СЕРЦЕ ОСВІТИ, АБО ХТО ВЧИТЕЛЕВІ ДРУГ І ПОМІЧНИК - IMG 3764МОНмолодьспорту відпрацьовує стратегію і тактику роботи з методичними службами, оскільки саме вони визначають якість навчальної, методичної і виховної роботи

13 червня в Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України відбулася зустріч заступника міністра Бориса Жебровського і працівників Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти з директорами районних навчально-методичних центрів Києва. Найголовнішою проблемою, яку обговорювали на зустрічі, була якість управлінської діяльності. Адже саме методичні служби на всіх рівнях проектують і реалізують освітню політику.Грошей не треба, треба мати політичну сміливість: кого призначити, як навчити, як змусити його відповідати

Розмова, що розпочалася з обговорення особли­востей роботи методис­тів, згодом перейшла до більш широких питань, які стосують­ся реформ в освітній галузі. Серед них – підтримка і по­пуляризація роботи піклувальних рад; партнерство з сіль­ськими школами; під’єднання до інтернету дошкільних на­вчальних закладів і створення власних сайтів; методичні орі­єнтири на серпневі вчитель­ські конференції.

ХТО ФАКТИЧНО КЕРУЄ ОСВІТОЮ?

Це перша нарада, яка окрес­лює стратегію і тактику роботи з методичними службами. Вза­галі, методист – дуже важлива фігура в освітньому проце­сі. Це людина, яка визначає, як прокоментувати методич­ний документ у школі, як ви­значити способи його реаліза­ції. Методична служба – це, так би мовити, серце освіти. А від якості управління залежить дуже багато.

 – Серед чинників, які впли­вають на якість освіти, є безко­штовні, але потужні? – запитав учасників наради заступник мі­ністра Борис Жебровський. – Здається, все, що не візьми, по­требує грошей. Але є ресурси безплатні. Один з них назива­ється «якість управління осві­тою». Це означає, що по всій вертикалі від міністерства до школи, до вчителя на керівних посадах – розумні і професій­ні люди. Тут грошей не треба, тут треба мати політичну смі­ливість: кого призначити, як навчити, як змусити його від­повідати. Не керуватися яки­мись політичними кампаніями на кшталт «наші прийшли, ваші пішли».

В освіті гілка вертикального управління має такий вигляд: міністерство – начальники обласних управлінь – район­них, міських, – директори. За словами заступника міністра, їх дуже мало. У звичайному сільському районі керуючий штат – три одиниці. Обласні органи управління освітою – від 19 до 25 осіб. На них ля­гає дуже багато роботи, тому й створено методичні служ­би, що за кількістю працівни­ків разів у чотири більші за державні керівні органи. Це означає, що освітою в Украї­ні фактично керують методис­ти, адже їм делеговано дуже багато питань, пов’язаних з атестацією медпрацівників, проведенням конкурсів, тлу­маченням офіційних докумен­тів тощо.

ЛЕТЮЧІ «ТРІЙКИ»

Минулого року всі працівники Департаменту загальної серед­ньої та дошкільної освіти (всі 30 осіб!) побували на стажуванні в сільських районах. Як розпо­віла «Освіті України» головний спеціаліст департаменту Кате­рина Таранік-Ткачук, це був дуже цікавий досвід. Учителі та методисти на місцях навіть в умовах браку коштів знахо­дять шляхи поліпшення якос­ті освіти. Наприклад, у неве­личкій сільській школі не було спортивного майданчика, і гро­шей на його відбудову теж не вистачало. Тоді методисти й учителі організували батьків і всі разом навели лад на шкільному стадіоні. І таких прикла­дів дуже багато.

 – Цього літа відбудеться всеукраїнська акція «Новій школі – новий стандарт», – розповідає Борис Жебров­ський. – Кожен район кож­ної області побуває в гостях у іншого району іншої області і також прийме у себе гостей.

Троє людей – начальник ра­йонного управління, завідую­чий районним методкабінетом і голова профспілки – сядуть у машину і поїдуть у відря­дження. Їх завдання – за один день «накопати»… кращий до­свід. Не недоліки шукати, а подивитися, як в Україні люди творчі, небайдужі, не чекаю­чи вказівок і документів з Ки­єва, щось придумують – для підтримки вчителя, для забез­печення його необхідними ме­тодичними матеріалами тощо. Увечері ми із 600 районів отри­маємо анкети.

У той самий час, пояснив заступник міністра, директо­ри інститутів побувають у сво­їх колег в інших областях. А в столиці один до одного підуть районні керівники освіти: «Бо райони в Києві – це те саме, що й області в Україні – такі самі незалежні, далекі один від одного».

ЛИШЕ ПОЧАТОК РОЗМОВИСЕРЦЕ ОСВІТИ, АБО ХТО ВЧИТЕЛЕВІ ДРУГ І ПОМІЧНИК - IMG 3803

 – Сьогодні міністерство відпра­цьовує стратегію і тактику ро­боти з методичними службами як потужним загоном підвищен­ня якості управління, а отже, і в цілому якості освіти, – зазна­чив заступник міністра. – Ду­маю, що після цього ми на ко­легії ухвалимо деякі документи, пов’язані з роботою методичних служб. Сьогодні нам підкажуть, які там є застарілі положення тощо. Якою має бути взаємодія з управліннями, з навчальними за­кладами, права, обов’язки, зарп­лати… Як підвищити соціальний статус, щоб було престижно пе­реходити з посади вчителя на по­саду методиста.

Проблема школи полягає в тому, що треба так продума­ти стратегію і тактику роботи з методичними службами і зі школами, щоб до неї були залу­чені батьки, вчителі, учні, гро­мадськість і навіть політики.

По суті від одного питан­ня – діяльності методичної служби – перейшли до загаль­них тем виховання, організації роботи. Йшлося і про тонкощі атестації педпрацівників, і про творчі майстерні, і про впро­вадження в школах усеукраїнських експериментів (у цих питаннях є дуже багато про­блем, але це – тема окремої розмови).

Узагалі, нарада з директора­ми районних навчально-мето­дичних центрів Києва – це, так би мовити, «перша ластівка».

 – 21 червня відбудеться зустріч з директорами інсти­тутів української післядипломної освіти, – розповів Борис Жебровський. – 2 – 3 серп­ня в Кіровограді я зустрічаю­ся з начальниками всіх облас­них управлінь. І серед багатьох інших тем відбудеться обго­ворення роботи методичних служб. А потім 28 серпня – підсумкова колегія міністер­ства розгляне питання діяль­ності початкової школи за умов нових стандартів і роботи ме­тодистів зокрема.

«Освіта України» буде сте­жити за подіями, тому ми обі­цяємо ще повернутися до цієї вкрай важливої теми.

ВІД ЗВОРОТНОГО

СУЧАСНИЙ ШКОЛЯР: TERRA INCOGNITA

На зустрічі з директорами навчально-методичних центрів Києва було по­рушено одну з основних проблем, що стосуються освітньої реформи. Коли про неї заходить розмова, більшість людей (навіть досвідчені освітяни!) радо обговорює питання вищої освіти, педагогічних кадрів і… забувають про ключову фігуру освіти – учня.

 – Ми зверталися до фахівців з психології, педагогіки, соціології з прохан­ням намалювати психологічний портрет сучасного учня: що він читає, в які соціальні мережі ходить, з ким спілкується, що пише, про що думає, – каже головний спеціаліст Департаменту загальної середньої та дошкіль­ної освіти МОНмолодьспорту Катерина Таранік-Ткачук. – І що з’ясувалося? Жоден науковий інститут сьогодні не може дати цього узагальнення. Потрібні спеціальні дослідження, анкетування. Адже від того, як добре ми знаємо сучасних дітей, залежить не лише навчальна, а й виховна, позашкільна робота. Наприклад, як можна коригувати програму з літератури, не знаючи, яким книжкам надають перевагу діти? Заступник міністра Борис Жебровський наголосив, що процес реформ, який розпочато нині в освіті – довготривалий і спрямований на те, щоб зважити, якою є сучасна дитина. Тобто йти від зворотного – що потрібно дитині? Якщо взяти це за відправну точку, можна дійти багатьох цікавих висновків. Наприклад, почати готувати вчителів, які викладають інформа­тику… англійською мовою, аби діти не лише могли виходити в інтернет, а й вільно спілкуватися там з цілим світом. Це вже зовсім інший рівень європейської соціалізації дитини.

Тоді перед вищою освітою постають нові, більш широкі завдання. Напри­клад, було б добре, якби всі вчителі складали державний іспит з інозем­ної мови (і з української також!). Тобто не вища школа визначає, якою має бути дитина – це вирішує сама дитина. Адже сучасні учні вже не ті, що, скажімо, п’ять років тому. І середня освіта, і вища школа, і освітні рефор­ми, і зміни в державі взагалі мають відштовхуватися від постаті дитини. Якщо ми цього не зрозуміємо, то прірва між учителями і дітьми погли­блюватиметься, – зазначив Борис Жебровський. Треба повернутися облич­чям до дитини і спитати: «Що хочеш ти?».

Людмила ЗАГЛАДА, «Освіта України» № 25

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *