Сім років тому колектив Єрківецького НВО «ЗОШ І – ІІІ ст. — ДНЗ» (Переяслав-Хмельницький район, Київська область) поповнився двома молодими талановитими фахівцями, випускниками Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди: до нього влилися брати-близнюки Андрій і Дмитро Савіки (29 років). Як проходила їхня адаптація в колективі? Що стало стимулом для праці? Чи не настав період розчарувань? Щоб відповісти на ці та інші запитання, я поспілкувалася з директором школи та самими героями публікації.

Директор школи Галина Андріяш про Андрія та Дмитра розповіла таке:

– Влаштувалися вони на роботу в 2007 році, я тоді ще не працювала на посаді директора. Була вчителем початкових класів, і в моїх учнів вони викладали фізичне виховання. Коли вперше побачила їх, то подумала: «Підтягнуті, толерантні, із іскоркою в очах. Такі в школі затримаються!» Хлопці ділили ставку, тобто мали по 9 годин кожен. Звісно, плата була мізерною, але вони мали надзвичайно велике бажання працювати з дітьми! Учні до них одразу потягнулися, і з кожним роком цей зв’язок міцнів. Директорую четвертий рік, на моїх очах хлопці набували досвіду, ставали справжніми педагогами. Вони культурні, вміють тримати дистанцію між вчителем та учнем, користуються авторитетом серед колег. Брали активну участь в організації та проведенні 40-річчя школи, яке ми святкували в 2010-му. Також серед їхніх обов’язків – внесення інформації на шкільний сайт, озвучення та проведення лінійок, спортивна-виховна робота школи і багато іншого. Щиро вдячна їхній мамі Тетяні Вікторівні, яка змогла виховати таких щирих, добрих, відповідальних чоловіків.

Дмитро Леонідович — вчитель фізичної культури та трудового навчання, має другу категорію, є керівником туристичного гуртка, що діє від районного Будинку школяра. Діти залюбки його відвідують. І влітку, і взимку проводить тренування, навіть у вихідні. Останні три роки на районних злетах наші школярі займають призові місця, а це заслуга Дмитра!

Андрій Леонідович — вчитель фізичної культури, теж має другу категорію, організував гуртки з волейболу та тенісу. Завдяки йому наша школа є учасником усіх змагань спортивного характеру, що проходять у районі. Крім того, Дмитро є класним керівником 5-го класу, де навчаються п’ять дівчаток. Андрій — класний керівник 11-го класу, учнями якого є чотири хлопці й одна дівчина.

Якщо з якихось причин їх хоч би день немає на роботі, то в мій кабінет не зачиняються двері. Як вчителі, так і учні весь час запитують: «Чому їх немає? Що з ними сталось?» Інколи жартую: «Ви ж не кинете нас, не підете в якусь фірму, де платять у доларах!» Це щастя для школи, що вони міцно влилися в колектив, відчули своє педагогічне покликання — бути наставником, старшим другом для учнів. Відчуваю, що росте мені гідна зміна. Без жодних сумнівів можу сказати: «Без Савіків шкільне життя було б не таким яскравим і цікавим».

— Галино Володимирівно, не боїтеся, що років через 10 хтось із них займе ваше місце?

— Впевнена, що з часом так і буде, але значно швидше… Обидва молоді, перспективні, вони піднімуть школу на вищий рівень. Зазначу, що в нас молодий колектив: 12 вчителів — молоді спеціалісти! Серед них дружина Дмитра Леонідовича — Тетяна Юріївна Савік, яка після закінчення Переяслав-Хмельницького університету з 2012 року працює педагогом-організатором.

Тетяна Юріївна з усмішкою додає:

— Мріяла працювати за спеціальністю психолога. Розсилала свої резюме в різні інстанції та фірми, але, на жаль, їм потрібні працівники, які мають стаж роботи, а у мене його не було. В Єрківецькій школі на той час було місце педагога-організатора, тож вирішила попрацювати на цій посаді. Скажу чесно: було дуже важко! Складно було зрозуміти, де починається і де закінчується робота організатора. А це проведення шкільних лінійок, свят, акцій, презентацій і багато іншого, ведення певної шкільної документації, про яку я й гадки не мала! Були хвилини розчарувань, переживань, кілька разів хотіла залишити роботу. Своєму чоловікові Дмитру, бува, жалілась: «Покину, не потягну!». Він сідав поряд, намагався з’ясувати, в чому проблема, а після розмови із ним я розуміла, що все не так уже й складно! Інколи разом писали сценарій, готували презентації, круглі столи. Також підтримували й колеги. Вдячна директору школи Галині Андріяш, вчителям Ірині Бабій, Вікторії Коркач, Галині Забіяці за методичну допомогу, щиру людську підтримку, цінні поради. Завдяки їхній допомозі я сформувалася як спеціаліст, відчула впевненість, та й знання психолога допомогли в роботі!

— Як молода вчительська сім’я організовує свій побут? Як дістаєтесь до роботи?

— Добираємось із міста «київськими» маршрутками, витрачаючи 28 гривень на день на дорогу. Гроші за проїзд нам повертає відділ освіти, але менше, ніж ми фактично витрачаємо. Харчуємося в шкільній їдальні, там готують дуже смачно, та й ціни доступні, але інколи беремо «тормозок», позаяк за роботою не завжди є час відвідати їдальню. Додому повертаємося десь о 7-й вечора, бо вчительська робота не має чітких рамок: то оформлення журналу, то підготовка до завтрашнього конкурсу, а Дмитро має прибрати в майстерні, провести гурткову роботу тощо.

До нашої розмови долучилися Дмитро та Андрій.

— Почали працювати, будучи студентами п’ятого курсу. Директор Людмила Молоштан після того, як ми побували в Єрківецькій школі на практиці, запропонувала нам години вчителя фізичного виховання. Додатковий заробіток нас влаштовував, оскільки ми навчалися в другу зміну. Труднощів не відчували, бо більшість вчителів нам усіляко допомагала. Та й діти нашу появу сприйняли радо, особливо дівчата. Сільські діти, на наш погляд, на відміну від міських однолітків, працьовитіші, згуртованіші, дружніші, відповідальніше ставляться до навчання, бо їх у класах менше, тож кожну дитину опитують по 2-3 рази за урок. Якщо колись і виникало бажання змінити роботу, то лише на коротку мить, уже так звикли до школи, дітей, учительського колективу, що нічого не бажаємо в житті змінювати. Хотілося б, щоб держава більше піклувалася про сільських педагогів. Щоб вони могли отримати земельну ділянку, гідну соціальну допомогу, житло за місцем роботи та інші пільги, які колись мали наші попередники.

Нещодавно вийшла в світ книга «Історія розвитку освіти села Єрківці», де серед інших є й світлини, що відображають учительську працю Дмитра, Андрія та Тетяни Савіків. Це лише початок у їхній нелегкій учительській праці — досягнення й успіхи ще попереду.

Людмила Левченко

 

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *