Кого готують університети – «власників» дипломів чи фахівців-інноваторів? Що таке платне навчання: освіта «у розстрочку» чи навички креативного й наукового мислення? Чи створюють ВНЗ конкурентні наукові розробки? І, основне, якими мають бути сучасні механізми фінансування вищої освіти в Україні? Ці та інші гострі питання обговорювали учасники міжнародної науково-практичної конференції, яку організували науковці Київського національного торговельно-економічного університету й фахівці Міністерства науки і освіти, молоді та спорту України.

Економісти пропонували розв’язувати проблеми фінансування вищої осві­ти реалістично. Мовляв, не варто очікувати, що повернуться часи повного державного фінансування. Жодна кра­їна в світі не спроможна забезпечити всі освітні й наукові потреби. Суспіль­ні стереотипи на кшталт «держава по­винна» треба відкинути.

НЕМАЄ ЗАМОВНИКІВ – ТРЕБА ЇХ ЗНАЙТИ!

Ректор Київського національного універ­ситету Анатолій Мазаракі наголосив, що для реалізації амбітних задумів україн­ських наукових шкіл потрібно шукати нові механізми фінансування вищої осві­ти. В пригоді може стати європейський досвід приватно-публічного партнерства. Якщо говорити простіше, то ВНЗ фінан­сують і держава, й бізнес, і громадські організації, і домогосподарства. До речі, кошти, які вкладає бізнес в освіту, в бага­тьох країнах Європи не оподатковуються.

 – Освіта, – підкреслив Анатолій Ма­заракі, – це не тільки навчальний про­цес, а й наука!

На жаль, матеріально-технічна база уні­верситетів є застарілою, наукове облад­нання зношене. Українське законодавство передбачає, що на освіту повинно виді­лятися 10 відсотків ВВП країни. На нау­ку – 1,7 %. Але реальне фінансування є значно меншим. Між іншим, досліджен­ня ЮНЕСКО попереджають: якщо дер­жава виділяє на науку менш ніж 2 відсо­тки ВВП – руйнується не тільки наука, а й економіка. Науковий потенціал не можна вилучати з промислового процесу!

Як вирватись із «зачарованого кола» недостатнього фінансування й самим за­робити кошти, розмірковував і завідувач кафедри фінансового аналізу і контро­лю КНТЕУ, засновник української нау­кової школи економічного аналізу Єв­ген Мних.

 – Науково-дослідницька діяльність університету – це створення товару, – вважає Євген Володимирович. – Цей товар треба продати! Чи розробляємо ми справді потрібний товар? Чи шука­ємо замовників?

На заперечення, що запиту від укра­їнського бізнесу можна й не дочека­тися, Євген Мних заперечив: мовляв, якщо немає замовників, то їх потріб­но «сформувати»! Виставляти інтелек­туальні розробки на ринок, розповіда­ти про них, показувати, на що здатні наукові школи.

МАСОВІСТЬ ВЕДЕ ДО ФОРМАЛЬНОГО ПІДХОДУ

До роботодавців викладачі-економісти також мають чимало запитань. Напри­клад, якого саме досвіду роботи вима­гають від випускників? Молоді еконо­місти вміють виконувати професійні обов’язки. Але при прийомі на роботу від них часто очікують саме «непрофе­сійної роботи» із царини Кримінально­го кодексу…

Аргументи науковців уважно слухав виконуючий обов’язки міністра освіти і науки, молоді та спорту України Пе­тро Куліков. У розмові з економістами він не обходив гострих проблем вищої освіти. Зокрема, констатував, що бага­то університетів з елітних закладів пе­ретворилися на масові організації. На­вчання в них зводиться до інтерпретації старих досліджень і мало відрізняється від шкільної освіти.

Джерелами фінансування вищої осві­ти є кошти держбюджету та плата за на­вчання. Але дуже часто гроші студенти платять за бренд ВНЗ, а не за його на­укові освітні розробки.

 – Університети, – наголосив Петро Куліков, – намагаються заробити на кількості студентів. Але масовість веде до формального підходу до навчання. А в університетській культурі важли­вий саме діалог викладача зі студентом.

Нині викладачі стикаються з браком коштів на дослідницьку діяльність, не мають стимулів до наукової праці, не вміють зацікавити інвесторів. Але споді­ватися лише на кошти батьків не мож­на. Не всі мають можливість платити за навчання.

 – Треба терміново шукати нові під­ходи до фінансування, – наголосив Пе­тро Мусійович. – Потрібна і більша ав­тономія університетів, і участь бізнесу й підприємств у підготовці фахівців-інноваторів. Держава не повинна фінансу­вати освіту за залишковим принципом! Але 800 ВНЗ I – IV рівнів акредита­ції – все-таки забагато.

Виконуючий обов’язки міністра по­просив науковців подати свої пропози­ції щодо нових механізмів фінансування вищої освіти. І пам’ятати мудрий вислів просвітника, що навчальне без науково­го – тільки блищить.

Світлана ГАЛАТА, «Освіта України» № 48

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *