Відмінити оцінювання учнів у початковій школі та першому семестрі п’ятого класу – така ініціатива пролунала цьогоріч від Міносвіти. Чиновники переконані, без оцінок дітям буде легше адаптуватися до навчальних програм. Однак в Україні діють школи, які взагалі не виставляють учням оцінок, ані у молодших, ані у старших класах. Їх називають – вальдорфські школи. Тут учні навчаються за не зовсім типовими навчальними планами. Школярі пізнають світ за допомогою відчуттів, поступово відкриваючи для себе щось нове. Навчаються тут за спеціально розробленими посібниками. Викладачі – також спеціально підготовлені. В Україні отримати освіту вальдорфського вчителя можна на Київському вальдорфському педагогічному семінарі та в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Перший вальдорфський навчальний заклад виник у німецькому Штутгарті ще у 1919 році – це була фабрична школа для дітей працівників сигаретної фабрики “Вальдорф-Асторія”. Її заснував австрійський філософ Рудольф Штайнер, керуючись принципами створеної ним антропософії – вчення про духовне пізнання. Нині так звані “вільні школи”, котрі ґрунтуються на вальдорфській педагогіці, є в кожному великому німецькому місті. Їх більше тисячі у всьому світі, зокрема і в Україні. “Вальдорфська педагогіка дуже орієнтована на дитину та фази її розвитку”, – розповів у розмові з DW професор Гайнер Барц, керівник відділу освітніх досліджень та освітнього менеджменту філософського факультету Дюссельдорфського університету імені Генриха Гейне. За його словами, у державній школі обсяг знань, котрі учень має засвоїти до випускних іспитів, просто розділено на роки навчання. Тоді як у вальдорфській – навчальний план ґрунтується на розвитку і психології дитини, наголошує Барц. Юлія Марушко три роки працювала вчителькою у вальдорфських школах Києва, а зараз проходить практику у вальдорфській школі у Гамбурзі. Вона першою в Україні закінчила Вальдорфський семінар для вчителів старшої школи в німецькому Касселі. “Немає оцінок, а значить – і конкуренції. Діти не списують”, – розповіла DW вільна журналістка та вчителька німецької мови Юлія Марушко. – “Я не можу сказати: “Вивчи, а я тобі поставлю дванадцятку”. Перед учителем стоїть зовсім інше завдання: дитина має робити відкриття, бачити взаємозв’язки та цілісність”. Також вальдорфська педагогіка має багато елементів викладання за допомогою дії, наголошує Барц. “Дитина навчається не лише мозком, а й за допомогою дотиків, коли щось будує, створює, – зауважує Барц. – Це театр, танці, скульптура, різьблення або кування. У звичайних школах вони часом також є, але радше – на узбіччі”. У Німеччині й досі немає жодної державної вальдорфської школи – лише приватні. А ініціатива створити першу державну школу в Гамбурзі стикнулася з опором. Одним із критиків вальдорфської освіти є вчитель із Бремена Андре Себастіані. “Антропософія хоче розвивати “духовні органи” людини, аби уможливити її доступ до духовного світу та вищих знань”, – пише він у своїй статті “Вальдорфська педагогіка: закам’яніле виховання” на сайті товариства “Скептики”.  Вальдорфським школам серед іншого закидають і те, що в них дітям нав’язують езотеричні уявлення. В Україні діють чотири такі школи: в Одесі, Дніпропетровську, Києві та Кривому Розі. Це експеримент Мініосвіти. Для них навіть є затвердженні навчальні програми. “Вальдорфська освіта не розглядає дитину як якусь скриньку, яку треба напхати усілякою інформацією, часто непотрібною. Вона розвиває вільну особистість, творчі здібності дитини, формує людину”, – вважає батько школяра вальдорфської школи Тарас Шамайда.     За матеріалами: Німецька хвиля  

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу