Підручникотворення. Як Леонід Каденюк для другокласників знання у космосі збирав - pidru4nykyНа свіжовичавлених, невідомо звідки взятих журналістами та видавцями помилках у шкільних підручниках сьогодні не піариться хіба що найлінивіший. Купа сюжетів, статей і псевдожурналістських розслідувань переповнені закидами про халатність Міністерства освіти і науки України, що нібито цьогоріч недостатньо уваги приділило процесу підручникотворення, тому учні 1 – 2 класів багатьох українських шкіл вимушені навчатися грамоті за «неграмотними книжками».  Самі ж освітяни з таким баченням ситуації не погоджуються.  Кажуть, проблеми дійсно є. Однак більшість помилок – друкарські. І як усе виправити, в Міносвіти вже знають, більше того –  діють, хоча активна частина громадськості та окремі народні слуги конкретних кроків із розв’язання проблеми чи випадково, а чи вимушено не помічають. 

Щодо якості підручників. Чи насправді критика є результатом некомпетентності, а не наслідком умисних перекручувань і політичних ігор, видавництво «Педагогічна Преса» поцікавилася в директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Олександра Удода. Очільник інституції надувагу до підручникотворення називає нічим іншим як стовідсотковою інсинуацією: «У цій організованій кампанії беруть участь окремі видавництва й видавці, які не спеціалізуються на освітній літературі. Невипадково серед них – майже десяток видавництв із Тернополя. Зокрема «Підручники і посібники». Склалося історично, що в Тернополі спостерігаємо «перевиробництво» видавництв. А ринок для реалізації їх продукції  дуже малим. Саме тому їм потрібен вихід на всеукраїнський рівень через… Міністерство освіти і науки. Запевняю, нічого нового тут немає. До речі, ця боротьба ніколи не вщухала. Вона була і за радянських часів, і в період незалежності України. Так, у 1980­-х тривало протистояння між двома варіантами підручника з геометрії. На початку 1990­-х  «воювали» і автори букварів. Певною мірою цей процес є закономірним, він і далі триватиме».

До помилок у підручниках Олександр Андрійович ставиться філософськи, адже деякі з них і помилками не назвеш узагалі. «Частина – це авторський стиль викладання матеріалу або інтерпретація авторів», – пояснює директор ІІТЗО. Щодо друкарських помилок, то відповідь також є: «Знаючи видавничу справу, скажу, що можуть бути  помилки технічного характеру. Але з цієї ситуації є традиційний вихід – сам видавець разом із автором інформує читачів і користувачів книжки про технічні недоліки. Впевнений, що будь­-який педагог також одразу побачить неправильно поставлений математичний знак або випадково вказаний неправильний символ. Маю наголосити: ні цього навчального року, ні минулого від учителів ми не отримали жодної «рекламації» стосовно якості підручника. Бо всі книжки вчасно презентовані та доставлені до шкіл. Проведено семінари на базі всіх 27 обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти. Якщо й були нюанси щодо помилок – останні давно виправлені».

Надактивності представників ЗМІ, які культивують тему непрофесійності в МОН і суміжних установах, Олександр Удод пояснює просто: «Серед так званих експертів я не бачив жодного авторитетного академіка, професора, який виступив би з питання якості підручників. А якщо сьогодні в ролі експертів виступають заангажовані політики або колишні чиновники, яких «відлучили» від регулювання освітніми процесами, зокрема ринком навчальної літератури, то я не можу погодитися з тим, що їхня критика є об’єктивною й неупередженою».

Саме тому радять довіряти  висновкам, що робляться під час апробації навчальної літератури: до такої процедури залучають широке коло експертів (споживачів навчальної літератури, вчителів, учнів і батьків). До речі, за результатами попередніх моніторингових досліджень індекс якості підручника коливається від 0,85 до 0,98 – це дуже високий показник. Відповідно до світової практики, видання можна зняти з використання в навчальному процесі, якщо індекс якості є нижчим 0,75. В Інституті інноваційних технологій і змісту освіти переконують, що цього року на етапі апробації  таких підручників не було.

Не варто блукати глибинними теренами інтернету, аби натрапити на негативні  висловлювання щодо якості підручників  від «експертів» із народу та від тих, хто зараховує себе до четвертої влади. Також додати ложку дьогтю до бочки меду не цураються й ті, хто не один день у журналістиці. Чим керуються? Невідомо. Переходити на особистості й тицяти: «А он той! А там! А у них!» – не найкраща з позицій, яку Освітній портал «Педагогічна преса» не звик сповідувати. Однак втриматися від реакції на доволі сумнівні закиди щодо помилок глобальних масштабів у підручниках ми не в змозі.  Неабияку цікавість викликає стаття Зої Звиняцьківської (далі – леді Z), яка нібито всім своїм єством прагне докопатися до істини – підручникового фіаско, тому аналіз авторки рясніє сила-силенною зауважень до упорядників підручників для другокласників – “Українська мова” та “Літературні читання з української мови”. Звісно, що кожна думка має право на існування, тож і ми вирішили висловити власну.  На перший погляд, авторка цілком фундаментально взялася викривати помилки в підручниках, що,  за її словами, «справляють жахливе враження», однак підтримати висновки її «дослідження» Педагогічна Преса (далі ОPPS) не може.

Леді Z поспішає на допомогу «ображеним»  другокласникам, які навчаються за книжками «зі страхолюдними малюночками». Тому зовсім не шкодує  гострого слівця і не соромиться власних припущень.

Уривок тексту: «Соловей співає тоді, коли солов’їха висиджує в гніздечку пташенят. Співом він розважає свою подругу, висловлює любов до неї». (Літературне читання. Чи знаєш ти?, стор. 29)

Коментар Леді Z: «Ну звідки в нашому сьогоденні раптом узявся уламок світосприйняття вихованки інституту благородних дівиць часів, коли Чарльз Дарвін ще не оприлюднив свою революційну теорію?! Сьогодні всі більш-менш розуміють, що, якщо йдеться про птахів, то співом, яскравим пір’ям, танцями тощо самці намагаються привабити самиць для спарювання – а деякі види солов`їв ще й якийсь час потому “тримають” співом територію до появи пташенят. І що поняття “любов” і “розважає” надміру складні для мозку птаха і взагалі тварин. Тобто це відверто неправдиве ханжеське белькотання, фіговий листок, накинутий на невблаганну в своїй логіці одвічну справу продовження роду, один з головних інстинктів всіх тварин».

 ОPPS: З усією повагою до авторки, та чи фраза «привабити самиць для спарювання» –  не надто відверта для розуміння 7-8 річними дітьми? Звісно, статеве виховання та біологічні особливості організму – дуже важливі теми для обговорення, однак, погодьтеся, не для другокласника.  Ще один момент, який вразив редакцію порталу:  «Ну звідки в нашому сьогоденні раптом узявся уламок світосприйняття вихованки інституту благородних дівиць?» Пані авторко, невже сповідування вічних цінностей – це аж так жахливо? На чому тоді варто виховувати наших нащадків?

Далі.  Леді Z безупинно галасує на просторах інтернету про  необізнаність упорядників вищезгаданих підручників. Наприклад, вона ставить під сумнів думку, що в космосі є хоч би якісь знання, цитуючи уривок із тексту: «Діти, як ви думаєте, навіщо люди летять у космос? … Чого людині не вистачає? Їй не вистачає знань!» (Укр. мова. З журналу, стор. 44)».

 Коментар Леді Z вражає своєю «логікою»: «Тобто люди, які створюють підручники для наших дітей, навіть не можуть розрізнити такі поняття, як інформація про явища оточуючого світу і знання, які генеруються виключно в свідомості людини. В космосі немає жодних знань. З точки зору знань космос – це крижана пустеля. Майже така, як українські підручники».

ОPPS: Та невже?! Про «знання, які генеруються виключно в свідомості людини» у космосі ми поцікавилися у Народного Посла України, Героя України  та першого вітчизняного космонавта Леоніда Каденюка. І ось що дізналися: «Звісно, що людина вирушає у космос для того, щоб отримати певні знання. Взагалі космічний простір – це не просто порожнеча, це простір, сповнений величезною кількістю запитань і відповідей на них. Саме тому людина, яка вирушає в космос, зобов’язана мати різнобічні знання з багатьох наукових галузей, і що більше, то краще. У космос вирушають по знання щодо своєї планети, земної орбіти, адже звідти  можна спостерігати те, чого ми не бачимо з Землі.

Нас, космонавтів, наприклад, навчали досліджувати геологічні явища: розломи, вулкани; спостерігати за лісами, полями, вести зйомки з космосу Землі. Також дізнатися нове можна і про себе, про людину. Нині багато питань постають перед наукою щодо біологічних процесів: намагаються визначити вплив гравітації на організм, вивчають стан людини у невагомості, порівнюють із результатами досліджень у земних умовах. Там, у космосі, можна знайти відповіді на запитання: хто ми, люди, є і навіщо ми на цій планеті? Наша робота – це дослідження, що потім тут, на Землі, активно використовуються. Тобто дуже багато знань людина може отримати, перебуваючи у космосі. Там є і відповіді, і запитання»,  – поділився Леонід Костянтинович. І що тут додати? Підкорювач космосу точно знає, бо він там був і повертався з дорогоцінними знаннями на Землю. Є сумніви?

Нікого звинувачувати у плюндруванні української культури Педагогічна Преса не збирається, це не наше завдання, та думки Леді Z щодо пропагування в підручниках народних традицій ми не поділяємо:

 Леді Z: «Тут нема ані жодної межі, ані здорового глузду. Куди не подивись, все рясно замальовано віночками, рушниками і калиною. Щедро представлені оповідання з використанням народних прислів’їв на кшалт «З курми лягай, з півнями вставай», «Вставай, чоловіче, третій півень кукуріче» (Анатолій Григорук, Літ. Чит., стор 128) В читанці – кілька окремих великих розділів «народної скарбниці» зі скоромовками, приказками, прислів’ями тощо. Тексти з придихом про вишитий рушник та писанку як витвори мистецтва. Не сперечаюсь – але нема жодних відомостей про ІНШІ витвори мистецтва – наприклад, картини, скульптуру, архітектуру тощо».

ОPPS: Справді, навіщо сперечатися? Проте кожна мисляча людина поставить запитання: як виховати здорову націю не тільки фізично, а  й ментально, духовно, якщо не  прищеплювати   дітям любов до Батьківщини, до традицій,  до українського народу? Що поганого в патріотизмі? Хіба малеча буде різносторонньо обізнаною, не знаючи власної культури, історії?

Крім того,  Леді Z вважає життя, описане в підручниках для 2-го класу, «давно в минулому», а столицю України називає «великим цвинтарем» через надмірну кількість пам’ятників.

Леді Z: «Те життя скінчилося. Давно. Може, для когось це жахливо, але так вже сталося, нічого не поробиш. Втім, це неправда. Поробиш, ще й як – наприклад, його можна штучно підтримувати на підконтрольному тобі просторі, скажімо, середньої освіти. І недарма Київ, приміром, в тій же укрмові змальовано так: «Київ – столиця України. У цьому великому й красивому місті є багато пам’ятників славним українцям: Богдану Хмельницькому, Тарасові Шевченку, Лесі Українці, Івану Франку та іншим» (стор. 75).

Дуже, дуже показовий опис. Столиця країни як великий цвинтар, де поховано все найкраще, що в нас було. Точніше, все найкраще, що в нас було – вже поховано. Тепер ласкаво просимо на екскурсію…»

ОPPS: Чому ж одразу – так? Без шансів, без варіантів? Відколи вшанування пам’яті та досягнень стає чимось ганебним? Навіть складно уявити, як ті, хто поділяє таку думку, блукають, наче цвинтарем, київськими вулицями та й взагалі виходять із домівок…

Завершує свої творчо-пошукові потуги Леді Z, не зраджуючи власним переконанням:

Леді Z:  «Нарешті, світ, в якому вишиванка, калина та рушник на кожній сторінці жодним чином не можуть виправдати тебе, якщо ти нічого як слід не знаєш, не вмієш і замість підручника «женеш» відверту халтуру – морально застарілу і вкрай низької якості».

ОPPS: Освітній портал поважає погляди та переконання кожної людини – в демократичному суспільстві живемо. Однак чи не занадто сміливо й не зовсім чесно, спираючись на спірні умовиводи і  домисли, робити такі висновки, що розлітаються  простором інтернету, мов гарячі пиріжки взимку.  На тому було б і все, але після прочитання матеріалу журналістки в голові та серці залишається одне-єдине: не замітай чужої хати — дивись, чи твоя заметена.

Насамкінець зазначимо, що авторка статті «Цвинтар як модель життя, Або укрмова і космічні знання» й сама, як кажуть, небезгрішна. Бо, претендуючи на роль експерта з підручникотворення, варто було б ретельніше перевірити власний текст на помилки.  На жаль, Зоя Звиняцьківська не дотримується багатьох правил української мови, зокрема на чергування голосних і приголосних, прийменників і префіксів «у-в» взагалі не зважає, не всі коми «тулить» на належне місце, а щодо другої відміни й родового відмінка – це не до неї радитись. Проте немає нічого страшного. Все ще можна виправити – було б бажання.

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *