Гурток ”Юний журналіст“ педагогічного коледжу Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка, що працює при редакції інститутської газети ”Замок“, здобув ІІ місце в щорічному Всеукраїнському конкурсі мультимедійних проектів ”Врятувати від забуття“, який проводить Міжнародний благодійний фонд національної пам’яті України у співпраці з органами державної влади, науковими установами, Київським міським Будинком учителя. Гуртківці представили документальну стрічку «Зерна правди Марії Адамович». Працюючи над відеосюжетами для інститутської телемережі, гуртківці водночас працювали над новим документальним фільмом за тематикою згаданого Всеукраїнського конкурсу. Сюжет визначила керівник гуртка, редактор відділу студентської молоді газети ”Замок“, член Національної спілки журналістів України Валентина Кащук. Якщо ”срібна“ документальна стрічка розповіла про життєві шляхи Марії Адамович – однієї із представниць відомої кременецької родини інтелігентів-патріотів, то змістом нового фільму стала доля ще однієї кременчанки – Лариси (Лесі) Томчук, медсестри Української Повстанської Армії, яка в роки Другої світової війни лікувала поранених вояків із загону Крука, що базувався біля с. Антонівці на Шумщині, а після війни відбула багаторічне ув’язнення в радянських таборах. Жертовне життя жінки, яка юною дівчиною сміливо стала на шлях боротьби за свободу свого народу та незалежність української держави, зобов’язувало гуртківців до напруженої і вдумливої роботи, а це ускладнювалось обмеженими часовими параметрами документального фільму, визначеними умовами конкурсу. Треба віддати належне самій героїні фільму – пані Леся, попри свій поважний вік і стан здоров’я, в усьому сприяла юним кіномитцям: розповідала і переповідала на камеру важливі епізоди свого життя, надавала матеріали та фотодокументи, охоче спілкувалася з усіма членами творчої групи. І вже під час роботи над фільмом і після її завершення гуртківці-медійники, за їхніми словами, відчували, як щемить серце не тільки від розповідей повстанської медсестри, а й від того, що для життя, яке вона прожила, надто мало кількахвилинної конкурсної стрічки, потрібен повнометражний документальний фільм. І зовсім не односерійний… Фільм отримав назву ”Тополина доля“ за повстанським псевдо Лесі Томчук – ”Тополя“. Одразу ж зауважимо, що героїня стрічки мало вірила в якийсь особливий успіх роботи, в те, що ці юні дівчата-гуртківці можуть створити фільм, що стане вартим уваги всієї України. Пані Леся просто не врахувала одного: повстанська медсестра Тополя робила свою героїчну справу у тому ж віці, в якому ці дівчата знімають фільм про неї. Символічно, вони були однолітками: і героїні фільму, і авторам стрічки – всім по 17 – 18 літ. Тільки в різні часи. Повстанській медсестрі Лесі Томчук – сім десятиліть тому, а Марії Іващук, Тетяні Гонтарук, Тетяні Клим’юк, Анні Козачок, Катерині Михайлюк, Світлані Стрихалюк – творцям фільму – сьогодні. Так нинішня юнь рятує від забуття юність воєнного лихоліття… Журі Всеукраїнського конкурсу мультимедійних проектів ”Врятувати від забуття“ у складі народного артиста України, режисера кіностудії ім.О.Довженка Олександра Муратова (голова), заступника керівника Секретаріату Верховної Ради України з питань освіти і науки Олександра Домаранського, заслуженого діяча мистецтв України, члена НСПУ Віктора Женченка, головного редактора ”Української літературної газети“ Михайла Сидоржевського, директора Київського міського Будинку вчителя Лариси Мельник, розглянувши понад 700 конкурсних робіт, одностайно віддали І місце документальному фільму ”Тополина доля“. І навіть було наголошено, що стрічка кременчан має настільки високий мистецький рівень і глибокий духовний зміст, що без будь-якого редагування чи правок може демонструватися на широкому телеекрані. Не забарилися позитивні відгуки про конкурс і його переможців у засобах масової інформації. Окремі видання наголошують, що молоді кременецькі кіноаматори випередили своїх колег із Києва, Криму, різних регіонів України, інші – цитують інтерв’ю з Марією Іващук, де дівчина наголошує, що на Кременеччині проживають багато людей, життєва доля яких співзвучна з історичною долею України. Але таких людей з кожним роком дедалі менше. Звідси – завдання молодих: врятувати від забуття їхні імена, зберегти пам’ять про їхній жертовний подвиг в ім’я Вітчизни. У всіх повідомленнях зазначено: автори фільму ”Тополина доля“ свою грошову винагороду за перемогу в конкурсі віддають на лікування героїні стрічки Лариси Томчук, у якої останнім часом серйозно загострилися проблеми зі слухом. Хай це буде маленькою вдячністю за великий подвиг. І щирою духовною взаємністю ровесників, між якими – часопростір у сімдесят літ. Але гуртківці та їхня героїня об’єднались у фільмі: юні митці перенесли на екран те, що вона створила власним життям. Що треба рятувати від забуття. Бо час невблаганний. Він вириває з наших лав тих, хто жертвував собою заради нашого майбутнього. Тому фінальним акордом фільму стали слова: Все менше їх – ”Тополь“, ”Берізок“ милих, В яких жевріє іскорка життя, До подружок приходять на могили… Від смерті їх ми вберегти не в силах, То ж прагнем врятувать від забуття.   Інформаційний центр Кременецького ОГПІ ім. Тараса Шевченка  

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу