Діти влаштовують істерики не через погане виховання, а тому, що в них такі гени. Дослідники з університету Монреаля з’ясували, що генетика відіграє значно серйознішу роль у поведінці дитини, ніж це вважали раніше. Спостереження за однояйцевими монозиготними (з однієї заплідненої яйцеклітини) і неоднояйцевими дизиготними (з різних яйцеклітин) близнюками, які проводили канадські вчені, показали, що фізична агресивність дитини значною мірою пояснюється її генами. Мам близнюків вчені попросили визначити ступінь цієї агресивності за кількістю ударів, укусів, бійок і сутичок, які спостерігалися в їхніх дітей віком 20, 32 і 50 місяців.  З’ясувалося, що різні підходи у вихованні дітей зовсім не відіграють такої великої ролі, як це донедавна вважалося. Навпаки, поведінка дітей визначалася здебільшого генетичними чинниками, що впливали і на агресивність, і на періоди стабільності. Утім, вчені наголошують, що «такий генетичний зв’язок не означає, що траєкторія фізичної агресії в дітей закладається вже в утробі матері, і її не можна змінити». «Генетичні чинники завжди можуть вступати у взаємодію з іншими зовнішніми факторами в причинно-наслідковому ланцюжку агресії у дітей, – кажуть дослідники. – Тож якщо дитина поводиться не дуже добре в юному віці, то це зовсім не означає, що вона не поводитиметься краще пізніше. Хочу нагадати батькам: довгострокові дослідження природи дитячої агресивності показали, що переважна більшість дітей, підлітків і дорослих людей із часом навчається шукати альтернативу фізичному насильству. А ось жорстка реакція на дитячу агресію в ранньому віці з боку батьків і ровесників може викликати у відповідь удари. Тому боротися з цим явищем треба обережно та продумано». За матеріалами сайту deti.mail.ru

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу