ХТО РОЗПОВІСТЬ ПРО НООСФЕРУ? - VernadskyІм’ям цього видатного вченого названо академії й університети, морські судна і бібліотеки, вулиці і наукові лабораторії. І навіть географічні об’єкти. Та й не дивно, адже Володимир Вернадський – засновник таких наук, як геохімія, біогеохімія, радіогеологія. Він є творцем учення про біосферу, її еволюцію і перетворення під впливом людини на ноосферу – тобто сферу розуму.

Здавалося б, про нього написано цілі стоси паперу біографічних досліджень і кілометри газетних шпальт публіцистики. Але й досі це – надзвичайна і суперечлива постать, особистість, навколо якої створено стільки міфів і легенд, що важко в такому плетиві розгледіти справжнього, реального вченого і філософа.
Щодо наукової кар’єри: Вернадський був академіком Петербурзької академії наук, професором Московського університету, одним із засновників Української академії наук, її дійсним членом і першим президентом, засновником першої наукової бібліотеки в Україні. Він збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямів мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постанова кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Володимир Іванович був організатором і директором Радієвого інституту, Біохімічної лабораторії, дійсним членом кількох академій (Паризької, Чеської).
Усі ці факти є загальновідомими. Однак навіть серед такої поширеної інформації про вченого є чимало двозначностей і суперечностей, які трактують на свій смак усі, хто не лінивий.
Але все по порядку.
«Упрямый украинец, себе на уме»
Суперечність перша: росіяни вважають Вернадського великим російським ученим. Українці – своїм. А на чиєму боці істина? Як завжди, вона посере­дині. Справді, корені роду Володимира Вернадського йдуть від запорізького козака Верна, який воював у війську Богдана Хмельницького. А вже дід Василь закінчив медичний факультет Московського університету, служив військовим лікарем і брав участь у поході військ Суворова через Альпи, за що отримав дворянство. Він оселився в Києві, де й народився батько Володимира Вернадського Іван Васильович.
Батько пішов науковою стежкою. Очолив кафедру в Київському університеті, а потім був запрошений на аналогічну посаду до Московського. А майбутній академік народився в Санкт-Петербурзі 12 березня 1863 року в сім’ї економіста і професора. Мати Марія Миколаївна була першою російською жінкою-політекономом. І батько, й мати були відомими публіцистами, лібералами і ніколи не забували про своє українське коріння. За чотири роки сім’я переїхала до Харкова. Родичів мали й на Полтавщині: в селі Великі Шишаки у Вернадських була садиба, куди майже щоліта приїжджали всі разом. І ще: знаменитий письменник Володимир Короленко доводився Володимирові Вернадському троюрідним братом.
Малий Володя читав українських письменників, бачив, як живе український народ, не був байдужим до історії предків. Уже навчаючись у Петербур­зькому університеті на фізико-математичному факультеті, він читає польські книжки з історії України й пише на цю тему статтю. Активний студент не лише займався науками, а й брав участь у політичному житті, в заснуванні політичних молодіжних гуртків, його обирали до суспільно-громадських студентських організацій. Університет закінчив уже в званні кандидата наук.
В одному з петербур­зьких дискусійних гуртків якась юна пані сказала про нього: «Упрямый украинец, себе на уме». А він цілком заслужено отримує професорське звання в Московському університеті.
У 1886 році Вернадський одружується з Наталією Старицькою – донькою відомого імперського чиновника. Прожив він із нею понад 56 років! Родина мала двох дітей – сина Георгія і доньку Ніну, які в другій половині ХХ століття померли в еміграції у США.
Але… повернімося до початку минулого століття. Вільнодумний учений знову переїжджає до Петербурга – на знак протесту проти імперської урядової політики. Знаний молодий професор 1891 року разом із Львом Толстим і газетою «Русские ведомости» організував громадське об’єднання допомоги голодуючим.
Ледь не створив атомну бомбу
У 1907 році Вернадський, перебуваючи під враженням від досліджень Марії і П’єра Кюрі, починає в Росії досліджувати радіоактивні мінерали. І за три роки створює Радієву комісію Академії наук. Виїжджає до експедицій, які розшукують на просторах імперії родовища радію. Більше того, є відомості, що коли розпочалася Перша світова війна, комісія займалася проблемою… створення атомної бомби. Ще 1913 року вчений спробував запобігти світовій війні, для чого з його ініціативи розпочали програму з розроблення ядерної зброї на гроші РАН, мільйонерів Рябушинських, а також, на початку війни, – Головного штабу. Дослідження припинили через відсутність достатньо потужного літака, який зміг би доставити і скинути смертельний заряд. (Не буває лиха без добра!)
Паралельно, з 1902 року, Вернадський читає курс лекцій з історії російської науки й видає численні публікації: нарис «Про науковий світогляд», «Нариси з історії природознавства в Росії у XVIII столітті», «Академія наук у перше століття своєї історії» тощо. Згодом Володимир Іванович працює в Тимчасовому Уряді.
Після Жовтневого перевороту, який він не підтримав, науковець – серед тих, хто підписує звернення: «…зусиллями народу буде покладено кінець пануванню насильників» (тобто більшовиків). Починаються переслідування підписантів документа. Вернадський змушений виїхати до Полтави, а згодом – до Києва. За часів Скоропадського разом із двадцятьма відомими вченими, які тоді також пере­їхали з Москви до Києва, створює комісію з організації Академії наук.
Він писав тоді: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України…». Завдяки комісії було заплановано Ботанічний сад Академії наук у Києві, розроблено статут Академії, засновано Геодезичний інститут, Біогеохімічну лабораторію. Але… в Україну приходять більшовики. Вернадський захворів на тиф, а після ректорства в Таврійському університеті переїжджає знов до Петрограда. Безлад у країні і переслідування кадетів (а він був одним із засновників цієї партії) змушують ученого із сім’єю виїхати на запрошення від Сорбонни до Франції.
Під гарантії безпеки
На одній з публічних лекцій початку 20-х років він сказав такі слова: «Ми підходимо до великого перевороту в житті людства, з яким не зрівняється все ним пережите. Недалеко той час, коли людина отримає атомну енергію… Чи доросла вона до вміння використовувати силу, котру неминуче дасть їй наука? Учені не повинні заплющувати очі на можливі наслідки наукової роботи, наукового прогресу. Вони мають відчувати відповідальність за свої відкриття. Вони повинні пов’язати свою роботу з кращою організацією людства». Він мав на увазі відповідальність учених за використання відкриттів на користь людям. І це – майже за чверть століття до Хіросіми!
Повернувшись на батьківщину 1926 року під гарантії безпеки керівництва Радянської Росії, Вернадський публікує свою знамениту книжку «Біосфера», а в очолюваному ним Радієвому інституті 1938 року починає працювати перший у Росії циклотрон. Володимир Іванович був одним з ініціаторів інтенсивного вивчення атомного ядра для використання енергії радіоактивного розпаду. Треба зауважити, що, незважаючи на страшні репресії тих років, сталінська верхівка все-таки дотримала слова: Вернадського не чіпали. Сам Молотов особисто стежив за цим і приструнював аж надто завзятих «вівчарок» режиму. На донос одного з таких «тупнув ногою» так, що вченого надовго залишили у спокої. Щоправда, діти Вернадського все-таки залишилися в еміграції. Є чутки, що син академіка нібито навіть працював агентом свого батька, висилаючи тому публікації про досягнення американських науковців. Утім, згодом «заповзятливі» таки відігралися, і Володимир Іванович роками впадав у немилість. До 90-х років минулого століття більшість його геніальних ідей була якщо не під забороною, то вважалася неістотною і ледь не шкідливою.
А за часів Сталіна науковець був змушений працювати саме на ту осоружну бомбу! На початку Другої світової Сталін зібрав на нараду відомих учених Іоффе і Хлопіна і запитав у них, чи можливе, й за який термін, створення цієї бомби. Ті відповіли, що не раніше, ніж на початку ХХІ століття. Коли це саме запитання поставили Вернадському, той відповів: 5–7 років. І надав докладний план робіт. Однак невдовзі, в січні  1945-го, він помирає.
А тепер іще про одну суперечність. Радикальну. Прихильники ідей Вернадського стверджують: саме йому належить теорія ноосфери, а також вчення про стабільність біосфери й започаткування екології як науки. Критики вважають, що це зовсім не так. Мовляв, ніде в працях видатного вченого конкретно про ноосферу (в яку еволюціонує біосфера) не йдеться. А щодо стабільності біо­сфери – він узагалі помилявся. І знову: де істина? Мабуть, відповідь на це запитання ще належить сформулювати. Але коли кілька років тому я намагалася знайти в Україні авторитетну наукову особу, яка прокоментувала б мені це вчення, охочих не знайшлося.
Водночас іще від 60-х ідеї Вернадського використовували для розробки і конструювання замкнутих екосистем і створення штучної біосфери в космічних програмах НАСА.
А сам учений вірив у призначення науки як основного фактора вдосконалення суспільства. Помилявся чи ні?

Ольга КОВАЛЕНКО, «Освіта України»

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *