернулися до колекціонерів із закликом не купувати вкрадені артефакти і повідомляти про такі пропозиції на ринку старожитностей у поліцію. Проте, тисячолітній Єгипет не раз переживав подібні заворушення, під час яких руйнувалися міста і грабувалися храми і могили. Про це йдеться ще у прадавніх папірусних рукописах. До речі, про рукописи. У 47 році до н.е. легіонери Юлія Цезаря спалили знамениту Олександрійську бібліотеку, а через кілька століть її остаточно знищили християнські проповідники. Згодом, коли Єгипет завоювали араби-мусульмани, вони здерли з пірамід поліровані кам’яні плити. Ними мостили вулиці новозбудованого Каїру, укріплювали захисні мури, оздоблювали мечеті та палаци. Тоді ж було розрито і пограбовано чимало давніх поховань. У пошуках скарбів фараонів халіф Аль-Мамун навіть звелів продовбати хід у піраміду Хеопса. Мусульманські мулли понівечили обличчя грандіозного Сфінкса поблизу пірамід, а коли Єгипет захопили турки, артилерісти-мамлюки вправлялися у стрільбі з гармат по монументу. Ще в ХІХ столітті базари Каїра були переповнені стародавніми артефактами, награбованими місцевими феллахами в давньоєгипетських похованнях. У цьому «мартиролозі» знищених пам’яток Давнього Єгипту згадаємо й про Асуанську ГЕС, збудовану на початку 60-х років минулого століття. Колосальна гребля Асуанської гідроелектростанції утворила величезне водосховище, яке простягається на 500 кілометрів. Воно вважається найбільшою у світі рукотворною водоймою. Однак, задля індустріальних і аграрних вигод, що з’явилися завдяки пуску турбін могутньої електростанції, було принесено в жертву цілу країну – стародавню Нубію. Хвилі озера, що носить ім’я президента Гамаля Абдель Насера, навіки вкрили чимало безцінних споруд. Тогочасне керівництво Єгипту вирішило заради майбутнього поступитися минулим. У Єгипта не було коштів для збереження тисячолітніх пам’яток доби фараонів. Нарешті, коли будівництво греблі вже розпочалося, уряд Єгипту звернувся по допомогу до міжнародної спільноти. Понад 80 держав світу вирішили взяти участь у роботах по врятуванню приречених старожитностей. Десятки археологічних експедицій вирушили в долину Ніла. Дослідники працювали в екстремальному режимі – адже рівень водойми вже почав підніматися. Під час поспішних розкопок вчені зробили чимало відкриттів. Було знайдено невідомі храми, залишки фортець і поселень, занесені пісками скульптури і барельєфи, які збагатили скарбницю світової культури. АФГАНІСТАН Десять років тому світ облетіла звістка про неймовірний акт вандалізму, вчинений в Афганістані. Наприкінці лютого 2001 року релігійні екстремісти з руху «Талібан» підірвали дві величезні статуї Будди, створені півтори тисячі років тому в долині Баміан, якою колись проходив Великий шовковий шлях. Одна з них, вирубана у скелі, вважалася найбільшим у світі монументом Будди і сягала 55 метри заввишки. Друга була трохи нижчою — до 38 метрів. За стародавніми переказами, навіть Чингісхан не чіпав святині чужого народу, коли його війська завоювали цей край. Таліби спочатку заклали у статуї вибухівку, але більша частина міцного скельного моноліту встояла. Тоді обидвох Будд розстріляли фугасами з важкої артилерії. Показовий розстріл «богопротивних поганських ідолів» здійснили бойовики польового командира Дадулли, який уславився нелюдською жорстокістю. На той час фактичним главою Афганістану став засновник руху «Талібан» мулла Мохаммад Омар. Він був фанатично налаштований супроти поклоніння ідолам, що суворо засуджується у «Корані». Очоливши країну, мулла наказав знищити всі скульптури на території Афганістану. Тож статуї Будди стали лише найрезонанснішою втратою. За недовгий час свого правління таліби встигли зруйнувати безліч безцінних пам’яток історії і культури доісламських цивілізацій, застосовуючи вибухівку, танки і навіть ракети. Зникли унікальні статуї і «поганські зображення» з Національного музею Афганістану та інших зібрань старожитностей. Деякі скульптури, що зображували тварин і птахів, таліби «помилували», але натомість відпиляли їм голови. На захист історичних пам’яток стародавніх цивілізацій виступила міжнародна організація ЮНЕСКО. Відтак мулла Омар звинуватив світову спільноту у втручанні у внутрішні справи країни. За його словами, монументи не є «нашою вірою, а демонструють лише дещицю історії Афганістану». Дуже показове і щире здивування пана Омара таким широким розголосом: «Ми ж бо розбиваємо просто каміння», — був упевнений мулла. Восени того самого року режим талібів було повалено в результаті військової операції НАТО. Мохаммад Омар утік до Пакистану і досі переховується десь у тамтешніх горах. Його оголошено у міжнародний розшук як терориста. А польовий командир мулла Дадулла вбитий у перестрілці 2007 року. З нагоди десятої річниці трагічної руйнації гігантських статуй у штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі було організовано форум експертів з реставрації. Згадуючи втрачені статуї Будди, Генеральний директор ЮНЕСКО пані Ірина Бокова уже вкотре закликала міжнародну спільноту до захисту культурного надбання людства від пошкоджень, знищення і крадіжок. «Десять років тому ми безсило спостерігали за знищенням статуй Будди у Бамані. Відтоді ми були свідками й інших випадків, коли культурне надбання ставало жертвою конфліктів, політичної нестабільності або вульгарного привласнення», – з гіркотою визнала вона. Між тим міжнародна група дослідників заявила, що як мінімум одну зі статуй можна відновити. Про це повідомив професор Мюнхенського технічного університету Ервін Еммерлінг, який очолює дослідницьку групу. Німецький вчений вважає, що відновлення меншої за розмірами статуї в принципі можливе, але пов’язане як з політичними, так і з практичними складнощами. За словами професора, для цих робіт необхідно спорудити в Баміанській долині невелике промислове підприємство. Як альтернативу Еммерлінг запропонував перевезти приблизно 1400 кам’яних уламків статуї (деякі вагою до двох тонн) до Німеччини. Причому, за словами вченого, рішення необхідно прийняти негайно, оскільки піщаник, з якого були вирізані статуї, дуже крихкий, і уламки, незважаючи на всі зусилля щодо їх консервації, швидко втрачають форму, придатну для відновлення монументу. Що стосується другої статуї, експерт зазначив, що вона виступала в рельєфі скелі, з якої була вирізана, і тому дуже постраждала від вибухів. Вчений має сумнів щодо можливості її відновлення. Проте ЮНЕСКО не підтримує ідею відновлення Баміанських статуй за браком коштів. Тож експерти пропонують інші можливості їх віртуального відтворення. Зокрема, японський художник Хіро Ямагата висунув ідею створення лазерної проекції, що відтворить статуї подібно до голограми. Одним із результатів роботи європейських і японських учених у Баміані стало створення комп’ютерної тривимірної моделі Будд в їх первинному вигляді. Дослідники, зокрема, встановили, що після спорудження статуї були яскраво розфарбовані, і пізніше кольори кілька разів поновлювалися. Великий Будда був у помаранчевих шатах. Менший — у білосніжних. Крім того, методом мас-спектрального аналізу уточнено час створення статуй. Спочатку було зведено меншу — між 544 і 595 роками, а згодом велику — між 591 і 644 роками нової ери. ЮНЕСКО також втілює ще декілька проектів, спрямованих на збереження історичної спадщини в Афганістані. Зокрема, культурний ландшафт і археологічні об’єкти долини Баміан, численні буддійські монастирі та кілька середньовічних ісламських фортець були занесені до переліку Всесвітнього надбання ЮНЕСКО, а також до списку об’єктів, що є під загрозою зникнення. В ході широко розгорнутих досліджень у печерах на схилах долини Баміан було виявлено найдавніші у світі наскельні фрески, написані олійними фарбами. Японські, європейські та американські вчені, що складають міжнародну археологічну експедицію, датували знахідку приблизно 650 роком н. е. Ці стародавні фрески зображують сотні Будд у помаранчевому вбранні, які сидять у позі лотоса. На інших намальовані мавпи, люди, міфологічні істоти. Деякі з картин виконані у надзвичайно складній техніці, що може бути співставлена з італійськими фресками епохи Відродження. Тож Будда явно не бажає полишати долину Баміан. Нещодавно під насипом з піску і каміння віднайдено 19-метрову статую Будди, створену близько ІІІ століття н.е. Очевидно, монахи навмисно засипали монумент, щоб зберегти його від знищення мусульманами. Ця знахідка дала нові надії групі французьких археологів, які шукають в долині Баміан справжнього колоса — 300-метрову статую лежачого Будди. Про неї згадується в одному з китайських літописів VII століття. Археологи сподіваються, що і вона колись була засипана монахами для убезпечення від руйнації. УКРАЇНА На теренах України мир триває, дякувати Богові, з часів завершення Другої світової війни. Однак від того наша країна не стала щасливим винятком серед держав, що безповоротно втрачають культурні цінності, історичні споруди і старожитності. З огляду на відсутність військових дій українські пам’ятки руйнуються мирно, тихо, без зайвого галасу. Із музейних сховищ тишком-нишком зникають рукописи, стародруки, колекції монет, картини, старовинна зброя та інші експонати. «Чорні археологи» (тобто мародери) безкарно викопують артефакти з поселень трипільської культури або ж із руїн античної Ольвії. Новітні забудови постають на місці безжально знесених столітніх будинків та й цілих кварталів, які ще недавно визначали неповторні обриси Києва, Львова, Чернігова, Полтави, Одеси та багатьох інших історичних міст України. З цього приводу періодично звучать гострі заяви захисників історичної спадщини, виникають скандальні медійні публікації.  Але хвиля гніву, як правило, не має розвитку і швидко загасає — бо ж суворо покарати злодіїв українська влада не поспішає. Степові піраміди В Україні є не дуже відомі широкому загалу жертви тихої руйнації національної пам’яті. Це — стародавні могильні кургани, поховання наших пращурів, що тисячоліттями вискочать далеко від людського галасу. Різні племена і народи, які колись жили тут, де живемо ми з вами — від Донбасу до Прикарпаття, в Криму і на Сіверщині насипали високі могили над похованнями своїх героїв. Цей ритуал жив тисячоліттями аж до часів Київської Русі. А деякі джерела свідчать, що й у гетьманську добу над могилами полеглих насипали кургани із землі, принесеної у шапках. Нерідко козаки ховали померлих у шанованих старих курганах. Наприклад, на Київщині, у Переяслав-Хмельницькому районі поблизу села Тарасівка є могила, яку навколишні мешканці називають «Два товариши», а за кілька кілометрів — група курганів «Три брати» (вони, до речі, згадуються у творах Тараса Шевченка). Краєзнавці впевнені, що ці назви походять з гетьманських часів, бо козаки саме так зверталися один до одного — «товаришу мій», а до найближчих друзів — «брате». Там, напевно, лежать козаки-побратими, полеглі у якійсь битві з ворогами років чотириста або й п’ятсот тому. Але самі кургани, зазвичай, набагато древніші. Відтак археологи іноді знаходять до двадцяти шарів поховань різних часів на схилах стародавніх могил — від воїнів княжої доби аж до кулеметників Радянської армії разом зі зброєю, засипаних в окопі на «висотці» вибухом ворожого снаряду за часів Другої світової війни. Місця на курганах усім вистачало — висота деяких із цих степових пірамід сягала сучасного семиповерхового будинку, а займали вони інколи й гектар території. Первинні ж поховання, над якими багато століть тому було насипано кургани, сховані глибоко під поверхнею землі — іноді на 15 — 20 метрів. На верхівках курганів, зазвичай, стояли антропоморфні стели, грубо вирізьблені подекуди ще бронзовими долотами. В українському фольклорі їх іменують «Кам’яними бабами» або «Дівками кам’яними», бо ж зображують вони, зазвичай, жіночі постаті. Найдавніші з цих скульптур створено в добу енеоліту — бронзи, тобто п’ять-шість тисяч років тому. Наступні історичні епохи презентують кімерійські та скіфські стели, а зовсім «молоді» створено середньовічними половецькими племенами. Наступні історичні епохи презентують кімерійські та скіфські стели, а зовсім «молоді» створено середньовічними половецькими племенами. Невиміряна спадщина Давні кургани є пам’ятками не лише археології, а й історії, культури та архітектури (бо ж мають досить складну внутрішню конструкцію). Вони поширені на всій території Старого Світу, зустрічаються в Азії та навіть у Північній Америці. У цивілізованих країнах, що володіють дещицею цієї спадщини, стародавні могили перебувають під патронатом державного захисту. Проте скільки саме на теренах України є курганів — достеменно не знає ніхто. Державного або якось іншого реєстру цих пам’яток не існує. Деякі дослідники вважають, що їх не менше 150 тисяч. А декотрі набагато збільшують цю цифру. Найбільше курганів у степах Причорномор’я, але зустрічаються вони майже в усіх регіонах України. Тільки на Донеччині є близько п’яти тисяч курганів, в Холодному Яру на Черкащині їх знайдено вісім тисяч, краєзнавці Луганщини нарахували близько 14 тисяч стародавніх поховань. У кожному разі визнано, що такий великий за площею та концентрацією курганний регіон, який припадає на територію України, не має аналогів у світі. Це загальнолюдське історико-культурне і ландшафтне надбання. Давно звернули увагу на кургани і екологи. Адже на цих незайманих оранкою схилах збереглися острівці прадавніх степових рослин. Деякі з них занесено до Червоної книги. Мабуть, нині уже можливо було б точніше порахувати кургани за допомогою фотографій з орбітальних супутників, що безкоштовно розповсюджуються в інтернеті. Але поки що ніхто цим не займався — окрім, звісно, просунутих «чорних археологів». Вони чудово знають, що в курганах заховані скарби. Скарби скіфських царів Ще сто років тому на лівому березі Дніпра поблизу міста Нікополь існував великий скіфський некрополь, де стояло близько сотні курганів висотою від трьох до вісімнадцяти метрів. Вони датуються І тисячоліттям до нової ери і вважаються одним із найдавніших поховальних комплексів на території Східної Європи. У 1912 — 1913 роках цей стародавній могильник досліджував археолог Микола Веселовський. Розкопки найбільшого з курганів, що його місцеві жителі називали Солоха, принесли нечуваний успіх. Серед інших предметів було знайдено шедевр золотарського мистецтва — знаменитий гребінь із зображенням битви. Цей гребінь став символом скіфської культури, його описано в підручниках з історії чи не в усіх країнах світу. Відтоді кургани подарували археологам чимало сенсаційних знахідок — коштовної зброї, тонкої роботи прикрас, розписної кераміки, предметів побуту, які стали окрасою музейних експозицій. Один із найвидатніших предметів знайдено 1971 року в похованні під курганом Товста Могила у Дніпропетровській області. Експедиція українського археолога Бориса Мозолевського віднайшла дивовижну золоту пектораль (ІV ст. до н.е.) із зображеннями скіфів. Ключове слово — земля Поки що невідомо, кому належали угіддя, на яких височіє курган Солоха. Однак відомо, що нині кількома сотнями гектарів землі з курганом, що прославився на увесь світ та багатьма іще не дослідженими включно, володіє приватна фірма, яка вирощує сільгосппродукцію. Навесні минулого року суспільство зізналося про реальну загрозу руйнації знаменитого кургану. Відомі українські історики й археологи заявили у пресі, що власник землі не дотримується охоронних зобов’язань. Трактори з плугами і боронами розорюють курганне поле біля підніжжя Солохи, рік у рік знищуючи насип і руйнуючи поховання. До речі, курган Солоха ще в 2001 році внесено до переліку національних пам’яток України. Сумна доля кургану Солоха — не виняток, а являє собою стійку тенденцію. Нині безліч курганів українського степу знищено тракторною оранкою, будівництвом автострад і меліоративних каналів. Нахабно і безкарно розкопують стародавні поховання «чорні археологи». Нерідко вони працюють серед білого дня, представляючись місцевим жителям членами наукової експедиції. Проте фахівці зауважують, що навіть «чорні» археологи не є настільки масштабною загрозою порівняно з корупцією у владних кабінетах. Чиновники, які розподіляють землю, не тільки не бажають захищати кургани, а й свідомо йдуть на злочини, і за хабарі дозволяють розорення стародавніх пантеонів. У Запорізькій області порушено кримінальну справу проти фермера, який розорав два скіфських кургани й посіяв на них соняшник. Земля з курганами перепала фермерові після розпаювання. А в Дніпропетровській області землю поділили так, що 70 % тамтешніх курганів опинилися фактично у приватній власності. На Миколаївщині під оранку державні мужі відвели 22 скіфських кургани. На Донеччині чиновники одного з районів дозволили роздержавлення і розпаювання земель, на яких стоїть 18 курганів. Прикладів таких багато. При цьому через недосконалість законодавства нерідко злочинцями стають селяни, яким одні недбалі чиновники нарізають землю з курганами як пай, а згодом інші чиновники карають за знищення курганів. Схоже, український уряд не в змозі забезпечити елементарні заходи для захисту курганів — національних скарбів та історичної спадщини. Історики і археологи впевнені – зі зняттям мораторію на продаж сільгоспземель кургани остаточно розпродадуть разом із угіддями. Вихід лише один, вважають вчені Інституту археології НАН України — до появи ринку латифундій украй необхідно законодавчо унормувати обов’язковість археологічної експертизи земель перед продажем, аби достеменно визначити пам’ятко-охоронні межі. Тарас Шевченко про кургани Одним із перших, хто усвідомив потребу збереження історичного ландшафту українського степу, обережного ставлення до курганів, зокрема під час їх археологічного дослідження, був Тарас Шевченко. Про це він писав у багатьох своїх поезіях та в щоденнику. Ось уривок із запису від 13 серпня 1857 року: «Первая книжка «Русского вестника» за 1856 год попалась мне в руки, оглавление мне понравилось. Там были выставлены имена Гоголя, Соловьева, Аксакова, имена, хорошо известные в нашей литературе. Я развертываю книгу, и мне попалась литературная летопись. Читаю, и что же я читаю? Наша славная-преславная Савор-Могила раскопана. Нашли в ней какие-то золотые и другие мелочи, не говорящие даже, действительно ли это была могила одного из скифских царей. Я люблю археологию. Я уважаю людей, посвятивших себя этой таинственной материи истории. Я вполне сознаю пользу этих раскапываний. Но лучше бы не раскапывал нашей славной Савор-Могилы. Странная и даже глупая привязанность к безмолвным, ничего не говорящим курганам. Во весь день и вечер я все пел: У степу могила З вітром говорила. Повій, вітре буйнесенький, Щоб я не чорніла.» Акварель Т. Шевченка «Пожежа в степу». 1848 р. Володимир ШАРОВ, Тетяна ЧОРНОЛУЦЬКА

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу