30 травня заступника міністра МОНмолодьспорту Петра Кулікова призначено заступником міністра – керівником апарату міністерства. Ми привітали Петра Мусійовича з посадою, побажали успіхів, а заразом – поцікавилися найближчими планами і баченням своєї подальшої роботи.

— Петре Мусійовичу, як з Вашим призначенням змінювати­меться апарат міністерства — чи будете ви його реорганізу­вати, які задуми маєте?

— Задум один: зробити апарат МОНмолодьспорту дієздат­ним. Таким, щоб міг відповідати сьогоднішнім вимогам і ви­кликам. А щодо конкретних дій, то, по-перше, буде зміне­но організаційну структуру апарату, міцніше прив’яжемо її до функціональних обов’язків. З’являться нові відділи, може, на­віть департамент. Зміняться функції господарського департа­менту (діловодства і контролю за діяльністю підприємств). Деяких змін зазнає інформаційна політика. Тобто працювати є над чим і робота в цих напрямах уже проводиться. Наприклад, сьо­годні я збираю керівників департаментів і відділів щодо фор­мування штатів. Переглянемо всі справи, проведемо співбесі­ди з працівниками.

— Будете звільняти людей?

— Ні, я б так не казав. У нас була вимога скоротити апа­рат на 30 відсотків. Ми майже це зробили. Тепер тільки «під­чистимо» деякі моменти у цьому напрямі. Але я хочу сказа­ти, що ніяких радикальних змін не відбуватиметься — в нас майже всі керівники департаментів — кваліфіковані і знаю­чі фахівці. А як бути більш мобільними — щодо цього визна­чатимемося.

— Які додаткові повноваження у Вас з’явилися із цим при­значенням? Роботи, вочевидь, побільшало?

— Керівник апарату призначає всіх працівників централь­ного апарату, крім директорів департаментів та їхніх заступни­ків. А якщо виходити із відомого вислову, що кадри вирішують все — то це одне з ключових і відповідальних завдань. Тобто, яких людей ти підбереш, таке й твоє обличчя буде. Звичай­но, навантаження на мене збільшилося, й істотно. Бо керува­ти апаратом — це дуже велика відповідальність.

Від того, як працює апарат, залежить робота всього орга­нізму, який називається Міністерство освіти, науки, молоді та спорту. Адже апарат — як мозок. Якщо в ньому збій — це відбивається на всій системі. І ще я хочу, щоб усі зрозуміли: апа­рат — це не купа чиновників. Апарат — це мислячі, професій­ні люди, фахівці своєї справи. Якщо взяти департамент вищої освіти, то це головний мозок вищої школи, який забезпечує всю діяльність ВНЗ. Те саме можна сказати про департамен­ти середньої та дошкільної освіти, профтехосвіти. Це не про­сто чиновники, які сидять у кабінетах і лише відповідають на папірці. Вони організовують роботу навчальних установ. Тобто на ці функції треба дивитися ширше. І не думати, що керівник апарату — це людина, яка стежить за тим, щоб співробітни­ки вчасно ходили на роботу і дотримувалися дрес-коду. Це не основне. Важливо — щоб напрями роботи були працездатними. Щоб люди, які працюють по цих напрямах, були більш органі­зованими, відповідальнішими. Уважними, нарешті. Думаю, що ті негаразди, які іноді в нас трапляються — непорозуміння з профспілками, зі студентами щодо Закону про вищу освіту — це недоліки в роботі, зокрема, й апарату.

— У приватній розмові я чула, що керівник апарату — ледь не друга людина після міністра. Це правда?

— Я скажу так: керівник апарату — це найвища посадова особа серед держслужбовців. Я не буду казати, чи друга вона, чи третя, чи ще якась. У мене немає манії величі. У кожного службовця є свої функції. У керівника апарату, скажімо, є біль­ше функцій, ніж у заступника, але в заступника більше відпо­відальності в інших питаннях. Тому я не зважаю, хто перший, а хто останній в ієрархії.

— Як Ви як керівник апарату МОНмолодьспорту, оцінюєте по­тенціал для розвитку освітянської галузі і роль міністерства у збереженні чи примноженні цього потенціалу?

— Насамперед треба привести до ладу організаційний стан міністерства. І провести організаційну реформу освіти. Зокрема, скоротити мережу ВНЗ. І, звичайно, той потенціал, що є, скон­центрувати і мобілізувати в напрямах, які сьогодні відповідають потребам часу. На передові технології, наприклад. У гуманітар­ній сфері треба багато в чому визначатися. А щодо людського потенціалу — в нас є розумні вчені, розумна професура, викла­дачі. В нас є досвідчені вчителі. А яких дітей ми випускаємо — розумних і грамотних, про що свідчать міжнародні олімпіади, з яких вони привозять призи. Тобто в нас є чим гордитися — за­мість смакувати негатив і негаразди. Єдине, що потрібно — мо­білізувати зусилля. І щоб нас не розривали мітингами і протеста­ми, а щоб ми зосередилися передусім на вихованні дітей. Мене багато що в цьому не влаштовує — наприклад, як проводиться в школах і вишах фізкультура. Бо фізична культура — це основа здоров’я нації, і треба її насправді виховувати. Мене не влашто­вує те, що коїться в інформаційному просторі. Суцільне падін­ня моральної планки, брак патріотичного виховання. Ось міністр намагався ввести патріотичну гру «Зірниця» — пам’ятаєте, яка протестна хвиля здійнялася?.. А цим треба займатися. І вихован­ня патріотизму в дітей — одне із нагальних завдань міністер­ства. Бо вакууму не буває в просторі. Ми, на жаль, під’єдналися до «західної інформаційної каналізації» (пропаганда насильства, сексу та інші негативні явища) і не знайшли нічого кращого, ніж ковтати її, забуваючи християнські цінності. Весь негатив, з яким там борються, у нас чомусь пропагується. Ввімкніть те­левізор, і самі переконаєтесь. Тобто перед нами — велике коло проблем, які потрібно розв’язувати. А потенціал — він є. Треба тільки з розумом його використовувати.

Наталія КУЛИК, «Освіта України» № 41-42