СВІТОВА ЦИФРОВА БІБЛІОТЕКА -Абсолютну мав рацію булгаківський Воланд, коли зауважив, втішаючи Майстра: «Рукописи не горять». Демон лише не додав одного визначення. Все одно на той час Майстрові  воно було невідоме  – не горять віртуальні рукописи,  або ж, як сьогодні кажуть – оцифровані. Віднедавна у світовому інформаційному середовищі реалізується вражаючий  мегапроект – світова цифрова бібліотека (World Digital Library).  Ресурс для нього людство накопичувало тисячоліттями.

 

ПРОСТО, ЯК ВСЕ ГЕНІАЛЬНЕ

Минулого року за підтримки ЮНЕСКО цей проект успішно  стартував. Його ініціювала Бібліотека  Конгресу  США – найбільшого у світі книгосховища. І уже на сьогодні до нього приєдналися понад 80 бібліотек та архівів із 52 країн світу. Віднедавна серед них – і Україна.

Задум ініціаторів  геніально простий – у Світовій Бібліотеці мають   бути зібрані, відскановані та   оцифровані   копії найцінніших  надбань з історії та  культури людства, що припадають пилом на бібліотечних полицях, під склом музейних стендів чи взагалі  у безвісних  запасниках  архівів та приватних  колекціях. Незліченна  кількість цих витворів людського інтелекту маловідомі широкому  загалові.  Є  й такі, що невідомі навіть вченим. І нерідко під час природних катаклізмів або ж військових конфліктів багато з них безповоротно гинуть.

Серед перших фундаторів  World Digital Library – не так давно відновлена за підтримки ЮНЕСКО і багатьох меценатів з усього світу Олександрійська бібліотека у Єгипті. За глибиною історичних  коренів їй немає рівних серед сучасних книгозбірень.  Цей осередок знань, науки  й освіти, створений  в епоху еллінізму у завойованому  Олександром Македонським Єгипті, на кілька століть сконцентрував чи не усі надбання людського інтелекту на той час. Але згодом наукові  здобутки античних  вчених  було знищено,  і  понад півтори тисячі років офіційно заперечувалися. Тож переважна більшість їхніх досягнень та ідей дійшли до нас за побіжними і не завжди компетентними переказами.

На початку нинішнього тисячоліття світова  громада   вирішила   відновити Олександрійську бібліотеку.  У новостворене книгосховище з усього світу надсилали книги. Але ніхто з донорів не побажав розстатися з унікальними і єдиними в їхніх зібраннях екземплярами. Проте вони щедро надали спочатку фотокопії раритетів, а із швидким розвитком комп’ютерних технологій – і їх повноформатні цифрові зображення.

НАЙСТАРІШОМУ ЗОБРАЖЕННЮ – 8 ТИСЯЧ РОКІВ

СВІТОВА ЦИФРОВА БІБЛІОТЕКА - біллерІдея  створення Світової Цифрової Бібліотеки просто носилася в повітрі. І п’ять років тому її  вперше  озвучив директор Бібліотеки Конгресу США Джеймс Біллінгтон.

Уже в перший рік свого існування портал World Digital Library увійшов до ТОП?100 найпопулярніших інтернет?ресурсів світу.

Утім,  на веб?сайті  Світової  Цифрової Бібліотеки  поки що викладено  небагато скарбів. Кількість об’єктів ледь сягає двох тисяч. Найбільше  тут фотографій  і географічних карт. Книги і документи, в основному, репрезентують події ХVІІІ?ХХ століть. Але найдавніші об’єкти датовані ще 8 тис. роком до нашої ери. Це наскельні зображення, віднайдені у Віфлеємі.  Або ж зображення кістки для гадання, датоване 1200 роком до н.е., що зберігається у колекції Китайської національної бібліотеки.

Чому ж книгосховища  не поспішають презентувати світові свої фонди?

– Проект ще зовсім молодий, наразі триває процес  вироблення  певних критеріїв відбору об’єктів для Світової Бібліотеки, – пояснює віце?президент з інформаційного забезпечення, директор Наукової бібліотеки НаУКМА Тетяна Ярошенко.  – Проект не збирає до купи абсолютно всю спадщину людства. Там не буде підручників,  очевидно, там не буде сучасної  літератури.  Мова йде про представлення найціннішого, що є в культурі кожної країни світу з тим, щоб всім разом представити багатогранну історію розвитку людської цивілізації.

На сайті World Digital  Library Україну представляє лише 22 об’єкти. Причому всі вони надані не нами, а лише іноземними партнерами проекту. Так, зображення  різних  регіонів України   з   «Набору географічних карт Російської імперії» представлені Російською національною бібліотекою з описом в інтерпретації саме її фахівців. Ось тут виникає ситуація…  Наприклад, предметна рубрика до листівки  «Київська губернія» виглядає так: «Історія і  географія  – Історія Європи  – Східна Європа – Росія». І жодної згадки про Україну!

Або  ще один приклад.  Тут Україна  згадується,  але  не зовсім коректно. Читаємо опис фотографії,  котра  презентує  Україну: «… Знімок було зроблено на території України, або Малоросії. Остання назва часто використовувалася  в Російській імперії для регіонів на території  сучасної України. Подібно до жінки, зображеної на світлині, більшу частину населення України складали селяни, які займалися вирощуванням  жита, вівса та ячменю, а також розведенням великої рогатої  худоби».  Ось така презентація України.

«НАМ  Є ЩО ПРЕЗЕНТУВАТИ СВІТУ»

Наразі  книжкові скарби нашої держави на порталі  World  Digital Library готуються представити чотири книгозбірні: Національна бібліотека  України  імені Вернадського, Львівська Національна бібліотека імені Стефаника – обидві бібліотеки Академії наук, Національна парламентська бібліотека України, яка є методичним  координаційним центром для всіх бібліотек міністерства культури і  туризму і  Наукова  бібліотека Національного університету «Києво?Могилянська академія»,   яка  координуватиме участь у  проекті бібліотек Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

– Нам є що презентувати світові, – продовжує Тетяна  Ярошенко,  – від пам’яток Трипільської культури і до новітньої  доби. У нас зберігається унікальна рукописна книга ІХ століття – «Київські  глаголічні листки». Маємо  текст найпершої  у світі конституції Пилипа  Орлика.  Чимало  рідкісних видань зберігаються  у книгозбірнях Львівського, Таврійського, Харківського, Чернівецького університетів. Наші музеї і архіви також володіють унікальними речами.

– Існують в Україні й дуже цікаві приватні колекції.

– Так, але це право власника  – виставляти або не оприлюднювати свої скарби.

– До речі,  як у Світовій  Бібліотеці вирішується проблема з правами власності?

– Цифровий об’єкт залишається власністю тієї бібліотеки або тієї інституції, яка його і переслала до Бібліотеки  Конгресу  США для використання  на їхньому  порталі  Світової бібліотеки.  Звичайно, сам документ або експонат залишається у власності тієї книгозбірні, інституції або особи, яка його оприлюднила. Утім, я поки не зустрічала серед матеріалів Світової бібліотеки  документів, наданих приватними колекціонерами.

– Які нині існують технології  переведення в цифровий формат рідкісних  видань або затертих сторінок архівних документів?

–  Звичайні планшетні   сканери випромінюють інфрачервоне світло, шкідливе для паперу. Тому створено спеціальні  книжкові сканери, які призначені  для роботи  з рідкісними фондами. Вони не випромінюють шкідливе світло і роблять копії дуже високої якості. Звичайно, розшивати книжки в жодному разі непотрібно.  Професійні сканери обладнано спеціальним пристроєм, що забезпечує цю умову.

– А в Україні  є таке обладнання?

–  Професійні  сканери є в бібліотеці ім. Вернадського, у Львівському книгосховищі ім. Стефаника, є подібне обладнання у бібліотеці Київського університету ім. Шевченка. Сканери   придбано за  підтримки ЮНЕСКО.  Ці книгосховища  створюють свої власні електронні бібліотеки – дуже цікаві та цілісні.

– Чи є кошти в інших великих  книгосховищах  України, щоб оцифрувати  власні фонди?

– Фактично дуже багато вже оцифровано. Як тільки з’явилися комп’ютерні  технології, ця робота почалася стихійно. Я не знаю жодної бібліотеки, яка б щось не намагалася оцифрувати. А якщо говорити про цілісні проекти створення електронних бібліотек, то найпросунутіша в цьому плані,  на мій погляд, Львівська національна бібліотека імені Стефаника. Ця славетна бібліотека якнайкраще підготовлена до вступу у Світове цифрове товариство – за технологіями, за рівнем менеджменту, за рівнем розуміння і так далі.

Майже 300 000 примірників у них вже оцифровані. Це спільний  проект із Польщею.

СВІТОВА ЦИФРОВА БІБЛІОТЕКА - bibliot screen1– І усі вони доступні на сайті?

– На сайті їх немає. Книгосховище поки розглядає  оцифровані  об’єкти як страхову копію. Але львів’яни заявили про готовність стати партнерами World Digital Library. Проте, можливо, не все потрібно  туди давати. От, скажімо, у львівських фондах є унікальна колекція із 95 000 старовинних гравюр. Усі їх викладати  в Світову  Цифрову  Бібліотеку, можливо, і не потрібно. Треба вибрати те, що найяскравіше  представлятиме Україну.  А от уже на сайті бібліотеки   Стефаника можна представляти все.

– Національні електронні бібліотеки фактично створені в кожній країні світу. Найперші – в США – «Пам’ять Америки», у Франції, в Японії, в Китаї та Росії.

– Україна до минулого року залишалась однією з небагатьох країн, яка не мала на рівні держави національного проекту електронної  бібліотеки. Минулого  року такий проект  задекларовано  урядом. Це має бути державна цільова програма. Над розробкою концепції спільно працюють  Міністерство культури і туризму, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Книжкова  палата України та низка інших установ. Щойно ця концепція  буде затверджена, Україна теж буде створювати  свою власну Національну цифрову бібліотеку.  Там  уже можна буде представити все: і підручники, і сучасну літературу. В бібліотеках системи Міністерства культури і туризму, наприклад, збираються виконувати програму, яка називається «Культура України», тобто все, що стосується нашої культурної спадщини.

Очевидно, що має бути представлена наука України. І не лише в ретроспективі, незважаючи  на всі наші здобутки, але і сучасна наука. Адже Україна має досить високий інтелектуальний потенціал. Маємо 120 інститутів системи Академії наук, маємо більше 300 університетів ІV рівня акредитації, які творять науку. А публікації  наших вчених дуже мало знають за кордоном.

–  Зараз  кожен об’єкт World  Digital Library супроводжується коментарем сімома мовами – англійською, французькою, арабською, китайською, іспанською, португальською і російською. Якою будуть представлені світовій спільноті документи, надіслані туди від України?

– Української на порталі Світової Цифрової Бібліотеки поки що немає. Але лише тому, що ми ніколи цього і не пропонували. Тож дуже важливо це наполегливо лобіювати. Зазвичай коментарі  для кожного документу створюються інституцією?партнером мовою самого документа, а пізніше перевіряються, доповнюються чи редагуються куратором, перекладаються іншими мовами проекту.

ВПЕРЕД – ДО ВІРТУАЛЬНОЇ ЕВРОПИ

Світ неминуче  прямує до того, що кожну одиницю інформації за якихось 10?15 років буде оцифровано і представлено в інтернеті або в його наступниках. І якщо ми не ввійдемо у цей світовий інформаційний простір, то за нас це зроблять  інші. Адже слов’янські фонди є фактично в кожному університеті США, Британській   бібліотеці,  в бібліотеках Парижа,  Мюнхена.  Отже, якщо ми будемо оцифровувати книги і тримати в себе, а не представлятися  світовій спільноті,  то безнадійно  відставатимемо.  Але це неминуче. Національні електронні бібліотеки різних країн – це все цеглинки Світової електронної бібліотеки.

За кілька останніх років народилося, як мінімум,  ще  два проекти світового  рівня. Електронний гігант Googlе у 2005 році створив власну Всесвітню бібліотеку  і виклав у відкритий доступ тридцять мільйонів книжок, відео та звукових файлів. Щоправда, сучасні письменники і виконавці засипали компанію судовими позовами,   вбачаючи   у  несанкціонованих публікаціях в інтернеті порушення своїх авторських прав.

Потужним і популярним став проект цифрової бібліотеки  Еuropeana, який об’єднує країни Європейського   Союзу  (але й  не тільки).  На його порталі www.europeana.eu. збираються не лише відскановані  унікальні книжки, але й музейні експонати, культурні об’єкти, музичні аудіофайли, відео, стрічки новин. Україна до цього проекту поки що не приєдналася. Проте українська книжка,  українська історія,  українська  культура там є. Наприклад, книжки  про Мазепу, представлені з Польської  Народової  бібліотеки,  або ж інформація про деякі наші здобутки в культурній спадщині, викладено  з фондів Британської бібліотеки. Отже, на часі приєднання України і до проекту Еeuropeana.

Володимир ШАРОВ,

Тетяна ЧОРНОЛУЦЬКА

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *