Для найкращої виховательки області з НВК «Планета щастя» міста Дніпропетровська колеги не шкодують хвальних слів: і красуня, і вірші складає, і малює, і співає, і лагідна, і хист має – діти в неї закохуються, батьки їй довіряють… Словом, «народжена бути вихователькою». Додалося, може, й те, що росла в родині педагогів. – Батьки мої теж працювали на цій ниві: тато – вчителем у загальноосвітній школі, мама – вихователем у нашому сільському садочку, – розповідає Світлана Іванівна. – Я вчила і виховувала змалку – спочатку домашніх улюбленців, потім однокласників: ставила оцінки, перевіряла домашні завдання, робила зауваження. Вдома в мене лежали заведені на кожного учня окремі щоденники. Тоді це, звісно, була гра. Але тепер, згадуючи ті роки, розумію: підсвідомо готувалася до професії вихователя… Моє педагогічне кредо таке: «Життя дається для добрих справ». Думаю, це саме про нашу професію. Вихователь може щодня робити їх чимало. Паростки простих істин – Сієте «розумне, добре, вічне»? – Так. Найбільше хочеться бачити у вихованцях людяні риси – щоб вони були добрими й чуйними, щоб до інших ставилися так, як хотіли б, аби ставилися до них. Мені дуже приємно спостерігати, як сходять паростки простих істин, які ми «вкладаємо» в них кожного дня. Це гріє душу. Наприклад, у нас проводилася серія занять на морально-етичні теми. На одному з них ішлося про те, що не треба заважати батькам, коли вони відпочивають: я читала дітям казки, розповідала правдиві історії. Наприкінці заняття вихованці кажуть, що все зрозуміли… Спливло немало часу. Одного разу ввечері хтось із батьків, забираючи дитину із садка, каже: «Завтра нікуди не підемо, вранці будемо відпочивати!». А хлопчик відповідає: «Я встану рано-рано, довго не буду спати, але тобі не заважатиму». Уявіть, як приємно було таке чути! – Розкажіть докладніше про використання казок. – Ми їх не лише читаємо, а й залучаємо дітей до аналізу, шукаємо приклади із життя. На додачу згадуємо події, які відбувалися в нашій групі, – звичайно, не називаючи імен. Розповідаю вихованцям низку історій про пригоди хлопчика і сонячного зайчика: вони подорожують різними вимірами. І скрізь трапляються якісь проблемні ситуації. Хлопчик зазвичай проявляє, так би мовити, не найкращі риси характеру – а сонячний зайчик підштовхує його до правильного вибору: вчить жаліти маму з татом, допомагати меншим, не сміятись із чужого горя, не ображати рослини. Малюки реагують емоційно, радо виправляють персонажів, які вчиняли неправильно, і повсякчас погоджуються із сонячним зайчиком, котрий вчить робити добрі справи. Погуляємо… картиною – Ваша царина – розвиток мовлення. Чому обрали саме цей напрям? – Люблю непрості завдання. Заняття з розвитку мовлення в дитсадку – якраз не з простих: спробуй, витягни з дитини словечко, особливо коли воно в неї ще не «визріло». А словниковий запас у сучасних дітей, до речі, досить обмежений. На конкурсі я представляла свій досвід роботи з формування мовленнєвої компетенції дошкільників: якщо займатися систематично, послідовно дотримуватися всіх етапів – можна досягти неабиякого результату. – Чим займаєтеся на заняттях з розвитку мовлення? – Для початку складаємо порівняння: дитині потрібно порівняти ознаку одного предмета з ознакою іншого. Наприклад, у молодшій групі, де дітки до трьох років, складають такі порівняння – «жовтий, як сонце». Ці заняття дуже насичені – ми часто використовуємо унаочнення, щоб дітям було легше порівнювати за кольором, формою, довжиною тощо. Також вигадуємо «лімерики» – віршики з елементом нісенітниці, складені начебто «ні про що», але не позбавлені моралі. Мораль діти, звичайно, не завжди можуть «вкласти» самі, але перші чотири рядки складають із великим задоволенням. Багато працюємо з картинами, часто описуємо їх. На картині діти зазвичай бачать окремі елементи, а зв’язати їх воєдино не можуть. Тому мої напрацювання спрямовані на те, щоб відшукати на картині якомога більше об’єктів і з’ясувати, які між ними зв’язки. Накопичила чимало ігор для таких занять – наприклад, «Підзорна труба», «Відшукай головне», «Аукціон». Коли граємо в «Підзорну трубу», діти отримують циліндр у вигляді труби. Я пропоную їм перетворитися на сищиків (або шукачів пригод, або чарівників – варіацій багато) і шукати предмет на картині. Вихованці по черзі називають предмети, не повторюючись – від найбільших до найдрібніших. Можна назвати і білочку, яка сидить на дереві, і листочок. Коли познаходили об’єкти, пропонуємо описати їх. Наприклад діти добирають епітети: білочка – руда, пухнаста, весела тощо. Часто використовуємо прийом «входження» в картину: заплющуємо очі, можемо ввімкнути музику – і фантазуємо. Намагаємося почути, що там відбувається, побачити те, що бачать герої, понюхати квітку, доторкнутися до тваринки – одним словом, задіяти всі органи чуття. Політ фантазії – На конкурсі проводили заняття такого самого спрямування? – Так, з розвитку мовлення, називалося воно «Подорож до пір року». Маленьким учасникам дуже сподобалися завдання, де потрібно було «вмикати» фантазію. Їхні відповіді на запитання подекуди були такими неочікуваними, що батьки, які були на занятті, дивувалися: мовляв, не знали, що їхні хлопчики-дівчатка можуть так фантазувати. Дітей завжди можна зацікавити подорожжю, і я цим скористалася. Ми вирушили на автобусну зупинку, придбали квитки (аркуші з цифрами) – таким чином я обіграла вправу «Знайди сусіда числа»: ми називали для обраної цифри «попередника» й «наступника» – тобто цифри, які стоять попереду і після. Потім вихованці сіли за столики – їх було стільки, скільки пір року. Скажімо, за «зимовий стіл» сіла команда зими, яка мала лишити на ньому лише «свої» предмети, а решту адресувати іншим столикам. А я була чарівницею, яка збирала в мішечки подарунки для різних пір року. Я: «Що в нас має належати літу?». Вони роздивлялися те, що мали на своїх столиках, і міркували. Що вважали за потрібне – несли мені. Протягом заняття ми складали чистомовки і коротенькі віршики, робили артикуляційну гімнастику і гімнастику для відновлення дихання. Було кілька завдань для розвитку фантазії – наприклад, дітки мали перетворитися на листочок, хмарку тощо і пофантазувати: «Був би я хмаринкою, я затуляв би сонечко, щоб людям не було так жарко», «Був би я метеликом – літав би над квітками, вдихав їх аромат». Відповіді були найрізноманітніші! Плямочки і смужки – Але ж увагу приділяєте не лише мовленню? Як справи з розвитком творчих здібностей в образотворчій діяльності? – Намагаюся і тут пропонувати вихованцям щось незвичне, люблю бачити, як спалахують цікавістю їхні очі. Скажімо, малюванням пензликом їх не здивуєш, тому використовуємо нетрадиційні методи малювання. Наприклад, малювання ватними паличками у стилі «пуантилізм»: вмочуємо палички у фарбу і залишаємо відбитки на папері. З таких різнокольорових «плямочок» виходить яскравий малюнок, що створює враження об’ємності. Коли запропонувала цю техніку вперше, думала, їм скоро набридне. Але яким же великим було моє здивування, коли я побачила, з яким натхненням вони доводили роботу до кінця, так би мовити, не покладаючи рук! Займаємося і квілінгом – скручуємо паперові смужки і прикріплюємо їх до основи так, аби вийшов певний візерунок. Для початку робимо невеличкі й прості елементи, а коли натренуємося – виходять такі колективні роботи, що вже й на стіну не соромно повісити, щоб батьки могли помилуватися. У нашому арсеналі є й така техніка: беремо невеликий квадратик кольорового паперу, встромляємо в серединку кінчик олівця, прокручуємо (квадратик трішки зминається), потім наносимо клей і прикріплюємо до основи. Куточки квадратиків стирчать догори, і якщо наклеїти їх багато, виходить красива пишна композиція – квітка, пташка, рибка. Та що завгодно! – Батьки, мабуть, радіють від такого розмаїття. – Так, але я пропоную їм не залишатися осторонь. Зокрема, під час зйомок циклу передач міського телеканалу я закликала всіх батьків брати активну участь у вихованні дитини і не перекладати відповідальність на педагогів – вихователів, потім учителів. Адже розвивається малюк насамперед у сім’ї. Тож загадую батькам продовжувати «вправи» і вдома. На батьківських зборах демонструю ті прийоми, що ми використовуємо протягом дня. У нашому закладі систематично проводяться тренінги для батьків, присвячені різним темам: не лише розвит­кові мовлення, а й кризі трьох років, підготовці до школи тощо. На додачу пропонуємо їм відеоконсультації, які містять різні завдання, ігрові прийоми, придатні для використання як у садочку, так і вдома. Спочатку вислухати, потім – порадити – Яку тактику обрали у спілкуванні з батьками? – Відтоді, як я прийшла працювати у «Планету щастя», моя позиція не змінювалася: спочатку вислуховуватиму їх і тільки потім буду давати поради. Цього принципу дотримуюся і дотепер: він часто рятує від конфліктів і допомагає знаходити правильні відповіді на запитання. Всяке буває: наприклад, приходить людина ввечері, втомлена, після роботи. Їй хочеться поговорити про свою дитину: не про проблеми, а навпаки – про те, яка вона хороша! В такі моменти вихователеві надзвичайно важливо «відчути» іншу людину – я намагаюся чинити саме так. Коли батьки спроможні вислухати мене – розповідаю про вихованця, до того ж якомога більше хорошого. Поради даю лише тоді, коли мене запитують… Дуже приємно відчувати, що вранці залишають дітей зі спокійним серцем. За п’ять років роботи я стикалася з різними людьми. Та коли вони бачать, як я ставлюся до роботи, до вихованців, говорити вже нічого не треба. – А діти це відчувають іще краще… – Розповім вам випадок із життя. Два роки тому в мене був перший випускний. Наприкінці свята з розважальною програмою прибули казкові персонажі. А я тим часом вийшла до сусідньої кімнати. Потім мені розповіли, що діти чекали, коли клоуни підуть і повернеться Світлана Іванівна. Коли я зайшла до зали, вони підбігли зі словами: «Ми за вами так заскучали!». На згадку подарували мені маленьке сердечко, яке я зберігаю – воно символізує їхню любов і вдячність. Валентина СКАЛИГА, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу