Перед батьками,  якi мрiють про успiшне майбутнє для своєї дитини, у свiй час постає питання – чи iснує та найкраща в свiтi школа, що справдi  могла б не лише дати ґрунтовну пiдготовку, але й такi умови навчання, коли ОТРИМАННЯ НОВИХ ЗНАНЬ – не надокучливий обов’язок, а справжня насолода.

 

У гiмназiях i спецшколах дуже часто використовуються авторськi методики викладання. Такi, наприклад, як «Паросток» або «Крок за кроком». Суть цих методик  полягає у тому, що засвоєння матерiалу йде не за рахунок механiчного запам’ятовування суми знань, а шляхом розвитку логiчного й аналiтичного мислення. Дiти навчаються самостiйно працювати з матерiалом i робити власнi висновки.

Але тут перед батьками виникає багато питань. Чим звичайна школа гiрша вiд гiмназiї або лiцею? Чим «спецiалiзованi» програми вiдрiзняються вiд «розвиваючих» та звичайних? І як вiдрiзнити справдi цiкавi та кориснi експерименти вiд «пустушок»?

«БІЛЬШЕ, КРАЩЕ… РОЗУМНІШЕ?»

«У давнину люди вчилися для того, аби вдосконалюватися. Нинi вчаться для того, щоб вразити iнших», – писав китайський мудрець Конфуцiй. Сьогодні перед тими батьками, якi прагнуть справити враження на iнших, демонструючи їм найрозумнiшу, найталановитiшу, найосвiченiшу дитину, вiдкривається широке поле дiяльностi. Адже з’явилася безлiч  навчальних  закладiв iз рiзноманiтними програмами.

Якими щасливими людьми були нашi батьки! Їм невiдомi були вагання при виборi школи для дiтей. У  кожному мiкрорайонi була пара6трiйка навчальних закладiв – «гарних» i «так собi». Але навчальнi програми скрiзь були однаковими, за винятком, мабуть, фiзико6математичних шкiл i навчальних  закладiв  з  поглибленим  вивченням iноземних мов. Їх було мало, i для того, щоб потрапити у математичнi, треба  було  мати  талант,   у  мовнi  – «крутий блат». Нинi, коли школи отримали можливiсть вiдiйти вiд стандартної програми, iнодi складається враження, що вони затiяли мiж собою своєрiдне змагання за звання найпрестижнiшого навчального закладу. Кому вдасться впхнути у голови учнiв як найбiльше рiзноманiтних знань? У якiй школi найвищий вiдсоток медалiстiв та призерiв олiмпiад?

Найпростiший спосiб перетворитися зi звичайної школи в елiтарний навчальний заклад – ускладнення навчальної програми. Цим шляхом, на жаль, йде бiльшiсть гiмназiй, лiцеїв i спецiалiзованих  шкiл. Вважається, що гiмназiї та лiцеї продовжують традицiї дореволюцiйної освiти, тому в їхнiх програмах особливу увагу спрямовано на гуманiтарнi предмети. Крiм звичайних iсторiї та лiтератури, гiмназистам i лiцеїстам читають курси логiки, етики, iсторiї фiлософiї й культури, вони вивчають не одну iноземну мову, а мiнiмум двi-три.

Спецiалiзованi школи вiдрiзняються вiд гiмназiй та лiцеїв, по сутi, лише вибором предметiв для бiльш детального вивчення. Найчастiше це фiзика, математика й  природничi  науки.  Окремий «пiдвид» спецшкiл –  школи з поглибленим вивченням iноземних мов. На вiдмiну вiд  гiмназiй, логiкою, етикою та рiзними фiлософiями там не переймаються, а всi додатковi навчальнi години вiддаються iншомовним граматичним тонкощам.

Головна перевага гiмназiй, лiцеїв i спецiалiзованих шкiл полягає в тому, що викладають там, як правило, висококласнi вчителi. До процесу вкладання знань в учнiвськi голови залучаються навiть досвiдченi вузiвськi викладачi, що мають вченi ступенi.

Ще один плюс – у гiмназiях i спецшколах дуже часто використовуються авторськi методики викладання. Такi, наприклад, як «Паросток» або «Крок за кроком». Суть цих методик полягає  у тому, що засвоєння матерiалу йде не за рахунок механiчного запам’ятовування суми знань, а шляхом розвитку логiчного й аналiтичного мислення. Дiти навчаються самостiйно працювати з матерiалом i робити власнi висновки.

Однак у гiмназiй, лiцеїв i спецшкiл є й мiнуси. Перший iстотний недолiк: щоб утиснути в дитячi голови великi масиви iнформацiї, збільшується кiлькiсть навчальних годин. «Наднавантаження» iнодi стають причиною нервових зривiв i хвороб, особливо у молодших школярiв.

Ще один мiнус – у таких навчальних закладах iдея здорової конкуренцiї iнодi доводиться до абсурду. У суворiй битвi за бали, грамоти й медалi «виживають» найсильнiшi. А тi, кому перемогти не вдалося, можуть на все життя залишитися з «комплексом невдахи».

ВЧИМОСЯ ДУМАТИ

«Важливою є  не  кiлькiсть знань,  а якiсть. Можна знати дуже багато чого, не знаючи того, що потрiбно бiльше за все», –  повчав  Лев Толстой.  Цим гаслом, мабуть користуються iдеологи експериментальних шкiл, програми яких побудованi на  принципах  «розвиваючого  навчання».  Головна  його  iдея – «не кiлькiсть, а якiсть». Тобто,  дитинi потрiбно не просто дати великi об’єми iнформацiї, а навчити її керуватися цими знаннями. Простiше кажучи, навчити думати самостiйно.

У педагогiчнiй лiтературi можна знайти досить багато прiзвищ авторiв розвиваючих методик. Але всi вони (методики) виросли з одного кореня. Точнiше, iз двох: розроблених в 606i роки минулого сторiччя методик Ельконiна – Давидова та Занкова. При всiх розбiжностях обидвi системи спираються на iдеї видатного дитячого психолога  Льва Виготського про  розвиток iнтелектуальних здiбностей дитини. Тiльки пiдходи до цього завдання вiдрiзняються. Їх можна умовно назвати  «м’яким» та «жорстким» шляхами до знань.

«М’яка» система Данила Ельконiна i Василя Давидова базується на розвитку у дiтей глибокого теоретичного мислення й творчої уяви. Скажiмо, на уроках математики дiти не заучують механiчно таблицю множення, а опановують теорiю чисел. Не зазубрюють граматичнi правила, а вивчають закони побудови мови. Знання, не завченi механiчно, а заснованi на глибокому розумiннi, набагато краще закрiплюються в головi дитини. До того ж, вона вчиться  самостiйно  шукати  вiдповiдi на  будь6якi питання.  Робота на  уроцi ведеться у формi обговорень. Домашнi завдання  зведено  до мiнiмуму, оцiнки не виставляються зовсiм: тобто, дiтям забезпечується максимальний психологiчний комфорт.

Принцип «жорсткої» розвиваючої системи Леонiда Занкова полягає в тому, що дитина повинна самостiйно пройти шлях вiд практики до теорiї. Спираючись на факти, вона (за допомогою вчителя, звичайно) вчиться узагальнювати, виводити закономiрностi. Навчання йде дуже швидкими темпами, рiвень складностi матерiалу значно вищий, нiж у звичайних школах. До того ж, контрольнi роботи й оцiнки теж збереженi. Головна перевага обох методiв полягає у тому, що дiти насправдi вчаться думати. Цi методики добре випробуванi й застосовуються майже пiвстолiття. Численнi перевiрки знань учнiв показали, що рiвень пiдготовки дiтей, якi вчилися за цими програмами, справдi вищий за середнiй.

Але, на жаль, є в них i недолiки. Перший (i головний) – обидвi системи розрахованi  лише  на  учнiв  молодшої школи. В старшiй школi дитина, яка звикла до вiльного iнтелектуального пошуку, попадає в лещата шкiльної системи, що викликає у неї психологiчнi проблеми. Крiм того, система Ельконiна-Давидова пiдходить не всiм малятам, а лише дiтям з добре розвиненою творчою уявою.

Дуже важливим є рiвень пiдготовки вчителiв.  Трапляється,  в  деяких  школах декларують викладання «за розвиваючою системою», а насправдi виявляється, що викладачi лише прочитали декiлька статей про метод або прослухали пiвторагодинну лекцiю. А це призводить до проблем: скажiмо, вчитель, що невмiло застосовує систему Занкова (високий темп навчання), може викликати у дитини замiсть азартного бажання  вчитися  нервовi  зриви, пов’язанi з перевантаженнями.

МРІЇ ПРО «ВІЛЬНУ  ШКОЛУ»

«Тепер дiти не грають, а вчаться. Вони все вчаться, вчаться й нiколи не почнуть жити», – писав великий мрiйник Олександр Грiн. А чи можна вчитися граючи? Як не дивно, можна. Скажу одразу – у нашiй країнi таких шкiл немає. Сподiваюся, поки що немає.  Так  звана «вiльна школа», або школа6парк – росiйський експеримент. Започаткував його лiнгвiст та педагог Милослав Балабан (на жаль, вже покiйний). Викладаючи студентам курс iноземної мови, вiн звернув увагу на те, наскiльки неефективною є система звичайних лекцiй й обов’язкових iспитiв, на яких перевiряється, по сутi, не володiння iноземною мовою, а рiвень механiчної пам’ятi. Почавши з революцiйної методики викладання мов, вiн дiйшов думки про необхiднiсть реформування системи освiти в цiлому. Школа з її контрольними, iспитами й середнiми балами пригнiчує в дитини здатнiсть вiльно мислити. «Легко помiтити, що всi вчителi прагнуть розвивати не природну кмiтливiсть учня зi свого предмету, а щось зовсiм протилежне: покiрну «правильнiсть» у вiдтвореннi текстiв або правил, – писав Милослав Балабан у статтi «Чи можна «неправильно» запитати дорогу?». «Правильне знання» перевiряється на кожному iспитi. Якби правильний варiант не потрiбно було пам’ятати, а можна було просто знайти в пiдручному матерiалi, то iспит став би набагато легшим».

Досвiдчений викладач напевно погодиться iз правильнiстю цього тверд ження. Менi розповiдали про одного професора  Київського полiтеху,  який на iспитах викладав на стiл стоси пiдручникiв i довiдникiв: «Користуйтеся». І пояснював здивованим студентам: «Інженер не зобов’язаний визубрити напам’ять весь iнститутський курс. Вiн повинен за необхiдностi просто знати, де знайти потрiбну iнформацiю».

Отже, наприкiнцi 80-х у Милослава Балабана народилася iдея «Освiтнього парку вiдкритих студiй», яку ще називають «Школа6парк». Це щось зовсiм фантастичне! Уявiть собi школу, у якiй немає розкладу урокiв, немає оцiнок, немає навiть… необхiдностi вiдвiдувати уроки. Учителi органiзують «студiї» з вивчення предметiв, а дiти можуть самi вибирати, до якого вчителя ходити. І чи ходити взагалi.  Єдина вимога, пропонована дитинi – перебувати в навчальний час на територiї школи.

Що ж вiдбувається з дiтьми, якi потрапили  до такої школи? Мiсяцiв зо два6три вони  дiйсно на  уроки  не  ходять. А потiм… здорова тяга до знань (адже одержання iнформацiї – нормальна потреба людини) приводить до того, що кожна дитина вибирає собi програму вiдповiдно до своїх уподобань. З часом дiти починають вчитися набагато краще, нiж їх однолiтки зi звичайної  школи. Тому що роблять це за власною iнiцiативою й для власного задоволення.

Отже, помрiяли, i настав час повертатися на землю. Адже нашим дiтям потрiбно   вчитися   в   зовсiм   iншiй школi з її обов’язковою програмою, твердими   оцiнками,  системою  перевiрок, контрольних й iспитiв. Я читала про те, що iснує альтернативна система  оцiнювання  знань  учнiв:  у класному   журналi   вчитель   просто ставить галочку навпроти прiзвища дитини, коли та  у потрiбному обсязi за своює   чергову   навчальну   тему. Одержав необхiдну кiлькiсть галочок з кожного предмету – виходить, програму подужав, можна переходити в наступний клас. Але на практицi я не зустрiчала      жодної      школи,      що повнiстю вiдмовилася б вiд оцiнювання знань балами.

…Загалом, шкiл i програм зараз багато – гарних i рiзних. Вибирати вам. Наостанок менi хотiлося б процитувати слова розумної мами двох дiтей, вичитанi на одному з батькiвських форумiв, присвячених обговоренню освiтнiх програм: «Мої дiти вчилися по тiй самiй програмi, але в рiзних учителiв. У вчительки старшої дитини творчий пiдхiд до всього в життi. У молодшого – викладач просто чесно працювала. Рiзниця в засвоєних знаннях величезна. А програма нi до чого….».

«Освітні експерименти – це експерименти над нашими дітьми, тому ми маємо бути впевненими в їх безпечності»

Отже в Україні зараз від навчальних закладів не вимагають викладати за жорстко уніфікованими  програмами, кожна школа може вдаватися  до експериментів.   Але  яка тенденція  існує в шкільній освіті – збільшувати різноманіття програм чи навпаки, запроваджувати у школах більш жорсткі стандарти? З цим питанням ми звернулися до директора Департаменту   загальної   середньої   та дошкільної освіти Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України Олега Єреська.

«Я б не сказав, що зараз всі разом кинулися експериментувати, або навпаки, стали ретроградами, що забороняють  нові програми.  Єдина наша вимога до програм – отримання грифу міністерства. Якщо програма пройшла комісію і отримала гриф Міносвіти – це є показником того, що вона може використовуватися у школах.

У  нас діє державний  стандарт,  в якому прописано  – є так звана «інваріантна»  частина, обов’язкова  для вивчення  усіма. Тобто, є стандарт, об’єм знать, який дитина повинна опанувати. І вже на цій базі можуть запроваджуватися експерименти. Державний стандарт насправді дає школі більше можливостей. Нині, наприклад, запроваджується новий державний  стандарт для початкової  школи.  Тобто, якщо раніше  затверджувалася єдина програма, під неї писали стандартні підручники, то зараз існує припущення, що після затвердження Кабміном цього стандарту ми будемо розробляти базову програму, головне в якій – констатація того, що повинна знати та вміти дитина у 1?му, 2?му, 4?му класах. Автори програм можуть пропонувати різні шляхи досягнення цієї мети. А потім ми зможемо порівнювати ефективність від застосування різних програм.

Але,  повторюю,   будь?які  експерименти  спочатку  повинні пройти міністерську комісію.  Навіщо це робиться? Не секрет, що окремі експерименти запроваджуються в школах з єдиною метою – захистити… чиюсь кандидатську  дисертацію.  Трапляються анекдотичні ситуації. Одного разу я читав подібний проект. «Результат проекту  – в школі створено сприятливе   середовище   для збереження   здоров’я: у  коридорах розвішані  люстерка для красунь».  Скажіть мені, до чого тут здоров’я школярів? А ось ще один приклад. Нещодавно в одній школі у програму для 5?го класу ввели новий предмет – «фітотерапію».  Автор – вчитель цієї ж школи. Питаю: «Про що ви розповідаєте школярам?» – «Про те, як збирати лікарські рослини і вживати їх», – «У вас є диплом медика?» – «Ні, немає». Але фітотерапія – це медична дисципліна, її не може викладати людина без медичної освіти.  Тим більше 11?річним дітям. Адже застосування лікарських  трав може бути небезпечним для дитячого організму.

Я дуже поважаю колег-вчителів, але значна частина спеціалізованих навчальних закладів від звичайних шкіл відрізняється лише табличкою. А за якістю знань відрізняється…  не в кращий бік. До того ж, навчання у приватних закладах коштує дорого.  Державні  гімназії та спецшколи офіційно безкоштовні.   Але ми знаємо,  що різноманітні  «батьківські фонди» обходяться батькам в копійку. Скільки шкіл в Україні вдається до експериментів? Близько тисячі. Але зараз я не хочу називати точну цифру,   тому що в цьому році ми плануємо масштабну перевірку, аби дізнатися – які нововведення направду просувають вперед педагогічну науку, а про які краще забути. Така перевірка  конче  необхідна,  тому що всі ці експерименти – це експерименти з нашими дітьми, тому ми маємо впевнитися в абсолютній їх ефективності  та безпечності».

Людмила  ЗАГЛАДА

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *