Чому вітчизняним університетам так важко потрапити до міжнародних рейтингів ВНЗ? Точну відповідь може дати тільки справжній експерт, який знає всю рейтингову «кухню» зсередини. «Освіта України» продовжує інтерв’ю (початок читайте у № 77 – 78 від10.10.2011 р.) із Зоєю Зайцевою — директором по Центральній і Східній Європі британської компанії QS, яка щороку випускає один з найавторитетніших рейтингів класичних університетів QS World Rankings.
Другу частину надзвичайно цікавої розмови з міжнародним експертом ми присвятили проблемам українських ВНЗ.
УНІВЕРСИТЕТИ СНД — НАЙПАСИВНІШІ
— Чи правда, що ініціатором участі в рейтингу більшості університетів із СНД стала компанія QS? Чому керівництво ВНЗ не прагнуло цього?
— На жаль, це правда. Причому ініціатива виходила не так від компанії, як від мене особисто. В 2009 році я проаналізувала загальну кількість університетів на території колишнього СРСР, порівняла з кількістю пострадянських ВНЗ, які є в рейтингу, і взялася до, що називається, «мізкостимуляції». На щастя, цього року це дало чудовий результат: у рейтингу з’явилося 18 нових університетів з мого регіону.
Починаючи з 2009 року, коли я вперше приїхала в Україну, аби поглянути під академічним кутом рейтингів, реакція університетів була приблизно така: спасибі, звичайно, але нам це не потрібно. Як мені здається, ваші ректори просто сиділи й чекали, хто буде першим.
Але за три роки окреслився прогрес у нашій співпраці: в 2010 вперше українські ВНЗ подали заявки на участь. А в 2011, спираючись на попередній досвід, з шести заявок три університети пройшли аудит. У результаті НТУУ «КПІ» і Донецький національний університет набрали достатню кількість згадок серед експертів, щоб увійти до рейтингу. Буквально трішечки не вистачило КНЕУ ім. В. Гетьмана. Той факт, що цього року два університети ввійшли у фінальний рейтинг, істотно вплинув на керівництво українських вищих навчальних закладів. Мені надійшло багато листів від тих, хто навесні отримував від нас факси, але не відреагував. Сподіваюся, що позитивна динаміка збережеться, й у 2012 році ми побачимо ще нові українські імена в рейтингу.
Але треба зважати, що рейтинг — це динамічна система. Університети постійно оцінюються. Навіть, щоб залишатися на одному місці, потрібно «бігти» дуже швидко. Адже ті університети, що нині пасуть задніх, наступного року можуть виявитися кращими за тих, хто їх досі випереджав. ВНЗ, які потрапляють до рейтингів, можуть з них вилетіти, якщо не встигнуть закріпитися.
— Які слабкі сторони українських ВНЗ заважають їм посісти своє місце в рейтингу?
— Насамперед, — це міжнародна академічна репутація. Зі ста відсотків загальної оцінки цей критерій має сорок. Тридцять тисяч міжнародних експертів — професори, ректори і проректори навчальних закладів по всьому світу — визначають відомі їм вищі заклади освіти різних регіонів за кількома спеціальностями. І тут про українські — мало що знають.
Інша слабка сторона — індекс цитування, про який я вже згадувала. За цим критерієм українські виші проходять буквально найнижчою межею. При цьому треба пам’ятати, що ми беремо до уваги індекс цитування за п’ять останніх років, а не за попередній рік. А ось найбільш високі показники українських ВНЗ — у співвідношенні кількості професорів і студентів.
ОДРАЗУ СТРИБНУТИ НА ВЕРХНІ ПОЗИЦІЇ НЕМОЖЛИВО
— В останньому рейтингу 08 дебютували два українських заклади – НТУУ «Київський політехнічний інститут» і Донецький національний університет. Потрапити одразу в ТОП-600 — це добрий результат для цього рейтингу?
— Тут проста математика. У світі близько двадцяти тисяч університетів. ТОП-600 — це чотири відсотки. Вважаю, що потрапити до цього числа найкращих університетів світу, зовсім непогано. Наш рейтинг — накопичувальний. Ми оцінюємо діяльність університету за кілька років: індекс цитування за останні п’ять років, думка роботодавців і академічного світу за останні три роки. Так, потрапивши дорейтингу цьогоріч, ваші ВНЗ уже починають будувати свою репутацію. Одразу «стрибнути» на верхні позиції майже неможливо. Винятком ниністали МДТУ ім. Баумана, РУДН і Московський державний інститут міжнародних відносин. Їх ривок зумовлений тим, що адміністрації цих ВНЗ раніше не заповнювали заявку на участь, але кілька років поспіль були в рейтингу через велику кількість відгуків від експертів.
— Які ще українські виші отримували запрошення від вашої компанії взяти участь у рейтингу? З якої причини вони відмовилися?
— Ми надсилали запрошення в дев’ять українських університетів. При відборі керувалися двома національними рейтингами («Компас» і рейтинг ВНЗ газети «Дзеркало тижня»), а також міжнародним рейтингом присутності вишів в інтернеті ШєЬопієігісб. При цьому ніде в світі, крім Центральної Європи, практики надсилання запрошень немає. Тому, якщо хтось хоче взяти участь — ласкаво просимо. Все, що потрібно — написати нам на електронну пошту, а у відповідь ми відсилаємо стандартні форми для заповнення. ВНЗ доведеться багато попрацювати з внутрішнього аудиту, зібрати інформацію про себе: скільки професорів, іноземних студентів, міжнародних публікацій. Далеко не всі цю статистику мають. Але в будь-якому випадку це корисна справа. Без такої інформації жоден заклад не зможе будувати свою стратегію розвитку.
РІВНЯЄМОСЯ НА КАЗАХСТАН І РОСІЮ
— Ви консультуєте ВНЗ різних країн Центральної і Східної Європи. Хто найбільше просунувся за останні роки в рейтингу С)8? З кого Україна може брати приклад?
— Українцям варто взяти приклад з Росії, Казахстану, Азербайджану. Скажімо, Казахстан як найяскравіший випадок. За великим рахунком, ще п’ять— вісім років тому ви були приблизно в рівних умовах. У 2010 році Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв ввів у програму розвитку країни до 2020 року положення про те, що як мінімум два казахських університети повинні ввійти в топи міжнародних рейтингів. Далі були ідентифіковані претенденти — Казахський національний університет і Євразійський національний університет. Держава заснувала спецфонди для цих навчальних закладів, що використовуються, аби поліпшити їх показники. Частину грошей університети витрачають на запрошення іноземних професорів. І не просто на тиждень (такі короткострокові візити не мають особливого впливу на навчальний процес), а, скажімо, на семестр. Аби студенти мали достатньо часу для спілкування.
Гроші з фонду також спрямовуються на стимулювання дослідної діяльності. Будівництво лабораторій дуже дороге задоволення, але є дослідження, для яких лабораторні умови не обов’язкові. Відповідно університети визначили провідних професорів, які вже мають публікації у міжнародних журналах. Далі виділили окрему групу високого класу: з випускників, які отримують PhD (ступінь доктора філософії. — Авт.) за кордоном і планують повертатися в країну, та молодих науковців, які мають потенціал для публікацій у міжнародних журналах (знають англійську, працюють над цікавими темами і не потребують спецлабораторій). Після чого в двох університетах упровадили фінансову винагороду для професорів за кожну статтю, опубліковану в авторитетному науковому журналі. Сума премії коливається, але в середньому це 1000 доларів. В Україні навіть провідні університети мають украй низькі показники в міжнародних бібліографічних базах даних. Насамперед через те, що стимулювати професорів до публікацій вони змушені з власного бюджету, який і так не великий.
Тому, аби українські ВНЗ були представлені в міжнародних рейтингах, держава повинна їх підтримати. Депутат Леся Оробець минулого року заявила: нехай університети спочатку потраплять до рейтингу, а потім ми їм дамо грошей. Звертаю увагу, що два ВНЗ уже потрапили. Дайте іншим грошей, щоб вони теж були в рейтингу.
МОЛОДІЖНА ПОЛІТИКА
МІЖНАРОДНИЙ ОГЛЯД
На березень 2012 року в Україні заплановано міжнародний огляд національної молодіжної політики. Про підготовку до огляду йшлося на зустрічах з експертом Ради Європи, професором з питань європейської молодіжної політики Говардом Вільямсоном, у Державній службі молоді та спорту України. Говард Вільямсон презентував мету і завдання міжнародного огляду національної молодіжної політики.
Представники департаменту з питань молоді та комунікацій Держмолодьспорту ознайомили експерта з пріоритетними напрямами молодіжної політики. Зокрема, посадовці звернули увагу на посилення патріотичного виховання, вирішення питань зайнятості молоді та пропаганду здорового способу життя.
Провідні українські науковці ознайомили Говарда Вільямсоназ результатами вивчення питань у сфері молодіжної політики, які проводилися останнім часом в країні.
Експерт Ради Європи також зустрівся з представниками міжнародних організацій, які працюють в Україні та всеукраїнських молодіжних громадських організацій.
Анна ЦЯЦЬКО, «Освіта України» № 85-86