ЛІДІЯ СТАРОДУБЦЕВА: МАЙБУТНЄ НАШИХ ВИПУСКНИКІВ ПОВ'ЯЗАНЕ НЕ ТАК З ОСВОЄННЯМ ВТОРОВАНИХ ШЛЯХІВ ЗНАННЯ І ДОСВІДУ, ЯК ІЗ ПОШУКАМИ НОВИХ ІДЕЙ - konkurssmi.org 1.Програма «медіа-комунікації» спрямована не на трансляцію консервативних догм і докс, а на мистецтво створення інноваційних медіа-проектів

 

Нова спеціальність «Медіа-комунікації», відкрита в Україні завдяки зусиллям ректора і колективу кафедри медіа-комунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, є інноваційним науково-освітнім проектом. Сенс його – у спробі прокласти мости між академічною наукою, університетською освітою і новими практиками медіа-комунікацій. Керівник нової кафедри професор Лідія Стародубцева розповідає «Освіті України» про цей своєрідний експеримент.

– Охарактеризуйте загальний стан справ із підготовкою фахівців у галу­зі медіа-комунікацій. Чи користуються вони попитом? Яких знань і навичок не вистачає тим, хто сьогодні працює в цій галузі без спеціальної освіти?

– Поняття «Медіа-комунікації», таке звичне для західної науки і освіти, в сис­темі вищої школи нашої країни – не більше, ніж прикра лакуна. І це цілком зрозуміло. Нова медіа-реальність з її за­паморочливими відкриттями і революці­ями в мережевих технологіях розвива­ється набагато швидше, ніж відповідні сфери науково-теоретичних рефлексій і, тим більше, освіти, які неминуче при­речені на хронологічне запізнення, інер­цію і … так, так, одвічний консерватизм. Парадоксальність ситуації в тому, що сьогодні фахівці в галузі медіа-комунікацій є не просто затребуваними, а фахів­цями мега-попиту. Але таких, на жаль, не готує жоден з українських ВНЗ. Ін­шими словами, той, хто працює у сфе­рі медіа-комунікацій, як правило, не має спеціальної освіти: він або дилетант-са­моучка, або здобув освіту за іншою спе­ціальністю, або «перекочував» з іншої сфери діяльності. Зрозуміло, їм не ви­стачає розуміння історії і теорії медіа, технологічного підтексту і соціального контексту розвитку так званих «нових медіа», специфіки того, як в епоху елек­тронних технологій змінюються мислен­ня, мова, форми зберігання і трансля­ції знань, типи комунікації і культура в цілому. Крім теоретичних знань, та­ким фахівцям часто не вистачає і суто практичних навичок: коректно скласти прес-реліз, відзняти і змонтувати відео, зробити дизайн сайта, виставити пост на блозі тощо.

– Яким Ви бачите майбутнє своїх ви­пускників? Де і ким вони можуть бути? Адже вони не журналісти, не управ­лінці в чистому вигляді, не соціологи… Хто вони? Яка їхня роль у розвитку віт­чизняних медіа?

– Їх майбутнє пов’язане не так з освоєнням второваних шляхів знання і досвіду, як з пошуками нових ідей – спробами прокласти систему нових трас у ландшафті сучасних медіа-комунікацій. Перші випускники експерименталь­ної магістерської програми 2009 – 2010 років вже знайшли себе в різних сфе­рах медіа: в теле- та радіокомпаніях, у фірмах комп’ютерної анімації, в РГЯ-агентствах. Ви абсолютно праві, визна­чаючи наших випускників «апофатично»: вони не журналісти, не управлінці в чистому вигляді, не соціологи. Цей ряд можна продовжити: не телеоператори, не веб-дизайнери, не копірайтери. Але, як не дивно, саме із суми цих і багатьох інших «не» і народжується знання про нову синтетичну діяльність під назвою «медіа-комунікації», яка не­минуче здійснює експансію на прилеглі професійні території. Фахівець у цій га­лузі – не «зашорений» професіонал, а генератор нових ідей і смислів, який во­лодіє гнучким, креативним мисленням. Такий медіа-фахівець може працюва­ти і в он-лайн-журналістиці, і в сфері створення авторських інтернет-проектів, і в галузі медіа-аналітики. Магіс­терська програма «Медіа-комунікації» спрямована не на трансляцію консер­вативних догм і докс, а на мистецтво створення інноваційних медіа-проектів. Тому на Ваше запитання відповім дещо зухвало: саме перед нашими випускни­ками стоїть завдання принципового ре­формування, радикальної трансформа­ції вітчизняних медіа.

ЛІДІЯ СТАРОДУБЦЕВА: МАЙБУТНЄ НАШИХ ВИПУСКНИКІВ ПОВ'ЯЗАНЕ НЕ ТАК З ОСВОЄННЯМ ВТОРОВАНИХ ШЛЯХІВ ЗНАННЯ І ДОСВІДУ, ЯК ІЗ ПОШУКАМИ НОВИХ ІДЕЙ - konkurssmi.org 1.– На Вашій кафедрі досить оригіналь­но побудований навчальний процес – велику роль у ньому відведено май-стер-класам. Зрозуміло, що це корисно і дієво. Але чи не продиктований та­кий підхід деяким дефіцитом викла­дацьких кадрів для цих спеціальнос­тей, методичних розробок, відсутністю наукової бази?

– Спочатку в основу нашої медіа-освітньої стратегії було покладено два принципи: міждисциплінаризму, згід­но з яким фахівець у галузі медіа-комунікацій повинен вміти працювати на стику різних дисциплін і сфер діяль­ності, і «фіфті-фіфті», тобто п’ятдесят відсотків теорії, п’ятдесят – практики. Саме це й зумовило специфіку магіс­терської програми, в рамках якої ми організуємо не тільки відкриті лекції відомих медіа-теоретиків, а й майстер-класи і тренінги провідних медіа-практиків, серед яких – редактори газет і журналів, директори телеканалів і прес-агентств, режисери, аніматори, фотогра­фи, логомейкери, підкастери, ІТ-фахівці та інші. Коли Ви кажете про «деякий де­фіцит» викладацьких кадрів, це не біль­ше, ніж евфемізм: точніше було б сказати, що в нашій системі освіти таких педагогів просто немає. Ми зіткнулися з дилемою: з одного боку, університет­ські доктори і кандидати наук найчас­тіше, на жаль, мають слабке уявлення про нові медіа-технології, з іншого – медіа-практики, які творять нову медіа-реальність. При цьому не викладають в університетах і, відповідно, не мають вчених ступенів і звань. Наша магістер­ська програма по суті і покликана ста­ти спробою уникнути обох полюсів цієї антиномії. Стосовно дефіциту методич­них розробок і відсутності бази для та­ких науково-педагогічних новацій, тут дозволю собі погодитися з Вами лише частково. В ході нашого експерименту вже набуто неабиякого досвіду: виклада­чі кафедри медіа-комунікацій проводять наукові дослідження в галузі медіа-теорії, медіа-права та медіа-філософії; роз­роблені ОПП, ОКХ та навчальні плани підготовки фахівців у сфері медіа-комунікацій, створено цілу серію автор­ських навчально-методичних посібників з таких дисциплін, як «Медіа-теорія», «Інтернет-комунікації», «Кіберкультура», «Мультимедіа та гіпертекст», «Ме­тоди дослідження медіа», «Медіа-право», «Медіа-економіка», «Медіа-психологія», «Медіа-мистецтво», «Соціологія масових комунікацій» та багато інших.

– Яка перспектива розвитку наукової складової на кафедрі? І в цілому – чи базується навчальний процес тільки на власних напрацюваннях? Ви ж не мо­жете використовувати чийсь досвід -в нашій країні його просто немає …

– Справді, «Медіа-комунікації» ми відкрили лише у сфері освіти. А щодо наукової спеціальності, поки що її в нашій країні немає. Як наукова сфера досліджень галузь «Медіа-комунікацій» близька багатьом іншим дисциплінам: «Соціальні комунікації», «Журналісти­ка», «Культурологія», «Теле- і кіномис­тецтво»… Однак доки в нас не буде власної спеціальності у сфері науково-теоретичних розробок, ми приречені на маргінальне існування в плані фунда­ментальних досліджень: «якщо кореня не буде, до чого дереву приліпитися?»… Поки що ми обрали стратегію паліати­ву: почасти використовуємо власні на­укові напрацювання, частково «твор­чо переосмислюємо», транспонуючи в українські реалії досвід західних дослі­джень медіа – від В. Беньяміна та М. Маклюена до П. Віріліо і Р. Дебре. І все-таки ми оптимісти: якщо об’єднати зусилля, наприклад, лише трьох україн­ських дослідницьких центрів – львів’ян, які досліджують медіа-екологію, киян, котрі займаються медіа-аналітикою, і харків’ян, які фокусують свої досліджен­ня на візуальних комунікаціях і оптич­них медіа, то незабаром ми могли б го­ворити про українську традицію у сфері так званих «Media Studies». Поки що це – лише утопія. Але ж мрії збува­ються, чи не так?


СТАРОДУБЦЕВА ЛІДІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Доктор філософських наук, професор, за­відуюча кафедрою медіа-комунікацій Хар­ківського національного університету імені В. Н. Каразіна, член експертної ради ДАК України в галузі культурології та мистецтвознавства, член Національної спіл­ки художників України. Культуролог, веду­ча авторської телепрограми, дослідник медіа-мистецтва. Автор шести книжок і понад 190 публікацій.

Едуард ТУРЛО,  «Освіта України» № 25

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *