Сухомлинський для Китаю є класиком педагогіки. Там не розробляють «нові» ідеї, якщо хтось їх уже добре розробив. Це стосується і педагогіки. За допомогою нашого досвіду вони виховують достойних громадян своєї країни Зустріч із відомим педагогом-гуманістом, ідеї якого припали до душі кільком поколінням учителів багатьох країн, відбулася в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Годину тому він проводив майстер-клас для студентів і досвідчених педагогів у заповненому вщерть актовому залі, опісля – з великою цікавістю дивився концерт студентської самодіяльності. Неначе вдивлявся в тих, хто виступає, бажаючи побачити щось особливе в кожному. Потім, незважаючи на втому, погодився дати інтерв’ю. Сидячи поруч з одним із класиків педагогічного мистецтва не можна не відчути його пронизливий по­гляд – погляд людини мудрої і доброї. Починаємо розмовля­ти про те, чи потребує педаго­гічна наука оновлення. Адже ось оновлюють державні стан­дарти початкової, базової і по­вної загальної середньої осві­ти. Тобто знання, які вчителі дають дітям у школі, стають су­часнішими. То чи не стане на часі осучаснення педагогічних підходів узагалі? Чи педагогі­ка повинна бути чимось ста­лим, непорушним? У СРСР БУЛА АВТОРИТАРНА ПЕДАГОГІКА – Зміст освіти в школах по­стійно оновлюватиметься, це – процес нескінченний, – відповідає Шалва Олександро­вич. – Однак ці оновлення є тимчасовими: настане час –  знання поповняться, тож по­трібні будуть нові стандар­ти. Цей процес відбувається швидше, ніж змінюється пе­дагогічна свідомість, яка є досить стабільною, традицій­ною. Тому іноді знання зміню­ються, а методика, підготовка вчителя та й загальні підхо­ди до роботи з дітьми у на­вчанні і вихованні лишають­ся більш сталими. Хоча вони теж повинні трансформувати­ся. А від чого ці зміни зале­жать? Іноді –  від змісту осві­ти теж. Наприклад, коли в 60-х роках розроблялися нові про­грами на принципах розвива­ючої освіти, вони потребува­ли відповідної методики. Якщо методика не адаптувалася б, то цю програму неможливо було б утілити. Зміни освітніх сис­тем залежать і від змісту, і від умов життя, і навіть… від політичних поглядів. Зміню­ється епоха –  осучаснюють­ся підходи. Був Радянський Союз – країна авторитарна, диктаторська навіть, де забо­роняли свободу суджень, ду­мок. Педагогіка теж була ав­торитарною. Нині – зовсім інші соціальні умови, відповід­но змінюється свобода педаго­гічної свідомості теж. І люди починають шукати інших підхо­дів. Один з них – той, який я пропоную своїм колегам. Це гуманний підхід до дітей. Нині є потреба в такій педагогіці. ЯК ОЦІНИТИ РОБОТУ ВЧИТЕЛЯ?  –  Чи багато педагогів, на Вашу думку, зберегло сьогод­ні елементи того самого ав­торитарного підходу у сво­їй щоденній діяльності? Чи є цей підхід ефективним у су­часних умовах? –  Із розпадом СРСР «роз­палися» і цінності багатьох людей. Однак є в людях щось таке традиційне, що зберіга­ється навіть тоді, коли все навколо руйнується. Це сто­сується і педагогіки. Можна сказати, що вона є традицій­ною і консервативною нау­кою. І ті люди, які працюва­ли за радянських часів, –  і нині у школах. Чи змінилася їх свідомість? Важко сказати, адже педагогічну свідомість змінити не так уже й легко. Якщо вчитель працює у школі десять, п’ятнадцять, двадцять років, то він набу­ває педагогічного досвіду. І якщо він себе виправдовує, то людині може здаватися, що досвід цей є ледь чи не єдиною можливою істиною. І, звісно, вдосконалюватися вона не забажає. Тим біль­ше, якщо це ніяк не стиму­лювати. Тому хоча ми і віді­йшли від тоталітарного ладу, певний авторитаризм у шко­лі зберігається. Раніше Василь Сухомлинський за умов жорсткого тота­літаризму показав дивовижну Павлиську школу з гуманни­ми цінностями. А чи нині ба­гато є шкіл Сухомлинського? Ми любимо і поважаємо Васи­ля Сухомлинського і Олексан­дра Захаренка, цитуємо їх, але нам чомусь важко перейняти ті цінності, відродити їх у но­вих умовах. Для цього потріб­но заохочувати вчителів, аби вони не боялися бути новато­рами. Необхідно, щоб держава і політика орієнтувалися на ін­новації в освіті. І коли ми оці­нюємо роботу вчителя, потріб­но звертати увагу не тільки на те, які знання він дає учням –  як вони пишуть контроль­ні роботи, складають тести і вступають до ВНЗ. Треба ще поглянути, чи вони є мораль­ними, чи зберегли совість, яка була в них з дитинства? Якщо совість десь «загубили», то на­віть найвищі навчальні бали не є об’єктивною оцінкою праці вчителя. Але для того, щоб так підходити до своєї праці, ма­ють бути зміни у свідомості і серці. Це повинні заохочувати суспільство, уряд. І ні в яко­му разі не забороняти. Саме тоді і «відкриються шлюзи» для творчого пошуку. ДЕРЖАВА ПОТРЕБУЄ ЧЕСНОСТІ   –  Хороший учитель, напевне, ніколи не перестає навчатися сам. Як Ви думаєте, яким по­винен бути шлях його педаго­гічного вдосконалення? – На Заході думають, що потрібно починати з техноло­гії. Тому займаються розроб­ками, збирають учителів, на­вчають їх цієї нової технології і відправляють назад. Я вва­жаю, що кожен учитель по­винен починати з себе. Якщо в душі нічого не оновлюєть­ся, то не такими й важливи­ми будуть найновіші програми і реформи. Адже ось я, вчи­тель, зачиняю двері у класну кімнату і залишаюсь із дітьми віч-на-віч. І якщо я не транс­формувався в душі, то рефор­ма лишиться біля дверей, біля порога. Якщо не допоможуть мені оновити мій внутріш­ній світ, віднайти хоробрість, пристрасть до пошуку і віру в те, що пошук цей буде помі­чений і оцінений, то… Взага­лі, оновлення потрібно почина­ти з конкретної людини, адже коли «реформується» особис­тість, то реформується і сус­пільство. ЧАРІВНА ПАЛИЧКА, ЩО ВИКОНУЄ БАЖАННЯ Розмовляємо про нинішнє покоління школярів. Шалва Амонашвілі пропонує невелич­кий тест: завітати до третьокласників і сказати, що, мов­ляв, тут є чарівна паличка, яка може виконати три бажання кожного з них. І запропонува­ти малечі записати на папері ці найбільші бажання. – Думаю, чи не дев’яносто відсотків бажань стосува­тимуться володіння якими-небудь матеріальними ре­чами, – говорить Шалва Олександрович. – Подумаймо, чи пов’язано це з духовністю? Чому діти віддають перевагу речам, а не тому, що потріб­но творити добро і дарувати радість? На думку педагога, про­блему духовності треба розв’язувати системно – і урядовими програмами, і приділенням уваги шкільним про­грамам з літератури та історії, які повинні формувати в учнів «духовний щит». Варто зважа­ти на підготовку студентів-педагогів, адже скоро саме вони формуватимуть нове обличчя сучасної школи. – Чи нині школа має на меті виховати благородну лю­дину? Людину, яка буде ві­рною своїй честі, совісті й  Батьківщині, врешті-решт – самому собі? – ставить ри­торичні запитання Шалва Амонашвілі. – Нині до школи приходять інші діти, не такі, як раніше. Серед них бага­то складних і некерованих, вони мають свої погляди. Не­вже «новим» дітям потрібні «ста­рі» вчителі? Як зробити так, щоб нинішні педагоги при­ймали нинішніх дітей, попри все, були натхненними? Адже матеріальне забезпечення не є панацеєю. Якщо вчитель є людиною замкненою, не «створе­ною» для цієї професії, то хоч мільйон йому дай – що було, те й отримаєш. Якщо ж він є талановитим, відчуває в собі іскру Божу, то, навіть коли йому багато чого бракувати­ме, буде відданий справі. Але, безсумнівно, педагогів тре­ба підтримувати. Наприклад, якщо високий посадовець ви­ступить і заговорить не про економіку, не про політику, а про вчителя. І відверто ска­же, що сьогодні держава може зробити для нього, а що –  ні. І якщо можновладець згадає свого вчителя і привселюдно подякує йому. –  На педагогічний спадок Василя Сухомлинського нині звернули увагу в Китаї, Ваші книжки теж перекладено китай­ською. Нині ця країна розви­вається стрімкими темпами. Можливо, не випадковими є те, що вони цікавляться не ав­торитарною, а гуманною пе­дагогікою? –  Так, це не є випадковіс­тю, –  каже Шалва Амонашвілі. – Сухомлинський для Ки­таю є класиком педагогіки. Там не розробляють «нові» ідеї, якщо хтось їх уже добре розробив. Це стосується і пе­дагогіки. За допомогою нашо­го досвіду вони виховують до­стойних громадян своєї країни. В основі наших ідей –  доброта, чуйність, чесність, великодушність, порядність. Адже чес­ність є потрібною в усіх сферах життя держави – і в економі­ці, і виробництві. Чесний біз­несмен –  це благо для країни! Насамкінець Шалва Олек­сандрович пропонує вчителям ознайомитися з маніфестом гуманної педагогіки. –  Я прошу директорів шкіл, завучів, керівників сфери осві­ти знайти час і прочитати цей маніфест. Я не гарантую, що в ньому є все, що їм потрібно, але там є багато корисного. В ньому – ідеї Сухомлинського, класиків педагогіки. На основі цього маніфесту можна ство­рювати авторські школи, – радить Шалва Амонашвілі. І наостанок закликає вчителів повірити в усіх своїх учнів і в гуманну педагогіку. ДОСЬЄ   Шалва Олександрович Амо­нашвілі – видатний педагог, ав­тор концепції гуманної педагогіки, революційних методик навчання дітей з 6-річного віку. Народив­ся 8 березня 1931 р. у Тбілісі. З 1951 року працював у школі піонервожатим. Після закінчення Тбіліського університету в 1955 році працював у НДІ педагогі­ки. Доктор психологічних наук з 1973 року. Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» № 22

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу