Дещо про великого Шевченка - images 1Сьогодні, 9 березня, далекого 1814-го українська земля збагатилася на безперечно талановитого поета, художника, письменника, фольклориста, політичного та громадського діяча – Тараса Шевченка. Його творчість залишається предметом дослідження. Зокрема, український і російський літературознавець Ієремія Айзеншток вивчав біографію, творчу лабораторію й фольклоризм письменника, уклав перше коментоване видання „Щоденника” Шевченка та його творів. Також свою дослідницьку діяльність присвятив Кобзарю Григорій Вервес. Це прослідковується у низці його праць, зокрема в книзі „Тарас Шевченко і Польща”.

Уродженець Долинського району, доктор славістичих наук, професор української мови і літератури в Альбертському університеті Яр Славутич у 1960-х роках видавав книги „Велич Шевченка”, „Шевченкова поетика”.

Досліджував творчість Кобзаря і доктор наук Дмитро Чижевський, який працював у вишах Праги, Гейдельберга, Фрайбурга, Галле, Марбурга.

Терень Масенко також звернувся до шевченківської тематики. Він є автором трьох творів, присвячених великому Кобзарю: „Благословення на подвиг”, „Батальйон імені Тараса Шевченка”, „Всесвітня слава Кобзаря” та багато інших.
Нині не лишень знані науковці та академіки  роблять свій внесок до шевченкознавства.  З кожним роком дедалі більше юних і завзятих дослідників приєднуються до пошукової діяльності.

Пропонуємо вам кілька цікавих фактів із життя особистості, яка увійшла в історію України як голос національної свідомості та символ незламності духу – Шевченка-Кобзаря-Поета:

1. Брат біля брата. Є така версія, що пан із Дінабурга (Павло Васильович Енгельгардт) і його слуга (Тарас Шевченко) по батькові були рідними братами. Їхній батько – пан Василь Енгельгардт – все життя прожив холостяком, залишивши, правда, після себе трьох синів і двох дочок. Але визнав він тільки одного свого незаконного нащадка – Павла Васильовича. Тарас же народився, коли пану було близько 59 років. Тоді в Європі незаконно народжених дітей аристократів називали бастардами, в Росії – байстрюками. Їх зневажали, але поява на світ «плодів кохання» кріпаків була явищем доволі поширеним.

2. Чий то син? Спершу в метриці Тараса було зазначено лише ім’я його матері – Агафія. Майже одразу після пологів кріпачка померла, і в документах дитини з’явилися вже зовсім інші записи, за якими його батьком був вказаний кріпак Григорій Іванович Шевченко. Але цікавий такий факт: перед самим народженням дитини Григорій із дружиною переїхали до села Кирилівка, а коли Тарасу виповнилось два роки, сім’я знову повернулася до Моринців. Загадкове переміщення сім’ї Шевченків можна пояснити просто: так була збережена таємниця зв’язку пана з кріпачкою.

3. Із кухаря – в художники. Свого часу відомий художник Карл Брюллов охрестив пана Енгельгардта-молодшого «найбільшою свинею в торжковскіх туфлях». Вступивши в спадкові права, молодий пан намагався відповідати “пану”-аристократу: управляючому було наказано з дітей-кріпаків набрати дюжину хлопчаків, придатних до роботи кухаря, лакея, кучера, форейтора, домашнього живописця. Так 14-річний Тарас потрапив в кухарчуки. До його обов’язків входила вся “чорна” робота по кухні: він повинен був виливати помиї, носити дрова, чистити каструлі. Потім приїхав панич і перевів Тараса на посаду козачка та забрав його з собою у Вільно. Щоправда, перед цим він відправив хлопчика до Вільшанів – на навчання до відомого місцевого художника-самоука.

4. Знань за спиною не носив. Два роки навчання в церковно-парафіяльній школі – це основна освіта Тараса. Багатьма знаннями майбутня гордість української літератури Шевченко був зобов’язаний першій віленській красуні, баронесі Софії Григорівні Енгельгардт. Чарівна пані вчила козачка розмовляти польською і французькою. Але основні знання Тарас отримав від тамтешніх лакеїв.

5. Грамотна безграмотність? До кінця життя Тарас Григорович писав страшенно безграмотно. Ось цитати з одного його листа, надісланого братові: «Брате Микито треба б’тобі погавкати та я не сирдитий. Не хай буде так Як робіця …. За цілуй старого діда Івана за мене, і поклонися всій рідні Нашій Яка є … Скажи іваново Федерці не хай він’ до мене напишу листа окрім. – Та тілько не по московському а то й читати не буду – Кланяйся йому. Залишайся здорова – Твій брат тарас’ Шевченко ».

6. О, щасливчик! Треба сказати, що Тарас Григорович був щасливчиком, бо йому таланило на добре ставлення людей, які зустрічалися йому протягом життя. Після приїзду до Петербурга Енгельгардт, бажаючи мати особистого домашнього художника, віддав свого кріпака на підготовку до одного з майстрів живописних справ. Одного разу, коли Тарас малював із натури мармурові скульптури Літнього саду, він познайомився з Іваном Максимовичем Сошенком. У молодих людей виявилося багато спільного: мало того, що вони були земляками, а ще обидва захоплювалися живописом. Фраза «не було б Сошенка – не було б Шевченка» містить багато істини. Іван познайомив Тараса з багатьма художниками, і Шевченко став своїм у світських салонах Петербурга. Друзі розсварилися через …жінку: Сошенко був закоханий у Машеньку, племінницю господині квартири, яку знімав, а Тарас почав крутити з дівчиною роман. Але потім друзі все-таки помирилися. А коли Шевченко помер, Іван Максимович супроводжував труну з поетом до України.

7. Один митець кількох держав. У Шевченка є дві могили: адже спершу його поховали в Петербурзі, на Смоленському кладовищі, де зараз встановлено пам’ятний камінь, і тільки через два місяці труну з тілом покійного перевезли на батьківщину, до Канева.

8. «Мочемордія». А в молодості Тарас Григорович зі своїми приятелями навіть організували  товариство «Мочемордія», на регулярних засіданнях якого обирався голова «його всепьянейшество». Товариші по чарці вживали такі напої, як ром, настоянки та наливки. При цьому вели розмови «за життя» і мріяли про свободу та світле майбутнє.

9. Уперед – до свободи. У джерелах, що описують життя Тараса Шевченка, містяться різні дати його звільнення від кріпацтва: то вказується, що вільною людиною поет став за кілька років до своєї смерті, то називається 1838 рік. В автобіографії Шевченко писав, що своєю свободою він зобов’язаний Карлу Брюллову та Василю Жуковському: великий російський художник написав портрет великого російського поета. Була влаштована лотерея, і цей портрет придбали за дві з половиною тисячі рублів. Причому частково – за гроші імператора, про що є запис у щоденнику, що передає кожен день сімейства: імператриця Олександра Федорівна витратила 400 рублів, майбутній імператор Олександр II і велика княгиня Олена Павлівна – по 300 рублів. І вже через тиждень полковник Енгельгардт відпустив на свободу цю «кріпосну душу».

За матеріалами роботи Марії Максимів

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *