Нещодавно в рамках проведення декади кафедри та з нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в актовій залі університету кафедра української словесності та культури провела відкриту лекцію «Шевченко-художник: терапія духу». Із невідомими фактами життя і творчості присутніх (студентів факультету фінансів та банківської справи, економіки та оподаткування, курсантів факультету податкової міліції) ознайомила старший науковий співробітник Національного художнього музею України, що у місті Київ, Алла Григорівна Зверховська. Спершу запрошений лектор коротко розповіла про історію музею в назвах. Зазначимо, що перша його назва – Київський музей старожитностей і мистецтв (1899). Цікаво, що в 1904 році цей заклад носив ім’я імператора Миколи Олександровича. З 1997-го за ним закріпилося сучасне найменування. Перша Шевченківська експозиція в Київському музеї старожитностей і мистецтв імені В.В. Тарновського була представлена на початку ХХ століття. Глядачі того часу могли побачити портрети, написані художником, а також його малярські твори. Усього за життя Тарас Шевченко створив близько 30 автопортретів і 150 портретів, використовуючи різні техніки: олівець, акварель, олія, офорт, гравюра, сепія, вугілля. Особливу увагу Алла Григорівна звернула на історію написання автопортретів і портретів. Кожен мистецький твір – продукт життєвої наснаги або нестерпного болю. Тому й не дивно, що Шевченко зображав на своїх полотнах людей зі свого оточення: князя Миколу Рєпніна, Платона Закревського, М.Ф. Катеринич, А. Лазаревську, М. Максимовича. Принагідно зазначимо, що Тарас Григорович у своїй творчості синтезував кілька мистецтв. Наприклад, портрет Марії Европеус на картині «Жінка в ліжку» (1830?1840 рр.) – прототип образу Паші у повісті «Художник»; «Портрет Ганни Закревської» надихнув Шевченка на поетичні рядки «А ти доле! А ти, мій покою! Моє свято чорнобриве, І досі між ними Тихо, пишно походжаєш?». Т. Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту в Російській імперії. Недаремно сучасники називали його «російським Рембрандтом». Митець прекрасно володів різними методами графічного зображення, чудово поєднував офорт і акватинту. Саме за мистецтво гравюри Тараса Шевченка удостоїли звання академіка. У 1860 р. на урочистому річному засіданні Академії мистецтв «імена Шевченка та інших новообраних членів Академії проголошені були під звуки сурм та литавр…». Тому Алла Григорівна також розказала про створені Шевченком офорти («У Києві», «Казка», «Старости», «Судня рада» «Автопортрет з бородою» та ін.). Сепії Т.Г. Шевченка – малюнки, виконані фарбою сіро-коричневого кольору (виготовляється з так званої чорнильної залози морських каракатиць). До сепії Шевченко звертався доволі часто, особливо в період заслання в Казахстані, і створив чудові зразки своєрідного монохромного живопису, віртуозно використовуючи прозорість фарби, найтонші градації коричневого кольору. Шевченко почав використовувати сепію ще під час навчання в Петербурзькій Академії мистецтв. Він міг бачити малюнки свого вчителя К. Брюллова, виконані сепією в Італії та Греції. До цієї техніки він вдавався в роботі над малюнками, які виконав на Смоленському кладовищі, зокрема, працюючи над картиною «Хлопчик ? жебрак, що дає хліб собаці», за яку у вересні 1840 здобув срібну медаль 2-го ст. Сепією виконано ілюстрацію до повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» (1842), а також два начерки «Сліпий» («Невольник») (1843). Запам’яталася викладачам, студентам і курсантам історія про зустріч художника із Айрі Олдріджем, негритянським англійським актором, який гастролював у Петербурзі 1858 року. Шевченко згадує, що вони змогли порозумітися, навіть не знаючи мови один одного! Цей пророчий струмінь стосується подій сьогодення: Тарас Шевченко закликає до людяності, єдності всупереч расовим, етнічним чи політичним приналежностям. Витоки такої позиції – з Біблії, яку митець любив читати, на історії з якої зробив багато офортів і сепій («Притча про робітників на винограднику», «Вірсавія»). Як справедливо зауважила А.Г. Зверховська, Шевченко був, є і залишається до кінця нерозгаданою творчою постаттю. Що глибше його відкриваєш для себе, то більше з’являється запитань. Але тільки внутрішній рух свідомості лікує дух. Уся розповідь доповідача супроводжувалася слайдами. Наприкінці зустрічі Алла Григорівна запросила присутніх відвідати Музей українського мистецтва, який невдовзі знову відкриє для небайдужих нові лінії модерного та постмодерного світу. Світлана Серденко для  Освітнього порталу “Педагогічна ПРЕСА”

Від Педагогічна Преса

Керівник порталу