Я вважаю, що треба перевірити на практиці доцільність переведення початкової школи на шестирічне навчання.

Замість чотирьох класів початкової школи, п’яти – базової та двох старших класів зробити, скажімо, шість – початкової, три – базової і два чи три класи старшої школи

 

Із президентом Національної академії педагогічних наук про освіту можна спілкуватися годинами, адже він – людина, яка стояла біля витоків розвитку освіти і науки незалежної України. Про те, як академія поєднує наукову роботу й допомагає педагогам-практикам, про складові якісної освіти, профільну школу та багато іншого ми розмовляли із президентом НАПН Василем Кременем.

– Академія педагогічних наук – національний науковий заклад. Які практичні завдання нині стоять перед ним?

— Завдання такі: бо науково-теоретичне обґрунтування розви­тку освіти, педагогіки, дидактики тощо, а також — відпрацювання практичних рекомендацій і нама­гання їх провадити в життя.

Академія має тісні відносини з десятками і сотнями освітян­ських закладів. Зокрема, фор­малізовані контакти у вигляді експериментальних майданчи­ків — це і дошкільні заклади, і школи, і професійно-технічні, і вищі навчальні заклади. Разом з педагогічними колективами ми проводимо на цих майданчиках експерименти з навчальної і ви­ховної роботи. Також ці заклади слугують для апробацій розро­бок наших учених. Ми вперше в історії України підготували і видали Енциклопедію освіти. Це великий том, де з сучасних наукових позицій характеризу­ються процеси, поняття, кате­горії освітньо-педагогічного на­пряму. Ця книжка, безумовно, є надзвичайно цікавою й корис­ною для освітян-практиків на­шої країни.

БІЛА КНИГА НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ

– Наведіть, будь ласка, кілька прикладів напрямів діяльнос­ті експериментальних майдан­чиків. Над якими проблемами вони працюють?

— Приміром, у місті Южно­му в Одеській області директо­ром школи є член-кореспондент НАПН Микола Гузик. У цій шко­лі навчання так індивідуалізова­не, що діти можуть переходити до наступного класу не за рік, а за півроку. Також є багато екс­периментальних майданчиків, де ми напрацьовуємо програми. Але і тут є проблема. Ми в ака­демії давно мріємо, щоб у нас був «свій» середній навчальний заклад. Чому? На нинішніх май­данчиках ми не можемо прово­дити глибокі експерименти, бо вони, як і кожний заклад, пра­цюють за встановленими програ­мами. А час нині такий, що по­трібний глибокий експеримент.

– Про які ще важливі роботи Ви можете розповісти?

— Минулого року ми впер­ше в історії України підготували «Білу книгу національної освіти». У цьому виданні ми намагали­ся виокремити проблеми нашої освіти і запропонувати практич­ні шляхи їх розв’язання. Нині ми вже закінчили роботу над наці­ональною доповіддю про стан і перспективи розвитку освіти в нашій державі. Ця робота при­свячена 20-річчю Незалежності України і, власне, в ній уперше робиться укрупнений, узагальне­ний аналіз змін за 20 років в осві­ті України. Ця праця, як і Біла книга, буде надіслана не тіль­ки до Міністерства освіти і на­уки, молоді та спорту, обласних управлінь освіти і науки, а й до Верховної Ради, Кабінету Міні­стрів, Адміністрації Президента.

З ПРАКТИКОЮ – ГІРШЕ

– Якою має бути якісна освіта?

— Насамперед — сучас­ною. Розуміння якісної осві­ти сьогодні має бути іншим, ніж півстоліття тому. Дити­на, безумовно, повинна мати базові знання, теорему Піфа-гора, скажімо, вона повинна знати. Але не запам’ятовувати другорядний матеріал, якого поки що багато в підручни­ках. У сучасному світі інфор­мація змінюється дуже швид­ко, тому її запам’ятовування не є обов’язковим.

Найбільша проблема нашої освіти — це нездатність дити­ни застосувати отримані зна­ння на практиці. Бо освіта, на жаль, не завжди націлена саме на це. Ми проаналізували висту­пи наших дітей на міжнародних предметних олімпіадах, і вияви­лося, що там, де треба проде­монструвати суму знань, наші показують хороші результати. І це, справді, традиція ще радян­ської школи, яка збереглася і нині. Але там, де треба вико­ристати знання для розв’язання практичних, а тим більше непе­ресічних проблем, — там наші діти значно слабші.

Наведу такий приклад. У ра­дянський період багато школя­рів і студентів вивчали іноземну мову, і дуже часто нею практич­но не володіли. Тут було багато причин — і відсутність потреби, і закритість країни тощо. Але є і така: в школі навчали знань про мову, говорили про суфікси, префікси, частки, переказували тексти. А от вільно використову­вати набуті знання дітей не на­вчили. А в такому випадку вони дуже швидко забуваються. І по­вірте, цей недолік характерний не тільки для іноземних мов — ним «страждають» і математика, і хімія, багато інших предметів.

– Що є найважчим у праг­ненні зробити освіту більш якісною?

— Для підвищення якості освіти ми повинні вміти вимірю­вати цю якість, щоб можна було порів­нювати себе з інши­ми країнами, бачити своє місце серед них. У цьому процесі вели­ку роль відіграє, безу­мовно,   зовнішнє тесту­вання. Воно не є ідеальним, та, як говорив Черчилль, «де­мократія — поганий тип прав­ління, але кращого я не знаю». Так і з тестуванням. І, крім предметного тестування, вже потрібно виходити на тестуван­ня здібностей дитини. Академія розробила проекти таких тестів, і ми вже готові разом з Укра­їнським  центром оцінювання якості освіти їх апробувати.

МРІЇ ПРО ПРОФІЛЬНУ ШКОЛУ

– Нині багато розмов точиться довкола профілізації шкільної освіти. Яка Ваша думка щодо цього?

— Я вважаю, щоб школярів краще підготувати до подаль­шої освіти й життя в цілому, ми повинні впровадити профільну школу. Не потрібно, аби всі діти робили одне й те саме з першо­го по одинадцятий клас, неза­лежно від особистих здібностей. Але ми не зможемо впровадити такий підхід, не змінивши ме­режу навчальних закладів. Тре­ба відокремити старшу школу від базової. Дитина після за­кінчення базової має визначи­тися з подальшим навчанням. Обрати з кількох напрямів — фізико-математичного, природ­ничо-наукового, гуманітарно­го, технологічного, музичного, спортивного. Так, якщо дитина хоче бути інженером, вона обе­ре той ліцей, де дають якісну фізико-математичну підготовку. Ми повинні допомогти дитині пізнати себе, свої таланти, по­сприяти її саморозвитку. І тоді, ставши дорослою, вона макси­мально реалізується. І буде щас­ливою, і суспільство динамічно розвиватиметься.

– Яку роль відіграє НАПН у підготовці підручників?

— Останнім часом усі ру­кописи підручників для серед­ньої школи надсилаються для науково-педагогічної апробації до нашої академії. Я нещодав­но розмовляв з міністром освіти і науки, молоді та спорту Дми­тром Табачником, і він сказав, що цей механізм буде збереже­но. Я висловив побажання, щоб, за можливістю, для цього відво­дилося більше часу, аби ми мо­гли ґрунтовніше ознайомитися з цими рукописами і не тіль­ки сказати «так» чи «ні» щодо їх видання, а й, за необхіднос­ті, додати до висновків комен­тарі, зауваження й пропозиції.

Інститут спеціальної педаго­гіки, який є підрозділом нашої академії, готує програми і під­ручники для дітей з особливими освітніми потребами — глухих, незрячих тощо. В нас є й су­часні розробки для дошкільної освіти. Правда, проблема в тому, що нам не вистачає коштів, аби надрукувати ці роботи великим тиражем. Своїми зусиллями ми можемо видати близько трьох­сот примірників, а вони заслу­говують на увагу значно більшої кількості людей. Адже дошкілля недостатньо забезпечене науко­во-методичною підтримкою, зо­крема — вихователі.

Нині ми намагаємося впли­вати і на розвиток професій­но-технічної освіти. Так, цього року ми створили в Інституті професійно-технічної освіти ла­бораторію підручникотворення, яка займатиметься передусім електронними підручниками. Інститут, разом з відповідним департаментом міністерства й роботодавцями, бере активну участь у створенні державних стандартів професійно-техніч­ної освіти.

ШІСТЬ РОКІВ – У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

– Чи задоволені Ви тим, як академія сприяє поліпшенню щоденної роботи працівників освіти?

— Ні, не задоволений. На кожній нараді, у кожному ви­ступі я наголошую на необ­хідності посилення практич­ної орієнтації в роботі наших учених. Адже саме цим крите­рієм науковці мають керувати­ся при виборі тем своїх дослі­джень. Є, на жаль, об’єктивні причини, які зменшують наші можливості, — малі тиражі наших розробок і пропозицій. Ми можемо видрукувати бук­вально кількасот примірників, забезпечуючи фахівців у цій сфері.

– А в електронному вигляді їх можна розповсюджувати?

— Так, і ми працюємо над цим. Скажімо, ми першими в Україні створили електронний журнал, який визнала ВАК. Його видає Інститут інформа­ційних технологій і засобів на­вчання. Багато наших видань є й у паперовому, і в електро­нному варіантах. На превели­кий жаль, в Україні ще немає щоденної звички користувати­ся саме електронними версіями. Наприклад, у нас є електронні підручники, розроблені Інститу­том педагогіки разом з іншими структурами, проте значно біль­шою популярністю в освітян ко­ристуються їх паперові копії. Та я впевнений, що з часом укра­їнські освітяни однаково ефек­тивно користуватимуться різни­ми джерелами інформації.

– Які дослідження Ви вважає­те актуальними?

— Треба перевірити на прак­тиці доцільність переведен­ня нашої початкової школи на шестирічне навчання. Замість чотирьох класів початкової шко­ли, п’яти класів базової та двох старших класів зробити, скажі­мо, шість — початкової, три — базової і два чи три класи старшої школи. З відповідним перерозподілом матеріалу, без­умовно. В більшості європей­ських країн саме така структура. Крім того, це допоможе соціа­лізувати дитину. Що я маю на увазі? До шостого класу дити­на перебуває під опікою вчите­ля, і за допомогою інших педа­гогів він веде її підготовку. Це було б дуже важливо для села, адже ми маємо зберегти почат­кову школу скрізь, де є діти. Тобто навчати дитину в почат­ковій школі до шостого класу, до дванадцяти років. А підліт­ку не так уже складно поїха­ти автобусом у сусіднє село до школи, продовжувати навчання. Такий експеримент академія би провела. Але зробити це в ни­нішніх умовах ми не можемо.

У галузі вищої освіти ми про­водимо експерименти завдяки тому, що значна частина рек­торів є членами академії. Це нам дає змогу здійснювати експери­менти, особливо в педагогічних університетах. Так, нині ми ра­зом з Асоціацією педагогічних ВНЗ, яку очолює Віктор Андрущенко, працюємо над концепці­єю підготовки нового вчителя, будемо її апробувати в педаго­гічних університетах.

Максим КОРОДЕНКО, «Освіта України» №59-60

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *